32. Сутність та методи державного регулювання підприємництва
Державне регулювання підприємництва - це об'єктивна потреба, яку слід знати і враховувати. Роль держави в економічному житті суспільства сьогодні значно посилюється. Це виявляється у розробці системи нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання ринку, підприємницької діяльності, митних правил, банківської діяльності, цін і заробітної плати, соціального захисту населення.
З розвитком товарного виробництва, його монополізації та ускладнення відтворювальних процесів обмежувалися можливості регулювання ринкового механізму. В економіці починають виявлятися суттєві недоліки: порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. Усе це позначається на функціонуванні підприємницьких структур. Не всі суб'єкти підприємницької діяльності можуть пристосуватися до такої економічної ситуації. У цих умовах виникає об'єктивна потреба активізації ролі держави в регулюванні економіки та функціонуванні суб'єктів підприємництва.
Державне регулювання підприємництва - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур з метою сприяння та забезпечення нормальних умов їхнього функціонування.
Об'єктивна потреба регулювання підприємництва сьогодні в Україні зумовлена цілями економічної політики держави, зокрема:
поступовим переходом до ринкової економіки;
створенням сприятливих умов для вільної творчої праці, реалізації підприємницької ініціативи;
підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей;
підвищенням престижу підприємництва;
забезпеченням високої ефективності діяльності підприємницьких структур і т. ін.
Підприємництво, як і ринкова економіка, не має природженого імунітету проти монополізму, інфляції та спадів ділової активності. Якщо держава залишається байдужою, ці процеси починають прогресувати, завдаючи чималих економічних та соціальних збитків. Підприємництво також не може самостійно розв'язувати складні регіональні проблеми, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів. Для їх вирішення теж потрібне втручання держави, її відповідна регіональна політика.
Отже, без втручання держави, бездержавного регулювання підприємництво ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати здійснення соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції тощо.
Для здійснення ефективного державного регулювання підприємництва необхідні відповідні механізми. Що ж таке механізми державного регулювання підприємництва?
Механізми державного регулювання підприємництва - це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.
До цієї системи входять правовий та фінансовий механізми, механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації державного регулювання держанні органи та фонди, які покликані займатися діяльністю суб'єктів підприємництва.
Державне регулювання здійснюється за допомогою системи норм та заходів, що регламентують поведінку суб'єктів підприємницької діяльності, використовуючи як адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і систему економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські відсотки, пільги, санкції і т. ін.).
Державне регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи (рис. 4.1).
Основні функції державного регулювання підприємництва:
підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;
підтримка та розвиток конкуренції, антімонопольні заходи;
перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.
До інструментів, або методів, державного регулювання підприємництва відносяться:
податково-бюджетна система (фіскальна);
цінове регулювання;
кредитно-грошове регулювання;
зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).
Органами державного регулювання підприємництва є центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади та органи самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади щодо здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Існують й інші центральні органи влади, які здійснюють державне регулювання підприємництва. Зокрема, функції координатора макроекономічної політики держави в Україні виконує Міністерство економіки України, функції контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту суб'єктів підприємництва та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України тощо.
За засобами впливу механізми регулювання підприємництва можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття Верховною Радою України законодавчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрямими, що ґрунтуються на використанні різних економічних та фінансових важелів (цін, податків, кредитів, відсотків, пільг тощо).
Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:
податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків з державних кредитів, податкових пільг;
ціни і правила ціноутворення;
цільові дотації;
валютний курс;
розміри економічних санкцій;
державне мито і систему резервів, ліцензій, концесії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;
науково-технічні, економічні та соціальні загальнодержавні й регіональні програми;
договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.
33 .Виникнення будь-якої підприємницької ідеї ставить багато різноманітних запитань: хто виступає як конкретні споживачі, яким є ринок продукту підприємства, які кошти необхідні для реалізації проекту, чи виправдовує себе проект економічно, тощо. Задля отримання відповідей на ці запитання й складається бізнес-план.
Бізнес-план — це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес-план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізовані існуючою командою менеджерів.
У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.
Бізнес-план дає можливість визначити життєздатність фірми за умов конкуренції, прогнозує процеси розвитку виробництва, конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод, є чинником, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їхніх пошуках вкладання коштів у розвиток виробництва.
У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві найважливіші функції:
1) зовнішню — ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;
2) внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) — опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.
Традиційно бізнес-план розглядається як інструмент залучення необхідних для реалізації проекту фінансових ресурсів. Зовнішні інвестори та кредитори ніколи не вкладатимуть гроші в бізнес, якщо не ознайомляться з ретельно підготовленим бізнес-планом. Такий план має переконати потенційних інвесторів у тому, що підприємницький проект має чітко визначену стратегію успіху та заслуговує на фінансову підтримку.
Не менш важливою є і внутрішня функція бізнес-плану, в межах якої можна виділити два напрямки його застосування:
1) як інструменту стратегічного планування та оперативного управління діяльністю підприємства. Розробка бізнес-плану вимагає визначення не тільки стратегічних напрямків і цілей діяльності, а й оперативних дій для досягнення таких. Тобто бізнес-план є основою поточного планування всіх аспектів діяльності підприємства, він сприяє глибшому усвідомленню працівниками особистих завдань, пов´язаних зі спільним для них бізнесом;
2) як механізму аналізу, контролю й оцінки діяльності підприємства. Бізнес-план дає змогу аналізувати, контролювати й оцінювати успішність діяльності в процесі реалізації підприємницького проекту, виявляти відхилення від плану та своєчасно коригувати напрямки розвитку бізнесу.
Таким чином, в умовах ринкової системи господарювання бізне
|
с-план — це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту. Ступінь деталізації бізнес-плану залежить від характеристики фірми незалежно від того, належить вона до сфери послуг чи до виробничої сфери. Специфіка бізнес-плану полягає в тому, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту. В ньому розглядається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець, і визначаються способи їх розв´язання. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес-плану передбачають необхідність урахування в процесі розробки конкретного бізнес-плану багатьох специфічних для даного підприємницького проекту факторів. Відтак з´являється можливість класифікувати бізнес-плани за певними ознаками:
1) за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);
2) за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);
3) за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).
У межах кожної класифікаційної ознаки можна виокремлювати й розробляти: а) повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів); б) бізнес-план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів): в) бізнес-план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми). Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес-плани для певного кола заінтересованих осіб, а також бізнес-плани розвитку конкретного регіону для органів із бюджетними повноваженнями.
36. Основною проблемою нового підприємства є створення життєздатного, налагодженого організму, в межах якого працівники чітко усвідомлюють мету своєї діяльності та спо-соби її досягнення. Якщо щойно створене підприємство не перетворюється в налагоджене та кероване підприємство, воно приречене на провал, незважаючи на будь-яку блискучу підприємницьку ідею, залучений крупний капітал, належну якість виготовлюваної продукції й навіть існування високого попиту на неї.
Конкуренція, що відбувається на ринку, приводить одні підприємства до багатства, інші – до банкрутства.
Сьогодні кожне підприємство, будь-яка структура підприємницького бізнесу повинні самостійно вирішувати свої проблеми. І коли підприємство опинилось в обставинах, коли змушене припинити своє існування, то робити це слід цивілізованим способом.
Припинення діяльності здійснюється двома шляхами:
• шляхом реорганізації;
• шляхом ліквідації. Держава гарантує захист прав та інтересів звільнюваних
працівників відповідно до трудового законодавства України.
Підприємства можуть припиняти свою діяльність не тільки тому, що вони нерентабельні, й у разі зміни форми функціону-вання, об’єднуючись з яким-небудь іншим підприєм-ством, або розділу майна та виходу з великого підприємства.
Проте в усіх цих випадках зачіпаються інтереси як влас-ників, так і найманих працівників, які потребують захисту й можуть розраховувати у цих випадках на державу.
Підприємство реорганізується у разі:
• приєднання одного підприємства до іншого;
• злиття підприємства з іншим підприємством та утворен-ня нового підприємства;
• розділу підприємства;
• виділення з підприємства одного чи декількох нових підприємств;
•• перетворення одного підприємства в інше. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником, а в разі банкрутства – судом.
37. Державна політика підтримки підприємництва - це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.
Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються до сфери підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.
Історичний досвід переконую, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючі системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору. Складовими державної політики підтримки та розвитку підприємництва є : цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї політики.
Основними цілями державної політики підтримки підприємництва є :
- забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за
рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності ;
- залучення суб'єктів підприємництва до розв'язування соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях ;
- удосконалення структури суб'єктів підприємництва ;
- підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур ;
- заохочення розвитку суб'єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку ;
- створення нових робочих місць, зменшення безробіття ;
- сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності ;
- формування соціального прошарку власників-підприємців. Реалізація зазначених цілей забезпечується шляхом підтримки суб'єктів підприємництва в таких основних напрямках ;
- формування нормативно-правової бази ;
- удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики ;
- забезпечення інформацією ;
- сприяння впровадженою технологій та інновацій ;
- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності ;
- підготовка та перепідготовка кадрів.
Основними принципами державної політики підтримки та розвитку суб'єктів підприємництва є ;
- системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб'єктів підприємницької діяльності ;
- цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації ;
- рівноправний доступ суб'єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів.
Важлива умова формування і здійснення політики підприємства - визначення суб'єктів та об'єктів відповідної державної політики.
Конструктивною є концепція багатосуб'єктності політики.
Суб'єктами, що виробляють державну політику підтримки та розвитку підприємництва, повинні бути працівники, які зайняті у підприємництві, - через їхні громадські об'єднання, профспілки та державної організації.
Безальтернативність виконання державою функцій підтримки підприємництва диктує необхідність функціонування спеціального державного органу, який повинен реалізувати цю функцію.