15. Система цивільного права відображає предмет цивільного права в єдності його інститутів.

Усі ці інститути пов'язані з майновими та особистими немайновими відносинами, які є предметом цивільного права.

Система цивільного права становить базу для його диференціа­ції, яка дозволяє певним чином виділити і згрупувати цивільно-правові інститути.

Цивільне право прийнято поділяти на дві частини - Загальну та Особливу. Загальну частину складають норми про основні положен­ня цивільного права, підстави виникнення цивільних прав та обо­в'язків, здійснення і захист цивільних прав, суб'єкти та об'єкти ци­вільних прав, правочини, представництво і довіреність, строки, тер­міни, позовна давність.

Сюди ж слід віднести правовий інститут особистих немайнових прав, речове право і право власності, право інтелектуальної власнос­ті, зобов'язальне право (Загальна частина) та спадкове право.

Особлива частина складається з окремих видів зобов'язань. Це - договірні зобов'язання, зобов'язання з односторонніх дій, поза­договірні зобов'язання (делікти та зобов'язання з набуття, збере­ження майна без достатніх правових підстав).

Крім інститутів цивільного права, прийнято розрізняти певні їх угруповання, що становлять крупні зосередження правових норм, ди­ференційованих за принципом їх суті і змісту, які називаються підгалузями. Це - речове право, засноване на приналежності речей; зобо­в'язальне право, в якому зосереджені всі інститути, що стосуються обігу а також не договірні інститути; виключні права, де розглядають­ся питання використання нематеріальних об'єктів, які є результатами творчої діяльності; спадкове право; особисті немайнові права.

16. Цивільне законодавство — це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми.

Проект ЦК України від 25 серпня 1996 p. побудовано за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесено за дужки та представлено в проекті окремою книгою під назвою "Загальна частина". Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права представлено у 7 книгах: "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Речове право", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Сімейне право", "Спадкове право" та "Міжнародне приватне право".

Книга перша "Загальна частина" складається з 5 розділів і 18 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність.

Книга друга "Особисті немайнові права фізичних осіб" — велике досягнення проекту ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої. Зміст їх розширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права, що його порушено.

Книга третя "Право власності та інші речові права" передбачає регулювання речових відносин. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), застава та інші речові права. Проект передбачає захист речових прав.

Книга четверта містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення.

У книзі шостій "Спадкове право" по-новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків спадкодавця. За рішенням суду усувається від права спадкування особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, коли він через поважні причини потребував її. Вклад у банках в усіх випадках має включатися до спадщини.

Елементом системи цивільного законодавства України є укази Президента України,

Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграють постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. На рівні постанов Кабінету Міністрів України затверджуються досить важливі нормативні акти.

Наступною частиною структури законодавства є відомчі нормативні акти. В юридичній літературі зазначається, що вони є найменш організованою частиною ієрархічної структури законодавства. Це пов'язано як з відсутністю у даній структурі активного центру, так із іншими обставинами, зокрема з великою кількістю відомчих нормативних актів.

Голови місцевих державних адміністрацій приймають рішення у межах своїх повноважень, у тому числі з питань цивільного законодавства.

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення і з питань цивільного законодавства, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Елементами системи цивільною законодавства є також примірні статути кооперативних і громадських організацій, схвалені органами державного управління або прийняті вищими органами (наприклад, з'їздами) кооперативних та інших систем.

17. Цивільне законодавство за своїм змістом є галуззю законодавства. Воно містить норми цивільного права. Одним з показників галузі законодавства, адекватної галузі права, слід вважати наявність зведеного нормативного акта, який охоплює переважну більшість інститутів даної галузі. Такий нормативний акт має бути активним центром системи законодавства, управляти нею шляхом розмежування компетенції між нормотворчими органами в регулюванні конкретних відносин і встановленні загальних положень, які підлягають відтворенню в інших нормативних актах, що видаються на базі і на розвиток цього зведеного акта. Для цивільного законодавства таким зведеним нормативним актом є Цивільний кодекс. Проте у практиці немає "чистих" галузей законодавства, тобто таких, які б містили норми виключно однієї галузі. Нормативні акти відображають функціональні зв'язки між нормами різних галузей права, а тому галузь цивільного законодавства, яка відповідає галузі цивільного права, складається не лише з цивільно-правових актів, а й охоплює нормативні матеріали з цивільного права, що містяться у норма-

тивних актах інших галузей права. Так, у Законі "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. відповідні статті передбачають цивільно-правові норми поряд з іншими статтями, які містять норми трудового, фінансового та адміністративного права. З іншого боку, в цивільно-правових актах містяться норми інших галузей права. У ЦК України є норми адміністративного права: ст. 105 передбачає право виконкому місцевої ради народних депутатів винести рішення про знесення самовільно зведених жилого будинку, господарських і побутових будівель та споруд.

Отже, в системі сучасного законодавства є нормативні акти, які містять норми різних галузей права. Вони належать до комплексних нормативних актів. Сукупність комплексних нормативних актів становить комплексне законодавство. Наявність галузевих і комплексних нормативних актів необхідно враховувати у практичній діяльності з застосування норм права. Не менш важливо враховувати цю обставину в роботі з удосконалення чинного законодавства, бо в цьому разі досить чітко вимальовуються шляхи можливої консолідації норм, згрупування їх у самостійні рубрики, скорочення множинності й усунення суперечностей.

18. Кодифікація - це форма систематизації законодавчих актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин, яка полягає у якісній переробці нормативного матеріалу, тобто відміні застарілих норм, усуненні конкуренції правових норм та інших суперечностей правового регулювання, заповненні прогалин і створенні нового нормативно-правового акту - Кодексу, статуту, положення.

В результаті кодифікації цивільного законодавства України, здійсненого Верховною Радою України 16.01.2003 р. був прийнятий новий Цивільний кодекс з набранням чинності якого припинив свою дію Цивільний кодекс Української PCP від 18.07.1963 р.

Інкорпорація - це форма систематизації законодавства, яка полягає у зведенні воєдино чинних нормативно-правових актів без зміни їх змісту і видання різного роду збірників. Інкорпорація може здійснюватися за хронологічним, алфавітним чи предметним критерієм, а також бути офіційною і неофіційною.

Офіційна інкорпорація законодавства здійснюється компетентним органом державної влади. Так, Міністерство юстиції України здійснює офіційну, хронологічну інкорпорацію законів та інших актів Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зареєстрованих Міністерством юстиції України і внесених до Єдиного державного реєстру. Ця інкорпорація міститься в щотижневому виданні "Офіційний вісник України".

Неофіційна інкорпорація законодавства здійснюється юристами-науковцями, видавництвами, юрисдикційними органами, юристами-практиками. Як правило, більшість інкорпорованих збірників законодавства базується на предметній ознаці, тобто за галузями права. Так, за останні роки в Україні тільки видавництвом "Юрінком Інтер" підготовлені і видані різні збірники законодавства:

- збірник законодавства з підприємницького права;

- законодавство України про соціальне забезпечення; - житлове законодавство України;

- кримінально-виконавче законодавство України та інші. Консолідація - це форма систематизації законодавчих

актів держави, що регулюють суспільні відносини певної сфери, яка полягає в їх об'єднанні без зміни змісту і видання єдиного нормативно-правового збірника.

19. Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є поліструктурною.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні.

До основних законів належать Конституції. Прийнята 28 червня 1996 р. нова Конституція України як своєрідний суспільно-політичний договір принципово змінює політико-правову ситуацію в Україні на краще. Вона відкриває реальні можливості створення і розвитку справжнього громадянського суспільства в країні1 .

Конституція України 1996 р. має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14, 41, 85, 92, 116, 142, 143. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденції тощо.

Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому числі цивільного законодавства. Це пояснюється тим, що відповідно до Конституції України (ст. 8), як уже зазначалося, закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.

20. Проект ЦК України від 25 серпня 1996 p. побудовано за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесено за дужки та представлено в проекті окремою книгою під назвою "Загальна частина". Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права представлено у 7 книгах: "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Речове право", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Сімейне право", "Спадкове право" та "Міжнародне приватне право".

Книга перша "Загальна частина" складається з 5 розділів і 18 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність.

Книга друга "Особисті немайнові права фізичних осіб" — велике досягнення проекту ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої. Зміст їх розширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права, що його порушено.

Книга третя "Право власності та інші речові права" передбачає регулювання речових відносин. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), застава та інші речові права. Проект передбачає захист речових прав.

Книга четверта містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення.

У книзі шостій "Спадкове право" по-новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків спадкодавця. За рішенням суду усувається від права спадкування особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, коли він через поважні причини потребував її. Вклад у банках в усіх випадках має включатися до спадщини.

21. Важливе значення для ефективного функціонування правової системи мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких на підставі аналізу й узагальнення судової практики містяться керівні роз'яснення судам з питань застосування чинного цивільного законодавства при розгляді різних категорій цивільних справ. Вони віддзеркалюють стан застосування судами України законодавства і публікуються у відповідних збірниках.

Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з цивільних справ, не має обов'язкового значення для судів країни. Рішення з конкретних справ зобов'язують лише учасників спорів, і у разі набрання ними законної сили є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК України). Разом з тим вивчення судової практики необхідно для з'ясування змісту цивільних законів та їх правильного застосування. Судову практику законодавець також враховує у процесі вдосконалення чинного законодавства і видання нових нормативних актів.

Статтею 40 Закону України "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 р. передбачалася обов'язковість керівних роз'яснень Верховного Суду України з питань застосування законодавства для судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують закон, з якого було дано роз'яснення. Статтею 12 Закону України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р. також встановлювалося, що роз'яснення Вищого арбітражного суду є обов'язковими для судів та учасників господарських правовідносин, що застосовують законодавство, з якого було дано роз'яснення.

Однак у зв'язку з проведенням судової реформи відбулися певні зміни у компетенції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, одним з яких є Вищий господарський суд України. Так, відповідно до ст. 55 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів, а за ст. 44 цього ж Закону Пленум Вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції1. Таким чином, за новим законодавством роз'яснення зазначених судових органів мають рекомендаційний характер.

У юридичній науці роз'яснення вищих судових органів іноді визнаються джерелом права.2 На наш погляд, є більше підстав розглядати їх лише як форми тлумачення чинного законодавства, що застосовується судами.

Новий ЦК України надає судам можливість при розгляді цивільних справ враховувати звичаї ділового обороту та норми моралі (статті 7, 13).

Особлива роль у правовій системі належить рішенням Конституційного Суду України, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конституції України).

22. Окрім ЦК України до джерел цивільного права належать і деякі інші кодифіковані нормативно-правові акти, які містять цивільно-правові норми. Наприклад, Сімейний кодекс України містить норми, які визначають правовий режим майна подружжя (ст.ст. 57—74 СК) та порядок укладання шлюбного контракту (ст.ст. 92—103 СК), Кодекс законів України про працю — норми, якими передбачено укладення трудового договору (ст.ст. 21, 24, 24' КЗпП), Житловий кодекс — норми, що регулюють відносини користування житловим приміщенням та передачі його у власність, Земельний кодекс України — норми про оренду земельних ділянок та власність на земельні ділянки тощо.

До цивільного законодавства відносять також і низку підзаконних актів, які, хоча і стоять за ієрархією нижче Конституції, міжнародних договорів та законів, проте за певних обставин також є джерелами цивільного права. Це, наприклад, цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України (ч. 3 ст. 4 ЦК). Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України, які не можуть суперечити положенням ЦК України або іншого закону (ч. 4 ст. 4 ЦК). До джерел цивільного законодавства також належать і нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ч. 5 ст. 4 ЦК). При цьому, якщо ці нормативно-правові акти врегульовують права, свободи та обов'язки громадян або мають міжвідомчий характер, то підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Окрім цивільного законодавства до джерел цивільного права ЦК України вперше відніс звичай, в тому числі звичай ділового обороту.

Звичаєм визнається правило поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, внаслідок неодноразового та однакового його застосування, та таким, що широко застосовується у певній сфері відносин. Юридична сила звичаю є доволі низькою і тому звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (ч. 2 ст. 7 ЦК).

Вперше ЦК України як джерело цивільного права закріпив і договір. При чому, навіть попри те, що договір є індивідуальним правовим актом, законодавець дозволяє при укладенні договору врегульовувати не лише відносини, які не врегульовано актами цивільного законодавства, а також і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (чч. 2, 3 ст. 8 ЦК).

Окремо слід також зупинитись і на актах, що їх видає судова гілка влади, та їх впливі на регулювання цивільних правовідносин. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Конституційний Суд України відповідно до ст. 147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Основному Закону і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З огляду на це рішення Конституційного Суду України мають обов'язкову природу і є джерелами цивільного законодавства.