Тема 7. Речові права на чуже майно

Лекція (2 години)

Загальна характеристика речових прав на чуже майно. Право володіння чужим майном. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіций).

Семінарське заняття (2 години)

І. Завдання для самостійної роботи:

1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно.

2. Право володіння чужим майном.

3. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут).

4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіций).

ІІ. Перевірка знать студентів у формі тестування.

Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // ВВРУ - 1996 - № 30. - Ст. 141 (з наступними змінами).

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВРУ – 2003. - №40-44. - Ст.356 (з наступними змінами).

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВРУ. - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - Ст.144 (з наступними змінами).

4. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. //ВВРУ.-2002. - №3-4 (з наступними змінами). – Ст.32.

Методичні вказівки до вивчення питань теми

Цивільним законодавством встановлені види речових прав на чуже майно, а саме у ч.1 ст. 395 ЦК України названі такі: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділян­кою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудо­ви земельної ділянки (суперфіцій).

Специфічними ознаками прав на чужі речі, які відрізняють їх від інших речових прав, є те, що: речові права завжди обтяжують право власності; права на чужі речі здійснюються незалежно від волі власника, проте здійс­нюються вони в певних межах. Інститут речових прав на чуже майно має такі особливості: 1) це абсолютне, виключне право, воно може бути припинено лише самим суб'єктом цього права або на підставі закону; 2) речове право на чужу річ обмежує право власності особи-власника, він не може припинити речове право або перешкоджати його здійсненню; 3) речове право є обмеженим правом, воно не може замінити право власності, а власник зберігає своє право власності на річ, але його пра­вомочності обмежені речовим правом іншої особи; 4) суб'єкт речового права має право володіти, частіше користувати­ся і навіть розпоряджатися чужою річчю у визначених межах, але це не повинно шкодити праву власності, обмеженому речовим правом; 5) це право на тривалий строк — може бути довічне користування або користування на певний строк; 6) виникає у тих випадках, коли певна особа не може задовольнити свої потреби за рахунок використання власного майна, і постає потреба скористатися чужим майном.

Речове право може виникати на підставі закону, заповіту, рішення суду, договору. Речові права можуть припинятися: 1) при поєднанні в одній особі суб'єкта речового права і власника майна, наприклад, коли суб'єкт речового права на чужу річ став власни­ком цієї речі; 2) коли суб'єкт речового права відмовляється від подальшого його використання; 3) коли спливає строк, на який було встановлено речове право; 4) при зникненні обставини, які були підставою для встановлення речового права; 5) при невикористанні речового права протягом трьох років (за давністю); 6) особисті сервітути припиняються зі смертю особи, на користь якої було встановлено сервітут.

Право володіння чужим майном. Слід розрізняти такі поняття як «право володіння» та «володіння». Право володіння — це елемент права власності, проте як володіння це самостійне речове право, яке представляє собою фактичне володіння річчю, для якого характерні два елементи: об'єктивний — фактично мати річ у своєму володінні; суб'єктивний — вважати дану річ своєю.

Студенти повинні звернути увагу на те, що володіння може бути законне (титульне), тобто таке, що має правову підставу ( наприклад, орен­дар, наймач), та незаконне (безтитульне), тобто володіння без відповідного правового титулу. Фактичне володіння т­тулу не має, тому його можна вважати незаконним. Незаконне володіння поділяють на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним визнається таке володіння, коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим майном. Розмежування цих видів проводиться за суб'єктивним критерієм: знав чи не знав. Визначити ха­рактер володіння може тільки суд. Поділ фактичного володіння на добросовісне і недобросовісне має практичне значення при розгляді віндикаційних позовів, що заявлені власниками. За ст. 344 ЦК України добросовісний володілець може стати влас­ником чужої речі. Добросовісний володілець може здійснювати стосовно об'єкта во­лодіння ті самі права, що і власник, але до того часу, поки він не знає про неправомірність свого володіння. Як тільки добросовісний володілець дізнався про неправомірність свого володіння, він перетворюється на недобросовісного володільця, тому зобов'язаний повернути майно влас­нику або іншій особі, а остання має право звернутися до суду.

Право обмеженого користування чужим майном - сервітут. Сервітут- це право обмеженого користування чужими речами (майном) у відо­мому обмеженні. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі і субьект сервітутного права на цю річ — (сервітуарій).

Відповідно традиції, закладеній ще в римському праві, сервитути діляться на земельні і особисті. Суть розподілу полягає в тому, що при земельних сервітутах право користування чужою річчю встановлюється на користь власника сусідньої ділянки (це ніби «відносини між ділянками», оскільки особа власника ролі не грає), а особисті сервітути встановлюються на користь певної особи (і, отже, припиняються її смертю).

Слід зазаначити, що об'єктом земельних сервітутів може бути й інше нерухоме майно (будинки, споруди тощо), у тому числі природні ресурси.

Земельні сервітути можуть встановлюватися як на визначений, так і на невизначений строк.

Земельні сервітути можна поділити на два види: 1) сервітути з використанням вигод сусідньої земельної ділянки; 2) сервітути з використанням самої земельної ділянки. Земельні сервітути регулюються також Земельним кодексом Украї­ни гл.16 «Право земельного сервітуту».

Особисті сервітути встановлюються на користь конкретно визначеної особи, і лише вона має право користування сервітутом. Особисті сервітути бувають таких видів: 1) право користування чужим майном без одержання прибутку від нього (узус); 2) право користування чужим майном з одержанням прибутку від цього майна (узуфруктус); 3) право членів сім'ї власника помешкання на користування цим помешканням. Зміст сервітутного права полягає у праві обмеженого користування чужим майном. Власник має право на відчуження майна, обтяженого сервітутом, але перехід права власності на це майно до інших осіб не припиняє сервітуту.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб — емфітевзис. Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване і успадковане речове право на чуже майно, яке полягає в наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів і доходів від нього з обов'язком ефективно його використовувати відповідно цільовому призначенню.

Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки і особа, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, эмфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування або на умовах оренди.

Об'єктом эмфитевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в приватній, комунальній або державній власності. Емфітевзис виникає на підставі договору між власником земельної ділян­ки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділян­кою як землекористувач, а також на підставі договору між попереднім і наступним землекористувачем або на підставі спадкоємства (частина 2 ст. 407 ГК України). Зокрема, эмфитевтичное право може бути предметом договору купівлі-продажу, дарування, міни, зокрема предметом застави, а також може передаватися будь-яким іншим, не забороненим законом, способом іншій фізичній або юридичній особі. При відчуженні емфітевзису мова йде не про передачу права власності на земельну ділянку, а виключно про відчуження права користування ним. Емфітевзис може бути встановлено як на виз­начений, так і на невизначений строк.

Суперфіцій - це право користування чужою земельною ділянкою для забудов. Суб'єктами суперфіціарних відносин є власник земельної ділянки, що надається під забудову, і особа, яка має право використання вказаної ділянки для здійснення забудови (суперфіціарій). У суперфіціарія виникає право власності на зведені будівлі (споруди). Об'єктом суперфіція є право користування земельною ділянкою для будівництва певних видів споруд або будівель з можливістю для суперфіціарія придбати право власності на них.

Підставами встановлення суперфіція може бути договір між власником ділянки і майбутнім забудовником про втановлении суперфиция і заповіт.Термін суперфіція може бути як визначеним так і невизначеним.