Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВРУ – 2003. - №40-44. - Ст.356 (з наступними змінами).

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. // ВВРУ – 2002. - N 21-22. - Ст.135 (з наступними змінами).

3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. //ВВРУ.-2002. - №3-4 (з наступними змінами).

4. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 29.11.2001 р. // ВВРУ. - 2002. - № 10. - Ст. 78 (з наступними змінами).

5. Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 19.06.1992 р. // ВВРУ. - 1992. - № 36. - Ст. 524 (з наступними змінами).

6. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р. // ВВРУ. - 2003. - № 29. - Ст. 323 (з наступними змінами).

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 р. №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок».

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 р. №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України».

Методичні вказівки до вивчення питань теми

Право спільної власності (condominium) відоме ще з часів римського права. Під правом спільної власності слід розуміти право власності двох чи більше осіб на один і той же об'єкт. В об'єктивному смислі право спільної власності можна розглядати як сукупність правових норм, які регулюють приналежність спільного майна одночасно двом і більш особам. В суб'єктивному смисл і- це право двох і більш осіб здійснювати правомочності з володіння, користування і розпорядження спільним майном.

Студентам слід звернути увагу на особливості права спільної власності, які полягають в тому, що, відносини співвласників розділяються на дві групи: а) відносини всіх співвласників з третіми особами (абсолютні відносини) б) відносини між самими співвласниками з приводу майна, що належить ним (відносні відносини).

Інститут права спільної власності не має адекватної йому економічної форми власності. Норми цього інституту можуть застосовуватися при регулюванні різних економічних форм власності. Суб'єктами права спільної власності можуть бути фізичні і юридичні особи, держава Україна, Територіальні громади, і застосовуючи аналогію закону, можна прийти до висновку, що і АРК також може бути суб'єктом права спільної власності.

Відповідно до ст. 355 ЦК, розрізняють два види спільної власності: спільна часткова і спільна сумісна. Відмінність полягає в тому, що при спільній частковій власності кожен їх учасників має чітко позначену частку в праві власності на майно. Спільна сумісна власність є безчастковою, а право власності кожного із співвласників розповсюджується на все майно. Долі встановлюються тільки у разі припинення спільної сумісної власності (розділу і виділу).

Слід зауважити, що раніше відносини спільної сумісної власності виникали, як правило, у випадках прямо передбачених законом (приватизація квартири, спільна сумісна власність подружжя, батьків і дітей). Відповідно до ст.355 ЦК, спільна сумісна власність може встановлюватися як законом так і договором. Цивільним законодавством встановлена презумпція, згідно якої спільна власність при її виникненні завжди вважається (презюмируется) як часткова, якщо законом чи договором не встановлена спільна сумісна власність. Відповідно до ч.3. ст.355 ЦК, право спільної власності може виникати на підставах, не заборонених законом. Перелік підстав виникнення права спільної власності не є вичерпним. Вичерпний перелік підстав виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку встановлений ст.87 Земельного кодексу України.

Право спільної сумісної власності виникає: а) на майно, придбане подружжям під час шлюбу, (ст. 60-73 Сімейного кодексу (СК) України визначають підстави набуття права спільної сумісної власності, об'єкти власності, порядок здійснення спільної сумісної власності; б) ст.74 СК України визначає право спільної сумісної власності при фактичних шлюбних відносинах); в) на майно, придбане членами сім’ї в результаті сумісної праці якщо інше не встановлене письмовою угодою між ними.

При вивченні теми, студенти повинні звернути увагу на питання щодо здійснення права спільної часткової власності. Так, відповідно до ст.358 ЦК, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Тобто змістом внутрішніх правовідносин спільної часткової власності є право кожного із співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю і обов'язок кожного із співвласників погоджувати свою поведінку по володінню, користуванню, розпорядженню загальною річчю з рештою співвласників. Учасники спільної часткової власності мають право визначити порядок володіння і користування спільною річчю. У разі відсутності такої домовленості, спор вирішується в суді. Студентам слід звернути увагу на вимоги щодо форми договору між співвласниками, які встановлено ч.4 ст.358 ЦК. У праві спільної часткової власності слід розрізняти наступні правомочності: 1) правомочність власників з приводу всього спільного майна; 2) правовмочність кожного із співвласників відносно частки, що належить йому; 3) правомочність кожного із співвласників відносно часток інших співвласників.

Кожен співвласник має право розпоряджатися своєю часткою в спільній частковій власності. Проте, законодавець встановлює певні гарантії захисту прав співвласників. Такою гарантією є переважне право купівлі, сутність якого полягає в тому, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу та на інших умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.(ст.362 ЦК).

При розгляданні цього питання, студенти повинні знати відповіді на наступні питання: 1) при здійсненні яких угод по відчуженню частки в праві спільної власності, співвсласники не мають переважне право купівлі?; 2) які правові наслідки порушення права переважної купівлі ?; 3) який термін позовної давності встановлений відносно вимог співвласника про порушення його( їх) переважного права купівлі?

Згідно ст. 364, кожен співвласник має право на виділ в натурі частини з майна, що є спільною власністю. У неможливості виділу речі в натурі співвласник має право на отримання компенсации (грошової або матеріальної) від інших співвласників, але тільки з його згоди. Договір про виділ частки нерухомого спільного майна в натурі укладається в нотаріальній формі. У разі, коли вимога про виділ майна в натурі висунуть всі учасники спільної часткової власності, наступає розділ майна, що знаходиться в спільній частковій власності, який слід відрізняти від виділу частки в натурі одному із співвласників. Оскільки при виділі частки, правовідносини власності зберігаються, вони припиняються тільки для особи, яка виділяється, а при розділі - правовідносини власності припиняються. Форма договору про розділ майна- нотаріальна.

Крім виділу частки в натурі і розділу майна, припинення права спільної часткової власності може бути: 1) при відчуженні частки одним співвласником іншому; 2) при відчуженні частки всіма співвласниками одному з них; 3) при переході до одного з двох співвласників частки іншого по спадку; 4) при реалізації майна, що знаходиться в спільній частковій власності (вилучена грошова сума розподіляється між співвласниками пропорційно їх часткам в спільній частковій власності).

Співвласники майна, здійснюють правомочність по володінню і користуванню спільно, якщо інше не встановлене договір між ними. Розпорядження майном, здійснюється з відома всіх співвласників. У разі здійснення одним із співвласників угоди щодо розпорядження спільним майном вважається, що угода здійснюється з відома всіх співвласників, тобто має місце презумпція згоди інших співвласників. Якщо угода підлягає нотаріальному посвідченню і (або) державній реєстрації, то необхідне нотаріально посвідчення згоди всіх співвласників. В разі порушення цієї вимоги, угода може бути визнана недійсною, якщо буде доведено, що інша сторона діяла недобросовісний, тобто знала або повинна була знати про відсутність згоди на здійснення такої угоди решти співвласників або одного з них. Підставами припинення права спільної сумісної власності є розділ майна і виділ частки. Кожен співвласник має право виділити частку з майна, що є спільною сумісною власністю.