22Франчайзинг

В останні десятиріччя в країнах з розвиненою ринковою економікою значне розповсюдження набула система договірних відносин щодо кооперації господарської діяльності великих, середніх і малих фірм в галузі розподілу продукції та послуг, яка отримала широку відомість у світі під назвою франчайзинг.

Франчайзинг - це спосіб доставки продукції та послуг споживачеві, форма організації та здійснення підприємницької діяльності на підставі кооперації матеріальних та фінансових ресурсів і зусиль різних підприємств.

Франчайзинг - це угода, при якій виробник або одноосібний розповсюджувач продукції або послуги, які захищені товарним знаком, дає ексклюзивні права на розповсюдження на певній території своєї продукції або послуг незалежним підприємцям (роздрібним торговцям) в обмін на отримання від них платежів (роялті) за умов дотримання технологій виробничих та обслуговуючих операцій.

Найбільша кількість фірм, що працюють за системою франчайзингу, зосереджена в таких сферах, як мережа ресторанів, кафе, та продуктових магазинів; будівельна та реконструкційна діяльність; автосервіс тощо. Активно використовується франчайзинг в роздрібній та оптовій торгівлі товарами, а також при наданні різного роду послуг (бухгалтерських, аудиторських, юридичних, готельних та туризму). Франчайзинг може розповсюджуватися на будь-яку господарську діяльність, для котрої розроблені процеси виробництва, переробки та продажу товарів і послуг.

Яскравим прикладом використання франчайзингової системи є індустрія пляшкових безалкогольних напоїв. Так, компанії "Кока-Кола", "Пепсі" і "Севен-Ап" завдяки франчайзингу отримали можливість виробляти концентрований сироп централізовано і постачати його місцевим заводам, що спеціалізуються з розливу, володарі яких у кінцевому підсумку ставали керівниками місцевих роздрібних продаж

У сфері громадського харчування великі етапи розвитку та значного зростання бізнесу на засадах франчайзингу набула компанія "Мак-Дональдс" з новою стратегією швидкого обслуговування клієнтів як в США, так і в інших країнах, утому числі і в Україні. Перший ресторан "Мак-Дональдс" відкрився в м. Києві в травні 1997 р., до Дня міста, наступний - 24 серпня, до Дня незалежності. Всього ж в Україні відкрито понад 100 ресторанів "Мак-Дональдс", що дозволило додатково створити 5,5 тис. робочих місць. Для організації та ефективного функціонування проекту будуть побудовані сучасні заводи для переробки м'яса та картоплі.

Реалізація специфічних переваг франчайзингу стає основою підвищення життєздатності всіх суб'єктів підприємництва. Завдяки виключній ринковій мобільності франчайзинг довів свою ефективність та життєздатність. Так, за даними Адміністрації малого бізнесу США, на кінець п'ятого року існування ліквідувалося лише 14% франчайзингових підприємств, тоді як для незалежних малих форм господарювання цей показник становив більше як 65%.

Однією з головних причин швидкого розповсюдження та успіху франчайзингу є поєднання у ньому глибоких знань, досвіду та стійкого фінансового стану франчайзера - організатора справи, володаря генеральної ліцензії, власника "ноу-хау" або патенту, головного консультанта і досвідченого постачальника необхідних продуктів, матеріалів, сировини, обладнання, технологій, що необхідні для здійснення підприємницької діяльності, та фратайзі - енергійного підприємця, менеджера, діяльність якого є повністю самостійною, але його підприємство функціонує не як відособлений суб'єкт правовідносин, а як частка єдиного комплексу, що об'єднане франчайзером, який є власником нематеріальних активів підприємства, що належить франчайзі.

Нематеріальні активи, тобто інтелектуальна власність, є причиною, заради якої сотні тисяч підприємців - франчайзі - погоджуються платити за право користування системою франчайзера навіть у тих небагатьох випадках, коли вони знають її в усіх деталях. Інтелектуальна власність охоплює широке коло об'єктів: товарні знаки і знаки обслуговування, винаходи, промислові знаки, фірмові найменування, авторські права тощо. Всі ці об'єкти при всьому їхньому різноманітті захищені патентами, свідоцтвами або сертифікатами виключних прав, які видані державними органами влади. Саме тому, що вони захищені і у разі неправомірного запозичення права власності на ці суб'єкти його можна захищати у судовому порядку, потенційні франчайзі змушені укладати угоди й отримувати право на використання відповідними об'єктами інтелектуальної власності за платню.

Правові та ділові взаємовідносини між суб'єктами франчайзингу визначаються франчайзинговою угодою, за якою одна особа (франчайзер), яка має розроблену систему ведення певної діяльності, дає дозвіл іншій особі (франчайзі) використовувати цю систему відповідно до вимог франчайзера в обмін на винагороду (компенсацію). Ця система має назву франшизна система, або франшиза (від англ. franchise - привілей, пільга, особливе право).

Формування та подальший розвиток системи франчайзингу в Україні сприятиме вирішенню багатьох проблем становлення суб'єктів підприємництва. Зокрема, це залучення в мале та середнє підприємництво широкого кола осіб, які ще ніяк не осміляться займатися бізнесом (без підтримки та навчання). В наших умовах основою потенційних франчайзі можуть бути представники військово-промислового комплексу та науково-технічна інтелігенція, військовослужбовці, які звільнені в запас, тобто ті, що залишилися без роботи і бажають зайнятися більш надійним та ефективним бізнесом. До цієї категорії також слід віднести підприємців-початківців та інших осіб, які можуть займатися підприємницькою діяльністю "під керівництвом". Крім того, франчайзинг сприятиме опануванню малим та середнім підприємництвом нових технологій, створенню додаткових робочих місць, підвищенню якісного рівня підготовки кадрів, розширенню сфер діяльності суб'єктів підприємництва.

23 Підприємець — ключова фігура ринкової економіки

Успіх у підприємництві базується на здатності підприємця приймати правильні (обґрунтовані) рішення. Підприємець є визначальною особистістю у підприємництві, ключовою (центральною) фігурою у ринковій економіці. Будь-який підприємець працює як ділова людина, але не будь-яку ділову людину можна назвати підприємцем. Хто ж такий підприємець? Чим він відрізняється від інших суб´єктів господарської діяльності?

Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра вигадує щось нове або поліпшує щось вже існуюче і реалізує це у практичній діяльності. Зміст самостійного прийняття інноваційного рішення підприємцем зводиться до організації виробництва і постачання на ринок товарів та послуг з певним зиском для себе. Таким чином, ми можемо дати визначення поняття підприємець. Підприємець — це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або особистого доходу І передбачає здійснення нововведень. Отже, підприємець — це суб´єкт, що поєднує у собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.

Саме ініціатива, самостійність, творчість та динамізм дозволяють енергійним людям, якими і є підприємці, перетворювати цікаві ідеї на реальність. Успіх підприємницької діяльності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця центральною постаттю ринкової економіки в цілому.

Поняття "підприємець" часто вживають як синонім таких понять, як "господар", "власник", "новатор", "бізнесмен". Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Але постає запитання: чи можна назвати підприємцем суб´єкта, котрий має свою майстерню або ферму, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише існувати? Певна: річ, що ні. Підприємця від інших суб´єктів господарювання відрізняють специфічні функції, які він виконує (повинен виконувати) та визначальні (характерні) ділові якості його особистості.

Які ж основні функції виконує підприємець? Він виконує чотири функції, властиві саме цьому виду діяльності: ресурсну, управлінську, інноваційну, ризикову .

Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріальних, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуги, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

Управлінська функція підприємця полягає у прийнятті управлінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяльності, здійснення організації, планування, мотивації та контролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності.

Ризикова функція полягає в необхідності прийняття рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість економічної ситуації. Підприємець ризикує не лише своєю власністю, вкладеними коштами, а й своєю працею, часом, діловою репутацією.

Функції підприємця є підставою для виділення підприємницької діяльності у самостійний фактор виробництва. Ось чому ми стверджуємо, що існує чотири фактори виробництва: земля, праця, капітал та здатність до підприємницької діяльності. Кожний фактор виробництва дістає винагороду. Так, земля — земельну ренту, праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а підприємець за здатність до підприємництва — підприємницький дохід.

Підприємницький дохід складається з двох частин: нормального (звичайного) прибутку та економічного прибутку (надприбутку). Нормальний (звичайний) прибуток — це відшкодування підприємцю за його працю з організації ресурсів та управління виробництвом, що пов´язано з ресурсною та управлінською функціями. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво. Економічний прибуток (надприбуток) — це специфічна частина підприємницького доходу, одержання якого пов´язано з функціями ризику і особливо інновації. Це — винагорода за інноваційно-підприємницьку діяльність .

Характер підприємницької діяльності висуває певні вимоги до особистості підприємця. Тому підприємець повинен мати не лише бажання або нахил до підприємництва, а й певні ділові якості й риси характеру. За даними п´ятирічного проекту виявлення "профілю підприємця", організованого американською фірмою "Мак-Бер енд Компані", виділено 21 найважливішу рису "оптимального типу підприємця". Найбільш важливі серед них:

• організаційно-господарське новаторство;

• готовність та здатність до ризику;

• пошук нових можливостей та ініціативність;

• орієнтація на ефективність та якість продукції і обслуговування;

• майнова відповідальність та цілеспрямованість;

• висока інформованість та постійне спостереження;

• здатність до "жертв" в інтересах справи;

• чіткість, планомірність у роботі;

• здатність переконувати людей, комунікабельність, чесність.

Отже, деякі найважливіші характерні риси підприємця є результатом навчання та досвіду, а інші — продуктом розвитку природних даних людини. Звичайно, перелік позитивних ділових якостей підприємця можна було б продовжувати. Але й зазначеного вище досить для підсумку: підприємцем не народжуються — підприємцем стають. Тому підприємцем має бути людина не лише з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на інших людей, а й професійно підготовлена. А для цього треба вчитися основам підприємництва і постійно збагачуватись практичним досвідом. Саме такі люди досягають підприємницького успіху.

24. Форми об'єднань підприємств в Україні

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності).

Відповідно до Господарського кодексу України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до Господарського кодексу України та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств є юридичною особою, потребує державної реєстрації, утворюється на невизначений строк або як тимчасове об'єднання. На рис. 5.3. наведено основні форми об'єднань підприємств в Україні.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання - це об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Такі об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - це об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест).

Асоціація — це договірне об'єднання підприємств, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Характерними рисами асоціації є:

• незначний ступінь централізації функцій;

• різноманітність координаційних питань, що вирішуються;

• створення для учасників спеціального органу управління в асоціації, який є інформуючим, координуючим центром;

• привабливість для учасника поєднувати діяльність в цьому об'єднанні з участю в інших асоціаціях та господарських об'єднаннях при збереженні усієї повноти юридичної самостійності.

Координаційна діяльність асоціації зводиться до виконання нею таких функцій:

• забезпечення учасників необхідною внутрішньою та ринковою інформацією;

• проведення спільних досліджень та розробок, маркетингових програм, єдиної стратегічної політики;

• юридичне обслуговування учасників, кредитування, страхування, навчання, стимулювання збуту, централізований ремонт обладнання;

• підтримка інтересів учасників в державних органах та комерційних організаціях;

• представництво інтересів учасників на ярмарках, допомога у пошуку прийнятних постачальників або покупців, укладенні вигідних комерційних угод;

• пошук нових ринків збуту, сприяння у зростанні експорту продукції членів асоціації.

Корпорація — це договірне об'єднання, яке створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Головна мета — консолідація виробничо-господарської діяльності підприємств-учасників, концентрація зусиль у вирішенні складних технологічних, фінансових, соціально-економічних проблем, забезпечення захисту спільних інтересів.

Для корпорації притаманні такі особливості:

• збереження юридичної та фінансової незалежності учасників від об'єднання або будь-кого з його членів;

• делегування учасниками корпорації її центру (правлінню і його апарата) частини повноважень, пов'язаних із централізованим виконанням деяких функцій в інтересах кожного з них;

• кооперування у випуску продукції, координація основної господарської діяльності підприємств — членів корпорації;

• можливість повернення раніше делегованих функцій та повноважень учасником (у порядку, обумовленому засновницькими документами).

Від асоціації корпорація відрізняється більш високим ступенем централізації окремих функцій. Підприємства — члени корпорації — добровільно можуть передавати свої повноваження та виконання деяких завдань внутрішньої системи господарювання. Наприклад, через обмеженість фінансових ресурсів не кожному підприємству під силу мати спеціальний структурний підрозділ, який займається маркетингом, проводить лабораторні, конструкторські, науково-впровад- жувальні роботи. Підприємство потребує консультаційно-юридичної допомоги, розв'язання проблем щодо збуту своєї продукції.

Кошти корпорації формуються зі вступних — членських внесків її учасників, цільових фондів для фінансування загальних заходів, відрахувань від прибутків підприємств — членів корпорації, доходу від комерційної діяльності об'єднання як єдиного комплексу, включаючи торговельні та кредитні операції.

Консорціум — це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом.

Консорціум об'єднує групу незалежних підприємств для виконання поставленого завдання, яке потребує значних фінансових вливань, реалізації великого проекту.

У консорціум можуть об'єднуватись великі, середні і навіть малі підприємства, які бажають брати участь у реалізації вигідного підприємницького проекту, але не мають самостійних можливостей його здійснення, відчувають високий ступінь ризику.

Консорціум є потенційно ефективним організаційним способом тимчасової інтеграції кадрів, менеджерського стилю управління, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів.

Довготривале збереження господарських зв'язків у рамках цього об'єднання найчастіше усього не планується. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн — це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Концерн дозволяє використовувати можливості великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування завдяки наявності виробничо-технологічних зв'язків.

Як правило, в Україні концерни створюються на базі потужних державних підприємств, акціонерних товариств.

Завдяки концентрації капіталу, виробничих потужностей, широких можливостей диверсифікації концерн має більш високий ступінь стійкості до коливань ринкової кон'юнктури, здатний вигідно перерозподілити інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельні і окупні напрямки.

Холдингова компанія — це суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств).

Між холдинговою компанією та її дочірнім підприємством встановлюються відносини контролю-підпорядкування (рис. 5.4).

Дочірнє підприємство — це суб'єкт господарювання, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Контрольний пакет акцій — це кількість акцій (паїв, частка у статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над суб'єктом господарювання.

Холдингові компанії можуть створюватись шляхом:

• поглинання одного суб'єкта господарювання іншим за рахунок придбання контрольного пакету акцій;

• заснування їх органами, які уповноважені управляти державним майном.

Холдингова компанія створюється у формі відкритого акціонерного товариства, може мати й кілька дочірніх підприємств на основі вертикальної управлінської структури.

Вищим органом управління холдингової компанії є загальні збори акціонерів. Найбільша їх чисельність — у сфері фінансових та посередницьких операцій.

Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

Промислово-фінансова група (ПФГ) — це об'єднання, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

ПФГ дозволяє забезпечити багатогалузеву господарську систему шляхом мобілізації ресурсів, їхньої концентрації та ефективного використання для формування раціональних технологічних і коопераційних зв'язків в умовах ринкової економіки, підвищення експортного потенціалу і конкурентоспроможності продукції.

ПФГ створюється на добровільних засадах. До його складу входять: головне підприємство і учасники.

Головне підприємство — це підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ.

Учасник ПФГ — це підприємство, банк, наукова чи проектна установа, організація, створена відповідно до законодавства України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству.

Особливості ПФГ та його членів:

• головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, незалежність у здійсненні господарської і фінансової діяльності;

• ПФГ не має статусу юридичної особи і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання; право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство;

• у складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство;

• головним підприємством не може бути банк, фінансово-кредитна установа, торговельне, транспортне підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування;

• у складі учасників повинна бути присутня обов'язкова наявність банківської установи, кількість банків не обмежується;

• головне підприємство і учасники укладають генеральну угоду про спільну діяльність, пов'язану з виробництвом кінцевої продукції;

• підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством або учасником тільки однієї ПФГ.

В Україні можуть створюватись й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців).

Підприємства-об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання.

Підприємство-учасник господарського об'єднання має право:

• добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

• бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

• одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

• одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту;

• інші права.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Майнові відносини в об'єднанні підприємств формуються на підставі таких засад:

1) учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові);

2) майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі;

3) господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств;

4) об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

Підприємства-учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.

Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Ліквідація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального) об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.

26. Стаття 2. Види підприємств

1. В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство. Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства встановлюються розділом VIII цього Закону.

( Пункт 1 статті 2 в редакції Закону N 72/98-ВР від 04.02.98 ) 2. Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

27. Приблизна структура бізнес-плану

Глибина пророблення бізнес-плану залежить від обсягу запитуваного фінансування. У випадку малого бізнесу деякі деталі бізнес-плану можуть бути опущені або викладені в скороченому обсязі. Бізнес-плани, призначені для внутрішнього користування (тобто для планування й прогнозу діяльності підприємства), можуть бути яке в чому спрощені.

Універсальною основою будь-якого бізнес-плану, на яку можуть накладатися різні додаткові аспекти, є наступні розділи:

I. Короткий опис проекту II. Опис компанії (підприємства) III. Аналіз ринку IV. Проект V. План впровадження проекту VI. Додатки.

Тепер розглянемо докладніше рекомендоване утримування частин бізнес-плану.

1. Короткий опис проекту

Короткий опис проекту (резюме) складається, як правило, уже після того, як закінчена розробка всього бізнес-плану, однак розміщається саме на початку документа. Воно повинне містити:

• мета проекту,

• структуру,

• фінансові потреби й переваги проекту,

• графік повернення позикових коштів,

• резюме.

У резюме для того, щоб зацікавити потенційного партнера, необхідно довести, що саме його справа буде мати успіх.

Анотація - своєрідна візитка майбутнього справи, тому необхідно чітко й переконливо викласти головні положення проекту, а саме: ціль, тобто чим буде займатися підприємство або організація (товар або послуга і її перевага), скільки коштів необхідно для його діяльності, фінансові прогнози, прогноз попиту на його продукцію або послуги, і чому підприємець думає, що його справа буде мати успіх.

У цьому розділі представляється й загальна інформація:

• повна назва й адреса підприємства;

• спонсори проекту - прізвища людей, притягнутих до проекту і їхньої координати;

• місце розташування;

• суть пропонованого проекту (кілька фраз щодо мети проекту);

• обґрунтування проекту (коротко пояснити, чому проект буде мати економічний резон);

• прогнозовані фінансові результати (опис загальної вартості проекту, очікуваних результатів проекту й строків погашення позик);

• короткий опис ринку (опис ринкових можливостей, які буде використати Ваш проект і головний аргумент - чому проект буде успішним, незважаючи на наявні товари й послуги, задовольняючі потреби вибраного сегмента ринку).

II. Опис компанії (підприємства)

У цьому розділі необхідно докладно описати Ваше підприємство, щоб переконати інвестора або потенційного партнера, що Ваша компанія дієздатна, має налагоджене виробництво й здатна приносити прибуток

У цьому розділі приводяться:

Загальний опис компанії і її комерційної діяльності Дата створення компанії і її юридична форма; що компанія виготовляє й (або) які послуги робить; коротка історія підприємства; власники й акціонери, кількість працівників; збут, прибуток і обсяг виробництва за минулі два-три року.

Управлінський апарат і персонал Необхідно надати коротку характеристику менеджерів, період їхньої роботи в компанії, утворення, кваліфікація й досвід роботи в даної галузі.

Основні групи вироблених продуктів і послуг Варто описати основні групи продуктів або послуг, які компанія виготовляє й реалізує, місце компанії на ринку; охарактеризувати головних клієнтів компанії; описати динаміку збуту товарів і послуг протягом останніх двох-трьох років діяльності.

Маркетинг Описати схему поширення товарів; принципи ціноутворення; рекламну діяльність фірми; методи стимулювання продажу; сервісні послуги компанії (гарантійне обслуговування й ін.); формування компанією суспільної думки.

Структура й виробництво компанії Опис інфраструктури включає територію, опис землі й споруджень; устаткування (кількість, тип, технічний стан, вік і ступінь зношування); балансову й залишкову вартість, а також ринкову ціну приміщень і устаткування компанії; наявність сертифікатів, спеціальних дозволів і ліцензій.

Виробництво компанії У цьому розділі необхідно загалом освітити процес виробництва основний продукції компанії, а також дати відповідь на наступні питання: де буде виготовлятися товар (на діючому підприємстві або це буде нове підприємство); які виробничі можливості підприємства; де, у якій кількості, за якими цінами необхідно здобувати сировину й матеріали, яка репутація постачальників сировини, їхній досвід роботи; наявність виробничих відходів, токсичних речовин і їхнє розміщення. Для відповіді на ці питання необхідно проаналізувати стан справ з попередженням на 2-3 року. У заключній частині цього розділу необхідно знайти місце для розрахунку розмірів видатків на охорону навколишнього середовища, тому що це є необхідною умовою подальшого перетворення бізнес-плану в діюче підприємство.

Фінансовий стан підприємства Необхідно розглянути фінансові результати останніх двох-трьох років діяльності підприємства, проаналізувати тенденцію збуту, пояснити причини появи особливо високих або низьких показників, пояснити тенденцію прибутковості, показати баланс між заборгованостями й акціонерним капіталом і ін. Необхідно врахувати, що з 1 січня 1998 року українські банки перейшли на міжнародну систему бухгалтерського обліку й фінансові результати діяльності підприємства відображають уже в цьому стандарті. Тому бажано представити хоча б два фінансових документи - звіт про доходи за минулий рік і баланс на початок і кінець поточного року. Важливим пунктом в цьому розділі є кредитна історія підприємства. Варто написати, чи одержувало підприємство раніше (протягом останніх двох-трьох років) кредити, якщо одержувало, то які суми, у яких кредитних установах, на який строк, чи були кредити повернуті вчасно, чи має компанія заборгованості по кредитах на даний момент і ін. Істотну роль для одержання нового кредиту можуть зіграти відкликання й рекомендації кредитних організацій, з якими компанія співробітничала раніше. Такі документи, як правило, включаються в бізнес-план.

Висновки Необхідно підкреслити найдужчі сторони компанії і її слабкі сторони, можливі шляхи їх усунення.

III. Ринок

У цьому розділі проводиться аналіз стану галузі, у якій фірма має намір працювати.

Типовий процес дослідження ринку включає чотири етапи:

• визначення необхідної інформації для аналізу;

• пошук і збір даних;

• аналіз даних;

• план заходів, що дозволяють використати ці дані.

Важливо правильно сформулювати ідею проекту з обліком дійсного стану справ у галузі, щоб інвестор позитивно оцінив шанси нового підприємства в порівнянні з іншими. Для цього в бізнес-плані рекомендується провести короткий історичний екскурс, дати аналіз поточного положення справ у сфері діяльності й визначити тенденції її розвитку.

Цей розділ вимагає комплексного розгляду наступних питань:

• визначення кола споживачів, прогноз їх платоспроможного попиту;

• прогноз цін;

• прогноз обсягів реалізації;

• вивчення динаміки продажу в галузі;

• вивчення можливостей, переваг, недоліків потенційних конкурентів, резервів їхнього випередження;

• скільки нових фірм виникло в цій галузі за останні роки;

• кількість нових продуктів, що вийшли на ринок;

• аналіз можливостей і погроз ринку.

Опис ринку

Розробляючи прогноз споживання, необхідно визначити, що із клієнтурних ринків буде зацікавлений у Вашім товарі. Таких ринків може бути п'ять:

• споживчий ринок - окремі особи й господарства, які можуть здобувати товари й послуги для особистого користування;

• ринок виготовлювачів - підприємства, що купують товари й послуги для використання в процесі виробництва;

• ринок посередників - підприємства, що купують товари й послуги з метою їхнього перепродажу;

• ринок державних установ-організацій, товари, що купує, і послуги з метою їх використання в сфері комунальних послуг;

• міжнародний ринок - закордонні покупці, включаючи закордонних споживачів, виготовлювачів, посередників і державні установи.

Необхідно провести сегментування ринку, те їсти визначити ту групу споживачів, на яку орієнтований товар. Підставою для сегментування є певні ознаки: потреби, рівень доходів, географічне розташування, споживчі ознаки.

Бажано описати недавню історію ринку, на якому працює компанія, а також дати приблизну поточну й прогнозовану (на 2-3 року) місткість ринку в товарному й грошовому вираженні.

Тенденції ринку

Необхідно описати сьогоднішній стан ринку в таких сферах, як ринковий попит, включаючи платоспроможність і поводження основних груп клієнтів; ринкові поставки необхідних товарів, включаючи самі типові канали поширення; основні типи товарів, політика цін і платежів.

Варто визначити будь-які політичні, економічні, технологічні й соціальні тенденції, які можуть істотно вплинути на стан ринку в найближчі 2-3 року, а також спрогнозувати результат впливу цих тенденцій.

У цьому розділі варто зробити аналіз конкурентів компанії: визначити основні типи конкурентів (прямі конкуренти, потенційні конкуренти, товари-субститути), для кожного типу назвати конкретних конкурентів, дати їх коротку характеристику, виявити основні сильні й слабкі сторони.

Ризики

Необхідно розглянути основні можливості, які можуть бути основою успіху проекту, а також основних погроз, пов'язаних з ринкової середовищем, і вказати, як можна зменшити їхній вплив.

IV. Сутність пропонованого проекту

Розділ "Опис проекту" дає можливість підприємцеві переконати інвестора в тім, що:

• проект має сенс;

• проект буде приносити прибуток;

• Ви добре знаєте ту сферу, у якій мають намір працювати;

• Ви продумали всі фактори, що впливають на проект;

• Ваш діючий бізнес перебуває в задовільному стані;

• Ви не забуваєте про інтереси партнерів і інвесторів.

Опис і логічне обґрунтування проекту

Необхідно описати ідею проекту: його ціль і сферу діяльності, у яку пропонується впровадити проект; яку продукцію або товар Ви будете випускати, які послуги робити, або яку діяльність здійснювати (виготовляти нову продукцію, поліпшувати існуючу продукцію, поліпшувати діяльність, купувати й продавати, модернізувати підприємство, приміщення й устаткування), дати логічне обґрунтування проекту, тобто пояснити, у чому цей план має сенс.

Призначення коштів і джерела фінансування проекту

У цьому розділі необхідно викласти план одержання коштів для створення або розширення підприємства, тобто вказати: скільки необхідно коштів для реалізації даного проекту; джерела одержання коштів; очікуваний строк повернення вкладених коштів і одержання інвесторами прибутку.

Дайте короткий опис вартості проекту по таким категоріям:

• нові закупівлі (земля, приміщення й спорудження, включаючи транспортування, страхування, установку й будівництво);

• поліпшення інфраструктури;

• збільшення оборотних коштів (початкові видатки, додаткові запаси сировини й готових виробів, нові адміністративні видатки й видатки на маркетинг і збут);

• непередбачені видатки проекту (приблизно 15-20% суми перших трьох категорій видатків).

Якщо підприємство планує покупку устаткування, необхідно додатково вказати його кількість, тип, виготовлювача встаткування, а також у кого й на яких умовах воно буде придбано.

Особлива увага варто приділити джерелам, за рахунок яких буде здійснюватися фінансування проекту. Джерела необхідно розподілити на кілька категорій, наприклад:

• власні кошти компанії (наявні й плановані);

• зовнішнє фінансування (грошові й товарні кредити, інвестиції).

Умови фінансування й застава

Розглядаючи умови фінансування проекту, варто точно вказати обсяг необхідного кредиту, а також докладно розробити графіки його одержання й погашення.

Необхідно визначити:

• умови кредитування: сума необхідного кредиту; графік погашення кредиту; строк кредиту або позики; процентна ставка; пільговий період для погашення кредиту (позики); умови виплати основної суми позики й відсотків;

• ринкова вартість станового забезпечення, яке пропонується для гарантування позики, за результатами експертної оцінки майна.

Прибутковість проекту

Цей розділ бізнес-плану розробляється з метою узагальнення картини попередніх складових частин плану, однак представляє їх в оцінному вираженні. Розрахунки фінансового плану дозволяють дійти висновку про реальність проекту з економічної точки зору. Це також дозволить передбачати проблеми й зрівняти реальний хід справ с запланованим.

Найчастіше прогноз робиться на три роки, причому на перший рік дається помісячна розбивка, на другий - поквартальна, а за третій рік представляються загальні результати за 12 місяців.

Розділ містить у собі кілька документів, а саме:

• прогноз обсягу реалізації;

• прогнозований звіт про доходи підприємства;

• прогнозований баланс;

• звіт про рух грошових коштів;

• динаміка зміни основних фінансових коефіцієнтів.

Прогноз обсягу реалізації дає подання про тої частини ринку, на яку розраховує підприємство. Цей документ складається на підставі вивчення ситуації на ринку.

Звіт про доходи підприємства містить:

• надходження від продажу товарів (реалізації послуг);

• видатки на виробництво товарів;

• загальвиробничі видатки (по видах);

• відрахування в бюджет;

• чистий прибуток.

Звіт про рух грошових коштів - це документ, за допомогою якого можна оцінити рух коштів при реалізації проекту з розбивкою за часом (а саме: скільки коштів необхідно до початку реалізації й при виконанні роботи). Головна мета цього звіту - переконатися в можливості забезпечення синхронності надходження й витрати грошей, а також перевірити можливість ліквідності справи у випадку необхідності.

Динаміка зміни основних фінансових коефіцієнтів показує, як змінюються в процесі реалізації проекту основні фінансові коефіцієнти:

• коефіцієнт валового прибутку;

• коефіцієнт операційного прибутку;

• коефіцієнт чистого прибутку;

• коефіцієнт швидкої ліквідності;

• коефіцієнт співвідношення власних і притягнутих коштів;

• коефіцієнт погашення кредиторської заборгованості й ін.

Варто докладно описати допущення, в відповідності з якими Ви розробляли прогноз базового варіанта реалізації проекту, докладно розглянути показники прибутковості й показники ліквідності проекту.

Розрахунок крапки беззбитковості проекту (Бажано зробити розрахунок крапки беззбитковості проекту в товарному й грошовому вираженні).

Оцінка ризику

Про ризик проекту необхідно говорити, тому що:

• це покаже кредиторові, що Ви реально оцінюєте ситуацію;

• це допоможе Вам передбачати ризик і зменшити його;

• це буде сприяти розумінню кредитора, що Ви в стані виходити з важких умов.

Для більшості невеликих проектів аналіз ринку проводиться строго експертними методами, те є способом оцінювання. Найважливіше в цьому випадку - уміння розроблювача бізнес-плану заздалегідь передбачати всі можливі види ризику. Ризики можна кваліфікувати по джерелах виникнення - господарський, пов'язаний з особистістю людини, і пов'язаний із природними факторами. Спектр ризиків досить широкий - від пожеж, землетрусів, міжнаціональних конфліктів до знеструмлення встаткування й т.д.

Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побудувати діяльність таким образом, щоб як можна зменшити ризик і залежні від нього втрати в майбутньому.

Необхідно також зробити так званий аналіз чутливості проекту. Він складається в тім, що крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанта, провадиться такий же самий розрахунок ще для двох крайніх випадків:

• розрахунок по найгіршому сценарії - випадок, при якому зовнішні фактори максимально заважають здійсненню проекту;

• розрахунок по найкращому сценарії - випадок, при якому зовнішні фактори максимально сприяють реалізації проекту.

Результати аналізу чутливості в бізнес-плані можуть бути представлені в спрощеному виді (тобто менш деталізовано, чим для базового варіанта), повністю його можна включити в додатки до бізнес-плану.

По найгіршому сценарії реалізації проекту повинна забезпечувати таку прибутковість, що дозволила б компанії виконати свої обов'язку перед кредиторами й партнерами.

V. План впровадження проекту

У цьому розділі розробляється докладний покроковий план здійснення проекту. Цей план доцільно викласти у вигляді таблиці.

У цьому плані необхідно вказати всі ключові події, що є заставою успішного здійснення проекту, наприклад, строк підписання договору про надання кредиту, строк одержання першого траншу й ін.

Необхідно також визначити будь-яке зовнішнє вплив фактору часу на проект (наприклад, задаток губиться, або повна виплата не отримана протягом певного періоду часу).

VI. Додатки

У додатки до бізнес-плану включається вся найважливіша інформація, що не ввійшла в пояснювальну записку: повні резюме менеджменту компанії; копії фінансових звітів компанії; рекомендаційні листи від кредиторів, у яких компанія раніше одержувала кредити; копії договорів, пов'язаних з реалізацією проекту; копії ліцензій, авторських посвідчень і ін.