117. Здійснення і захист цивільних прав тісно пов´язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняються у часі.

Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття «строк», «термін», «давність», «своєчасно», «негайно» та інші, що відображають часові зв´язки, часто входять до змісту правових норм.

В ЦК України законодавець вперше легалізував поняття «строк» та «термін».

Під строком у цивільному праві розуміють певний період у часі, зі спливом якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Цей проміжок часу (три роки) і є строком.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, найчастіше - до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об´єктивний характер і, як правило, не залежить від волі суб´єктів цивільних правовідносин.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін може визначатися або вказівкою на час, або подією, яка має відбутися.

118. Різноманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікувати строки можна за різними категоріями.

І. За правовими наслідками:

правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов´язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов´язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов´язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави. 2. За підставами встановлення:

законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні переважного права купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений ЦК України;

судові. Це строки, тривалість яких визначається судом чи господарським судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в господарському засіданні сторони не можуть дійти згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, господарський суд може зобов´язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки; договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

3. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в 7-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов´язання.

4. За призначенням:

строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб´єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб´єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

строки виконання зобов´язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

5. За способами визначення, тобто строки, які визначаються:

календарною датою (строк повернення боргу);

певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна);

вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

6. За ступенем визначеності:

визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

невизначені строки, якщо це пов´язано з певною подією, яка обов´язково настане, або бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»).

122. Правила щодо визначення та обчислення строків встановлені статтями 252-255 ЦК України, статтями 67-73 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України та статтями 50-53 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України.

Строки можуть обчислюватись роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов´язаний попе­редити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.

Перебіг строку починається наступного дня після закінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спадщини починається обчис­люватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюється місяцями - то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислювального місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відповідно ЗО вересня, оскільки у вересні останній день - 30 число.

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія має бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчується в той час, коли в даній організації припиняється робота.

Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кошти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказаних дій підтверджується поштовою чи телеграфною квитанцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру поштових відправлень тощо.

130. Право власності є одним із видів речового права, а саме - повне речове право. Право власності саме по собі не існує. Воно породжене необхідністю регулювати відносини власності. Тому, насамперед, слід дещо сказати про власність як суспільне явище, проаналізувавши його у двох аспектах: економічному і соціальному.

Розглядаючи власність в економічному аспекті, слід базуватися на тому, що власність - це відношення суб´єкта (громадянина, юридичної особи, держави) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на розподілі «моє і не моє» заснована власність. Власність має місце тільки в суспільстві, поза суспільством немає осіб, які б, не будучи власниками конкретної речі, зобов´язані були ставитися до неї як до чужої.

Таким чином, власність - це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих відносин - власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з іншого - усі інші особи, які зобов´язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи з ними у певні відносини.

Суспільство також неможливе без тих чи інших відносин власності: ці відносини визначають його економічну структуру, ідеологічне, моральне і політичне обличчя.

Відносинам власності як суспільним майновим відносинам притаманний вольовий характер, що проявляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном.

Соціальне значення власності полягає в тому, що за допомогою власності забезпечується самовираження особи, наповнюється реальним змістом її правоздатність. Про соціальний характер власності свідчить те, що держава, як власник, виплачує пенсії, допомоги непрацездатним та іншим громадянам.

Відіграючи значну роль у житті суспільства, власність не може залишитися поза увагою права.

Інтерес до правового оформлення відносин власності пояснюється, по-перше, необхідністю стабільного забезпечення існуючих потреб громадян та інших суб´єктів правовідносин у майні, захисті інтересів у підприємництві та сфері інтелектуальної діяльності, зробити власність недоторканною для інших осіб; по-друге, неможливістю ефективної заміни права власності іншими майновими правами. Власник має набагато більше можливостей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном, ніж, скажімо, орендар, охоронець; по-третє, недопущення свавілля власником при володінні, користуванні й розпорядженні майном. Право власності, як будь-яке право, є знаряддям обмеження прав учасників відносин власності.

Отже, відносини власності породжують потребу їх правового регулювання, що призводить до виникнення права власності.

138. Первинними є такі способи набуття права власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб.

Первинними способами виникнення права власності є:

1) виробництво - спосіб виникнення права власності у зв'язку з виготовленням або створенням речі, що не існувала раніше (новостворене майно). Власником у цьому випадку стає той, хто виготовив (створив) цю річ для себе, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ст. 331 ЦК).

2) специфікація або переробка - це створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не тій, яка створила нову річ. Визначальною ознакою тут є не сам факт створення нової речі, а те, що нова річ створюється в результаті праці однієї особи з матеріалів, що належать іншій особі. Виникнення права власності на таку річ залежить від добросовісності чи недобросовісності специфікатора, тобто особи, яка використала чужий матеріал для створення нової речі.

За похідних способів придбання права власності право набувача грунтується на праві відчужувана. Такими способами є придбання майна за договором і в порядку спадкування.

1. Договір як узгоджене волевиявлення двох осіб є підставою виникнення права власності в тих випадках, коли в ньому є намір передачі такого права від відчужувача до набувача. Це може бути купівля-продаж, дарування, міна тощо. Якщо такого наміру у сторін немає, і йдеться про передачу майна у тимчасове користування, на зберігання тощо, право власності до іншої особи не переходить.

2. Спадкування. Перехід права власності в порядку спадкування можливий за заповітом або в силу прямої вказівки закону. У цих випадках підставою виникнення права власності у спадкоємця є юридична сукупність: а) смерть спадкодавця + заповіт + прийняття спадщини спадкоємцем; або 2) смерть спадкодавця + прийняття спадщини спадкоємцями за законом.

Спадкове право відповідно до пандектної системи становить самостійний розділ цивільного права і йому спеціально присвячена книга 6 (ст.ст. 1216-1308) ЦК. Тому детально його положення викладені у відповідній частині підручника.