29Особливості розвитку української культури 14-16 столітті

1. Умови розвитку культури Українська культура 15 – першої половини 16 ст. – безпосередня спадкоємиця культури Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Українські землі перебували у складі кількох держав, через те умови для культурного поступу українців, що склалися в тих державах, були неоднаковими.

Сприятливі умови були у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагнули прилучитися до великої культури Київської Русі, надбання якої не відкидали, а підтримували й відроджували разом із православною вірою та руською мовою, що були визнані державними. Литовські можновладці перебрали й традиційний для Русі-України спосіб життя.

Про Польське королівство, дослідники кажуть, що воно було брамою, крізь яку до України долинали ідеї Відродження, набувала поширення західноєвропейська система освіти.

Не маючи власної вищої школи, українці навчалися в європейських університетах, прилучаючись там до західноєвропейських наукових і мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру. Українці, які здобували освіту в Західній Європі, наголошували на своїй національній належності, додаючи до власних прізвищ слова «русин», «роксоланин», «рутенець», тобто українець. Проте варто пам’ятати, що хвиля західноєвропейських культурних впливів не поглинула споконвічних традицій. Нове й старе в українській культурі мирно співіснувало, нашаровуючись одне на одне. Внаслідок цього поставали унікальні культурні явища.

2. Розвиток української мови

Від часів Київської Русі тривала традиція застосування двох літературних мов: книжної староукраїнської мови та українського різновиду церковнослов’янської мови – мови слов’яноруської. Староукраїнська мова була наближена до мови розмовної. Пам’ятки офіційно-ділового стилю староукраїнської мови зберігають численні діалектні явища, промовисто вказуючи на місце свого творення. Церковні книжки й надалі писали церковнослов’янською мовою, яку тоді називали слов’яноруською.

3. Усна народна творчість

Усна народна творчість розвивалася на основі давньоукраїнських традицій, закорінених у сиву давнину. Ще за язичницької доби виникла календарно-обрядова поезія. Давні веснянки, колядки, щедрівки жили в народній пам’яті, набуваючи часом нового змісту. У давні сюжети впліталися нові герої, нові події, породжені тогочасними історичними умовами. Наприклад, героєм багатьох колядок став парубок – переможець у битві проти ординців. На 14 – 15 ст. припало становлення уснопоетичного жанру історичної пісні та балади. Найдавніший запис української історичної пісні-балади, що зберігся, – текст пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», уміщений у рукописній «Граматиці чеській» Яна Благослава 1571 р. Найціннішим мистецьким надбанням народу тих часів стали думи, що сягали корінням княжих часів.

4. Освіта

За традицією освіту здобували при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки, яких називали граматиками або книжниками, навчали дітей письму церковнослов’янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу. Існування мережі початкових шкіл в Україні підтверджує й те, що багато українців навчалося в європейських університетах від початку їх існування. А щоби стати студентом треба було мати основи знань.