Тема 1. Загальне поняття уніфікації європейського міжнародного приватного права

1. Структура єдиного європейського приватного правопорядку та можливі колізії окремих правопорядків в, і поза межами, єс

2. Предмет європейського міжнародного приватного права, принципи, орієнтири та визначення поняття його уніфікації

1. Загальновідомо, що єдиний європейський приватний правопорядок має досить складну структуру. Так, акцентуючи увагу на інтересах приватних осіб, можна виділити а) європейський правопорядок загалом (Договір про заснування Європейського Співтовариства та ін., секундарне право), або, іншими словами, супранаціональний правопорядок, б) міжнародний правопорядок, який складається в рамках ЄС, який можна назвати інтернаціональним правопорядком, в) своєрідний правопорядок (sui generis), локалізований в кордонах ЄС, тобто такий правопорядок, який загалом прийнято називати «soft law», «lex mercatoria», «загальні принципи права» тощо, або, іншими словами, транснаціональний правопорядок та г) національні правопорядки держав-членів ЄС, які технічною юридичною мовою можна позначити як інтранаціональні правопорядки. Таким чином, прийнявши до уваги, що, з одного боку, супранаціональний європейський правопорядок будується на основі ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства у поєднанні з іншими статтями Договору, а інтернаціональний – ст. 293 цього ж договору, а з іншого боку, що два останні правопорядки – транс- та інтранаціональний – не завжди визнаються за складові елементи єдиного європейського приватного правопорядку, цей останній правопорядок може складатися в найбільш повному обсязі тільки із чотирьох типів правопорядків: супра-, інтер-, транс- та інтранаціональний правопорядок. Це внутрішня форма європейського приватного права, дві перші сторони якої стали предметом цього курсу.

Це право в цілому та у визначених своїх складових, знаходиться у зв’язку з трьома типами правопорядків, які формально не включаються до його складу, а саме: а) з інтернаціональним правопорядком, який складається поза рамками ЄС незалежного від того, чи є учасниками відповідних відносин держави-члени ЄС, б) транснаціональним правопорядком, який не обмежується європейським регіоном (ареалом ЄС) та в) інтранаціональними правопорядками держав, які не є членами ЄС.

Якщо прийняти до уваги, що міжнародне приватне право покликане, в першу чергу, різними засобами, способами, методами, інструментами вирішувати колізії, які виникають між різними правовими нормами, які в сукупності складають той чи інший, згаданий вище, правопорядок, – насамперед, але не тільки, колізії між національними правопорядками, – то, для ґрунтовного аналізу європейського міжнародного приватного права, потрібно визначити, з одного боку, які правові колізії існують в ЄС та поза його межами, а з другого – які з них можна вирішити за допомогою уніфікації міжнародного приватного права в ЄС.

При цьому можна опиратися на класифікацію різновидів колізій правових норм (правопорядків), запропоновану Г. Кегелем: просторові, які розпадаються на інтернаціональні та інтерлокальні, персональні, темпоральні, ранжирні та предметні колізії .

В межах єдиного європейського приватного права колізії між супранаціональним та інтранаціональним правом держав-членів ЄС будуть ранжирними, тобто колізіями між правопорядками з різною юридичною силою, причому один з них займає, по відношенню до іншого, верхній ранг, а інший, нижчий – останній має уступати, у разі суперечностей, першому. Ранжирними будуть також колізії між супра- чи інтра- та транснаціональним правопорядками.

Колізії між інтранаціональними правопорядками держав-членів ЄС – які ми, тут і далі, називаємо класичними або основними колізіями, які є традиційним предметом як європейського, так і будь-якого іншого міжнародного приватного права – будуть інтернаціональними, а, враховуючи федеративну структура деяких інтранаціональних правопорядків, – також й інтерлокальними.

Предметними будуть колізії, які виникають у зв’язку з тим, що кожен із чотирьох згаданих вище правопорядків, в свою чергу, ділиться на три різновиди, а саме: а) приватний матеріальний правопорядок; б) колізійний правопорядок, в т.ч. включаючи норми про конфлікт юрисдикцій (останні можуть утворювати також й самостійний правопорядок); в) цивільний (комерційний) процесуальний правопорядок, – в залежності від трьох відомих типів правових норм.

Персональні колізії в рамках ЄС нині хоча й виникають, але, при цьому, потрібно враховувати, що на основі Маастрихтського договору з 1992 р. встановлено єдине європейське громадянство. Темпоральні колізії можуть бути між кожним із перерахованих правопорядків.

Аналогічні 5 чи 6 типів колізій, враховуючи або не враховуючи інтерлокальні колізії, мають місце й тоді, коли відбувається зіткнення європейського правопорядку в запропонованому нами сенсі з міжнародним правопорядком в цілому чи національним правопорядком держави-нечлена ЄС. Крім того, тут можливі два роди колізій: а) колізії європейського приватного правопорядку як такого з інтер- та інтраправопорядками, та б) колізії, наприклад, між інтраправопорядком держави-члена ЄС і інтраправопорядком держави-нечлена ЄС, зокрема України. Колізії можуть виникнути і між супранаціональним правопорядком ЄС та транснаціональним правопорядком.

Європейське міжнародне приватне право нині має основним своїм завданням вирішення колізій, які виникають в рамках складної структури єдиного європейського приватного права. В той самий час це право може вирішувати й колізії, які виходять за рамки ЄС: як такі, які виникають за участю ЄС в цілому, так і такі, коли одним із учасників є держава-член ЄС. При розв’язанні колізій в рамках ЄС і поза ними варто керуватися презумпцією про те, що способи і результати вирішення аналогічних проблем будуть відрізнятися. Цю презумпцію, однак, можна на практиці заперечити.

Охарактеризовані колізії теоретично можуть вирішуватися або загальноєвропейськими, або національними засобами. На практиці в рамках ЄС національні інструменти не можуть бути використані, бо перевагу має супранаціональне над інтранаціональним правом. Способом, який в такому разі залишається, є не що інше як правова уніфікація в широкому сенсі, обмежена кордонами ЄС, до складу якої входить уніфікація міжнародного приватного права, яка призводить, врешті-решт, до виникнення європейського міжнародного приватного права. Специфікою європейського міжнародного приватного права є те, що воно є виключно уніформованим правом. Опосередковано європейське міжнародне приватне право застосовується й поза ЄС, як правило, як уніформоване право, однак, в останньому випадку, національні ознаки європейського міжнародного приватного права втрачаються не до кінця, бо застосовуватися воно може як частина національного права. Прямо застосовується це право за межами ЄС для регулювання колізій між правом ЄС та правом держав-нечленів ЄС.

Отже, всі згадані вище колізії правопорядків можуть бути вирішені шляхом уніфікації міжнародного приватного права на супра- та інтернаціональному європейському рівні. При цьому ця уніфікація матиме для України або тільки перспективне, або й актуальне значення, в залежності від того, чи застосовуються її результати в чи поза межами ЄС. Таким чином, наша робота є не тільки чисто теоретичною, а й прикладною.

2. Звідси потрібно спочатку визначити, що таке європейське міжнародне приватне право, яка його структура, або предмет. У вузькому сенсі – це колізійне право, яке має дати відповіді на всі п’ять чи шість колізійних питань: просторові (інтернаціональні та інтерлокальні), персональні, темпоральні, ранжирні та предметні. В ширшому сенсі, це право включає також норми європейського цивільного процесу і європейського комерційного арбітражу. Таким чином, це право має дати відповідь ще й на питання про конфлікт юрисдикцій та про те, як визнаються та виконуються іноземні судові рішення, та на деякі інші питання. Таке двоєдине уявлення є пануючою точкою зору ЄС . В найширшому сенсі, європейське міжнародне приватне право включає, на наш погляд, поряд із двома згаданими складовими щонайменше до того часу, коли будуть створені єдині європейські ЦК та ЦПК, також і норми приватного матеріального та процесуального права. Отже, варто говорити відповідно про європейське міжнародне приватне право в вузькому сенсі (колізійне право), в широкому сенсі (а також і конфліктне право) та найширшому сенсі (доповнені матеріальним та процесуальним правом).

Проаналізувавши зміст ст. 249 і поєднаних з нею статей та ст. 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства, про які детальніше йдеться нижче, можна стверджувати, що уніфікація європейського міжнародного приватного права відбувається на основі двох принципів, які умовно можна назвати принципом асимптоти (принцип А І) і принципом амальгамації (принцип А ІІ). В першому випадку, на основі ч. 3 ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства, уніфікація міжнародного приватного права відбувається шляхом прийняття директив таким чином, що право різних країн-членів ЄС тільки постійно наближається одне до одного, але не зливається повністю, тобто не стає уніформним. Застосування і тлумачення відповідних положень європейського приватного права, в т.ч. європейського міжнародного приватного права, тобто їх імплементація в національні правопорядки, має бути директивноконформною, або, іншими словами, відповідати цілям і задачам, які були визначені директивою. Право, сформоване на основі директиви залишається неуніформованим, точніше недоуніформованим, оскільки способи трансформації директиви самостійно визначається державою-членом ЄС і можуть на практиці відрізнятися в різних країнах.

На основі ч. 2 ст. 249 та ст. 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства, уніфікація шляхом прийняття регламентів, у першому випадку, або регіональних (європейських) конвенцій, в другому, може призвести до повного злиття правового регулювання.

Таким чином, в залежності від мети, яка стоїть перед країнами ЄС, уніфікація міжнародного приватного права може бути досягнута на основі двох принципів: або часткового або повного злиття правового матеріалу. Це злиття є зближенням (апроксимацією) міжнародного приватного права в ЄС. Обидва принципи є принципами уніфікації в широкому сенсі міжнародного приватного права, включаючи і зближення (апроксимацію), уніфікація в вузькому сенсі протиставляється зближенню (апроксимації) .

Зазначені два принципи уніфікації міжнародного приватного права в ЄС із застереженням визначають два напрямки, або орієнтири уодноманітнення європейського міжнародного приватного права. Один напрямок (орієнтир) можна назвати інтернаціоналізацією, а другий – європеїзацією міжнародного приватного права в ЄС. Інтернаціоналізації відбувається на основі ст. 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства, а європеїзація – ст. 249 разом з іншими статтями цього ж договору. Застереження полягає в тому, що якщо інтернаціоналізація міжнародного приватного права в основному відбувається на основі принципу амальгамації (А ІІ), то європеїзація – на основі як принципу амальгамації (А ІІ), тоді, коли йдеться про таке джерело європейського права, як регламент, та асимптоти (А І), у разі, коли таким джерелом стає директива.

Як підсумок, взявши до уваги нашу сформульовану позицію щодо структури єдиного європейського приватного правопорядку, колізії правопорядків, предмету, двох принципів та двох орієнтирів уніфікації європейського міжнародного приватного права, можна запропонувати загальне визначення поняття уніфікації міжнародного приватного права в ЄС, яким ми далі керуємося при аналізі того чи іншого спеціального питання.