Тема 2. Уніфікація юридичної термінології приватного права як офіційна політика єс

1. Поняття та значення уніфікації юридичної термінології

2. Єдина європейська юридична мова як можливий феномен

1. Починаючи з дати заснування ЄСт (з 1957 р.), правова уніфікація в сфері, яка стосується відносин між фізичними і юридичними особами, відбувається двома паралельними потоками: уніфікація приватного та уніфікація міжнародного приватного права. До останніх років – до початку поточного століття – ці два різновиди можна було розрізняти на основі того, що перший з них мав місце у формі європеїзації, тобто на підставі ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства, а другий – у формі інтернаціоналізації, на підставі ст. 293 цього ж договору. Нині – щонайменше в останні 5-6 років – ситуація суттєво змінилася, бо й уніфікація міжнародного приватного права в ЄС або уже відбувається (в міжнародному цивільному процесі), або планується (в колізійному праві) на основі ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства, причому не у формі директив, а у формі регламентів.

Грань між уніфікацією приватного права й уніфікацією міжнародного приватного права стирається й тому, що ці два поняття права, взяті в широкому сенсі, змістовно співпадають. Так, європейське приватне право складається із матеріального, колізійного (міжнародне приватне право як колізійне право, за пануючою думкою, є різновидом приватного права не тільки в контексті європейського права, а й в українському праві) й процесуального права. Європейське міжнародне приватне право також має ті самі три складові, причому воно включає нині у сфері матеріального права створення як загальних принципів права, наприклад договірного, деліктного тощо, так і створення єдиного європейського ЦК як можливий правовий інструмент та CFR як інструмент актуальний, а в сфері цивільного процесу – повну уніфікацію європейського цивільного процесу: уніфікацію європейського міжнародного цивільного процесу (європейського міжнародного комерційного арбітражу) та створення єдиного європейського ЦПК у віддаленій перспективі та мінімальних стандартів сьогодні. Відрізняються уніфікація приватного права від уніфікації міжнародного приватного права тільки пріоритетами: в першому випадку акцент робиться на уніфікацію матеріального та процесуального права, яка в кінцевому рахунку має призвести у майбутньому до появи єдиних європейських ЦК та ЦПК, а у другому – на уніфікацію колізійного права, а також європейського міжнародного цивільного процесу та міжнародного комерційного арбітражу (далі ми останні два різновиди норм називаємо європейським конфліктним правом або просто конфліктним правом, розрізняючи колізію законів і конфлікт юрисдикцій в широкому сенсі). Таким чином, поняття уніфікації європейського приватного права й уніфікації європейського міжнародного приватного права в підручнику за загальним правилом ототожнюються, а відмінності підкреслюються тільки у разі необхідності.

Викладене вище варто розуміти як застереження, яке потрібне для того, щоб пояснити, чому ми далі посилаємося на офіційні документи ЄС у сфері зближення європейського приватного права, а не тільки на документи, які стосуються власне уніфікації європейського міжнародного приватного права як колізійного та конфліктного права. В будь-якому разі, якщо не зазначено інше, ми розуміємо приватне право як комплекс норм, який включає колізійні та конфліктні норми. Останні норми – це норми про конфлікт юрисдикцій в широкому сенсі, тобто норми міжнародного цивільного процесу та міжнародного цивільного арбітражу, в т.ч. норми щодо визнання та виконання судових рішень, а також виконання публічних та приватних документів. В свою чергу, ми керуємося також положенням, що міжнародне приватне право є своєрідним елементом приватного права.

Уніфікація європейського приватного права, в т.ч. європейського міжнародного приватного права, як офіційна політика ЄС ґрунтується на основі певних рішень, зокрема на основі третьої Резолюції Європейського Парламенту «Про зближення цивільного та торгового права держав-членів» від 2001 року . Суть цієї резолюції можна звести до чотирьох проблем: уніфікації а) юридичних понять, б) розв’язань, тобто варіантів тих правових наслідків, серед яких законодавцем вибирається одне належне правове рішення, в) правових термінів, а також г) методів застосування правових норм. На наш погляд, уніфікація юридичної термінології, або, іншими словами, створення єдиної європейської юридичної мови, є такою проблемою, яка стоїть на першому місці по відношенню до формулювання єдиних юридичних понять і, тим більше, єдиних юридичних рішень в європейському приватному праві.

2. Нині в ЄС існує 23 офіційні мови, проте, не зважаючи на тенденцію надання переваги з цих 23 мов, трьом мовам – англійській, французькій, німецькій – жодна з цих трьох мов не може вважатися такою мовою, яка б могла претендувати на статус юридичної європейської мови. Це, в першу чергу, пояснюється таким історичним фактом як невикористання англійської мови при заснуванні ЄСта в 50-і роки, бо Великобританія стала членом Співтовариств дещо пізніше. Звідси, кращі шанси на статус офіційної європейської юридичної мови має не англійська, і тим більше не німецька, а французька. Однак, насправді, остання мова все ж, як зазначено вище, такого статусу не має, і тому проблема формування єдиної європейської юридичної мови залишається відкритою.

Останнє твердження про невирішеність мовної проблеми в європейському приватному праві можна пояснити на такому прикладі, як переклад різними європейськими мовами важливого в контексті створення єдиного європейського договірного права, а також і приватного права в цілому, в т.ч. міжнародного приватного права, терміну «когерентний», який офіційно використовується, наприклад, в найменуванні й тексті рішення Ради «Про більш когерентне європейське договірне право» від 2003 року . Так, французькою, німецькою, іспанською, італійською та іншими мовами відповідний термін пишеться наступним чином: «coherent» (французькою), «coherent» (німецькою), «coherent» (іспанською), «coherent» (італійською) тощо, а от англійською – «consistent» та «coherent». Таким чином, парадоксально навіть в правовій царині, яка характеризується такими рисами, як зрозумілість, ясність, розбірливість, послідовність, зв’язаність, зціпленість, логічність, постійність, узгодженість, тобто ознаками когерентності, для позначення останнього уявлення, наприклад, у французькій та англійській мові використовуються різні терміни. В результаті, опираючись не тільки на наведений приклад, але й на загальний аналіз перекладацької практики текстів європейського міжнародного приватного права, для когерентного європейського приватного права як зібрання узгоджених понять і рішень нині не існує когерентної європейської юридичної термінології.

Звичайно не можуть претендувати на статус єдиної європейської юридичної мови й такі мертві класичні мови, як давньогрецька чи латинська, бо вони, особливо остання, є лише письмовими, а не ще й повсякденними мовами. Тим більше не піднімається питання про створення штучної європейської юридичної мови на основі есперанто тощо. Як же може бути на практиці вирішене це питання?

На наше переконання, дати відповідь на нього можна не на основі вибору з 23 офіційних мов якоїсь одної, наприклад, французької чи англійської, і не на основі повного відновлення активного – не тільки письмового, а й усного – вжитку латинської мови, а покладаючись на відродження вивчення юристами римського права, яке має викладатися не тільки на рівні основ, а й на монографічному рівні. Останнє означає, що в Європі потрібно переламати існуючу в останні півтора століття тенденцію занепаду використання римського права. У разі успіху з осучасненням римського права, покращаться знання латинської мови, яка після цього стане не тільки субстратом, а й, образно говорячи, 24 європейською мовою, яка, вірогідно, дійсно буде вважатися спільною європейською юридичною мовою. Якщо наш прогноз справдиться, то національні юридичні мови країн держав-членів ЄС будуть у разі розбіжностей, які склалися історично, орієнтуватися на відповідний термін з латинською основою. Викладена вище проблема розбіжностей в застосуванні термінів «когерентний» та «консистентний» в різних мовах для позначення одного і того ж самого поняття буде вирішена за рахунок домовленості про використання тільки одного з них, на нашу думку, терміну «когерентний». Іншими словами, проблема має бути вирішена конвенційно на основі одного із термінів з латинською основою. Все це стосується також і формування сучасної української юридичної науки, в якій термін «когерентний» має зайняти своє місце, особливо тоді, коли йдеться про пояснення чи інтерпретацію європейського міжнародного приватного права українськими дослідниками.

Слово «когерентний» є найбільш сучасним – який активно використовується щонайменше з 2003 року – юридичним терміном в контексті уніфікації європейського міжнародного приватного права, однак не єдиним. Активно в процесі правової реформи, направленої на формування єдиного європейсько-правового простору, використовуються також такі слова іноземного походження, як: адаптація, апроксимація, асиміляція, гармонізація, директива, імплементація, кодифікація, конформний, координація, модернізація, регламент, симпліфікація, трансформація, уніфікація, уніформний. Кожне із зазначених слів, ґрунтуючись на основній своїй семантиці, уже мають значення усталених юридичних термінів європейського міжнародного приватного права. Цей перелік може бути доповнений, на нашу думку, ще двома словами: амальгамація та асимптота, які можуть також стати юридичними термінами цього права.

Таким чином, перед тим як юридично охарактеризувати відповідні поняття за допомогою певного юридичного терміну, наприклад апроксимації тощо, потрібно спочатку здійснити загальну філологічну критику відповідного слова. Так, керуючись «Великим тлумачним словником сучасної української мови» (2004), можна визначити, що слово уніфікація має основне значення «зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів» , а звідси слово «уніформний» може тлумачитися, як результат, остаточний стан такого зведення до єдиної форми.

Варто звернути увагу на те, що в Договору про заснування Європейського Співтовариства, зокрема в ст. 95, не використовується слово «уніфікація», а замість нього вживаються три слова: «апроксимація», відповідником якого в українській юридичній мові є слово «зближення», «гармонізація» та «координація». Апроксимація – це «наближене зображення» , гармонізація – «приведення в стан відповідності, злагодженості; збільшення гармонійності», координація – «1. Погодження, зведення до відповідності, установлення взаємозв’язку, контакту в діяльності людей, між діями, поняттями тощо. 2. Узгодженість рухів, дій і т.ін.» . Таким чином, ці три останні слова можна вважати різновидами правової уніфікації в широкому сенсі.

Різновидом уніфікації є також кодифікація, модернізація, консолідація тощо. Так, кодифікація – це «зведення в єдине ціле (в кодекс) різних правових законів, постанов тощо» ; модернізація – «зміна, вдосконалення відповідно до сучасних вимог і смаків» ; консолідація – «дія за значенням консолідувати й консолідуватися», а консолідувати – це «зміцнювати, укріплювати що-небудь, об’єднувати, згуртовувати когось» . Всі згадані та незгадані різновиди уніфікації права в широкому сенсі можна об’єднати також словом «симпліфікація», яке в такому разі, маючи значення «спрощення» , є майже повним синонімом терміну «уніфікація». Уніфікація та симпліфікація логічно доповнюються словом асиміляція, тобто «уподібнення (ант. дисиміляція), ототожнення» .

Процес налагодження тісних стосунків між європейським та українським приватним правом, в т.ч. міжнародним приватним правом, позначається словом «адаптація», основні значення якого – «1. біол. Пристосування організмів, органів чуття до умов існування, до оточення. 2. спец. Настроювання системи на умови застосування. 3. перен. Звикання кого-небудь до нового середовища, за нових умов (роботи, побуту і т.д.)» .

Основними джерелами європейського приватного права є регламенти та директиви. Саме про них ідеться в ст. 249 (ст. 189) Договору про заснування Європейського Співтовариства. Регламент – це «прийнятий розпорядок ведення зборів, засідання і т. ін. Заведений розпорядок дня, режим праці і т. ін. Назва деяких актів міжнародних конференцій і конгресів» . Інструкція – «керівна вказівка; настанова. Зібрання вказівок, настанов, як виконувати що-небудь» ; директива – «керівна настанова вищої інстанції підлеглій» . Слово конформний – «що дотримується конформізму; що характеризується пристосовництвом, угодовством» , а конформізм – це «…безапеляційне визнання наявних порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами; прагнення до згладжування протиріч; пристосовництво, угодовство» – в європейському міжнародному приватному праву є означенням до слова «директива»: в контексті цього права часто вживається термін «директивно-конформний», тобто «такий, що відповідає директиві». Останнє складне слово використовується в словосполученні «директивно-конформне тлумачення», що означає «тлумачення, яке відповідає букві та духу директиви».

Згадані джерела європейського приватного права, а тепер і європейського міжнародного приватного права, підлягають імплементації, йдеться і про регламенти, і про директиви, а останні імплементації шляхом трансформації в інтранаціональні правопорядки держав-членів ЄС. Імплементація – це «здійснення, виконання державою міжнародних правових норм. Введення результатів референдумів у конституцію держави» ; трансформація – «зміна, перетворення виду, форми, істотних властивостей і т.ін., чого-небудь» .

Досить широка лінійка термінів, які потрібні для належного тлумачення європейського міжнародного приватного права, буде незавершеною, якщо не доповнити її ще деякими термінами, які потрібні для того, щоб одним словом позначити запропоновані нами в підручнику кожен з двох принципів уніфікації європейського міжнародного приватного права. Йдеться про «амальгамацію» та «асимптоту». Амальгамація – це «злиття (виділення курсивом моє. – О.Р.) двох чи кількох підприємств або банківських установ, які раніше були самостійними» ; а асимптота – це «пряма, яка не має жодної спільної точки з певною кривою, що необмежено наближається (виділення курсивом моє. – О.Р.) до цієї прямої» . Принцип асимптоти (А І) стосується директив, а амальгамації (А ІІ) – регламентів та міжнародних конвенцій, укладених в рамках ЄС: у першому випадку уніфікація міжнародного приватного права ніколи не може призвести до повного злиття нормативного матеріалу, оскільки така мета всього-на-всього не ставиться, а в другому випадку – навпаки, завжди призводить до повного злиття нормативного матеріалу. Таким чином, слова «асимптота» та «амальгамація» дозволяють точно виразити ті ідеї чи засади, які мають на увазі європейські законодавці, коли вони розпочинають уніфікувати міжнародне приватне право.

Перераховані вище слова іноземного походження, як ті, що активно використовуються в європейському міжнародному приватному праві, так і два нових слова – амальгамація та асимптота – запропонованих нами, мають в цьому праві не загальні значення, які наведені в ВТС, а спеціально-юридичні. Саме останні значення дозволяють говорити, що певне слово перетворюється із загально- чи периферійновживаного в термін як європейського, так і українського міжнародного приватного права.