17Чому православ’я вважається основою Візантійської культури ?

Світоглядною основою візантійської культури стало християнство, яке утверджувалось у боротьбі з міфологічним світоглядом. Візантійській культурі була притаманна розкішна видовищність, розкіш церковної служби. Сучасники називали візантійську церкву «безтілесним і духовним театром». Християнство змінило призначення і будову храму. У давньогрецькому храмі ставили статую бога всередині, а релігійні церемонії проводили на площі перед ним. Тому намагалися зовні надати храму особливої ошатності. А християни збиралися для спільної молитви всередині церкви, тож архітектори більше дбали про красу її внутрішніх приміщень.

Коли посли київського князя Володимира прибули до Константинополя і побували на богослужінні в соборі святої Софії, то вони, як зазначається в літописі, «...не знали на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища і краси такої, і не знаємо, як і розповісти про це...».

На київських послів незабутнє враження справив і сам храм святої Софії. Його споруджували 10 тисяч чоловік протягом п’яти років. Для того часу він був побудований дуже швидко. Освячення храму відбулося 26 грудня 537 р. Його називали «чудом із чудес», вихваляли у віршах. Він став найвидатнішою пам’яткою візантійської архітектури, головною церквою всього східнохристиянського світу, символом світового православ’я, втілюючи концепцію «Храм - земне небо». Саме тут княгиня Ольга зустрічалася з Константинопольським патріархом, який, згідно з літописом, благословив і хрестив княгиню. Собор святої Софії уособлював союз держави і церкви, значення Константинополя як центра східного християнства. Його внутрішнє оформлення та високий 55-метровий купол (31 м в діаметрі) символічно підкреслювали органічну єдність земного та небесного порядку. Навколо основи купол оточений вінком із 40 вікон. Своєю величчю та розмірами ця споруда вражає і дотепер. Нічого рівного їй вже не було створено за наступні дев’ять століть історії Візантії. Архітекторами собору вважають Амфімія з м. Тралла та Ісидора з Мілета.

Іншим шедевром візантійської архітектури є церква св. Віталія в Равенні - місті в Північній Італії, яке знаходиться на березі Адріатичного моря. Особливу славу цьому храму принесли його знамениті мозаїки не тільки церковного, а й світського характеру, зокрема зображення імператора Юстиніана та імператриці Феодори та їх свити. Церква св. Віталія, як і собор Софії, також є архітектурним пам’ятником VI ст.

В«РенесансніВ» риси виявилися не просто в механічному повторенні античних зразків, а в прагненні привести в згода класичний ідеал краси з християнської одухотвореністю.

Для християнського світогляду традиційної була ідея світу як дзеркала, особливим чином відображає чуттєво невоспрінімаемих духовний світ надбуття (позачасовий і внепространственность) з допомогою символів. Ці умовні символи повинні впливати передусім не на розумну, але на внесознательная область психіки, В«збуджуватиВ» її в напрямі В«Піднесення людського духу від чуттєвих образів до ІстиниВ». Ця ідея стала провідною у візантійській естетиці.

Однією з її центральних проблем стає світло. Молитва, поряд з читанням Священного писання, припиняє блукання розуму і орієнтує його в одному напрямку - зводить до небесних сферам. Але духовна насолода нездійсненно без осіянія душі божественним світлом. Духовний світ, безпосередньо недоступний людському сприйняттю, становить головний зміст матеріальних образів, символів, створених спеціально для його передачі, в тому числі і образів словесного і образотворчого мистецтва.

Іншою важливою і близькою до світла проблемою у візантійській естетиці виступав колір, сприймався як матеріалізірованний світло. Золоті фони та німби мозаїк та ікон, блиск мозаїчної смальти, що відображає світло лампад і свічок, система прогалин, які пронизують у багатьох візантійських майстрів їх зображення, достаток світла, світильників, виблискуючих дорогоцінних предметів у храмі - все це конкретна реалізація естетики світла.

У VI-середині VII ст. у Візантії був створений свій власний стиль у мистецтві, художньо-естетичну специфіку якого успадкували в середні віки країни православного регіону, включаючи Давню Русь.

Оскільки людина стояла в центрі уваги християнського світогляду, людська фігура виступала носієм основних художніх ідей. Найбільш значимі фігури композиції (Христос, Богоматір, святі) зображувалися зазвичай у фронтальному положенні. Оточуючі їх фігури розташовувалися в більш вільних позах, ніж підкреслювалася особлива значимість, ієрархічність центральних фігур. У профіль зображувалися, як правило, негативні (Іуда, Сатана), а зрідка і другорядні персонажі.

Композиції в візантійського живопису, особливо часто в іконах, будувалися за принципом максимальної статичності та стійкості, що виражало неминущу значимість зображуваних подій, їх позачасовість.