Розділ і генеза ідеї гедонізму у світовій літературі

У динамічному, розмаїтому духовно-інтелектуальному та мистецькому житті завжди існують поруч, переплітаються й конфліктують різні найнесподіваніші напрями й течії, і ми мусимо розуміти, що тут найперше йдеться про несхожість поглядів на життя, а також засобів художньої виразності кожного із них.

Проте розгалуження літературного процесу, відкрита чи внутрішня полеміка між ними, поза волею письменників, спиралися на спільну реальну основу, черпали теми і сюжети зі спільного джерела – живого життя сучасної їм Англії, і дуже часто приходили до схожих художньо-філософських та ха­рактерологічних результатів. Порівняймо їх – і дійдемо цікавих узагальнюю­чих висновків.

1.1. Поняття про гедонізм у мистецтві та філософії

Трохи забігаючи вперед, при розмові про ідеї гедонізму в літературі не можна все ж таки промовчати про „Портрет Доріана Грея”, і не можна не корелювати цей роман з іншими творами світової (насамперед, англійської) літератури. „Портрет Доріана Грея” – поліжанровий роман: світська повість, побутово-реалістичний роман (хто що б не казав!) – такий, що змальовує життя вищого товариства (лорд Генрі, Воттон та Доріан Грей, їхнє домашнє, приятельське та клубне оточення) і життя лондонської аристократичної богеми; філософсько-алегоричний роман-міф – такий, у якому поряд із людьми діють персоніфіковані ідеї: Час, Прекрасне (або просто Краса), Доля (або Фатум), Геній (чи Геніальність), Наука, чиї імена Уайльд, згідно з середньовічною традицією, виводить з великої літери (Тіmе, Веаutу, Fаte, Genius, Science).

То чим же є гедонізм, навколо якого точаться суперечки?

Гедонізм (грецьке: насолода) – філософсько-етична теорія, різновид антропологічного натуралізму, певною мірою позаісторичний та асоціальний погляд на людину, який спрощує мотиви її поведінки. Гедонізм стверджує, що найвищим благом життя є задоволення, воно ж є і єдиним критерієм моральності. А це, у свою чергу, виправдовує морально-етичний релятивізм – у кожного, мовляв, своя мораль! Звідси відкривається прямісінька дорога до проповіді аморалізму та крайнього індивідуалізму, як воно, зрештою, і було у колі Оскара Уайльда.

1.2. Гедоністичні ідеї в творчості о.Уайльда та р.Кіплінга

Надзвичайно важливі спільні відкриття ріднять Уайльда з нео­романтизмом Стівенсона і Кіплінга. Неоромантизм ішов шляхом витворення украй драматичних ситуацій, позначених психологізмом „Достоєвського” типу (Р.-Л. Стівенсон „Маркхейм”, 1885) та елементами яскравої фантастики. Ці ситуації розгортаються на тлі екзотики – географічної та історичної (Р.-Л. Стівенсон „Острів скарбів”, 1883; „Володар Балантре”, 1889). Головна моральна засада неоромантичного сюжету – подвиг відважного ідеального ге­роя задля добра і справедливості, перемога над жорстокістю і злом. У книгах такого плану оспівується особлива романтика життя – жага пригод, мандрів у далекі країни. Вони сповнені таємниць. На їхніх сторінках розсипані незліченні скарби, їхні герої закохані у предмети, добуті в родинних замках та чужих краях і вивезені звідти мало не ціною життя, а про романтичне кохання уже й годі казати!

Що ж до конфлікту гедоністів та аскетів, що знайшов своє остаточне оформлення в романі Уайльда, не можна не згадати його літературних попередників – Кіплінга та Стівенсона.

Спробуємо порівняти баладу Кіплінга „Мері Глостер” з „Портретом Доріана Грея” Уайльда.

„Мері Глостер” – судно, назване так на честь померлої дружини його господаря (1896. Збірка „Сім морів”). Жанр автор визначив як «драматичний монолог» (його запровадив у літературу кумир Кіплінга – поет Роберт Браунінг (1812-1889), проте, як на нашу думку, цей сімейний міні-роман своїм змістом та гостротою поставлених у ньому проблем не поступається цілій родинній сазі!). Колоритний персонаж балади Редьярда Кіплінга (1865-1936) – сер Ентоні Глостер, баронет, старий морський вовк, мільйонер, власник чималих земель, сорока кораблів та кількох суднобудівних заводів, на яких працюють десять тисяч робітників, помирає (він уже переніс один удар). Лікарі обіцяли йому іще цілих два тижні життя, але він не вірить тим брехунам і знає, що навряд чи дотягне до ранку!

Висновки до розділу

1. Ми розглядаємо естетизм як напрям у мистецтвознавстві та як провідний принцип світогляду й художньої творчості Вайльда. Різні аспекти естетизму письменника втілюються в образах Доріана Грея (дендизм), художника Безіла Голуорда (митець, творець прекрасного), лорда Генрі Вотона (гедонізм).

2. Розглядаючи гедоністичні ідеї в світовій літературі не можна було не торкнутися літературних попередників Уайльда, адже ідеї єпікуріанства (гедонізму) не нові, вони ведуть свій початок ще від давньогрецьких філософів (Арістіп, Епікур), набули широкого розголосу в добу Ренесансу (рабе, Шекспір) та Просвітництва (Гоббс, Локк, Гассенді). Назва гедонiзм походить вiд грецького i означає насолода. Гедонізм стверджує, що задоволення є найвищим благом життя і є єдиним критерієм моральності.

3. Англійські філософи утилітаристи Ієремія Бентам та Джон Міль розуміють задоволення як потребу, котра звільняє нас від страждань. Але як принцип життєтворення гедонізм протистоїть аскетизму (від грецького „аскет” – відлюдник ) – добровільному обмеженні природних почуттів людини, бажанню відчувати страждання, самітництва. Кінцева мета аскетизму – досягнення свободи від буденних потреб, екстаз. Як і в гедонізмі, тільки протилежними йому засобами. Отже, суб’єктивно і гедоністи і аскети, рвуться до особистого щастя, до вищого блага, насолоджуються життям – кожен по своєму! Цей конфлікт гедоністами і аскетами знайшов своє остаточне оформлення в романі Уайльда „Портрет Доріана Грея” .

4. Було з’ясовано, що на творчий задум Уайльда безпосередній вплив мали „Шагренева шкіра” О. Бальзак, „Мельмут блукач” Ч. Метьюріна. Не можна було не згадати його літературних попередників Кіплінга та Стівенсона та порівняти їх твори з творами Уайльда.

[1 сторінка висновків до розділу. У висновках до розділу – більш конкретна інформація, ніж у загальних висновках].