Тема 8: Транснаціональні корпорації (тнк) і міжнародно-правове регулювання їх діяльності

Методичні рекомендації до вивчення теми:

При вивченні цієї теми варто звернути увагу на те, що деякі науковці вважають, що ТНК – це економічно єдина система, яка керується і контролюється з одного центру і складається з материнської компанії, дочірніх товариств, філій і відділень. Ці структурні ланки розташовані в різних країнах. Як правило, вони є юридичними особами і здійснюють свою діяльність на основі національного законодавства.

Незважаючи на загальновизначеність величезної ролі і значення ТНК у світі, відсутня єдність у визначенні самого поняття ТНК і критеріїв їхнього виділення. Тут існують різноманітні підходи.Оскільки з моменту свого виникнення вони діяли як економічні організації, так і більшість підходів і визначень, особливо на ранніх етапах, були чисто економічними. У цих дослідженнях увага в основному приділялося участі цих корпорацій в економічній діяльності інших держав, що, безумовно, є головною умовою виділення ТНК. Але здійснити вимір ступеня цієї участі виявилося не такою легкою і простою справою. Наприклад, деякими дослідниками за основу приймалися такі фактори як загальний обсяг продажів на ринках інших країн, загальний обсяг прибутку, одержуваного в інших

країнах або число зайнятих на підприємствах за кордоном, тобто чистокількісні показники.

Перше уявлення про ТНК як категорію можна одержати через з'ясування значення слів «корпорація» і «транснаціональна». Корпорація - пізньолатинське слово, яке означає певні об'єднання, спілки, що створюються для досягнення певних цілей. Коли вживають слова "транснаціональне", "транснаціональний", то під ними розуміють щось таке, що виходить за межі однієї держави, що пов'язане з міжнародною або регіональною діяльністю. Отже, можна сказати, що ТНК - це відповідні об'єднання, спілки, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави.

Як правило, ТНК створювалися в межах функціонування світового господарства. Вони не лише певною мірою підривають суверенітет країн, що розвиваються, а й посягають на національні інтереси і ряду розвинутих капіталістичних держав. За даними ООН, уже на початок 80-х років ТНК мали в країнах, що розвиваються, 27 філій. Із них 44,2 % належали США, 22,8 - Великобританії, 6,6 - Японії, 5,3 - Франції, 4,9 % - ФРН. Загальний обсяг прямих приватних капіталовкладень корпорацій розвинутих капіталістичних країн оцінювався на початок 1982 р. у 130 млрд дол. (на початок 1972 р. - 45 млрд дол.).

На зарубіжних підприємствах ТНК працює близько 14 млн осіб. Каналами ТНК уже в середині 70-х років здійснювалося 90 % експорту приватного капіталу. Переважно він спрямовувався в країни Азії, Африки, Латинської Америки.

На початок третього тисячоліття виробництво товарів і послуг на підприємствах ТНК становило 7 % світового обсягу ВВП.

Слід зазначити, що вкладення коштів через ТНК дуже вигідне. Підраховано, наприклад, що за період 1975-1984 рр. американські корпорації вклали в економіку країн, що розвиваються, 22,5 млрд дол., а отримали прибутків за цей самий період 84,4 млрд дол., з яких 31,6 млрд дол. реінвестовано в економіку молодих держав, а 52,8 млрд дол. (чистий прибуток) переведено в США.

Діяльність ТНК, особливо в молодих державах, веде до величезних фінансових збитків, поглиблює диспропорції в розвитку їх економіки, руйнує її, погіршує становище населення та є причиною інших негативних явищ. Так, у Пуерто-Ріко шкода, заподіяна американськими ТНК цукровій промисловості і рибальству у зв'язку з викидами відходів нафтохімічного виробництва, набагато перевищує доходи від розвитку в цій країні нафтохімії. Загалом у цій маленькій країні з площею 8,9 тис. км2 і населенням 3,3 млн американському капіталу належить виробництво 80 % промислової і 50 % сільськогосподарської продукції, 85 % роздрібної торгівлі, 80 % земель, повністю засоби зв'язку, повітряного і морського транспорту.

Більшість країн, які стали на шлях розвитку, добре розуміють політику ТНК і намагаються об'єднуватись для захисту своїх інтересів. Інколи вони звертаються з цього приводу і в міжнародні організації, зокрема в ООН. Так, у 1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН були схвалені Принципи щодо контролю за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій. Розробляється Кодекс поведінки ТНК, з більшості положень якого між розвинутими капіталістичними країнами і молодими державами вже досягнуто згоди.

Незважаючи на активну діяльність ТНК, як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі ще не вироблено єдиного їх визначення. На думку німецького юриста Б. Гросфельда, ТНК - це підприємства, які здійснюють свою діяльність у багатьох країнах через дочірні товариства або відділення, що керуються з одного центру.

Такі вчені, як Л. А. Лунц, Л. О. Лялікова та деякі інші, вважають, що ТНК – це економічно єдина система, яка керується і контролюється з одного центру і складається з материнської компанії, дочірніх товариств, філій і відділень. Ці структурні ланки розташовані в різних країнах. Як правило, вони є юридичними особами і здійснюють свою діяльність на основі національного законодавства. Навіть національно-державна належність материнської компанії не створює можливості для того, щоб законодавство країни її базування поширювалося на діяльність дочірніх товариств, філій та відділень, що розташовані на території інших держав. Будучи сукупністю юридичних осіб різної "національності" та інших утворень, наділених правосуб'єктністю за законами різних держав, ТНК не може бути об'єктом регулювання права якоїсь окремої країни (як країни базування, під якою розуміють країну, де розташована материнська компанія, «штаб-квартира», так і країн, що приймають її, тобто де здійснюється діяльність дочірніх товариств, інших відділень ТНК).

Викладене вище дає можливість зробити висновок про те, що ТНК - єдине економічне угруповання підприємств різної державної належності, що здійснюють свою діяльність, керовану з єдиного центру на території кількох країн на основі їх національного законодавства. Отже, ТНК являє собою економічну й організаційну систему, яка не має єдиної правової основи. У цьому полягає характерна особливість ТНК.

В юридичній літературі останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК має здійснюватися як на національному рівні, так і на міждержавному.

Взагалі стосовно питань правового регулювання діяльності ТНК з боку країн, що розвиваються, і капіталістичних країн окреслюються два підходи. Країни, які стали на шлях свого самостійного розвитку, намагаються виробити такі міжнародно-правові акти, які б дали змогу контролювати діяльність ТНК, а капіталістичні країни - щоб зберегти, закріпити свій вплив.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на універсальному рівнях сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання діяльності ТНК.

Щодо регіонального рівня, то до таких документів передусім слід віднести прийняту 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають імперативного обов'язкового характеру. Їх виконання є добровільною справою.

До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з недопущенням практики підкупу та субсидій, а також обов'язкове невтручання у внутрішні справи.

Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи - субрегіонального торговельно-економічного об'єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції. Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній внаціональні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни - члени Андської групи виступають за розвиток торговельно-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону.

У межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Кар-тахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства. Багатонаціональні підприємства - це акціонерні підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в регіоні країн-учасниць. Контролюються вони ззовні. Транснаціональні підприємства - це такі підприємства, центр управління якими знаходиться за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи якісь інші їх структурні ланки.

У межах країн цієї групи у 1970 р. був прийнятий і Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.

Отже, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. У даному випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру.

Певне значення надавалося Хартії міжнародної торговельної організації, яка була підписана в Баварії 1948 р. Вона як багатостороння угода була спрямована на захист закордонних інвестицій корпорацій, а також на здійснення контролю за діяльністю ТНК з боку урядів приймаючих країн. Але уряди США, Великобританії та деяких інших країн, що підписали цей документ, відмовилися його ратифікувати.

Як відомо, Хартія економічних прав та обов'язків (1974 р.) закріпила положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. У 1974 р. були створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розроблення проекту кодексу поведінки ТНК. Розпочала діяльність спеціальна "група 77" з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Були виявлені ТНК, які втручаються у внутрішні справи країн, де розташовані їхні філії, і доведено, що вони намагаються поширювати на цих територіях дію законів тих країн, де розміщені їхні центри управління. З метою ухилення від нагляду за їхньою діяльністю ТНК приховують дані про неї. Усе це, звичайно, вимагало відповідного втручання міжнародного співтовариства.

Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Важливим кроком у цьому напрямі було розроблення Кодексу поведінки ТНК. Уже під час обговорення окремих норм проекту цього документа визначилися дві позиції щодо їх формулювання. Дискусії розгорілися передусім з приводу визначення ТНК. Країни, що розвиваються, і соціалістичні країни запропонували визначення, сутність якого полягає в такому. ТНК - це підприємство, яке має свої відділення у двох і більше країнах незалежно від юридичної форми і галузі їхньої діяльності. Вона функціонує відповідно до певної системи прийняття рішення, яка дає змогу проводити узгоджену політичну і загальну стратегію через один або більше центрів з прийняття рішень.

З погляду західних країн у такому визначенні має бути вказано, що ТНК - це будь-яке державне, приватне або змішане підприємство. А це означає, що вони можуть бути створені в країнах з різною соціально-економічною системою, тобто ТНК мають універсальний характер. Якщо виходити з такої позиції, то не слід обмежувати діяльність ТНК, оскільки вона має в даному випадку загальносвітовий, універсальний характер і властива не лише капіталістичним країнам.

Дискусії відбувалися з приводу інших питань, що стосувалися міжнародно-правового регулювання ТНК. Позиції західних країн здебільшого зводились не до того, щоб юридично певною мірою обмежити діяльність ТНК, а навпаки, легалізувати їх, виробити зобов'язання країн, які приймають їхні структурні ланки (відділення, філії), зокрема надати ТНК національний режим. Країни, що розвиваються, вважали, що ТНК не повинні претендувати на преференційний режим або на відповідні стимули і пільги, які надаються національним підприємствам.

Це лише деякі приклади розбіжностей щодо проекту Кодексу поведінки ТНК. Цей проект має шість частин (І - преамбула і цілі; II - визначення і сфера застосування; III - діяльність ТНК; А - загальні і політичні положення, Б - економічні, фінансові і соціальні положення, В - надання гласності інформації; IV - режим ТНК; V - міжурядове співробітництво; VI - здійснення кодексу поведінки).

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер. До них, зокрема, належать такі:

повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

підпорядкування законам цих країн;

урахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих країнах;

повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

невтручання у внутрішні справи;

відмова вести діяльність політичного характеру;

утримання від практики корупції;

дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування;

дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорони навколишнього середовища.

Деякі принципи, що мають важливе значення в регулюванні діяльності ТНК, були предметом спеціального обговорення в ООН. Так, на 30-й її сесії була прийнята резолюція "Заходи проти корупції, що практикуються ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками й іншими причетними до справи сторонами", в якій Генеральна Асамблея ООН суворо засудила злочини, пов'язані з протиправною практикою підкупу державних службовців країн місцеперебування ТНК з метою досягнення вигідних для неї рішень, всупереч економічним і національним інтересам цих країн.

За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна комісія ООН, а також Центр ООН з ТНК.

У вітчизняній літературі поняття «транснаціональна корпорація» (ТНК) почали широко вживати порівняно недавно. До того віддавали перевагу поняттям «міжнародні корпорації» та «багатонаціональні корпорації».

У тлумачних словниках іншомовних слів пояснюється, що слово «корпорація» походить від лат. corporatio, одне із значень якого – «форма акціонерного товариства» або «одна з форм монополістичних об'єднань». Префікс «транс» означає якесь явище чи об'єкт, що розташовується за чимось. Оскільки в англійській мові слово «nation» вживається як синонім слова «держава», то слово "транснаціональний" означає дещо таке, що виходить за межі якоїсь однієї держави.

Транснаціональні корпорації – це акціонерні товариства, діяльність яких не обмежена державними кордонами однієї країни. Наприклад, це фірма, корпорація, компанія, які виконують основну частину своїх операцій за межами країни, де вона зареєстрована, найчастіше – у кількох країнах, де існує мережа відділень, філій, підприємств.

У літературі радянських часів поняття "транснаціональна корпорація" вживалося майже виключно з лайливим відтінком. Яскравими фарбами змальовувалась їх хижацька суть і те, яке горе вони принесли, наприклад, країнам, що розвиваються. При цьому не аналізувалося, чи стали б африканські, азіатські та латиноамериканські країни щасливішими, якби ТНК зникли.

Транснаціональні корпорації мають багато ознак: це економічно єдина система; це група самостійних, юридично виокремлених підприємств; вони діють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому довкіллі, оскільки є суб'єктами національного права; керівництво корпораціями та контроль за їх діяльністю здійснюються з єдиного центру; корпорація перебуває поза юрисдикцією окремої держави, якогось об'єднання держав або міжнародної організації.

Найхарактернішою ознакою ТНК є невідповідність між їх економічним змістом та юридичною формою – економічна єдність оформлюється юридичною множинністю.

Оскільки ТНК є сукупністю юридичних осіб різної державної належності, а ці особи наділені правосуб'єктністю за законами різних країн, то ТНК як такі не можуть бути об'єктом регулювання права певної окремо взятої країни – ані тієї, де розташовані материнська компанія і штаб-квартира, ані тієї, де діють дочірні компанії та інші відділення ТНК.

За характером відносин з материнською компанією залежні підприємства поділяються на філії, дочірні та спільні підприємства.

Філія не вважається окремою юридичною особою. Вона діє на основі положення, яке затверджує її материнська компанія.

Дочірнє підприємство є самостійною юридичною особою, яка відокремилася від основного (материнського) підприємства. Дочірнє підприємство може засновуватися шляхом передання йому частини майна материнського підприємства. Засновник дочірнього підприємства затверджує його статут і зберігає за собою певні управлінсько-контрольні функції. Стосовно дочірнього підприємства вживається ще термін "афілійована компанія", тобто така, що має пакет акцій основної компанії, але його розмір не перевищує контрольного пакету акцій. Така компанія може бути філіалом або представництвом основної (материнської) компанії. При цьому материнська компанія бере участь у керуванні афілійованої компанії на основі відповідного договору. Афілійована компанія часто створюється в разі перенесення підприємницької діяльності до регіону, віддаленого від місцезнаходження основної компанії. Афілійовані компанії неминуче виникають при створенні ТНК. Проте материнська компанія завжди володіє контрольним пакетом акцій дочірньої компанії.

Спільним вважається підприємство, у діяльності якого беруть участь фірми чи фізичні особи інших країн. Організаційно воно оформлюється як єдине, загальне підприємство. Спільні підприємства створюються з метою об'єднання зусиль і налагодження коопераційної діяльності підприємств, розташованих у різних країнах, а також підвищення ефективності виробництва та збуту продукції, товарів і послуг. Слід зазначити, що спільне підприємство не є специфічною організаційно-правовою формою. Назва вказує лише на те, що власність має різне національне забарвлення.

Транснаціональні корпорації поділяються на групи: національні за капіталом, але міжнародні за сферою діяльності; міжнародні як за капіталом, так і за сферою діяльності; картелі, синдикати, об'єднання виробничого та науково-технічного характеру (підприємства цієї групи не вважаються юридичними особами).

Найбільшого поширення ТНК дістали після Другої світової війни. За статистико-фактичними даними, діяльність ТНК різнобічна. Економічний потенціал деяких ТНК перевищує економічний потенціал не лише окремих країн, а й регіонів світу. Діяльність ТНК одержує найрізноманітніші оцінки (від найпозитивнішої до найнегативнішої) економістів і політиків. Існує точка зору, що ТНК є ефективною формою міжнародної підприємницької діяльності, яка забезпечує вдале використання світових ресурсів і міжнародне передавання технології. Водночас ТНК мають надмірну владу, що виходить за межі контролю з боку урядів, і здатні експлуатувати країни, передусім "третього світу".

Транснаціональні корпорації утворюють у відповідних країнах компанії з правами самостійних юридичних осіб, якщо місцеве законодавство прихильніше ставиться до вітчизняних компаній. Виявом цього процесу є, зокрема, створення офшорних компаній.

Навіть національно-державна належність материнської компанії не створює можливості для того, щоб законодавство країни її базування поширювалося на діяльність дочірніх товариств, філій та відділень, що знаходяться на території інших держав. Будучи сукупністю юридичних осіб різної «національності» та інших утворень, наділених правосуб’єктністю за законами різних держав, ТНК не може бути об’єктом регулювання права якоїсь окремої країни (як країни базування, під якою розуміють країну, де розташована материнська компанія, «штаб-квартира», так і країн, що приймають її, тобто де здійснюється діяльність дочірніх товариств, інших відділень ТНК).

Викладене вище дає можливість зробити висновок, що ТНК – єдине економічне угруповання підприємств різної державної належності, що здійснюють свою діяльність, керовану з єдиного центру, на території кількох країн на основі національного законодавства. Таким чином, ТНК являє собою економічну й організаційну систему, яка не має єдиної правової основи. В цьому полягає характерна особливість ТНК.

Взагалі стосовно питань правового регулювання діяльності ТНК з боку країн, що розвиваються, і капіталістичних країн окреслюються два підходи: країни, які стали на шлях свого самостійного розвитку, намагаються виробити такі міжнародно-правові акти, які надали б змогу контролювати діяльність ТНК, а капіталістичні країни розробляють їх для того, щоб зберегти, закріпити свій вплив.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК, як на регіональному, так і на універсальному рівні, сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання діяльності ТНК.

До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також обов’язкове невтручання у внутрішні справи.

Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участю ТНК відіграють країни Андської групи – субрегіонального торгово-економічного об’єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції. Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 р.) та Еквадором.

В межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства. Багатонаціональні підприємства – це акціонерні підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в регіоні країн-учасниць. Контролюються вони ззовні. Транснаціональні підприємства – це такі підприємства, центр управління якими знаходиться за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи якісь інші їх структурні ланки.

У межах .країн цієї групи у 1970 р. був прийнятий і Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.

Таким чином, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, що стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. У даному випадку ідеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру.

Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні, акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Важливим кроком у цьому напрямі було розроблення Кодексу поведінки ТНК.

Семінарське заняття

Питання для обговорення

1. ТНК та їх роль у системі міжнародних економічних відносин.

2. Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК.

3. Правове регулювання діяльності ТНК на універсальному рівні.

4. Значення кодексу поведінки ТНК.

Глосарій: транснаціональна корпорація, дочірнє підприємство, філія, спільне підприємство, багатонаціональне підприємство, орган управління, іноземні інвестиції, монополізм.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. Що розуміється під поняттям ТНК?

1.2. Чи впливає «національність» ТНК на вимір її міжнародно-економічної діяльності?

1.3. Що являє собою система керівних принципів ТНК?

1.4. Які складові входять до системи керівних принципів ТНК?

1.5. Які країни підписали Андський пакт 1969 р.?

1.6. У чому полягає сутність багатонаціональних підприємств?

1.7. Яку роль у системі міжнародних економічних відносин відіграє правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні?

1.8. Яке призначення Кодексу іноземних інвестицій ТНК 1970 р.?

1.9. Яку роль відіграє Європейський Союз у системі міжнародних економічних відносин?

1.10. Які існують проекти Кодексу поведінки ТНК на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин?

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

4. Виконати завдання:

4.1. Використовуючи матеріали міжнародної арбітражної практики, підготуйте письмову доповідь про діяльність міжнародних юридичних осіб та захист їхніх порушених прав у судових установах.

4.2. Доповнити структурно-логічну схему класифікації ознак ТНК, використовуючи Кодекс поведінки ТНК 2008 р. та спеціальну юридичну літературу.

4.3. Використовуючи положення Хартії еконо­мічних прав та обов'язків держав від 12 грудня 1974 р., письмово проаналізуйте головні завдання держав по регулюванню діяльності ТНК на міжнародному рівні.

4.4. Складіть сканворд на 10 термінів, пов’язаних з міжнародно-правовим регулюванням діяльності ТНК.

5. Розв’язати тести:

1. Більшість морських ліній експлуатується великими транснаціональними компаніями, які утворюють групи, що мають назву:

а) трасти;

б) трампові об’єднання;

в) лінійні конференції;

г) чартери.

2. Плата за міжнародні залізничні перевезення визначається:

а) міжнародними тарифами;

б) національними тарифами;

в) міжнародними і національними тарифами;

г) за домовленістю сторін.

3. Філія ТНК має статус юридичної особи за законодавством України:

а) так;

б) ні.

4. Андський пакт про ТНК укладено у:

а) 1957 р.;

б) 1960 р.;

в) 1969 р.;

г) 1980 р.

5. Процес усунення протиправних вимог в інвестиційній сфері протікає в установлених Угодою про торговельні аспекти інвестиційних мір:

а) денонсація;

б) нотифікація;

в) ратифікація;

г)ліквідація.

6. Який метод правового регулювання лежить в основі міжнародного економічного права?

а) імперативний;

б. диспозитивний;

в. координаційний;

г) рекомендаційний.

7. Міжнародний економічний договір і звичай за юридичною силою:

а) рівні;

б) договори мають пріоритетом над звичайними нормами;

в) договір і звичай взаємодоповнюють один одного;

г) норми міжнародного звичаєвого права переважають над договорами.

8. Однією з форм міжнародно-правової відповідальності є:

а) сатисфакція;

б) самооборона;

в) окупація;

г) ембарго.

9. Форма міжнародного економічного договору включає:

а) мову, структуру і найменування договору;

б) тільки структуру;

в) найменування, структуру і додатки;

г) структуру, а також заяви та застереження, зроблені сторонами.

10. Положення міжнародних договорів, які передбачають зобов’язання для третіх держав, поширюються на треті держави:

а) без згоди третьої держави;

б) якщо учасники договору мають намір зробити це положення засобом створення зобов’язання і третя держава приймає в письмовій формі це зобов’язання;

в) тільки за згодою цієї держави;

г) коли згода третьої держави передбачається до тих пір, поки не мається доказів протилежного.

Реферати (ессе), презентації:

1. Особливості правосуб’єктності ТНК та їх роль у системі міжнародних економічних відносин.

2. Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні.

3. Значення проекту Кодексу поведінки ТНК в сучасних умовах.

4. Діяльність ТНК на території України.

5. Участь українських господарюючих суб’єктів у діяльності ТНК.

Джерела і література:

Нормативно-правові акти:

1. Конвенція про транснаціональні корпорації, 1998.

2. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року // Офіційний вісник України. – 2004. – № 44. – Ст. 2940.

3. Кодекс іноземних інвестицій, 1970 р.

4. Конвенция о мирном решении международных столкновений от 18 октября 1907 года // Международное публичное право: Сб. док. – Т. 1. – М..- БЕК, 1996. –С. 414–419.

5. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14 червня 1974 року // Офіційне видання – Закони України. Міжнародні договори України / Редкол.: В. Ф. Опришко, М. Ф. Верменчук та ін. – Т. 14. – 1998. – 806 с.

6. Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності: Закон України від 23 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5–6. – Ст. 44.

7. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996.–№ 19. – Ст. 80.

8. Решение об Основах таможенных законодательств государств-участников Содружества Независимых Государств (Алматы, 10 февраля 1995 года) //Бюллетень международных договоров. 1995. – № 9. –С. З–82; Содружество: Информ. вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. – 1995. –№ 1(18). – С. 70–171.

9. Сеульська конвенція про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій 1985 р. // Международное частное право: Сб. нормат. док. – М.: Манускрипт, 1994.

10. Совместная декларация о сотрудничестве в области научно-технических исследований // Сборник международных договоров СССР. – Вьп. ХIV. – М.: Междунар. отношения, 1991

Основна література:

1. Транснаціональні корпорації: Навч. посіб. / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – 304 с.

2. Дахно I. I. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2003. – С. 80-85.

3. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 98-103.

Додаткова література:

1. Ковалевський В. В. Міжнародні організації: Навч. посіб. для вищ. навч. закладів / За ред. Ю. Г. Козака. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

2. Соловйов О. Позитивні і негативні аспекти приєднання України до світової організації торгівлі // Економіка. Фінанси. Право. – 2001. – №5. –С. 5–8.

3. Тарифні переговори в рамках Світової організації торгівлі: Навч. посіб. / За ред. В. Т. Пятницького – К.: ІЛЗРБАС, УАЗТ, 2001. –43 с.

4. Транснаціональні корпорації у світовій економіці: /. Укладач О.Ю.Бут. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2004. – 20 с.

5. Украина и ведущие политические и финансовые организации Запада: перспективи отношений // Тижн. інформ.- аналіт. огляд: Проблеми політики, економіки, безпеки, міжнар. відносини. – 2000. – № 14. – С. 28-32.

6. Цірат Г. Договори у сфері зовнішньої торгівлі // Юридичний журнал. – 2004. – № 2. – С. 70-113.

7. Чужиков В. І. Регіональні інтеграційні стратегії постсоціалістичних країн Європи: Монографія. – К.: ТОВ «Кадри», 2003. – 297 с.

8. Шаров О. Україна та МВФ: у пошуках втраченого часу // Вісник Національного Банку України. – 2002. – № 9. – С. 38-46.

9. Шаталова Т. Звільнення від відповідальності сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) // Юридичний журнал. – 2004. – №2. –С. 14-120.

10. Шнайдер-Детерс В. Європейська перспектива України: повноправне членство чи добросусідство?! // Політична думка. – 2000. – №2. –С. 72-81.

*  *  *