24. Фінансові ф’ючерсні контракти.

Фінансові ф’ючерсні контракти — це обов’язкова за законом угода між продавцем (покупцем) фінансових активів, з одного боку, і кліринговою палатою ф’ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) визначеної кількості активів за узгодженою вартістю на конкретну дату в майбутньому. Ф’ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата ф’ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів. Учасник, який узяв на себе зобов’язання прийняти активи згідно з кон-трактом, займає довгу позицію, тобто купує ф’ючерси. Учасник, який узяв зобов’язання здійснити поставку, займає коротку позицію, тобто продає ф’ючерси. Мета укладання ф’ючерсного контракту полягає в тому, щоб зафіксувати в даний момент ціну, за якою відбудеться продаж або купівля активів у майбутньому. Предметом фінансового ф’ючерсного контракту можуть бути такі інструменти, як іноземна валюта, депозитні сертифікати, бан­ківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обсяги поставок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф’ючерсних контрактів. Основні характеристики ф’ючерсного контракту: •  біржовий характер торгівлі;

•  стандартні умови контрактів (крім ціни);

•  гарантія клірингової палати виконання всіх контрактів;

•  висока ліквідність, зумовлена існуванням активно діючого втори¬нного ринку;

•  низька вартість укладання угоди;

•  доступність, оскільки саме цей принцип є основним при організації біржі;

•  можливість, але не обов’язковість реальної поставки (прийняття) фінансових активів за укладеними угодами.

Особливості ф’ючерсних контрактів та організації ф’ючерсної торгівлі дають змогу легко ліквідувати зайняту на ринку, позицію укла¬данням офсетної угоди. Більшість ф’ючерсних угод взаємно погашаються до мо-менту закінчення строку їх дії, і лише 2 – 5% контрактів закінчуються ре-альною поставкою активів.

Якщо учасник має намір здійснити чи прийняти поставку реальних активів, то він в установленому порядку інформує про це клірингову пала-ту. У цьому разі палата добирає учасника з протилежною позицією. Ф’ючерсні контракти виконують дві важливі функції. По-перше, торгівля ф’ючерсами створює механізм для проведення операцій хеджу-вання ризику, пов’язаного з несприятливими змінами цін на ринку готівки. По-друге, ф’ючерси дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах. Чим мінливішими будуть ціни на фінансові активи, тим вищим буде попит на операції хеджування. Ф’ючерсні ринки виникли як відповідь на зростаючий у зв’язку з мінливістю цін рівень ризику і запропонували меха-нізм хеджування цього ризику. Доступність для всіх, як основне правило функціонування ф’ючерсної біржі, створила умови значного поширення та популяризації ф’ючерсної торгівлі. Учасниками ф’ючерсних торгів можуть бути як юридичні особи — банки, корпорації, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди тощо, так і фізичні особи. Хеджування ф’ючерсами — це процес, у результаті якого мінімізується ризик зміни ціни активу зайняттям позиції на ф’ючерсному ринку, яка буде протилежною за напрямком, але дорівнюватиме за сумою основній (балансовій) позиції. Така операція дозволяє компенсувати збитки, які отримані за основною позицією внаслідок несприятливих змін у ціні активів, прибутками за ф’ючерсною позицією. Правильне й обернене твердження, а саме: прибутки за основною позицією нівелюються збитками за ф’ючерсами. Тому результат хеджування буде завжди однаковим, неза-лежно від напряму зміни ціни активу. Операції хеджування дозволяють закріпити ф’ючерсну ціну активу, яка склалася на момент здійснення операції і за якою згодом буде виконано контракт. Хеджерів цікавить лише кінцевий результат як сума прибутків та збитків за основною та ф’ючерс-ною позиціями, а не самостійні доходи чи втрати за ф’ючерсами. Торгівці, навпаки, зацікавлені лише в отриманні прибутків від різниці в цінах купівлі та продажу ф’ючерсних контрактів, оскільки вони не мають основної позиції, за рахунок якої можна компенсувати збитки за ф’ючерсами.

25. Короткостроковий процентний ф’ючерс. Короткострокові процентні ф'ючерсні контракти - це ф'ючерсні контракти, засновані на короткострокової процентної ставки, наприклад, на банківської процентної ставки за державними короткостроковими облігаціями, що випускаються на строк до 1 року, і т. д.  Короткостроковий процентний ф'ючерс - це стандартний біржовий договір, що має форму купівлі-продажу короткострокового відсотка в конкретний день у майбутньому за ціною, встановленою у момент укладання угоди.  Відсоток, як і індекс, це просто число, купівля-продаж якого не має реального сенсу. Тому короткостроковий процентний ф'ючерсний контракт відноситься до розряду ф'ючерсних контрактів на різницю, за якими замість поставки проводиться; тільки розрахунок на різницю цін в грошовій формі. [13]  Стандартна конструкція ф'ючерсного контракту на короткостроковий відсоток:  ціна ф'ючерсного контракту - індекс, що дорівнює різниці між цифрою 100 і процентною ставкою (остання становить зазвичай кілька відсотків). Сенс такої конструкції ціни короткострокового ф'ючерсу полягає в тому, що вона відповідає конструкції ціни короткострокових облігацій, які продаються звичайно з дисконтом нижче номінальної ціни. Отже, торговцям легко зіставити рух цін на ці облігації і на процентні ф'ючерси;  вартість (розмір) ф'ючерсного контракту - встановлена ​​біржею сума грошей, наприклад, $ 1 млн. або 500 тис.фунтов стерлінгів і т. д.;  мінімальна зміна ціни контракту (тік) відповідає мінімальному зміни процентної ставки, наприклад, 0,01% річних;  мінімальна зміна вартості контракту - добуток вартості ф'ючерсного контракту на мінімальна зміна ціни і відносне час життя контракту;  період поставки - фізичне постачання відсутня. Ніякого переходу суми грошей, що відповідає вартості ф'ючерсного контракту, з рук у руки не відбувається. Якщо контракт не закривається офсетного угодою до закінчення терміну його дії, то в останній торговий день місяця постачання проводиться закриття контракту за біржовоюрозрахунковою ціною. Розрахунки за контрактом здійснюються на наступний робочий день після останнього торгового дня;  біржова розрахункова ціна - тримісячна ставка на депозити у відповідній валюті на готівковому ринку на датупоследнего торгового дня. [13] 

26. Довгостроковий процентний ф’ючерс. Первинним ринком для довгострокових процентних ф'ючерсних контрактів є ринок довгострокових державних облігацій з фіксованим купонним доходом, що випускаються на кілька років (зазвичай на 8-10 і більше років).  Ринкова ставка довгострокових облігацій знаходиться в залежності від коливань ставки відсотка по тримісячних депозитах, але за більш складної залежності, ніж це має місце між даною ставкою і цінами на короткострокові облігації, тому що велике значення мають термін, на який випущені облігації, розмір щорічного купонного доходу іперіодичність його виплати.  Зазвичай зі збільшенням ставок ринкового відсотка ціна на облігації знижується. Навпаки, зі зменшенням кількості років, що залишаються до погашення номінальної вартості позики, його ринкова ціна наближається до номіналу облігації.  Довгостроковий процентний ф'ючерсний контракт - це стандартний біржовий договір купівлі-продажу стандартної кількості та якості облігацій на фіксовану дату в майбутньому за ціною, погодженою в момент угоди. [13]  Стандартна конструкція довгострокового процентного ф'ючерсу:  ціна ф'ючерсного контракту встановлюється у відсотках від номінальної вартості облігацій, наприклад, 86,5%;  вартість (розмір) ф'ючерсного контракту - встановлена ​​номінальна вартість облігацій, дозволених до поставки, наприклад, $ 100000, при цьому купонному доході, наприклад, 10% річних;  мінімальна зміна ціни (тик) - зазвичай 0,01%;  мінімальна зміна вартості контракту - твір тика на вартість контракту;  період, на який укладаються контракти, - зазвичай на три місяці, тобто в році чотири місяці поставки;  постачання за контрактом - це фізичне постачання облігації за контрактом, не ліквідованому до закінчення терміну його дії. Поставка проводиться відбираються біржею видами облігацій, у яких виплата номіналу починається не раніше, ніж через певну кількість років від встановленої дати (або в межах встановленого число років) звідповідною купонною ставкою;  біржова розрахункова ціна постачання за контрактом - біржова ринкова ціна в останній торговий день у даній ф'ючерсним контрактом.  Постачання і ціноутворення довгострокових процентних ф'ючерсів мають одну важливу особливість. В умовах розвиненого фондового ринку на ньому продається і купується відразу багато різного виду облігацій, що відрізняються один від одного і за розмірами обігу, за датою випуску (відповідно, і за термінами обігу), та за величиною купонного доходу. Практика не пішла по шляху конструювання ф'ючерсних контрактів на конкретні випуски облігацій, бо, з одного боку, їх дуже багато, що робить практично неможливою біржову торгівлю ф'ючерсами на всі ці випуски, а з іншого боку, це могло б привести до різного роду ринковим маніпуляціям з окремими видами облігацій. Тому, як випливає з конструкції довгострокового процентного ф'ючерсу, він заснований не на конкретному облігаційному випуску, а на умовних облігації, які насправді містять у собі певний спектр реально звертаються облігацій. Указується при цьому в контракті розмір купонного доходу необхідний для утворення ціни контракту.

27. Ф’ючерсні контракти на казначейський вексель та на індекси.ф'ючерсні контракти на індекси фондового ринку (короткостроковий ф'ючерс на індекс) - це стандартний біржовий договір, що має форму купівлі-продажу фондового індексу в конкретний день у майбутньому, за ціною, встановленою у момент укладання угоди. Справа в тому, що індекс - це просто число, яке, природно, не може продаватися або купуватися, та ще з фізичним постачанням. Тому за ф'ючерсним контрактом на індекс здійснюється лише розрахунок в грошовій формі на величину різниці між значеннями індексу при укладанні контракту і при його достроковому закритті або на дату виконання. Індексний ф'ючерс використовується при: спекуляції на динаміці фондових індексів; хеджуванні портфелів акцій інвесторів від падіння курсів акцій, що входять у цей портфель.

28. Ризики в використанні ф’ючерсів.

29. Контракти “своп”.  Своп-контракт (від англ. swap — обмін) — це угода між контр­агентами про обмін (один або декілька) певною кількістю базових інструментів на визначених умовах в майбутньому. Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти найчастіше укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає тільки обмін різницями в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться серія зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін в момент відкриття контракту з умовою проведення зворот­ної операції в момент завершення свопу. Умовні суми, які обмінюються в свопі, можуть бути однаковими або змінюватися. Розрізняють два види своп-контрактів — валютний своп і своп відсоткових ставок, кожен з яких має на меті хеджування відповід­ного виду ризику — валютного чи відсоткового. На практиці валютні та відсоткові свопи часто поєднуються в одній угоді. Своп-контракти як інструменти хеджування фінансових ризиків застосовуються на міжнародних ринках з початку 1980-х років. Уперше валютний своп був розроблений у Лондоні в 1979 р., але не набув великого поширення. Привернув увагу до цього виду похідних інструментів валютний своп-контракт, учасниками якого стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк та фірма IBM (1981 р.). Саме висока репутація учасників цього свопу забезпечила довгострокову довіру до даного виду деривативів. Своп-контракти мають низку переваг порівняно з іншими деривативами. Однією з важливих переваг є те, що обидві сторони контракту дістають можливість досягти поставленої мети: хеджування ризику або зниження витрат із залучення коштів. Вартість свопів нижча за вартість інших інструментів хеджування, наприклад таких, як опціони. У разі взаємної домовленості комісійні за угодами своп можуть взагалі не стягуватися. Перевага свопів полягає також у тому, що ці угоди укладаються на будь-який період та базовий інструмент, на відміну, наприклад, від ф’ючерсів. Ринок свопів добре розвинений, отже процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються, як правило, по телефону. Достроково вийти з операції своп можна кількома способами. Для цього можуть укладатися зворотні свопи, коли новий контракт компенсує дію вже існуючого. Крім того, під час підписання угоди можна обумовити випадки припинення її дії, які дозволяють кожній зі сторін за деяку платню розірвати контракт. Новою формою своп-контрактів є свопціони, які надають право одному чи обом учасникам вносити до контракту деякі зміни або нові умови протягом періоду його дії. Можливість дострокового виходу та гнучкість у виборі способу звільнення від умов контракту становить ще одну перевагу свопів. Оскільки більшість свопів укладається на умовну суму, це значно знижує ризик за даним видом операцій. У разі невиконання зобов’язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються контрактними відсотковими платежами або різницями валютних курсів, а не поверненням основної суми боргу. Важливо зазначити, що невиконання зобов’язань за свопами на розширюється.

30. Процентні ”свопи”.Процентним свопом називають угоду між двома партнерами щодо обміну процентними зобов'язаннями протягом певного періоду часу. Процентні свопи використовують для таких цілей: 1) залучення коштів за фіксованою ставкою, коли доступ на ринки облігацій неможливий. За умови достатньої кредитоспроможності компанія отримує кредит під плаваючу ставку, а потім з допомогою свопу обмінює її на фіксовану ставку. В результаті кошти залучаються компанією під фіксований процент; 2) залучення коштів за ставкою, нижчою від тієї, що склалась на даний момент на ринку облігацій або кредитному ринку. В результаті свопу позичальник з високою кредитоспроможністю залучає кошти за плаваючою ставкою, яка нижча від тієї, яку йому запропонували б банки. Позичальник з низькою кредитоспроможністю залучає кошти за фіксованою ставкою, яка, беручи до уваги його кредитоспроможність, навряд чи могла б бути можливою взагалі або була б вищою; 3) реструктуризації портфеля зобов'язань або активів без залучення нових коштів. У цьому випадку з допомогою свопів змінюється співвідношення між частками зобов'язань або активів з плаваючою та фіксованою ставками. Найчастіше процентний своп використовують для заміни фіксованої процентної ставки на плаваючу і рідше для заміни однієї плаваючої ставки на іншу. При укладанні угод своп учасники керуються уніфікованими міжнародними та національними стандартами і правилами. Договори за кожною угодою своп не укладаються, сторони підписують одну угоду, яка регулює всі їх подальші взаємовідносини при проведенні операцій своп. Угоди за свопами укладаються по телефону. Необов'язково, щоб процентні платежі збігалися в часі. Наприклад, одна сторона може перераховувати платежі щомісяця, інша — щокварталу. Мінімальний обсяг угод своп становить 5 млн дол. СІПЛ. Розрізняють два види процентних свопів: чистий та базисний. Чистим процентним свопом називають угоду між партнерами про обмін процентного зобов'язання з фіксованою ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. При цьому учасники свопу обмінюються процентними платежами, а не зобов'язаннями в повному обсязі. Платежі за свопами здійснюються, як правило, в розмірі різниці між процентними ставками, а не в розмірі самих процентних ставок.Суму боргу, за якою здійснюються процентні виплати, називають основною сумою або номіналом свопу. Процентні платежі розраховують па базі обумовлених ставок та визначеної основної суми. Обмін процентними платежами дає змогу кожному учаснику свопу змінити структуру свого боргу на більш прийнятну для його потреб. Чистий процентний своп з обміну фіксованої ставки на плаваючу в одній валюті називають також "ванільним свопом". Процентний своп не є кредитною угодою. Кожен позичальник — учасник свопу виконує зобов'язання перед своїм кредитором, сплачуючи як проценти, так і основну суму боргу. Кредитори отримують процентні виплати за боргом, не визначаючи, чи вони отримані в результаті свопу, чи безпосередньо від позичальника. Як правило, банки є постійними учасниками свопів, виступаючи то як посередники, то як безпосередні учасники обміну процентними платежами. Виконуючи роль посередника, банки отримують та здійснюють платежі за свопом кожному з учасників свопу та ізолюють учасників свопу один від одного.Прикладом свопу може бути угода між комерційним банком та корпорацією в США про обмін щороку протягом п'яти років процентними платежами на основі суми (номіналу свопу) в 100 млн дол. США. Згідно з цією угодою банк погоджується сплачувати щороку корпорації 9% від номіналу, тобто 9 млн дол. США. Корпорація при цьому щороку сплачуватиме банку процентну ставку за однорічними казначейськими зобов'язаннями. Якщо протягом одного з років процентна ставка за зобов'язаннями буде становити 6%, корпорація сплатить банку за цей рік 6 млн дол. США.

31. Валютні “свопи”. Валютний своп — це обмін потоками двох валют за певний період у майбутньому між сторонами угоди. Валютні свопи поділяють на свопи з фіксованими ставками та свопи з плаваючими ставками (процентні свопи): свопи з фіксованими ставками, що являють собою комбінацію конверсійних угод з різними датами валютування (більш відомі як валютні свопи (currency swap). Вони здебільшого використовуються на ринку forex). Ці свопи будуть детально розглянуті нижче; свопи з плаваючими процентними ставками (процентні або валютно-процентні свопи), що являють собою обмін активами або зобов’язаннями (вираженими в одній або в різних валютах). Вони переважно використовуються на ринку капіталів. Своп з фіксованими ставками валют може укладатися двома способами: як комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакову суму з різними датами валютування; як дві зустрічні депозитні угоди на еквівалентні суми валют. Свопи з’явилися зовсім недавно і за кілька десятків років стали одним з основних засобів, використовуваних організаціями для управління активами та зобов’язаннями. Ринок свопів з’явився в 60-ті роки, коли вартість інвестиційних премій, введених органами, що контролюють біржову діяльність у Великобританії, обмежили можливості британських компаній інвестувати кошти за рубежем. Компенсаційні позики виникли як метод, що дає змогу обминати ці обмеження. Британська компанія позичала фунти стерлінгів британській філії американської компанії, а американська компанія, у свою чергу, позичала долари США філії британської компанії, що інвестувала їх на території США. Валютні свопи класифікують за кількома ознаками: 1. За термінами укладення: простий своп (стандартний) — перша конверсійна угода укладається на умовах спот, а зустрічна операція — на умовах форвард (наприклад, свопи типу спот/тиждень (spot/week), спот/місяць (spot/month) і т. д.); своп форвард/форвард — перша конверсійна угода укладається на умовах форвард, а зустрічна операція — теж на умовах форвард, але на більш тривалий термін; своп із датами валютування до спота — перша конверсійна угода укладається з датою валютування до спота, а зустрічна операція — на умовах спот (свопи типу тому/некст (tom/next), тод/некст (tod/next) і тод/спот (tod/spot)). 2. За типом укладання:

своп типу buy/sell (b/s) — якщо в першій конверсійній операції валюта купується, а в зустрічній операції — продається, своп типу sell/buy (s/b) — якщо в першій конверсійній операції валюта продається, а в зустрічній операції — купується. 32. Основи ціноутворення на “своп”. 

33. Складні “свопи”. Структурований своп (складний) — своп, в якому беруть участь кілька сторін і, як правило, кілька валют.

34. Варранти, права власників. Варрант (інколи варант) (англ. warrant — повноваження, довіреність) - цінний папір, що дає її власникові право на купівлю деякої кількості акцій на певну майбутню дату за певною ціною. Зазвичай варранти використовуються при новій емісії цінних паперів. Варрант торгується як цінний папір, ціна якого відображає вартість його первинних цінних паперів. Варранти придбали популярність серед біржових спекулянтів, тому що курс варранта на покупку акції, по якому він котирується на біржі, істотно нижче за курс самої акції, тому для збереження заданої позиції потрібно менше коштів.Термін дії варранта достатньо великий, можливий випуск безстрокового варранта.

35. Опціони та їх особливості.Опціоном називається контракт, відповідно до якого одна особа надає іншій особі право купити або продати стандартну кількість певного активуза певною ціною в межах певного періоду. Актив, що поставляється згідно з опціонним контрактом, називають базовим. Предметом опціону можуть бути як матеріальні активи, так і фінансові: акції, фондові індекси, облігації, валюти, валютні ф’ючерси та ін.Розрізняють сторони опціонного контракту. Продавець опціонупередає право, але не обов’язок, виконати умови контракту покупцевіопціону. Підкреслимо, що предметом опціону є саме право,а не базовий актив. Покупець опціону набуває права (алевільний у своєму виборі — скористатись цим правом чи ні) на певну операцію з базовим активом.Існують два різновиди прав, яких може набути покупець залежно від того, який опціон укладено: колл або пут. Опціон колл — контракт, що надає покупцеві опціону право купити стандартну кількість базового активу; продавець опціону зобов’язаний продати цей актив. Тобто тут можливі дві операції купівлі/продажу. Перша — придбання опціону колл, друга — придбання базового активу у продавця опціону згідно з його умовами. Але друга операція не є обов’язковою, а здійснюється за бажанням покупця опціону.Опціон пут — це контракт, що надає покупцеві опціону право продати (а не купити, на відміну від опціону колл) стандартну кількість базового активу. Тобто тут також можливі дві операції купівлі/продажу. Перша — придбання опціону пут, друга — продаж базового активу продавцеві опціону. Але друга операція також не є обов’язковою, а здійснюється за бажанням покупця опціону.Таким чином, покупець опціону може набувати права купівлі (колл) та права продажу (пут) базового активу. Ціна, яку платить покупець опціону його продавцеві за право виконання опціонного контракту, називається премією опціону.Датою закінчення опціону називають дату, на яку опціон може бути виконаний, проданий або куплений, а ціною виконання — ціну, за якою відбувається поставка базового активу. Причому розрізняють опціони, які можуть бути виконані тільки на дату закінчення (їх називають європейськими опціонами), та опціони, які можуть бути виконані в будь-який день від дати укладення до дати закінчення опціону (американські опціони). Ці назви не пов’язані з місцем укладення опціонів. Як в Америці, так і в Європі організовують торги як американськими, так і європейськими опціонами. Опціони in-, at-, out-the-money. Розрізняють також опціони з виграшем, без виграшу і з програшем. У табл. 14.1 друга і третя графи визначають цю якість опціону при дотриманні умов, записаних у першому стовпці.Часова вартість опціону = Премія опціону – Внутрішня вартість опціону. Ця характеристика вказує на перевищення справжньої ціни опціону над його внутрішньою вартістю і відображає вартість особливих переваг, пов’язаних з володінням цим активом. Часова вартість лінійно падає до нуля протягом часу до закінчення опціону.

36. Американський та європейський опціони.

Для початку давайте спробуємо зрозуміти, що таке американський та європейський опціон? По-перше, опціон має два види стилю, це американський і європейський. Американський опціон - це опціон, який виконується в будь-який бажаний момент до закінчення терміну дії. Європейський опціон - це такий стиль опціону, який може підлягати виконанню виключно тільки в саму дату закінчення терміну. За самим значенням опціону слід розуміти право, але не в якому разі не вимушене зобов'язання продати або ж купити базисний актив за фіксованою ціною або до встановленої дати. Маючи це право в результаті біржової угоди, ми стаємо покупцями. Купуючи опціон, ми отримуємо місце в короткій позиції за контрактом. Який саме опціон нам придбати - це так само свобода нашого вибору. Це може стати опціон Call або ж опціон Put. Опціон Put - це майбутні на продаж, а опціон Cal - це майбутні на покупку в майбутньому інструменту, який лежить в основі контракту. Чим американський опціон відрізняється від європейського опціону? Відмінність американський опціонів полягає в тому, що держатель може використати своє право на продаж або купівлю базисного активу в будь-який момент. При цьому йому зовсім не обов'язково чекати настання дати закінчення терміну дії опціону. Важливо: пам'ятайте і не забувайте, що дана термінологія абсолютно не має жодного відношення до географічного місця здійснюваної операції.

Практично всі біржові опціони

найчастіше є американськими. Європейські опціони - відповідно позабіржовими. Людина, який виступає в ролі продавця і має американський опціон колл повинен бути готовий поставити базисний актив в будь-який момент. Продавець опціону пут повинен мати можливість базисний актив. Розглянемо випадок європейського опціону: в цьому випадку права можуть бути пред'явлені в той момент коли пройде термін життя опціонного контракту. Зазвичай - це останній день його звернення на біржі. Розглянемо випадок американського опціону: тут є право пред'явити в абсолютно зручний і відповідний для вас момент з того самого моменту, як ви уклали угоду. Право це зберігається до самого закінчення терміну дії відповідного контакту. Думаємо після уважно читання нашої інформаційної статті у вас з'явилося образне уявлення все таки, ніж американський опціон відрізняється від європейського.

37. Опціон на купівлю фінансового активу , опціон на продаж фінансового активу. 

38. Ціна опціону – премія.Премія опціону — це сума грошей, що сплачується покупцем опціону продавцеві при укладенні опціонного контракту. По економічній суті премія є платою за право укласти операцію в майбутньому. Для визначення премії опціону використовують модель Блека-Шоулза. Спочатку вона була розроблена тільки для європейських опціонів колл на акції, за якими не виплачуються дивіденди до дати закінчення опціону. Потім було показано, що ця модель справедлива і для американського опціону колл без виплати дивідендів. Другий недолік початкової моделі — застосовність її тільки до акцій без дивідендів — був усунений внесенням у формулу додаткового множника. Потім вона була поширена на підрахунки премій опціонів на інші активи. Формула Блека—Шоулза для опціонів колл на акції без дивідендів. Вартість опціону колл Pc визначається за формулою:

Зауважимо, що під час безперервного нарахування відсотка використовується формула майбутньої вартості F = P Ч eRT, де F — майбутня вартість, P — поточна вартість. Тому між ставкою неперервного нарахування R і ставкою простого відсотка r існує такий зв’язок: R Ч T = ln(1 + rT). Цей зв’язок дає можливість спростити формули Блека—Шоулза.  Наведена формула показує характер залежності ціни опціону колл від п’яти чинників: чим вища ціна базового активу, тим вища вартість опціону; чим вища ціна виконання, тим нижча ціна опціону;  чим більше часу до дати закінчення, тим вища ціна опціону; чим вища ставка без ризику, тим більша ціна опціону; чим більший ризик (волятильність) базового активу, тим вища ціна опціону.

39. Основи оцінювання опціонів.В фінансах, біноміальна модель оцінки вартості опціонів дає чисельні методи для оцінки опціонів. Біноміальна модель була вперше запропонована Джоном Коксом, Стефеном Россом та Марком Рубінштейном у 1979 році. По суті модель "дискретно-часову" (граткову) модель зміни ціни базового активу чи інструменту протягом часового інтервалу. Модель отримала назвубіноміальної тому, що в кожному періоді в ній передбачається існування тільки двох можливих альтернатив поточної ринкової вартості акції. Формується біноміальне дерево, що наочно ілюструє процес визначення вартості опціону^[1]. В основі біноміальної моделі оцінки опціонів лежить елементарне формування процесу встановлення ціни опціону, за якого актив у будь-який момент часу може рухатися по одній із двох можливих траєкторій. Загальне формулювання процесу обчислення ціни опціону за біноміальною схемою, показано на малюнку і відбувається виконанням трьох кроків:

1. Генерування дерева-процесу ціни базового активу (зображено на малюнку),

2. Обчислення вартості опціона в кожному кінцевому вузлі дерева, ,

3. Рекурентне обчислення вартості опціону для кожного попереднього вузла, , методом знаходження математичного сподівання майбутньої вартості опціону. При цьому важливо використовувати так звану ризик-нейтральну імовірність.

На цьому малюнку  – це ціна акції при виконанні опціону. Ціна може зрости до ціни  з імовірністю  або впасти до ціни  з імовірністю  у будь-який момент часу. При заданій фізичній імовірності і коефіцієнтами зростання і падіння  та  ризик-нейтральна імовірність обчислюється за формулою:

Де  — без ризикова процентна ставка. При цьому зауважте, що для того щоб  і  були додатними імовірностями має виконуватися умова , але вона автоматично задовольняється якщо накласти умову відсутності арбітражу^[2].

40. Моделювання ризку за допомогою опціонів .У ринковій економіці існують різні можливості для інвес­тиційних вкладень. При виборі юридичною або фізичною особою напряму вкладення капіталу одним із головних кри­теріїв служить оцінка ризику, яка передбачає: а) визначення ризику;б) дослідження основних видів ризику за певними ознаками; в)вибір методів оцінки ризику, яким може бути експерт- ний, соціально-економічних експериментів, економіко-мате- матичне моделювання та інші; г) підбір методів управління ризиком (лімітування, дивер- сифікація, страхування тощо).Ризик органічно властивий ринковій економіці, він існує всюди, та особливо важливе значення ризик має для учасни­ків фінансового ринку. В цілому ризик у ділових операціях — це економічна категорія, що відображає ступінь успіху (не­вдачі) фірми в досягненні своїх цілей з урахуванням впливу різних факторів як прямої, так і непрямої дії. Операції з фі­нансовими інструментами завжди пов'язані з ризиком.Фінансові ризики насамперед пов'язані зі змінами на фі­нансовому ринку та змінами в економіці. Це можуть бути зміни процентних ставок, валютних курсів, зміни в діяльності галузі або конкретного позичальника. До фінансових ризиків відносять кредитний, процентний, валютний, галузевий, лік­відності та структури капіталу, операційний, а також ри­зик країни. Крім того, фінансові ризики можна розглядати як спекулятивні. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення ка­піталу, заздалегідь знає, що для нього можливі лише два ре­зультати: прибуток або збиток. Особливістю фінансового ри­зику є ймовірність зазнати збитків у результаті проведення будь-яких операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, який випливає з природи цих операцій.У цілому фінансовий ризик як міру економічної або соціа­льної невизначеності можна охарактеризувати:за величиною — високий, середній і низький;за ступенем допустимості — допустимий ризик, коли втрачається частина доходу; критичний (локальний) ризик, при якому повністю втрачаються доходи і виникає необхід­ність відшкодовувати втрати; катастрофічний ризик повної втрати майна;за об'єктами — ризик підприємця, підприємства, банку, страхової компанії, тобто окремих юридичних і фізичних осіб;за видом діяльності — ризик виробничої, посередниць­кої, торговельної, транспортної, консалтингової, страхової, охоронної та іншої діяльності;за економічним змістом — чистий ризик як об'єктивна можливість зазнати збитків (нульового результату) і спекуля­тивний ризик як суб'єктивна можливість отримання позити­вного або негативного результату певної діяльності;за характером — операційний, інфляційний, кредитний, процентний, валютний. Операційний ризик пов'язаний із по­милкою або неправильною організацією, неправильним ви­бором методу проведення тієї чи іншої фінансової операції. До цього виду ризику відносять і можливі помилки менедже­рів. Інфляційний ризик визначається ступенем точності про­гнозування інфляції та її впливу на результат фінансово-господарської діяльності. Кредитний ризик розглядається як ризик непогашення кредиту і несплати процентів за ним. Процентний ризик виникає у разі зміни процентних ставок за кредитними ресурсами, що надаються. Валютні ризики мож­ливі у разі зміни курсів валют, а також політичної ситуації, коли курси валют незмінні, а можливості вільного обігу ва­лют обмежені. Ці ризики пов'язані з переоцінкою статей ба­лансу закордонних філій підприємств у національну валюту та при зворотних операціях. Валютні ризики властиві клірин­говим розрахункам і товарообмінним, бартерним операціям і, у свою чергу, поділяються на економічний, бухгалтерський та операційний ризики (економічний відображає вплив еко­номічних процесів країни — зміни в економічній та політич­ній ситуації, валютній політиці, що проводиться урядом, рі­вень інфляції тощо на вартість активів; бухгалтерський — це ризик зміни облікової вартості активів чи пасивів при зміні валютних курсів із урахуванням, що в іноземній (національ­ній) валюті їх вартість залишається незмінною; операційний — ризик несприятливих змін валютного курсу за період до ча­су проведення запланованої валютної операції, ефективно управляється за допомогою інструментів строкового ринку: ф'ючерсів, форвардів, опціонів, свопів). За галузевою і територіальною ознакою — галузевий, за­гальноекономічний, країни, регіональний тощо. Галузевий — пов'язаний зі специфікою діяльності окремих галузей, прояв­ляється в змінах інвестиційної якості та курсової вартості цінних паперів і відповідних втратах інвесторів; загальноеко­номічний відображає вплив на економіку країни змін, що від­буваються в інших країнах, пов'язаних із зміною у валютній політиці, економічній і політичній ситуаціях, рівня інфляції тощо; країни — це основний фінансовий ризик, що є сукуп­ністю політичного, економічного та трансфертного ризиків і пов'язаний з дійсними та очікуваними політичними й еко­номічними умовами в країні і впливом цих умов на здатність уряду країни, окремих корпорацій та фізичних осіб виконува­ти зобов'язання по зовнішньому боргу. Для оцінювання ри­зику країни використовують такі показники, як: коефіцієнт обслуговування боргу, відношення резервної позиції в Між­народному валютному фонді до обсягу імпорту, рівень ін­фляції, відношення обсягу експорту до валового національ­ного продукту, відношення міжнародних резервів (золота, валюти) до обсягу імпорту тощо;за можливістю усунення ризики поділяють на недивер-сифіковані, що не підлягають усуненню, і диверсифіковані, для яких існують можливі шляхи подолання.Високий ступінь ризику не лише перешкоджає розвитку фінансового ринку, а й стимулює заощадження коштів на­селення і підприємств. З підготовкою і реалізацією фінансо­вих інвестицій пов'язаний систематичний і несистематичний ризики:систематичний ризик, тобто ризик кризи фінансового ринку, належить до зовнішніх факторів і пов'язаний із зага­льною економічною і політичною ситуацією в країні та світі, зростанням цін не ресурси, загальноринковим падінням цін на фінансові активи. До категорії систематичних ризиків на­лежать: ризик зміни процентної ставки — набуває особливої актуальності в умовах інфляції, ризик падіння загальноринко-вих цін — пов'язаний з одночасним падінням цін на всі цінні папери, що мають обіг на ринку, але у першу чергу стосуєть­ся операцій з акціями, ступінь яких для акцій різних емітентів різний і ризик інфляції, що зумовлений зміною купівельної спроможності грошей і призводить до того, що вкладення на­віть у найбезпечніші цінні папери можуть завдати збитків. Цей вид ризику існує в усіх країнах, відрізняється лише річ­ний рівень інфляції. У розвинутих країнах вважається норма­льним щорічний рівень інфляції у 3 \%. Систематичний ризик є недиверсифікованим;несистематичний ризик, тобто ризик поєднання всіх ви­дів ризику, пов'язаних із конкретними фінансовими інстру­ментами та із^ фінансовим станом конкретного емітента цін­них паперів. Його оцінка потребує певних зусиль як із боку посередників ринку фінансових активів, так і з боку інвесто­рів. Несистематичний ризик — диверсифікований. До кате­горії несистематичних ризиків відносять:а) ризик ліквідності — ризик, пов'язаний з можливістю втрат при реалізації цінного папера через зміну в оцінці його якості. Нині це один із найпоширеніших в Україні ризик. Причиною цього є не лише загальне падіння ринку, а й оцін- ка того, що являє собою той чи інший емітент, скажімо біржа, де протягом біржового дня іноді укладалося лише декілька угод; фінансова або інвестиційна компанія, чий капітал зіб- раний для перекачування коштів або покриття збитків від «проїдання» статутних коштів у інших комерційних структу- рах тощо; б) галузевий ризик — ризик, пов'язаний зі специфікою окремих галузей. З позиції цього виду ризику всі галузі мож- на класифікувати на:підвладні циклічним коливанням — галузі конструкцій­них матеріалів, виробництво обладнання тощо;менш підвладні циклічним коливанням — виробництво товарів для населення та продовольчих товарів.Галузеві ризики проявляються в змінах інвестиційної яко­сті та курсової вартості цінних паперів і відповідних втратах інвесторів, залежно від належності галузі до того чи іншого типу та правильності оцінки цього фактора з боку інвесторів. За іншими критеріями виділяють такі основні види ризику: • селективний ризик — ризик неправильного вибору цін­них паперів для інвестування при формуванні портфеля;часовий ризик — ризик емісії, купівлі або продажу цін­ного папера у невідповідний час, що тягне за собою втрати;ризик законодавчих змін, пов'язаний із змінами умов емі­сії, яка може бути визнана недійсною тощо;інфляційний ризик — ризик того, що при високій інфля­ції доходи, які отримують інвестори за фінансовими інстру­ментами, знецінюються швидше, ніж зростають, інвестор за­знає реальних втрат.Існує і багато інших видів ризику операцій із фінансовими інструментами. В Україні всі вони мають місце і породжу­ються наявною в країні політичною та економічною неста­більністю. Таким чином, фінансовий ризик в економічній діяльності — це об'єктивний фактор, зумовлений дією сто-хастичних причин і чинників, зокрема конфліктністю ситуа­ції прийняття рішень, невизначеністю цілей і наслідків дій, відсутністю повної та об'єктивної інформації щодо проце­сів, які відбуваються тепер чи відбуватимуться в майбут­ньому.Фактори, які стосуються фінансового ризику і впливають на його рівень, умовно можна поділити на дві групи: об'єк­тивні й суб'єктивні.Об'єктивні фактори — це ті, що безпосередньо не зале­жать від дій керівництва підприємства (фірми), але повинні враховуватися при підготовці й прийнятті рішень, наприклад, інфляційні процеси, дії конкурентів, політичні й економічні кризові явища, екологічні вимоги, митні пільги, режим най­більшого сприяння, можливість діяти у вільних економічних зонах, зміни в податковій політиці держави тощо.Група суб'єктивних факторів характеризує саме підпри­ємство (фірму) та внутрішні умови його функціонування, зо­крема виробничий потенціал, наявність висококваліфікова­них працівників та управлінського персоналу, організацію діяльності фірми, наявність кооперативних зв'язків, рівень технології тощо.Причини, які зумовлюють необхідність виникнення ри-зикових фінансових рішень на підприємстві, бувають внут­рішнього і зовнішнього походження. Внутрішні причини породжуються здатністю працівників системи управління ри­зикувати підприємством (фірмою), невизначеністю управлін­ських рішень (нововведень), організаційними неузгодженос-тями, а зовнішні — пов'язані з поведінкою контрагентів, впливом макроекономічних факторів, природно-кліматични­ми умовами та ринковою ситуацією.З розвитком ринку змінюється ставлення інвесторів до рі­зних цінних паперів. В Україні цінні папери стали порівняно новим фінансовим інструментом, який характеризується під­вищеним ризиком. Інтереси інвесторів на ринку, наприклад, корпоративних цінних паперів, головним чином зводяться до таких моментів: збереження і зростання капіталу; придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть заміняти кошти; доступ (шляхом придбання цінних паперів) до дефіцитних видів продукції, послуг, майнових і немайнових прав; розши­рення сфери впливу і перерозподіл власності. В умовах рин­кових відносин виникає необхідність взаємного порівняння прибутку і ризику. Оптимальне поєднання цих категорій гарантуватиме ефективність вкладення капіталу. Якщо ефек­тивність достатньо висока, то ризик вважається обґрунто­ваним. Методи оцінки ризику на фінансовому ринку. Інвесту­вання капіталу завжди пов'язане з вибором варіантів інвесту­вання та ризиком. Вибір різних варіантів вкладення капіталу пов'язаний зі значною невизначеністю. Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність настання втрат, яка спирається на статистичні дані і може бу­ти розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки будь-якої окремої дії і ймовірність самих наслідків. Ймовірність означає можливість отримання певно­го результату.Визначення фінансового ризику здійснюється під час фо­рмування проблеми прийняття фінансового рішення та ви­вчення ситуації, пов'язаної з ним, і полягає увиявленні причин і факторів, які збільшують чи змен­шують конкретний тип фінансового ризику;проведенні аналізу й ідентифікації виявлених причин і чинників;виділенні етапів і робіт, під час яких можуть виникати передумови фінансового ризику.

42. Мультіперіод в методиці оцінювання опціонів Є кілька методик, що дозволяють провести розрахунок вартості опціону. Вартість вибору можна визначити з допомогою теорії оцінки опціонів і пов'язаної з нею ситуаційного підходу (>contingentclaimsanalysis). Проте часто таку процедуру оцінки стає надзвичайно складній, і виникла потреба замінити її якісними судженнями. Застосування теорії оцінки опціонів прийняття рішень — серйозний крок уперед у розвитку теорії капітального бюджету, і менеджери, займаються упорядкуванням капітального бюджету на фірмах, повинні розуміти, коли як з користю для справи застосувати ці концепції. Слід розрізняти два типу ситуацій: У ситуаціях першого типу є досить багато цінних паперів чи активів, отже прибутки від конкретного що оцінюється опціону за точності відтворити, купивши портфель, складається з однієї чи навіть кількох цінних паперів чи активів. Цю ситуацію розглянемо насамперед. У ситуаціях другого типу оцінювані варіанти не можна точності відтворити з допомогою уявного портфеля цінних паперів чи інших активів. Та й у дослідження такого ситуацій теорія опціонів також внесла значний внесок, оскільки привертає до їх існуванню та до потреби оцінити вибір у тих ситуаціях. Теоретична вартість опціону — що це виграш, який можна б мати, якщо виконати опціон відразу. Якщо ринкова вартість звичайної акції більше, ніж ціна виконання опціону, виграш — це відмінність між ціною акції та ціною виконання (видатками на угоду нехтуємо). Якщо ринкова вартість акції нижче ціни виконання, то теоретична вартість дорівнює нулю (виконувати опціон просто нерозумно).Нехай >Cmin - мінімальна (теоретична) вартість опціону;P.S — ринкова вартість звичайної акції;До — ціна виконання.Тоді теоретична вартість опціону дорівнюватиме P.S - До, якщо P.S >До і 0, якщо P.S До.Теоретична вартість в жодному разі є теоретично вірної ціною опціону, але він встановлює нижню межу вартості опціону, якщо виконати її відразу й негайно звернути отриманий виграш на гроші. Ринкова вартість опціону або дорівнює теоретичної, або ймовірніше її.Нині теорія опціонів розвивається у напрямі реальних активів.Термін «реальний опціон» (realoption) запровадженоСтюартомМайерсом в 1977 року [>Myers, 1977] за аналогією зі звичайним (фінансовим) опціоном у тих аналізу фінансової політики фірми, тому від початку була полягає у лапки. Підставою для аналогії послужила загальна всім опціонів (фінансових і дійсних) риса – право без обов'язки чи (як варіант) можливість без необхідності. Інші риси фінансових опціонів, саме: фіксований термін закінчення, предмет чиненої угоди (купівля чи продаж фінансового активу) і заздалегідьоговоренная ціна виконання – не обов'язкові. У реальному опціон є підстави представлені устертом чи зміненому вигляді чи взагалі відсутні. Метод реальних опціонів розглядає методологію хеджування портфелів, які включають як цінних паперів, а й інвестиційні проекти, які передбачають майнові вкладення різні активи. Модель реальних опціонів надає менеджерам можливість планування та управління стратегічними інвестиціями і становить синтез оцінки ринкової вартості й прийняття інвестиційних рішень на умовах невизначеності. Так, модель реальних опціонів об'єднує методику проектного аналізу та формування корпоративної стратегії. Для оцінки як реальних, і звичайних опціонів застосовуються переважно дві моделі:·Биноминальная модель; · МодельБлека-Шоулза. Ці моделі багато важать в інвестиційному аналізі. Розглянемо і дамо оцінку кожної їх.

43. Нижня межа премії – внутрішня вартість опціону, верхня-часова вартість.

Опціон — це фінансовий інструмент-контракт, який не вважається обов’язковим, тобто інвесторові надається право вибору виконувати цю строкову угоду або ні. Це право (зумовлене сплатою певної суми премії) передбачає змогу купити або продати фінансовий інструмент упродовж певного періоду часу за встановленою ціною. Відповідно до п. 1.27 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», операція з опціоном — це господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає продаж (купівлю) опціону, тобто права придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у будь-який момент упродовж визначеного часу, з фіксацією ціни реалізації на день укладання (придбання) опціону. За термінами виконання розрізняють два види опціонних контрактів: американський та європейський. Американський опціон може бути виконаний у будь-який день до терміну закінчення контракту. Європейський — винятково у день виконання контракту. Інвестор, який купує опціон покупця або опціон продавця, є «власником» опціону, інша сторона з опціонного контракту є «автором» опціону. Слід особливо наголосити, що власник опціону купує право здійснити придбання або продаж певного пакета цінних паперів, вказаного в опціонному контракті, натомість «автор» — обов’язок продати або купити цей пакет у нього. Це означає, що власник опціону може відмовитися від свого права, тоді як автор не може відмовитися від свого зобов’язання. У цьому й полягає головна відмінність між ф’ючерсними й опціонними контрактами. За ф’ючерсом обидві сторони мають обов’язки й не можуть від них відмовитися. Розрізняють також два види опціонів: опціон покупця, або опціон колл (call option), та опціон продавця, або опціон пут (put option). За опціоном колл власник контракту дістає право, але не обов’язок, на придбання зазначених у контракті цінних паперів (ф’ючерсних контрактів), починаючи від моменту придбання цього контракту і аж до дати його виконання, за ціною, визначеною у контракті. За опціоном пут власник цього контракту дістає право, але не обов’язок, на продаж зазначених у контракті цінних паперів, починаючи від моменту придбання опціонного контракту і аж до дати його виконання, за ціною, визначеною у контракті. Опціон на акції, наприклад, укладається між двома інвесторами, один з яких виписує його, а інший купує й дістає право впродовж зумовленого терміну або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій в особи, яка виписала опціон на купівлю, або продати їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону полягає в тому, що в угоді купівлі-продажу об’єктом є не титул власності, тобто акція, а право на її придбання. Покупець колл-опціону у разі укладання контракту розраховує на підвищення ринкової ціни активу. Його потенційний дохід у цьому разі не обмежений (рис. 10.1), а його потенційні збитки обмежені розміром опціонної премії. Покупець опціону пут сподівається, що після укладання контракту ринкова ціна на актив знизиться. Його потенційний дохід не обмежений, збитки обмежені розміром опціонної премії (рис. 10.2). Для продавців колл-опціонів і пут-опціонів функції доходу на графіку спрямовані у протилежні боки (рис. 10.3, 10.4). Продавці опціонів мають потенційно необмежені збитки й обмежений розміром премії дохід. Опціон, на відміну від ф’ючерсної чи форвардної угоди, є угодою «несиметричною». Якщо ф’ючерсні та форвардні угоди є обов’язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власникові право виконати або не виконати угоду, а для продавця є обов’язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов’язані з несприятливими ціновими змінами на ринку й за це отримує від покупця винагороду — премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою було продано цей актив, називають страйковою ціною (або ціною страйку). Таким чином, покупці опціонних контрактів мають обмежені потенційні збитки і необмежений потенційний дохід. Продавці опціонів, навпаки, мають необмежені потенційні збитки і обмежений прибуток. Оскільки продавці опціонів ризикують більше, ніж покупці, то початкову маржу сплачують лише продавці опціонних контрактів. Подібно до ринку ф’ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею-продажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, що полягають у формуванні портфеля опціонів із різноманітними характеристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни «довгий колл» і «довгий пут» означають купівлю опціонів колл та пут, а «короткий колл», «короткий пут» — продаж відповідних опціонів. Найпоширенішими опціонними стратегіями є вертикальні, горизонтальні угоди та комбінації. Опціонні угоди укладають і на біржовому, і на позабіржовому ринках. Біржовий опціонний контракт — це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов’язання, купити (у разі колл-опціону) чи продати (у разі пут-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладання угоди (ціна виконання опціону). Інша сторона контракту (продавець опціону) зобов’язується продати чи купити фіксовану кількість відповідних базових активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на купівлю-продаж базового активу. Покупець опціону сплачує продавцеві премію у грошовій формі за надане йому право на реалізацію опціону. Опціонні угоди укладають на тих самих біржах, що й інші строкові угоди, хоча існують і спеціальні біржі для опціонів, наприклад Чиказька біржа опціонів. Котирування опціонів здійснюється за значенням премії, що встановлюється для конкретного контракту в момент укладання угоди в результаті попиту (пропозиції). Однак існує низка чинників, від яких залежить розмір премії. Передусім премія залежить від страйку. Розглянемо цю залежність на прикладі валютних опціонів. Припустімо, що спот курсу долара дорівнює 5,3 грн за 1 дол. Торгівлю валютними опціонами на біржі здійснюють за страйками з кроком 0,1 грн, тож можуть, наприклад, торгуватися опціони зі страйками 5,0, 5,1, 5,2, 5,3, 5,4, 5,5 тощо. Страйк, найнаближеніший до поточного спот-курсу, називають центральним страйком. У нашому випадку центральним страйком буде 5,3. Для покупця колл-опціону, якщо страйк менше поточного спот-курсу, то він має опціон у грошах; якщо страйк дорівнює поточному спот-курсу — опціон на грошах; якщо ж страйк більше поточного курсу, це — опціон за грошима. Залежно від позиції опціону змінюється й опціонна премія. Вважають, що опціонна премія складається з двох складових: внутрішньої вартості опціону і часової вартості. Внутрішня вартість дорівнює різниці між курсом і страйком, якщо опціон перебуває у грошах, і дорівнює нулю в інших випадках. Часова вартість залежить від багатьох чинників: поведінки ринкового курсу, його сталості, часу тощо. Вид залежності часової вартості від страйку інтуїтивно зрозумілий: зміна ринкового курсу в майбутньому поблизу нинішнього спот-курсу є найімовірнішою, тому тут часова вартість більша, ніж для сильних змін курсу. Часова вартість залежить і від часу, що залишається до закриття контракту. Чим менше часу залишається до виконання контракту, тим меншою є часова вартість. Опціонна премія залежить від мінливості (волатилітету) вартості базового активу. Чим більшою є мінливість вартості базового активу, тим виший ризик продавця опціону, тим вища опціонна премія, і навпаки. У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати, які виконують такі функції: гарантують виконання сторонами зобов’язань за контрактом; забезпечують виконання контракту шляхом проведення офсетної угоди з виплатою різниці між ціною продажу та ціною купівлі опціону без поставки реального активу; здійснюють облік усіх укладених угод; проводять експертизу документів, що надходять, реєструють угоди; після реєстрації угоди стають гарантом виконання умов угоди. На позабіржовому ринку велике значення мають брокерські контори, які виступають посередниками під час укладання опціонних угод. Крім брокерських контор, в опціонних угодах можуть також брати участь фірми-індосанти, які виступають гарантами з виконання сторонами своїх обов’язків. Фірми-індосанти виконують деякі функції клірингових палат і виступають четвертою стороною угоди. Посередницькі й індосаторські функції не завжди диференційовані. Іноді їх виконує одна брокерська фірма або взагалі контракт укладають без посередників. Найчастіше це відбувається між партнерами, що мають давні фінансові зв’язки та першокласну кредитну історію. Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф’ючерсами. Це можливість укладання офсетних угод, маржинальні вимоги, участь клірингових палат, стандартизація біржових контрактів. Традиційно базовими активами опціонних контрактів виступають фінансові або інші активи: акції, облігації, товари, індекси, валюта, ф’ючерсні контракти тощо. При цьому, якщо купівля чи продаж опціону відбуваються за відсутності позиції з відповідного активу, вважають, що відкрита «гола позиція». І, відповідно, якщо здійснюється купівля чи продаж опціону за наявності позиції з відповідного активу, вважають, що відкрита «покрита позиція». Останнім часом з’явилися особливі види опціонів, підґрунтя яких становлять кілька фінансових активів, або портфелі активів. Наприклад, у так званих альтернативних опціонах базовими виступають два активи. Для виконання опціону обирають той актив, що забезпечує більший прибуток. Припустімо, що інвестор придбав альтернативний опціон-колл, який надає йому право придбати за визначений час актив Х за страйковою ціною 50 гр. од., або актив Y за ціною 60 гр. од. На дату виконання опціону ринкова ціна активу Х становить 55 гр. од., активу Y — 70 гр. од. Інвестор обирає для купівлі актив Y, оскільки це вигідніше. Справді, страйкова ціна активу Y на 10 гр. од. менша за ринкову, страйкова ціна Х — на 5 гр. од. менша за ринкову. Ще одним особливим видом опціонів є опціон, базовим активом якого виступає різниця в ринкових цінах двох активів на дату завершення опціону. Наприклад, існує два портфелі цінних паперів — А і Б. Інвестор купує опціон, страйковою ціною якого є різниця в ринкових цінах двох портфелів ЦА – ЦБ на дату виконання опціону. Якщо на дату виконання ринкова вартість портфеля А перевищує ринкову вартість портфеля Б, продавець опціону сплачує власникові опціону суму, що дорівнює різниці ринкових цін портфелів (ЦА – ЦБ). Якщо ціна портфеля А менша за ринкову ціну портфеля Б, інвестор не використовує цей опціон. Опціони на індекси. Для таких опціонів використовують відомі фондові індекси, які характеризують певний портфель цінних паперів. Такі опціони застосовують для страхування диверсифікованого портфеля цінних паперів від ризику зміни (падіння чи зростання) його ринкової вартості. На фондовому ринку США найпоширенішими є опціони на індекси S&Р100, S&Р500 та NYSE-індекс. Виконання опціонів на індекси передбачає взаєморозрахунок грошовими коштами. Це означає, що під час виконання опціону продавець не поставляє актив, як в інших опціонах, а сплачує певну суму грошових коштів власникові опціону. Сума, сплачувана власникові опціону в разі його виконання, дорівнює певному числу, помноженому на різницю значень фондових індексів. Таке число називають множником (мультиплікатором), воно дорівнює 100 для опціонів, що перебувають в обігу на фондовому ринку США. Значення індексу, зумовлене у контракті, називають страйковим індексом. Ціна індексу, або страйкова ціна, дорівнює значенню індексу, помноженому на 100. Власникові опціону пут сплачується різниця між страйковим індексом і значенням індексу на дату виконання опціону, помножена на 100. Власникові опціону колл сплачується різниця між значенням індексу на дату виконання опціону та страйковим індексом, помножена на 100. Приміром, інвестор придбав опціон колл на S&Р100 індекс зі страйковим індексом 400. На дату виконання опціону значення індексу становить 410. Інвестор має право купити індекс за ціною: 400 • 100 = 40 000 дол. тоді, коли ринкова ціна індексу дорівнює 41 000 дол. Власник опціону виконує контракт. Продавець опціону сплачує йому різницю між страйковою та ринковою ціною індексу, тобто суму, що дорівнює: 41 000 – 40 000 = 1000 дол. Опціони на ф’ючерсні контракти. Такі опціони є переважно опціонами американського типу. Базовими активами у них виступають ф’ючерси на валюту, облігації, золото, нафту тощо. Страйковою ціною є ціна ф’ючерсного контракту, зафіксована під час продажу опціону. Опціон колл на ф’ючерс дає право його власникові в будь-який момент до дати завершення терміну опціону відкрити довгу позицію за цим ф’ючерсним контрактом, отримавши при цьом

44. Модель Блека-Шоулза для опціону на продаж. На початку 1970-х років ^ Фішер Блек (Fisher Black), Майрон Шоулз (Myron Scholes) і Роберт Мертон (Robert Merton) зробили фундаментальне відкриття в теорії ціноутворення фондових ринков1. Цей результат відомий як модель Блека-Шоулза (модель Блека-Шоулза-Мертона). Ця модель справила величезний вплив на способи, за допомогою яких трейдери встановлюють ціни і хеджують опціони. Крім того, ця модель дала сильний поштовх до розвитку фінансової інженеріі2 протягом останніх двадцяти років. У 1997 році за створення цієї моделі Мертон і Шоулз отримали Нобелівську премію в галузі економіки. До прискорбия, Фішер Блек помер в 1995 році, інакше б він, без сумніву, також опинився б у числі лауреатів. У лекції описується процес створення моделі Блека-Шоулза, призначеної для оцінки європейських опціонів на купівлю і продаж без дивідентних акцій. У ній показано, як оцінити волатильність на основі ретроспективних даних або цін опціонів. Буде також продемонстровано застосування ризик-нейтральної моделі, описаної в лекції 12. Ми покажемо також, як застосувати модель Блека-Шоулза для оцінки європейських опціонів на купівлю і продаж акцій, які передбачають виплату дивідендів, а також для оцінки відповідних американських опціонів. У модель Блека - Шоулза входить п'ять факторів впливу: курс акцій, базисна ціна, дата настання строку зобов'язання, процентна ставка, мінливість цін. Крім того, береться до уваги виплата дивідендів протягом строку дії.Вплив процентної ставки.Основний принцип оцінки опціону випливає із суті угоди з опціоном. Як виникає дійсний опціон? Розглянемо це на прикладі продавця опціону "колл". Він вклав свої гроші в акції і, таким чином, не отримав відсотки. Він міг би в результаті продажу опціону "колл" отримати певний відсоток на свої витрачені на акції гроші. Крім того, він повинен нести ризик зниження курсу акцій. Так як його акції в разі можливого різкого підвищення біржових курсів можуть бути затребувані по базисній ціні, він вимагає додатково "премії за ризик". Отже, він домагається від продажу опціону нарахування відсотків на свої акції і премії за ризик. Чим вище ринкові процентні ставки, тим вище і домагання особи, яке надає відстрочку платежу, і відповідно ціна опціону "колл". Ціна опціону тим більше, чим більше ризик коливання курсу акцій. З точки зору покупця опціону, справа йде таким чином. Він має право виконати свій опціон у певний період і придбати акції за узгодженою базисній ціні. У проміжку він може свої гроші вкласти так, щоб вони приносили твердий відсоток. Ця процентна прибуток знаходить своє вираження в ціні опціону.Особа, яка надає відстрочку платежу щодо грошей, в даному випадку - продавець опціону "пут", може свої гроші вкласти так, щоб вони приносили твердий відсоток. Він хотів би за свій опціон мати премію за ризик за вирахуванням процентної премії в разі, коли йому пропонуються акції при зниженні біржових курсів, оскільки він їх потім може знову продати тільки за більш низькою ціною. Збільшені процентні ставки впливають повишающе на ціни опціонів на покупку і поніжающе - на ціни опціонів на продаж. Які ринкові процентні ставки входять в оцінку опціону? У відповідності з різними термінами дії опціонів призначаються процентні ставки можуть бути різними. Важливою є не сполучена з ризиком процентна ставка, яка діє на ринку у відповідні залишилися терміни дії зобов'язання. Оскільки для опціону питома вага ризику більше, ніж питома вага відсотків, процентна ставка відіграє підпорядковану роль. Зміна процентної ставки на один процентний пункт є несуттєвим. Вплив строку дії зобов'язання Термін дії зобов'язання - це проміжок часу від поточної дати до дати настання виконання зобов'язання за опціоном. Він є дуже значущим чинником впливу. Чим триваліше термін дії зобов'язання, тим вище ціна опціону. Ціна опціону по мірі зменшення строку дії безперервно, проте не прямолінійно, знижується. Чим коротше термін дії, тим незначніше ймовірність того, що курс акцій буде рухатися в позитивному для покупця опціону напрямку. Зниження ціни опціону прискорюється до кінця терміну дії зобов'язання. У день настання строку виконання опціон котирується тільки по своїй "внутрішньої" вартості. Мілині це опціон, ціна виконання якого нижче ("пут") або нише ("колл") поточної ринкової ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі, то значення опціону наближається до нуля. Це є ефектом, який стає "злим генієм" більшості покупців опціону. При постійному курсі акцій ціна опціону незадовго до дати настання строку зобов'язання часто тане, як сніг у руці. Теоретична ціна опціону згідно моделі Блека - Шоулза виходить на основі значень курсу акцій, базисної ціни, строку дії зобов'язання, процентної ставки і "історичної мінливості". Навпаки, при відомій ціною опціону (ринковою ціною) і інших параметрах, що стосуються мінливості, зберігається "імпліцитна" (подразумеваемая) мінливість мінливість цін робить значний вплив на оцінку опціону. Чим більше мінливість цін, тим вище ціна опціону. Велика мінливість цін означає високий ризик для особи, що надає відстрочку платежу, тому за продаж опціону він бажає отримати високу ціну. Покупець опціону також охоче платить трохи більше, оскільки зростають шанси великого відхилення руху курсів і тим самим можливості отримання прибутку.

45. Опціони на акції, індекси, ф'ючерсні контракти, валюту. Похідни́й фіна́нсовий інструме́нт, похідний цінний папір, дериватив (англ. derivative) — фінансовий контракт, або фінансовий інструмент, цінність якого походить з ціни чогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи (наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно, облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживацьких цін), або інші (такі як погодні умови). Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи інших форм кредитування.Основними видами похідних фінансових інструментів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони та свопи.Вимоги або зобов’язання в рамках умовних фінансових контрактів залежить від умов угоди. Реалізація фінансового контракту опціонного типу залежить від рішення одного з контрагентів контракту. Наприклад, покупець опціону „колл лонг” американського типу має право купити визначені цінні папери (надалі – ЦП) за визначеною ціною до визначеної дати. Якщо ціна, зазначена в контракті протягом усього строку дії контракту є вищою за ринкову, тоді власник такого опціону просто не використовує його – опціон пропадає. Окрім опціонів американського типу існують опціони європейського та бермудського типу. Така класифікація здійснена за критерієм часового виконання опціону. В основному, опціони поділяють на "прості" – з простою структурою, та екзотичні – зі складною. Іншим типом умовних фінансових контрактів є страхування. Вимоги страхувальника до страховика залежать від того, чи вступила умова виплати страховки, наприклад, дефолт якогось боржника. В цю категорію можна також віднести кредитні дефолтні свопи та інші кредитні деривативи, хоча свопи трактуються в основному як безумовні контракти.Вимоги або зобов’язання в рамках безумовних фінансових контрактів передбачають обов’язкову поставку та оплату визначеної кількості базових активів за встановленою ціною на якийсь майбутній термін. Якщо таким безумовним контрактом торгують на біржі, тоді він називається ф’ючерсом на відміну від форварда, який є результатом індивідуальних домовленостей. Позабіржові фінансові контракти відомі також під назвою "Over-the-counter" (OTC) (англ. – через прилавок). Опціонами також можуть бути біржовими або позабіржовими. В разі здійснення трансакції через біржу існує впевненість щодо його виконання контракту навіть у випадку дефолту контрагента, оскільки останній ризик бере на себе кліринговий відділ біржі (англ.: "Clearing House"). На окрему згадку заслуговують свопи (від англ. swap – обмін), які тут визначаються як безумовні позабіржові контракти, що передбачають обмін активами та / або платежами, пов’язаними з цими активами. Обмінювати можна широкий спектр різних активів – кредити, валюту, відсоткову ставку, цінні папери, корзину активів, опціони, індекси та навіть борги держав. Наприклад, японська фірма потребує кредит в розмірі 1 млн. євро, а взамін може надати кредит в еквівалентній вартості в єнах, оскільки останній вона може отримати на пільгових умовах від японського банку. Грецька ж фірма знаходиться в протилежній ситуації – їй потрібний кредит в єнах, а вона може запропонувати кредит в євро на пільгових умовах. Від свопу виграють обидві фірми – вони отримують потрібний їм кредит на пільговій умові, уникаючи при цьому валютних ризиків

46. Створення ринку “синтетичних” цінних паперів.

Розвиток похідних цінних паперів стимулює розвиток фінансового інжинірингу, внаслідок чого створюються нові фінансові інструменти шляхом їх комбінацій. Так, існують синтетичні опціони, які дають змогу знизити ризики при фінансуванні та інвестуванні

Інтернаціоналізація фінансових ринків призвела до появи нових фінансових інструментів - американських (АДР), європейських (ЄДП) і глобальних депозитарних розписок (ГДР). Вони підтверджують право власності на іноземні акції, що випускаються в інших країнах. Емітуються банками - депозитаріями акцій.

Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на певну кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній валюті.

Депозитарні розписки - це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках. Основним папером тут є акція, тому можна сказати, що депозитарні розписки - це свідоцтва про депонування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна визначити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і по-середника-резидента за допомогою проміжних документованих форм. Як правило, ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.

Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондових ринках окремих країн існують обмеження на обіг іноземних фондових цінностей.