45. Цивільні правовідносини розрізняють:

— за функціями: регулятивні й охоронні;

— за змістом належних учасникам суб’єктивних прав та юридичних обов’язків: абсолютні та відносні;

— за предметом правовідносин: речові, особисті немайнові та організаційні;

— за підгалузями цивільного права: речові, права інтелектуальної власності, зобов’язальні, спадкові, сімейно-правові;

— за підставами виникнення: зобов’язальні та інші (зобов’язальні, у свою чергу, поділяються на договірні та недо- говірні; до інших належать правовідносини, що виникають як результат творчої діяльності (інтелектуальні) і т. ін.;

— за характером зобов’язаної поведінки: активні та пасивні;

• за інтересом і об’єктом: відносини побутового (сімейні, спадкові, житлові) й економічного (підприємницькі, власності, корпоративні (акціонерні), характеру.

46. Визначаючи правовий статус фізичної особи як суб´єкта цивільних правовідносин, слід зважати на те, що цивільне право має за мету упорядковувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільно-значимі питання.

Досягти цієї мети можна лише у випадку, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист фізичної особи як суб´єкта права. Відчути себе суб´єктом права індивід може тільки тоді, коли усвідомить своє, чітко визначене місце в житті цілісного соціального організму, яким є держава.

Цивільне право як система юридичної децентралізації, основне місце в якій посідає індивід як суб´єкт правовідносин, є найкращим засобом для такого усвідомлення. Будучи носієм певних цивільних прав, особа має юридично забезпечену можливість діяти за своїм бажанням. Кредитор може вимагати повернення боргу від боржника, власник може володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, особа, якій виповнилось 14 років, може вільно самостійно пересуватися по території України. Необхідно тільки, щоб здійснення цих та інших прав відбувалося в певних правових межах. Ці межі можуть встановлюватися законом, договором чи іншим передбаченим законодавством способом.

Громадянин є суб´єктом права не тільки тому, що дозвіл на це йому надала держава в спеціальних законодавчих приписах, а й внаслідок вироблених суспільством традицій, звичаїв.

Правовий статус фізичної особи як суб´єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежністю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обмеженими. Адже, якщо особа претендує на те, щоб до неї ставилися як до суб´єкта права, поважали її честь і гідність, то й сама вона мусить таким же чином ставитися до інших. Аморальні вчинки особи при укладанні пра-вочинів або виникненні інших юридичних фактів, порушення добрих звичаїв, що склалися в суспільстві, повинні зумовлювати недійсність таких правочинів (навіть у тому випадку, якщо закон не передбачає подібної підстави припинення правовідносин), або призводити до інших негативних для порушника наслідків. На правовий статус особи впливають, перш за все, правові фактори.

До правових факторів належать цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.