Югославія й республіки колишньої Югославії

Політична історія Югославської держави надзвичайно складна: упродовж декількох сторіч серби, хорвати, словенці, чорногорці й інші народи випробовували вагу національного гноблення. З XIV-XV ст. одна частина народів Балканського півострова перебувала в складі імперії Габсбургів, інша - під турецьким ярмом. Після поразки Туреччини в російсько-турецькій війні в 1877-1878 рр. одержали незалежність Сербія й Чорногорія, а інші південнослов’янські народи знайшли волю лише після розпаду Австро-Угорщині після першої світової війни. 1 грудня 1918 р. було утворене Королівство сербів, хорватів і словенців, що об'єднав народи Сербії, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Боснії й Герцеговини, що з 1929 р. звалася Югославія.

Всі ці обставини ускладнили розвиток друкарства, а отже, і бібліографії. Югославська бібліографія веде свій початок лише з моменту утворення Югославської держави. Однак їй передували бібліографічна праця, створені представниками південних слов'ян в XIX столітті й початку XX століття. До ретроспективних бібліографічних покажчиків належать роботи сербського дипломата, історика й бібліографа Стояна Новаковича («Бібліографія нової сербської літератури за 1741-1867 гг.», 1869 р.), хорватського історика Івана Кукулевича-Сакцинского («Хорватська бібліографія», що відбила хорватські книги від початку друкарства до 1860 р. і видана в трьох томах в 1860-1863 гг.), словенського бібліографа Франка Симонича («Словенська бібліографія», що містить відомості про книги, географічних картах і нотах, опублікованих в 1550-1900 гг. у Словенії, написаних словенцями й словенською мовою).

Організація поточного бібліографічного обліку пов'язана з ім'ям Янко Шлебингера, якому належала ініціатива випуску в Словенському Сволоку щорічників «Словенська бібліографія» за 1907-1912 гг., що стали першою і єдиною спробою створення ПНБ на Балканському півострові.

У липні 1919 р. був виданий закон про обов'язковий екземпляр, а в 1920 р. на філософському факультеті Бєлградського університету був заснований Бібліографічний інститут, із широкою програмою дій. Але, проіснувавши до другої світової війни, інститут не зміг реалізувати ні однієї з поставлених перед ним завдань.

29 листопада 1945 р. Установчі збори проголосили утворення Федеративної Народної Республіки Югославії, пізніше в 1963 р. - Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, до складу якої ввійшли шість республік: Боснія й Герцеговина, Македонія, Сербія (у неї входили два соціалістичних автономних краї - Воєводіна й Косово), Словенія, Хорватія й Чорногорія. Із цього моменту розвиток НБ у Югославії здійснювалося у двох напрямках: перше - організація загальнодержавного поточного обліку, друге - створення ретроспективних зводів національної книги й літератури в окремих республіках.

Після закінчення війни з ініціативи Комітету з науковим установам, Університету й вищим навчальним закладам у Белграді в 1948 р. був заснований Бібліографічний інститут Народної Республіки Сербії, Через рік він одержав статус загальнодержавного значення й упродовж всіх наступних десятиліть був особливим типом національної бібліотеки, що виконує пряму бібліотечну функцію для всієї Югославії, і одночасно - національним бібліографічним агентством. Головним завданням Бібліографічного інституту стала організація національного поточного обліку. Університетським бібліотекам Хорватії й Словенії й Національним бібліотекам Македонії, Боснії й Герцеговини, Чорногорії й Сербії була доручена підготовка ретроспективних національних зводів. Пізніше республіканські центри також почали підготовляти ПНБ своїх республік і автономних країв, виражаючи культурно-історичні і язикові потреби їхніх народів, що населяють. На відміну від загальнодержавних видань республіканські опиралися не тільки на територіальний принцип, але й включали добутку національних авторів і авторів, що пишуть мовою даної республіки, незалежно від місця видання. Критерії відбору матеріалу були різні в різних республіках.

Система видань ПНБ, що випускаються Югославським бібліографічним інститутом, була представлена наступними серіями :

1. Бібліографія Югославії. Книги, брошури й музичні видання.

2. Бібліографія Югославії. Збірники й монографічні серії.

3. Бібліографія ротапринта й коміксу.

4. Бібліографія Югославії. Статті й додатки в серійних публікаціях: Серія А. Суспільні науки; Серія В. Природні, медичні й технічні науки; Серія С. Мистецтво, філологія, література.

5. Бібліографія Югославії. Серійні публікації.

6. Бібліографія перекладів у СФРЮ.

7. Бібліографія офіційних публікацій.

На титульних аркушах назви всіх покажчиків приводилися на чотирьох мовах: сербському, хорватському, словенському й македонському.

Реалізація проекту комп'ютеризації діяльності інституту була частиною програми створення Системи наукової й технічної інформації Югославії, що у свою чергу включала організацію автоматизованої інформаційної системи АТЛАСС, що забезпечує серед іншого створення баз даних національної бібліографії й Центрального каталогу.

В 1991 р. СФРЮ розпалася на п'ять самостійних держав: Боснію, Македонію, Словенію, Хорватію і Югославію (у її складі залишилися Сербія й Чорногорія). Лише на початку 1996 р. на території деяких із цих держав припинилися воєнні дії. І ця обставина знову позначається на розвитку НБ, перед якою встають нові завдання. Зберегли свій статус національних бібліографічних центрів і національних бібліотек. Національна й університетська бібліотека Хорватії в Загребі. Національна й університетська бібліотека Словенії в Любляні, Народна бібліотека Македонії в Скопье. Народна бібліотека Боснії й Герцеговини в Сараєво. Національним бібліографічним агентством Югославії як і раніше залишається Югославський бібліографічний інститут, з 1991 р. - Югославський бібліографічно-інформаційний інститут. Основним бібліографічним виданням залишається «Бібліографія Югославії. Книги, брошури й ноти», назва якого на титульному аркуші наведено тепер уже на двох мовах: хорватському й сербському.

Польща

Появу перших бібліографічних покажчиків у Польщі звичайно датують XVIII століттям. У XVIII столітті відомий польський державний діяч Юзеф Анджей Залуський (1702-1774) заснував першу в Польщі публічну бібліотеку, якій пожертвував свою унікальну колекцію книг і рукописів. Ю.А. Залуский став і автором першої великої бібліографічної праці «Велика польська загальна бібліографія», десять рукописних томів якої відбили національну літературу від початку польської писемності до 1700 р. На жаль, рукопис загинув під час II світової війни.

З кінця XVIII століття Польща як незалежна держава зникла з карти Європи - її територія була розділена між Росією, Австрією й Пруссією. У цих умовах перед польською бібліографією, у становленні якої брали участь багато видатних діячів національної культури, стояло величезне й шляхетне завдання - виявити й закріпити досягнення польської культури, що продовжувала розвиватися й зберігала свою єдність. Особливу увагу бібліографи приділяли створенню реєстру польської книги. Найбільшою роботою в цій області стала 22-томна «Польська бібліографія» Кароля Естрайхера (1827-1908), доктора філософії, одного із засновників Академії наук і директора Ягелонскої бібліотеки в Кракові. У роботі К. Естрайхера відбиті польські книги з 1455 по 1889 р. Матеріал структурований у чотири частини або серії, кожна з яких має свої хронологічні границі й принципи систематизації. Його працю продовжили спочатку його син Станіслав Естрайхер, а потім і онук Кароль Естрайхер-Молодший, довівши в цілому границі обліку до 1900 р. і підготувавши продовження деяких серій. У підсумку праця Эстрайхерів нараховує 33 томи.

Початок організації поточного бібліографічного обліку було покладено бібліотекарем бібліотеки Ягелонского університету Владиславом Вислоцьким (1841-1900), який став редактором «Бібліографічного путівника» («Przewodnik bibllograficzny»), що з'явився в 1878 р. і видавався у різних редакціях до 1933 р.

Новий етап у розвитку польської НБ почався в 1918 р., коли країна одержала незалежність. В 1928 р. у рамках Національної бібліотеки (Biblioteca Narodowa) був створений Бібліографічний інститут із широкою програмою діяльності, що передбачає, зокрема, підготовку й випуск поточних бібліографічних покажчиків на базі обов'язкового примірника. Першим виданням інституту став «Офіційний покажчик друкованих творів, виданих у Польській республіці».

Однієї з першочергових завдань в області бібліографії після закінчення II світової війни була організація поточного бібліографічного обліку. Уже в 1945 р. відновили свою діяльність Національна бібліотека у Варшаві й Бібліографічний інститут, що й донині є національним бібліографічним агентством країни. Незважаючи на всі соціально-економічні й політичні перетворення й викликані ними складності, Бібліографічний інститут продовжує випускати покажчики ПНБ, удосконалювати їхню методичну підготовку. Однією з найважливіших подій кінця 80-х років став випуск двох термінологічних стандартів, що належать до групи чотирьох розроблювальних інститутом стандартів на термінологію бібліотечної справи й бібліографічної діяльності. Перший з них, PN-89/N - 01224 «Бібліотечна справа й бібліографія. Створення масивів інформації про документи. Термінологія», містить 52 основні терміни, серед яких «бібліографічний опис» і його елементи, «заголовок бібліографічного запису» тощо. У другому стандарті, PN-89/N - 01225 «Бібліотечна справа й бібліографія. Термінологія», представлено 39 термінів, що позначають види бібліографічних посібників, і 24 терміна, що стосуються частин бібліографічних посібників, таких, як допоміжні покажчики, реферати й анотації. Слід також зазначити, що польські фахівці не відмовляються від двох значень терміна «бібліографія», розглядаючи останню і як бібліографічну діяльність, і як бібліографічний посібник.

Система сучасних посібників ПНБ, підготованих і випущених Бібліографічним інститутом, представлена виданнями:

1. Бібліографічний путівник: Офіційний покажчик творів друку, виданих у Польщі. Виходить щотижня;

2. Бібліографічний путівник: Офіційний покажчик творів друку, виданих у Польщі. Додаткова серія. Твори друку для внутрішнього користування;

3. Бібліографія журналів і збірників. Щорічник;

4. Бібліографія змісту журналів. Виходить щомісяця;

5. Бібліографія бібліографії й науки про книгу. Щорічник;

6. Закордонна «полоністика»: Бібліографія. Щорічник.