Групи крові – це сукупність нормальних антигенів, об’єднаних на генетичній основі.

Належність людини до тієї чи іншої групи крові є її індивідуальною біологічною особливістю, яка починає формуватися вже в раннньому ембріональному періоді і не змінюється протягом всього наступного життя.

Групові антигени знаходяться не тільки в формених елементах і плазмі крові, але і в інших клітинах і тканинах, а також в секретах: слині, амніотичній рідині, шлунково-кишковому соці та ін.

Знання про групи крові лежать в основі трансплантології, одним з її розділів є переливання крові. Певне значення воно має і для судовомедичної експертизи.

Розрізняють еритроцитарні групи крові, лейкоцитарні та сироваткові.

 

Aнтигени і антитіла системи АВ0;

Еритроцитарні групи крові.

У минулому спроби переливання крові часто приводили до важких порушень, аж до смерті хворих. Причини ускладнень були вияснені на початку 20 століття.

У 1900 році австрійський лікар Карл Ландштейнер опублікував результати своїх річних досліджень, якими показав, що всіх людей, в залежності від властивостей кровіможна розділити на три групи. Приблизно в цей же час в Празі працював інший лікар – Ян Янський, який за фахом був психіатром. Він шукав причину психічнихзахворювань в особливостях крові. Причини психічних захворювань Янський не знайшов, проте встановив, що у людини є не 3, а 4 групи крові і дав їм позначенняримськими цифрами: І, ІІ, ІІІ, ІV. Така історія дуже важливого відкриття в фізіології крові.

Тепер по суті. Якщо змішати на предметному склі кров, взяту від різних осіб, що робили Ландштейнер і Янський, то в більшості випадків відбудеться склеювання або аглютинація еритроцитів.

Аглютинація (agglutinatio – склеювання) – це процес склеювання еритроцитів під впливом антитіл (незворотнє склеювання еритроцитів).

Агрегація (aggregatio – приєднання) – це процес утворення скупчень клітин, що залежать від стану мембрани (неімунні скупчення еритроцитів) може бути зворотня інезворотня. Глікопротеїди забезпечують агрегацію.

Адгезія – це властивість клітин злипатися.

Аглютинація еритроцитів, як правило, супроводжується гемолізом. Те ж відбувається і в судинному руслі при переливанні несумісної крові.

Аглютинація еритроцитів відбувається в результаті реакції антиген-антитіло. У мембрані еритроцитів вмонтовані специфічні полісахаридно-амінокислотні комплекси, щомають антигенні властивості. Ці комплекси називаються аглютиногенами (гемаглютиногенами). З аглютиногенами реагують специфічні антитіла, розчинені в плазмі –аглютиніни. Вважають, що при реакції антиген-антитіло молекула антитіла, що має два центри зв’язування, утворює, так би мовити, мостик між двома еритроцитами. Коженз цих еритроцитів у свою чергу зв’язується з другими еритроцитами і в результаті відбувається їх склеювання. Зрозуміло, що в нормі в крові немає аглютинінів до власнихеритроцитів.

У крові кожної людини міститься індивідуальний набір специфічних еритроцитарних аглютиногенів. У даний час відомо біля 400 антигенів розміщених в мембраніеритроцита. Число комбінацій відомих антигенів може перевищити 500 міліардів. Що це значить? Це значить, що кожна людина має тільки їй характерний набір антигенів. Правда антигенні властивості більшості антигенів виражені слабо.

На практиці в даний час враховуються в основному дві антигенні системи – це АВ0 і СДЕ.

 

Аглютиногени і аглютиніни системи ав0.

За цією системою еритроцити людини поділені в залежності від антигенного складу на чотири групи: без антигенів (Н), з антигенами А, В, АВ. Це згідно класифікаціїприйнятої ще в 1925 році. У плазмі відповідно знаходяться природні антитіла, що умовно позначаються: αβ, β, α і відсутні.

Таким чином у людей розрізняють такі комбінації антигенів і антитіл в системі АВ0: 0(І)_αβ – 46 % у світі; А(ІІ)_β; В(ІІІ)_α, АВ(ІV) – 3 % у світі.

Виходячи з цього, стає зрозумілим, чому наступає аглютинація еритроцитів при змішуванні, наприклад, крові ІІ і ІІІ груп, ІV і І –

АВ+αβ – аглютинація.

А  +α   – аглютинація.

В  +β   – аглютинація.

Антиген Н має три вуглеводні залишки, антиген А має ще четвертий вуглеводний залишок N-ацетил-D-галактозу, антиген В має четвертий вуглеводний залишок D-галактозу. Американці розробляють методи ферментативного відщеплення четвертих залишків тобто перетворення еритроцитів в безантигенні.

Групові антигени системи АВ0 починають появлятися в еритроцитах людини в ранньому періоді її ембріонального розвитку. Їх знаходили в еритроцитах плода на другому місяці ембріонального життя. Рано сформувавшись в еритроцитах плода, групові антигени А і В досягають найбільшої чутливості до відповідних антитіл натретьому році життя. Аглютинабельність еритроцитів новонароджених складає 1/5 аглютинабельності еритроцитів дорослих. Досягнувши максимуму, титр аглютиногеніверитроцитів протягом декількох десятків років тримається на постійному рівні, а потім спостерігається поступове його зниження. Проте слід визначити, що протягомвсього індивідуального життя людини відбуваються лише кількісні зміни в титрі антигенів, але не якісні.

Нормальні групові антитіла починають появлятися в людини в перші місяці після народження і досягають максимального титру приблизно до 10 років. Після цього титр антитіл тримається, на відносно високому рівні протягом багатьох років, а потім з віком відбувається поступове його зниження.

 

Антигенний набір системи резус

У даний час налічується шість основних антигенів системи резус. Для її позначення в Європейських країнах прийнята номенклатура Фішера-Рейса (Fisher-Race). Згіднонеї антигени позначаються буквами: D, C, E, d, c, e.

Декуди застосовують номенклатуру Вінера, згідно якої антигени позначаються символами:

Rh_о; rh'; rh"; Hrо; hr'; hr"

Нерідко користуються двома номенклатурами одночасно. При цьому символи одного з позначень беруть в дужки.

Rh_o(D); rh'(С); rh"(E); Hro(d); hr'(с); hr"(e)

Антиген Rh_o(D) – основний антиген в резус системі. Саме він міститься в еритроцитах 85 % людей.

На основі наявності в еритроцитах антигена Rh_o(D) виділяють резус-позитивну кров. Кров людей, еритроцити яких позбавлені цього антигена, відносять дорезус-негативної групи.

Антиген Rh_o(D) нерівномірно поширений серед представників різних рас. У Європейського населення особи з резус-негативною групою крові складають 15 %, а умонголоїдних рас – біля 0,5 %.

Основні шість антигенів системи резус можуть найчастіше зустрічатися в комбінаціях: СDЕ – 15,85 %, СDе – 53,2 %, сDЕ – 14,58 %, сdе – 12,36 %.

Природніх антитіл в групах крові системи резус немає. Вони можуть бути тільки набутими, імунними. Виникають вони при вагітностях. При цьому спостерігаєтьсяпопадання в організм резус-негативної жінки резус-позитивних еритроцитів плода через судини плаценти.

 

 

Винер Vinner Виннер 1942р.
Фішер і Рейс Fisher and Reis Фишер и Рейс 1944р.	D	C	E	d	c	e

 

                                                CDE        CDe        cDE       cDe       Cde     cdE      CdE     cde

15.85%    53.2%    14.58%    2%     1.14%   0.5 %   0.1%   14%

 

Механізми розвитку резус-конфлікту при вагітності;

Механізм розвитку резус конфліктної вагітності уявляється таким чином: імунні антитіла, що утворилися в організмі резус-негативної жінки, вагітної резус-позитивним плодом, мають здатність на відміну від антитіл системи АВО, проникати через плаценту в організм плода, викликати гемоліз його еритроцитів, внаслідок чого пошкоджуються кровотворні тканини, печінка, головний мозок.

Під час пологів, коли порушується цілісність плацентарного бар’єру, в кров новонародженої дитини поступає особливо багато антитіл і розвивається гемолітичнахвороба новонароджених.

Гемолітічна хвороба новонароджених – це хвороба, яка виникає в результаті гемолізу еритроцитів плода і новонародженого, викликаного антитілами матері.

Найбільш часто зустрічаються два варіанти гемолітічної хвороби новонароджених: резус-конфлікт і АВ0-конфлікт.

Резус-конфлікт розвивається у випадку вагітності Rhˉ-матері з Rh⁺-плодом (частіше всього при повторній вагітності). Спочатку відбувається імунізація матері Rh⁺-еритроцитами плода, які можуть проникати в організм матері під час пологів або при дефектах плаценти. Найбільш вірогідною є імунізація під час пологів, тому резус-конфлікт виникає частіше всього в умовах повторної вагітності Rh⁺-плодом.

У відповідь на поступлення Rh⁺-еритроцитів матері синтезуються антитіла проти D-антигену. Ці антитіла (IgG) здатні проникати через плаценту в організм плода і викликає гемоліз його еритроцитів.

АВ0-конфлікт. Частіше всього виникає в ситуаціях, коли мати має групу крові 0(І), а плід – А(ІІ) або В(ІІІ). Нормальні ізоаглютиніни в системі АВ0 належать до класуIgМ. Ці антитіла не проникають через плаценту і тому не можуть бути причиною АВ0-конфлікту. Але у 10% здорових людей, які мають групу крові 0(І), є антитіла проти аглютиногенів А і В, представлені IgG. Наявність цих антитіл не залежить від попередньої імунізації. Аглютиніни IgG проникають через плаценту і можуть викликати гемоліз еритроцитів плода з групами крові А(ІІ), В(ІІІ). Серед дітей-первістків гемолітична анемія як результат АВ0-конфлікту зустрічається з такою ж частотою, як і в дітей, народжених після других, третіх і наступних пологів, на відміну від резус-конфлікту, де частота гемолітичної анемії збільшується зі зростанням кількості пологів.

Антитіла новонароджений може одержати із молоком матері, що теж буде сприяти підтримуванню хвороби.

Знання про групи крові має для лікаря і прогностичну інформацію. У людей з 0(І) групою крові і резус-негативному факторі порушується синтез білків слизу ірозвивається виразкова хвороба. Білки слизу і антигени А і В, резус фактор кодуються одним геном. Тому відсутність антигенів А і В і резус-фактора супроводжуєтьсянедостатнім синтезом білків слизу в шлунку.

 

Ізоімунізація резус-фактором при повторних вагітностях

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Резус-негативні еритроцити реципієнта                          Резус-антитіла

   Резус-позитивні еритроцити плода

д) методи визначення груп крові в системах АВ0 і CDE за стандартними гемаглютинуючими і антирезусними сироватками і моноклональними антитілами.