Мо́влення — спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення по радіо чи телебаченню.

Зміст [сховати] 1 Значення 2 Мова та мовлення: спільне й відмінне 3 Органи мовлення та їх функції 4 Основні види мовлення 5 Мислення і мовлення 6 Механізми мовлення 6.1 Процес висловлювання. Мовленнєвий акт 6.2 Медичні аспекти мовлення [1] 6.3 Мотивація мовлення 6.4 Мовленнєва інтенція 6.5 Перехід до акустичного й графічного мовлення 6.6 Зворотний зв'язок. Білінгвізм 7 Функціональні різновиди мовлення 7.1 Стилі мовлення. Жанри мовлення 7.2 Розмовне мовлення 7.3 Навчально-наукове мовлення 7.4 Художнє мовлення 8 Науки, що вивчають мовлення 9 Виноски 10 Дивись також 11 Література

[Ред.] Значення

Слово мовлення має три різних значенння:

• а) мовлення як діяльність, мовлення як процес;

• б) мовлення як продукт мовленнєвої діяльності;

• в) мовлення як ораторський жанр.

Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.

У межах такого терміна «мовлення» досліджуються:

• а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності;

• б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.;

• в) кодові переходи;

• г) взаємозв'язок мислення й мовлення;

• ґ) реалізація функцій мови в мовленні;

• д) взаємодія мов у мовленнєвій діяльності білінгва;

• е) процес оволодіння мовленням у дитини і надалі;

• є) формування «мовного чуття» (інтуіції) на різних вікових етапах тощо.

Друге значення терміна «мовлення» — «мовлення як результат» - має синонім «текст», який може бути не тільки письмовим, а й усним. У теорії мовлення текст визначається як мовна тканина твору – результат творчого процесу, його породження. Приклади використання терміна «мовлення» у такому значенні: мовлення діалектне, ритмічне мовлення, мовлення наукове, пряме й непряме мовлення та ін.

У межах цього значення досліджуються:

• а) структура тексту, його компоненти, зв'язки;

• б) стилі мовлення;

• в) мовленнєві жанри;

• г) використання мовних засобів (лексичних, граматичних) у тексті;

• ґ) використання стилістичних фігур, тропів, фразеології і т.п.;

• д) мовна норма та її порушення (помилки) тощо;

• е) засоби усної виразності тексту;

• є) засоби довготривалого зберігання записів усного й письмового мовлення та ін.

Третє значення терміна «мовлення» — мовлення як ораторський жанр чи як монолог у художньому творі (інформаційне, полемічне, патетичне тощо мовлення).

[Ред.] Мова та мовлення: спільне й відмінне

У мовленні реалізуються всі багатства мови, всі її виражальні можливості. Водночас мова збагачується через мовлення. Наведемо приклади: 1. Мова – знакова система; знаки – це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці тощо. Під системою розуміються рівні мови, її внутрішні зв'язки, взаємодії, правила мови, парадигми, моделі. Мовлення – це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження. 2. Мова – потенційна система знаків. Мовлення – це дія та її продукт, це діяльність людей, воно завжди мотивоване - викликане обставинами, ситуацією, завжди має певну мету. 3. Мова консервативна, стабільна (як правило). Мовлення припускає винятки, саме у мовленні (узусі) з'являються нові слова. 4. Мова підкоряється нормі (закону), яка формується спеціалістами-мовознавцями і зберігається у вигляді словників. Мовлення також, в ідеалі, підкоряється нормі літературної мови, однак порушення норми є, оскільки мовлення на відміну від мови – індивідуальне. 5. Мова стабілізує, об'єднує народність, націю, державу. Мовлення, будучи реалізацією мови, також об'єднує, але водночас породжує жаргони, арго, професіоналізми, зберігає діалектні та індивідуальні особливості людей. Мовлення – індивідуальне, ситуативне. 6. Мова має рівневу структуру (фонетичний, лексичний, морфемний, морфологічний, синтаксичний та ін. рівні), а також певну кількість звуків, морфем, відмінків тощо. Мовлення ж - лінійне, воно розгортається у часі і просторі. Кількість речень і текстів може бути необмежена. З філософського погляду, мова – це категорія сутності і загального, мовлення – виконує роль явища й окремого. 7. Мовлення завжди можна оцінити (правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову – ні.