Підготовка кадрів фахівців

З розгортанням соціалістичної реконструкції росла потреба у фахівцях. Промисловість забезпечувалася інженерами на 81%, а її найважливіша галузь - машинобудування - тільки на 60%. Слід було розширити масштаби і підвищити якість підготовки нових кадрів. Крім того, введення п'ятирічних планів розвитку народного господарства диктувало необхідність встановлення по всій країні єдиної системи навчання, загальних організаційних та цільових принципів роботи вищої школи.

Липневий (1928) і листопадний (1929) пленуми ЦК ВКП (б) розробили широку програму перебудови роботи вищої школи. Вона зводилася до уніфікації вищої і середньої спеціальної освіти, реорганізації її за галузевим принципом, значного розширення підготовки фахівців з вищою освітою, особливо інженерно-технічних працівників.

Кадри вищої кваліфікації готувалися у вузах, а середньої - в технікумах. Замість універсальної вищої школи, яка готувала фахівців широкого профілю, створювалися галузеві інститути. Уніфікація вищої освіти та її реорганізація привели до збільшення кількості інститутів і студентів у них. Якщо напередодні реорганізації в республіці було 42 вищих навчальних заклади, в яких навчалося 40 890 студентів, то після неї - відповідно 155 і 69 095.

Бурхливий розвиток вищої та середньої спеціальної школи сприяло подальшому підйому народного господарства країни, розквіту духовного життя народу. Вузи і технікуми республіки щорічно випускали значну кількість інженерів, техніків, педагогів, лікарів, агрономів, культурно-освітніх працівників, серед яких було багато комуністів і комсомольців. У 1941 р. в народному господарстві республіки трудилася півмільйонна армія відданих справі Комуністичної партії дипломованих фахівців. Радянська держава повністю відмовилося від послуг іноземних фахівців.

Боротьба з неписьменністю була важливою проблемою керівництва Радянської держави і для цього вони розробили і виконали багато складних завдань і планів щодо формування нової народної освіти. Партія, український народ, різні організації робили все для того, щоб рівень освіти в республіці був високим.

Стан освіти в роки Великої Вітчизняної війни та її повоєнна відбудова

У роки Великої Вітчизняної війни було зруйновано багато приміщень шкіл, і взагалі, ситуація народної освіти як загальноосвітньої так і вищої значно погіршилася, тому що увага радянського керівництва була зосереджена на воєнному конфлікті.

.

Початок роботи вищих навчальних закладів

З самого початку звільнення Української РСР були розроблені конкретні заходи стосовно відновленню роботи вузів. Значну допомогу українським вузам надавали російські: матеріальну, технічну базу, прилади тощо. Завдяки партії і керівництва, допомоги братських народі, зусиллями багатьох тисяч трудящих ся і студентської молоді мережа вузів в Україні за короткий час була відновлена.

У важкі воєнні роки студентство як і все радянське населення переживало серйозні матеріально-побутові труднощі: не вистачало приміщень для занять, гуртожитків, їдалень, учбових посібників, підручників, лабораторного обладнання. Для їх подолання партійні і радянські організації виділили кошти і спеціальні майстерні, які виготовляли меблі, обладнання.

Завдяки цим змінам у 1944 р. до роботи приступило 5700 викладачів. В тому числі 720 професорів і 1420 доцентів. Вже в 1944/45 р. вузи УРСР випустили 8360 фахівців різноманітних професій.

З кожним роком збільшувалися державні асигнування на вищу освіту. Якщо в 1946 р. вони складали близько 4,2 млрд. карбованців, то в 1947 р. - більше 6 млрд, а в 1950 р. більше 7 млрд. У 1947 р. Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У прийняли рішення про покращення матеріально-технічної бази Київського державного університету.

У 1950/51 р. в республіці функціонувало 160 вузів. Кількість студентів перевищила навіть довоєнний період і складала 201,5 тис. осіб. Працювали також 584 середніх спеціальних навчальних закладів, у яких навчалося 227,8 тис. осіб.

Велика Вітчизняна війна дала про себе знати своїми негативними наслідками не тільки на побутовому та державному рівні, але й на культурному розвитку. Особливо постраждала народна освіта, якою дуже переймалося Радянське керівництво. Важливість освіченості українського народу зумовила владу зробити все можливе задля відновлення рівня освіти довоєнного періоду. Ці завдання були з успіхом виконані і навіть перевершили всі очікування.

Розвиток народної освіти після повалення тоталітаризму. Її реформування в часи побудови нової політики та на шляху до розпаду СРСР

Часткова десталінізація життя зумовила формування нових реалій суспільно-політичної й духовної атмосфери. Для української культури відкрилися ширші перспективи розвитку.

Розвиток середньої і вищої освіти

Невпинно зростала кількість спеціалістів. У 1960 р. в господарстві республіки працювало понад 500 тис. фахівців з вищою освітою -- у 2,5 рази більше, ніж у 1940 р. Діяли 595 середніх спеціальних навчальних закладів. Загальна кількість профтехучилищ проти 50-х років зросла майже в 1,5 рази, а сільських -- більше ніж удвічі. У системі профтехосвіти в середньому за рік готувалося 270--290 тис. спеціалістів масових робітничих професій. Розширилися заочна і вечірня форми навчання. Протягом 1950--1958 pp. кількість студентів стаціонару збільшилась у 2 рази, а учнів заочних і вечірніх відділень -- у 3--7 разів. На 10 тис. населення України у 1963 р. припадало 129 студентів (в Росії на таку ж кількість жителів -- 161). Рівень освіченості населення в республіці невпинно зростав.

У 1972 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школи». Цей документ, а також прийняті 1973 року «Основи законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту» передбачали забезпечення середньою освітою кожного громадянина України. Така норма була закріплена і в Конституції УРСР 1978 р. З упровадженням обов'язкової середньої освіти поширювалися вечірня та за очна форми навчання. У профтехучилищах відкривалися спеціальні групи для набуття учнями середньої освіти. Було організоване навчання у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, якими наприкінці 70-х років було охоплено майже 2 млн. учнів. Але кількість загальноосвітніх шкіл зменшувалася. У 1980 р. в Україні їх стало 20 935, що майже на 9,3 тис. менше, ніж у 1960 р.

Характерною ознакою залишалася русифікація освіти, яка стала масовою після 1978 р., коли вище партійне керівництво дало вказівку Міністерству освіти УРСР видати директиву під назвою: «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки». Зникли українські школи в Криму, де третину населення становили українці. Усього за 1960--1980 рр. число україномовних шкіл у республіці зменшилося на 8,7 тис. Цей процес при скорився після прийняття у травні 1983 року ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР постанови «Про додаткові заходи щодо вдосконалення вивчення російської мови в загально освітніх і навчальних закладах союзних республік».

Протягом 1965--1985 рр. зросла кількість фахівців із вищою освітою -- з 0,9 млн. до 2,7 млн. Вищі навчальні заклади було зорієнтовано на механічне збільшення чисельності підготовлених кадрів із вищою освітою. Основою навчально-виховного процесу у вищій школі залишалося «формування марксистсько-ленінського світогляду». Од нак, майже три чверті працюючого населення республіки мало вищу і середню, повну та неповну освіту. Кожен третій житель України навчався в якому-небудь навчальному закладі.

Українська мова витіснялася з вищих навчальних закладів, театрів, державних і партійних організацій і установ, з га зет і журналів. Якщо в 60-ті роки понад 60 % видань було українською мовою, то в липні 1990 р. - менше 20 % .