Орфографія як предмет вивчення. Поняття про орфограму

У практиці навчання часто змішують поняття «граматика» й «орфографія». У зв’язку з цим необхід­но зробити такі пояснення.

Орфографія — це система правил правопису, тобто нормативного, обов'язкового для всіх написання слів. Граматика — наука про закономірності будови і форми слів, словосполучень і речень.

Орфографічне, або правописне, правило є узагальнен­ням, що стосується написання ряду слів, для яких харак­терна одна й та ж фонетична чи граматична закономірність.

У початкових класах учні засвоюють найголовніші пра­вила про передачу звуків буквами, правила переносу слів з рядка в рядок, а також знайомляться з деякими правила­ми вживання великої букви.

З поняттям «орфографія» тісно пов'язане поняття «орфо­грама». Це слово походить з грецької: orthos — прямий, правильний і gramma — запис. Орфограма — це написан­ня, що відповідає правилу орфографії і вимагає застосуван­ня цього правила.

Відповідно до цього в слові сім'я орфограмою є вживан­ня апострофа, у слові гілля — вживання двох букв, у слові село — написання букви е, що позначає ненаголошений [е^и], у слові кігті — написання букви г (бо кіготь), у слові зшити — написання префікса з-, у слові Київ орфо­грамою є велика буква і т. д.

У початкових класах програмою з мови не вимагається знайомити учнів з поняттям «орфограма». Однак на практиці вчителі досить часто користуються терміном «орфограма», оскільки він зручніший за термін «написання».

На основі знання орфографічних правил і тих взаємо­зв'язків, які лежать в їх основі, а також системи орфогра­фічних вправ формуються орфографічні уміння і навички. А це довготривалий і досить складний процес. Тому питан­ня про те, як краще навчити дітей орфографічному письму, здавна хвилювало педагогів, методистів, психологів. З цього приводу точилися наукові дискусії, утворювалися напрями в методиці.

Психологічна природа орфографічної навички

Завдання, які ставляться програмою до опрацювання правописних правил, полягають у формуванні в учнів сталих і свідомих знань та досконалих орфографіч­них умінь і навичок.

Що ж таке орфографічні уміння і навички? Яка їх пси­хологічна природа?

У психологічній та методичній літературі орфографічними уміннями називають орфографічні дії, засновані на чіткому усвідомленні орфограм і правил, а також операцій по застосуванню цих правил.

Орфографічні уміння в міру їх автоматизації переходять у навички. Таким чином, орфографічна навичка — це автоматизована дія, яка формується на ос­нові умінь, пов'язаних із засвоєнням комплексу знань і їх застосуванням на письмі.

Автоматизація розглядається як вищий ступінь сформованості орфографічної дії, коли той, хто пише, вже не замислюється над вживанням тієї чи іншої букви (орфогра­ми), а пише її автоматично. Так, учні вживають букви на позначення відповідних їм звуків, не замислюючись над елементами цих букв, хоч на етапі формування графічних умінь усвідомленими діями були саме елементи букв.

Це ж можна показати на прикладі такої орфографічної навички, як вживання великої букви на початку речення або у власних назвах тощо. Однак, якщо запитати учня, чому він вжив велику букву, він тут же пояснить, зверта­ючись до відповідного правила. Значить, автоматизована навичка стала усвідомленою дією. Це можна простежити під час коментованого письма, коли учень пише, пояснюючи кожне написання. Автоматизація усвідомлених дій, за сло­вами Д. М. Богоявленського, означає поступове зменшення ролі усвідомлення своїх дій, згортання розумових операцій, об'єднання і узагальнення часткових дій у крупніші, удосконалення процесу виконання дій, і, врешті-решт, учні пишуть за правилом, не усвідомлюючи цього.

Теорія утворення орфографічної навички як автомати­зованого компонента свідомої діяльності учня, розроблена радянськими психологами, в корені відрізняється, від механістичних теорій, відповідно до яких формування ор­фографічної навички залежить від частоти повторення дії руки (письмо) відповідно до сприйняття зорового образу слова.

Прихильники механістичних теорій абсолютно запере­чували участь мислительної діяльності учня, заснованої на знаннях закономірностей фонетичної та граматичної систем мови.

Теорія свідомого утворення орфографічної навички вба­чає у знанні граматичних і орфографічних правил, в основі яких лежить узагальнення граматичних чи фонетичних за­кономірностей мови, основний засіб свідомого формуван­ня навички.

Орфографічна навичка розглядається в радянській пси­хології та методиці як особливий вид мовленнєвої навички. М. С. Рождественський зазначає, що грамотне письмо — це не просто рухи руки під час письма, а особли­ва мовленнєва діяльність; кожен акт письма — складна дія, в основі якої лежить наше мовлення.

Говорячи про психофізіологічну природу становлення орфографічної навички, М. С. Рождественський звертає увагу на важливість таких факторів, як с л у х і кіне­стетичні (мовнорухові, або артикуляційні) відчут­тя і уявлення. Адже той, хто пише, завжди відштов­хується від вимовленого слова незалежно від того, вимов­ляє його учитель чи сам учень про себе або пошепки.

Орфографічна навичка є досить складною. Вона утво­рюється на основі довготривалих вправлянь і базується на більш простих уміннях і навичках, зокрема таких, як на­вичка письма, уміння робити звуковий аналіз і встановлю­вати правильні співвідношення між звуком і буквою, умін­ня розпізнавати орфограму і застосовувати правило тощо.

Механізм формування орфографічної навички розгля­дається в психологічній літературі як утворення в свідо­мості людини ланцюжка тимчасових зв'язків — асоціацій. Вони складають структуру орфографічної навички. Чим складніша орфограма за своїм лінгвістичним характером, тим складнішою буде і структура орфографічної навички. Саме тому психологи підкреслюють, що утворення орфо­графічних навичок залежить від характеру орфографічних фактів, і тому розробляти методику слід диференційовано, враховуючи при цьому не лише психологічні закономір­ності утворення навички, а й лінгвістичні особливості тих чи інших орфограм.