Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти:

1. Про нотаріат. Закон України від 02.09.1993р. // Відомості Верховної Заради України.-1993 -№39 (з наступними змінами і доповненнями).

2. Про кооперацію. Закон України від 10.07.2003р. // Голос України. – 2003. - №160, від 28.08.2003 (з наступними змінами).

3. Про особисте селянське господарство: Закон України від 15.05.2003р. // Відомості Верховної Заради України.-2003- №29. – Ст. 232 (з наступними змінами).

4. Про фермерське господарство: Закон України від 19.06.2003р. // Відомості Верховної Заради України.-2003- №45. – Ст. 363 (з наступними змінами).

5. Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17.07.1997, у редакції від 15.05.2003 р. // Відомості Верховної Заради України – 1997.- №39. – Ст.261 (з наступними змінами).

6. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993р. // ВВРУ. - 1994 - № 13. - Ст. 64 (з наступними змінами і доповненнями).

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок».

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28.07.1991 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов’язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів».

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 «Про практику застосування законодавства про житлово-будівельні кооперативи».

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування».

13. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. // Офіційний Вісник України. – 2004. - №15.

    Методичні вказівки до вивчення питань теми

Спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спадкуванням. Спадку­ванням називається перехід цивільних прав і обов'язків померлого гро­мадянина (спадкодавця) до інших осіб — спадкоємців. Спадкові правовідносини мають абсолютний характер і спрямовані на спадкоємство цивільних прав і обов'язків від однієї особи (спадкодавця) до інших (спадкоємців).Прийнявши спадщину, спадкоємець стає учасником тих же правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець.

Виникнення спадкових правовідносин називають відкриттям спад­щини. Відповідно до ст. 1218 ЦКЕ України, до складу спадщини вхо­дять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Ст. 1219 ЦК України, містить перелік прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини, тому що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної (коморієнти), спад­щина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Важливим є визначення місця відкриття спадщини, тому, що саме за ним здійснюються захо­ди щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право н спадщину. За загальним правилом, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадко­давця. Якшо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкрит­тя спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основ­ної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК України).

Нормами спадкового права встановлені дві підстави спад­кування: за законом і за заповітом. При спадкуванні за законом спадко­давець не виражає своєї волі відносно спадщини, тому воно переходить до тих осіб, коло яких є вичерпним і визначене у законі. Спадкування за заповітом відбувається відповідно до розпоряджень спадкодавця.

Спадкування за заповітом. Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Зазвичай заповіт складається однією особою. ЦК України передбачає складення так званого спільного запо­віту. До нього належить заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). За­повіт має за мету настання певних юридичних наслідків: передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі — спадкоємцю. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздат­ністю (п. 1 ст. 1234 ЦК України). Право на заповіт здійснюється особис­то. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення, може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відно­син, а також інших учасників цивільних відносин (ст. 1235 ЦК України). Заповідач має право визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов'язки, встановити у заповіті сер­вітути. Заповідач має також право скасувати або змінити заповіт.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадку­вання будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Право спадкоємця певною мірою обмежено законом — заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'яз­кову частку у спадщині. Заповідач має право охопити заповітом ті права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а і ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому, а також він має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Спадкування за законом виникає у разі, якщо воно не змінено або не скасовано спадкодавцем у заповіті. Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержу­ють право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановле­них ст. 1259 ЦК України.

ЦК України передбачає п'ять черг спадкоємців (ст.ст. 1261-1265). У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спад­кодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Згідно із ст. 1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально пос­відченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Ст. 1267 ЦК України визначає, що розміри частки у спадщині з законом кожного із спадкоємців за законом є рівними. Але це правило може бути змінено.

Студентам слід звернути увагу на питання щодо охорони спадкового майна. Так, ст. 1283 ЦК України встановлено, що, охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спад­щини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідні орган місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна.

Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Згідно зі статтею 1284 ЦК України, витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині. Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за зако­ном, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає за­ходів щодо охорони всієї спадщини. Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спад­коємців або виконавця заповіту, укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Оформлення права на спадщину. Право на спадщину має бути офор­млено належним чином у порядку, встановленому законом. Спадкоє­мець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців (ст. 1296 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме май­но, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про пра­во на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (ст. 1297 ЦК України).

Свідоцтво є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєст­рації цього майна.