40Особливості розвитку малого підприємництва в Україні і за кордоном

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектора малого підприємництва у розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни (табл. 2.4). Показниками вагомої ролі малого підприємництва як інтегруючого структурного елементу системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри.

Кількість діючих малих підприємств в Україні за останні вісім років збільшилась майже у дванадцять разів (з 19598 у 1991 р. до 233607 у 2001 р.). Про місце і значення малого та середнього підприємництва (МСП) свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Так, частка МСП у загальній кількості зайнятих становить понад половину у США та Франції (54%), в Італії (73%), в Японії (78%). В Україні ж станом на 1 січня 2002 р. середньооблікова кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах, становила 1807,6 тис. чоловік, тобто 9,0% зайнятого населення (табл. 2.5). Більше половини ВВП у зазначених країнах виробляється в секторі малого та середнього підприємництва. Частка продукції малих підприємств у валовому внутрішньому продукті

України у п'ять-шість разів менша, ніж у розвинутих країнах, і становить лише близько 11%.

Питома вага малих та середніх підприємств у загальній кількості підприємств коливається, наприклад, від 94% у Великобританії до 99% у Франції. В Україні цей показник становить лише 20%.

Таблиця 2.4

Стан розвитку малого та середнього підприємництва (1999 р.)

Країна	Кількість МСП, тис.	Кількість МСП на 1000 осіб населення, одиниць	Зайнято в МСП, мли. осіб	Частка зайнятих у МСП у загальній кількості зайнятих,	Частка МСП У ВВП,
Великобританія	2630	46	13.6	49	50-53
Німеччина	2290	37	18,5	46	50-54
Італія	3920	68	16.8	73	57-60
Франція	1980	35	15,2	54	55-62
США	19300	74,2	70,2	54	5-52
Японія	6450	49,6	39,5	78	52-55
Російська Федерація	836,2	5,65	8,1	9,6	10-11
Україна	197,1	4,0	1,7	9,0	11,0

Таблиця 2.5

Кількість малих підприємств в Україні та зайнятих на них осіб у 1991 -2001рр.

Роки	Малі підприємства (одиниць)	Кількість зайнятих (осіб)
1991	19598	637000
1992	50496	910900
1993	75003	1038227
1994	79827	986443
1995	9160 і	1042425
1996	93091	1159700
1997	і 36238	1357700
1998	173404	1559900
1999	197127	1677500
2000	217930	1709800
2001	233607	1807600

Внесок малого підприємництва у створення валового продукту в Україні становить 9,0% порівняно з 60% (середній показник) у розвинутих країнах.

За обсягом діяльності частка малого підприємництва в Україні настільки мала, що не може задовольнити ані суспільні потреби, ані відігравати роль повноцінного ринкового чинника, тобто впливати на досягнення ринкового балансу і конкурувати з великими підприємствами.

Сфера діяльності малих підприємств практично необмежена. Підприємства даного сектора економіки в розвинутих країнах створюються та функціонують пропорційно в усіх сферах та галузях. В Україні значна частка малих підприємств функціонує в торгівлі та громадському харчуванні (понад 50%). У промисловості та будівництві кількість малих підприємств від їх загальної кількості становить відповідно 15 та 10%.

Розв'язання існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Мова, зокрема, йде про створення відповідної правової бази розвитку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення розвитку малого підприємництва.

44. Державна регуляторна політика у сфері підприємництва Згідно зі ст. 12 Господарського кодексу України держава для реа­лізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм економічного і соціального розвитку застосовує різно­манітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів і лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

34

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визна­чаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встанов­лення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відпо­відно до цього Кодексу та інших законів. Держава використовує безліч форм впливу і механізмів для без­посереднього або опосередкованого впливу на суб'єктів підприєм­ницької діяльності, в яких проявляються різноманітні аспекти державного впливу на неї, що включають сприяння підприємництву, планування, регулювання. Крім того, держава у взаємовідносинах із підприємцями може виступати покупцем, власником, менедже­ром економіки. Регулювання застосується у відповідь на необхідність захисту суспільних інтересів від зловживань і порушень з боку суб'єктів підприємницької діяльності і для захисту суб'єктів підприємництва від порушень їх прав іншими підприємцями. Не можна заперечу­вати, що є суб'єкти підприємницької діяльності, які для досягнен­ня мети одержання прибутку не обтяжені етичними або правовими проблемами, ними керує лише бажання швидко отримати прибуток. У цих ситуаціях державне регулювання є засобом коригування певних шкідливих результатів підприємницької діяльності. Хоча державне регулювання підприємницької діяльності ґрун­тується на законодавстві, однак не вичерпується ним, оскільки це складний процес, що охоплює комплекс різних організаційно-пра­вових засобів. Організаційний аспект державного регулювання виявляється в створенні певних державних органів і наділенні їх відповідними повноваженнями для цілеспрямованого впливу на економічні відносини та підприємницьку діяльність. Важливе значення в здійсненні державного регулювання госпо­дарської діяльності, у тому числі підприємництва, має ^ Закон Укра­їни «Про засади державної регуляторної політики у сфері госпо­дарської діяльності» від 11.09.2003 р. (далі — Закон). Цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльнос­ті — це напрям державної політики, спрямований на вдосконален­ня правового регулювання господарських відносин, а також адмі­ністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недо­пущення прийняття економічно недоцільних та неефективних ре­гуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку гос­подарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Принципами державної регуляторної політики є: доцільність — обґрунтована необхідність державного регулю­вання господарських відносин з метою вирішення існуючої про­блеми; 35 адекватність — відповідність форм та рівня державного регулю­вання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої про­блеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних аль­тернатив; ефективність — забезпечення досягнення внаслідок дії регуля­торного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господа­рювання, громадян та держави; збалансованість — забезпечення у регуляторній діяльності ба­лансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність — послідовність регуляторної діяльності, від­повідність її цілям державної політики, а також планам з підготов­ки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарю­вання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки — відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, на­даних у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. ^ Указ Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22.02.2000 р. № 89/2000 (далі — Указ) був виданий з метою недопущення зву­ження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяль­ність, запровадження ефективного державного регулювання у сфері підприємництва. У ньому встановлено, що забезпечення проведення єдиної дер­жавної регуляторної політики у сфері підприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ. Для цілей цього Указу єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва ви­знається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регу­лювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва здійснюється шляхом упорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності. Для цілей цього Указу нормативним регулюванням підприємницької діяльності визнається видання нормативно-правових актів, а також директивних листів (далі — ре­гуляторні акти). Згідно з Указом основними принципами впорядкування норма­тивного регулювання підприємницької діяльності є: доцільність, достатність та відповідність нормативного регулю­вання вимогам ринкових відносин; ефективність та забезпечення досягнення позитивних економіч­них і соціальних результатів впровадження регуляторних актів; системність, послідовність та координованість дій щодо розроб­ки, видання та виконання регуляторних актів; гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуля­торних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів; обов'язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб'єктів підприємницької діяльності. На Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва покладено координацію діяльності органів ви­конавчої влади з підготовки проектів, видання та виконання регу­ляторних актів. В Указі встановлено, що проекти регуляторних актів підлягають обов'язковому погодженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва. Також зазначено, що проекти регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, підлягають опубліку­ванню для публічного обговорення. Рішення про опублікування таких проектів для публічного обговорення приймає та опубліку­вання проекту забезпечує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Заборонено внесення Президентові України та Кабінету Міністрів України проектів регуляторних актів, видання Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади регуляторних актів без обґрунтування доцільності втручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів вирішення порушених у проекті питань, характеристики очікуваних соціально-економічних на­слідків застосування заходів, що передбачаються у проекті, а також без попереднього погодження відповідного проекту регуляторного акта в порядку, передбаченому ст.4 цього Указу. Державне регулювання підприємницької діяльності не є до­статнім для створення сприятливого оточення підприємництва. Необхідне формування комплексу організаційно-правових кошт для створення макросередовища підприємницької діяльності, включаючи розвиту інфраструктуру підтримки підприємництва, правові механізми стимулювання розвитку підприємницької ді­яльності та ефективної системи захисту прав і законних інтересів підприємців, а також суспільних і державних інтересів у сфері підприємництва.

45. З моменту взяття на облік платник вважається на загальній системі оподаткування, де застосовується стабільна ставка податку – 15% (до 2007 року – 13%). Переваги загальної системи оподаткування :

• Може застосовуватись усіма підприємцями без обмежень

• Сума сплаченого податку прямо залежить від результатів фінансово – господарської діяльності .

Якщо за звітний період підприємець не отримав прибутку або припиняє діяльність, то сума сплачених авансом обов’язкових платежів підлягає перерахунку. Сума зайво сплачених платежів може зараховуватись в рахунок майбутніх платежів (за заявою) або поверненню не пізніше одного місяця після проведення остаточного розрахунку.

Об’єктом оподаткування є сукупний чистий дохід підприємця, розрахований як різниця між валовим доходом (виручкою від продажу товарів, надання послуг, виконання робіт у грошовій або натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з отриманням такого доходу. Таким чином підприємець повинен мати документи, які підтверджують фактично понесені ним витрати.

Валовим доходом приватного підприємця вважається як виручка, отримана ним від здійснення підприємницької діяльності, так і позареалізаційні доходи, а саме :

• Виручка, отримана за продані товари (послуги) у безготівковій формі на розрахунковий рахунок в установі банку або у готівковій формі , отримана у місці здійснення розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (касових апаратів, книг обліку )

• Виручка, отримана за продані товари (послуги) у натуральній (негрошовій) формі

• Попередня оплата, отримана у звітному періоді

• Пасивні доходи (відсотки за депозитами, штрафи, пені від інших суб’єктів господарювання). Валові витрати можуть враховуватися двома способами :

• На підставі первинних документів, що підтверджують фактично понесені витрати звітного періоду

• За нормами у відсотках до валового доходу у разі відсутності документів. Наведемо перелік основних витрат :

• На придбання продукції, надання послуг, виконання робіт

• Технологічні витрати виробництва, збут продукції

• На оплату праці найманих працівників

• Внески на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування

• На відрядження працівників

• На оренду основних фондів та інших засобів праці

• Податки і збори, які сплачує підприємець.

Приватний підприємець не має обов’язку вести бухгалтерський облік, але з метою визначення результатів підприємницької діяльності ведеться книга обліку доходів і витрат за ф.№10, в якій підприємець відображає господарські операції в хронологічній послідовності на підставі підтвердних документів. Облік доходів і витрат необхідно вести окремо по кожному виду діяльності (якщо їх декілька). Книга за ф.№10 має бути пронумерована, прошнурована, завірена підписом начальника або заступника податкової інспекції та скріплена печаткою. Ведення книги комп’ютерними засобами не допускається.

За підсумками звітного кварталу підприємець зобов’язаний подати до податкової інспекції інформацію про отримані доходи та понесені витрати , сплачений або утриманий податок з доходів фізичних осіб, свій майновий стан. Це відображається в декларації про доходи, яка складається наростаючим підсумком з початку року.

Декларація подається до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Обчислення суми податку з доходів проводиться на підставі поданої річної декларації. Сплата підприємцем податку протягом року здійснюється у вигляді авансових поквартальних платежів. Розмір авансового внеску становить 25% суми податку, розрахованого за підсумками попереднього року. Авансові платежі сплачуються в такі терміни – до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня, до 15 листопада. Авансові внески можуть бути зменшені на суму сплачених патентів.

Додатково нараховані за остаточним розрахунком суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяця з дня одержання повідомлення податкового органу. Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню не пізніше одного місяця після проведення остаточного розрахунку або за заявою зараховуються в рахунок наступних платежів.

У декларації доходи, витрати підприємця – платника ПДВ відображаються без сум ПДВ.

Якщо підприємець у звітному кварталі поєднував роботу за загальною системою оподаткування з альтернативними методами (за єдиним чи фіксованим податком), то в декларації про доходи слід відобразити дані окремо за кожною системою оподаткування.

Якщо підприємець не здійснював діяльності , декларація про доходи за відповідний період все одно має подаватися.

За неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення перекручених даних , неналежне ведення обліку доходів і витрат, тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85-136 грн.).