Тема 5 . Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації

1. Меркантилізм як основа економічної політики держави в період становлення ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації.

2. Первісне нагромадження капіталу та розвиток мануфактурного виробництва в Європі.

3. Мануфактурний період в Україні.

Ключові поняття: меркантилізм, політика активного торгового балансу, протекціонізм, первісне нагромадження капіталу, мануфактура, мануфактурне виробництво, буржуазні революції, «прусський» та «американський» шляхи розвитку сільського господарства, мануфактурне виробництво в Україні.

5.1. Меркантилізм як основа економічної політики держави в період становлення ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації

Від кінця XIV ст. в економіці багатьох країн Західної Європи відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошової організації суспільного виробництва. Загальним еквівалентом товарної економіки стали гроші. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.

Розвиток національних торговельних і купецьких капіталів було прискорено великими відкриттями XIV-XV ст. і розвитком зовнішньої торгівлі, в результаті помітно змінилися економічні ситуації Європейських країн, а саме:

- значно збільшилися обсяги зовнішньої торгівлі;

- результатом виникнення у колоніях промислових та сільськогосподарських мануфактур у великій кількості на європейських ринках з`явилися дешеві товари та сировина;

- значно розширилися ринки збуту продукції, тощо.

В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється інша система економічних поглядів, – меркантилізм, який став першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства.

У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генези­су меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталіз­му. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбе­режжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин.

Меркантилізм (від італ. mercante — купець, торговець) — напрям економічної думки, що наголошував значення торговельного капіталу і сфери обігу у процесі нагромадження приватного й суспільного багатства; економічна політика держави в період становлення капіталізму. Основні постулати меркантилізму є результатом не теоретичного аналізу, а опису явищ економічного життя та їх класифікації. [11]

Об'єктом вивчення меркантилізму є сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання.

До основних рис теорії меркантилізму належать:

- предметом дослідження є виключно сфера обігу;

- багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю;

- держава вважається тим багатшою, чим більше грошей вона має;

- активне державне втручання в економічне життя;

- накопичення багатства здійснюється за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінних металів та каміння;

- негативне ставлення до конкуренції на внутрішніх та зовнішніх ринках.

Для подальшого розвитку національної економіки країни на думку меркантилістів доцільним було:

- встановлення високого ввізного мита на промислові товари, підтримку владою імпорту дешевої сировини та заохочення експорту готової продукції;

- монополізація у виробничій і торговельній діяльності; абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі;

- жорсткий контроль за кваліфікацією робітників, якістю продукції, умовами виробництва, та цінами на готову продукту;

- розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

- зростання чисельності населення для підтримки низького рівня заробітної плати;

- надання уваги розвитку сільськогосподарських галузей. [3] В економічній літературі в розвитку меркантилізму як теорії й економічної політики розрізняють два історичних етапи: ранній меркантилізм (XVст.),  пов’язаний  з  утвердженням монетарної  системи (монетаризм)  та   зрілий  або пізній меркантилізм, що  отримав  назву   мануфактурної системи  (XVІ – XVIIІ ст.). Основним критерієм такого поділу є розходження засобів (шляхів) збільшення приватного і суспільного багатства, під яким ідеологи меркантилізму розуміли гроші (золоті і срібні) та скарби.

Для раннього меркантилізму XІV-XVI століть була характерною теорія активного (позитивного) грошового балансу та утвердження монетарної системи.

Відповідно концепції раннього меркантилізму основними завданнями визначалися:

- накопичення грошових коштів в країні;

- збільшення притоку грошей із-за кордону і зберігання у країні.

Вирішення основних завдань проходило шляхом максимального державного втручання, переважно прямими адміністративними заходами, забезпечуючи жорстоку регламентацію грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Заборонявся вивіз грошей, золота та срібла за кордон. Під суворий контроль підпадали іноземні купці, для яких встановлювалися високі мита та ціни на імпортний товар, чим обмежувався його ввіз. Торгівля валютою була оголошена державною монополією, затвердилася система біметалізму (фіксованого співвідношення золотих і срібних грошей). [11]

В ранньому меркантилізмі поєднуються номіналістичне трактування грошей, коли вони розглядаються як умовні знаки, позбавлені вартості, і металістичне трактування, коли грошовий обіг ототожнюється з товарним обміном, і золото (срібло) за своєю природою визнається грошима.

До найвідоміших представників раннього меркантилізму належать італійські банкіри і торговці Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.), основна праця якого була видана в 1579 р. під назвою "Міркування про монету"; Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.), знаменитий своєю роботою "Читання про монету", виданою в 1582 р.; англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.), який виступив у першій третині XVII ст. із трактатом "Короткий виклад деяких звичайних скарг різних наших співвітчизників"; іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.).

Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Для пізнього меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка базується на тому, що джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі, головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині; та недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів. Основні завдання, що визначалися концепцією пізнього меркантилізму є:

• скасування заборони щодо вивозу грошей;

• скасування заборони щодо імпортних іноземних товарів;

• експорт національної продукції;

• перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни, тобто досягнення активного торгового сальдо.

За для вирішення цих завдань в країні заохочувався розвиток виробництва товарів на експорт; розширювалося судноплавство та розвивалася зовнішня торгівля. Розвивалася політика протекціонізму, як засіб для забезпечення більшого розвитку експорту. В країнах змінюються деякі митні заходи, серед яких: високе митне оподаткування іноземних товарів,конкурентних вітчизняним та сировини, яка може бути перероблена в середині країни; в той час, як на деякі вітчизняні товари, встановлюються заохочувальні премії за експорт. [8]

Для пізнього або зрілого меркантилізму XVIІ-XVIІІ століть стала характерною теорія  активного (позитивного) балансу зовнішньої торгівлі та утвердження мануфактурної системи. Найвідомішими представники пізнього меркантилізму були: англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.) та француз Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.).

В основі концепцій раннього та пізнього меркантилізму є єдиний основний напрямок економічного розвитку країни, який полягає в тому, що єдиним справжнім багатством є гроші, а основним завданням є необхідність їх накопичення за допомогою впливу державної влади і навіть опіки її над господарським життям.

Щодо основної відмінності, то вона полягала у різному трактуванні активного балансу, тобто, представники раннього меркантилізму рахували, що будь-яка купівля зменшує кількість грошей, а будь-який продаж — збільшує, а меркантилісти другого етапу вважали, що гроші постійно повинні заробляти гроші, «породжувати» їх. З цього витікає двобічне трактування загальної для усіх меркантилістів формули: менше купувати і більше продавати. Ранні меркантилісти доводили, що потрібно всіляко утримуватися від покупок, пізні - можна купувати багато, але сума продажів повинна завжди перевищувати суму покупок.

Меркантилізм набув розвитку, перш за все, в Англії, потім у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.

У період розвитку пізнього меркантилізму, як засіб для забезпечення більшого розвитку експорту, активно розвивалася політика протекціонізму. В економіці одним із головних аргументів протекціонізму є критика теорії зовнішньої торгівлі з позицій захисту національного добробуту, що випливає безпосередньо з аналізу виграшів і втрат.

Під протекціонізмом розуміється - економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі та розвиток власної промисловості та торгівля, яка знижує рівень життя та уповільнює економічне зростання у країні. [11]

Вигода від застосування експортного й імпортного мита може бути протиставлена виробничим і споживчим втратам, які виникають від викривлення мотивів поведінки виробників і споживачів.