Римське право

Тема 4 Шлюбно-сімейні відносини.

1. Поняття сім’ї та сімейного права. Агнатське та когнатське споріднення.

2. Поняття шлюбу та його види. Умови вступу у шлюб. Припинення шлюбу

3. Особисті та майнові відносини між подружжям.

4. Батьківська влада: виникнення та припинення.

Теми рефератів:

1. Поняття римського сімейного права.

2. Поняття і види споріднення у римському праві.

Запитання для самостійної роботи, самоконтролю та співбесід

1. Назвіть види шлюбу та визначте їх відмінності.

2. Що таке конкубинат?

3. З’ясуйте зміст батьківської влади.

4. У чому полягає відмінність між узаконенням та усиновленням?

5. Визначте поняття емансипації.

Юридичні визначення, правила та терміни

1. Matrimonium jsutum (МАТРІМОНІУМ ЮСТУМ) — законний римський шлюб.

2. Mater semper est certa (МАТЕР СЕМПЕР ЕСТ ЦЕРТА) — мати завжди достеменно відома.

3. Patris is est quem nuptiae demonstrant (ПАТРІС ІС ЕСТ КВЕМ НУНЦІЕ ДЕМОНСТРАНТ) — батько той, на якого свідчить факт шлюбу (тобто батьком вважається чоловік матері дитини).

4. Nuptiae sunt conjunctio maris et feminae et consortium omnis vitae, divini et humani juris communicatio (НУПЦІА СУНТ КОН’ЮНКЦІО МАРІС ЕТ ФЕМІНЕ ЕТ КОНСОРЦІУМ ОМНІС ВІТЕ, ДІВІНІ ЕТ ХУМАНІ ЮРІС КОМУНІКАЦІО) — шлюбом є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання божественного і людського права.

5. Concubinatus (КОНКУБІНАТУС) — фактичний шлюб, коли є перешкоди до вступу в законний шлюб.

6. Patria potestas (ПАТРІА ПОТЕСТАС) — батьківська влада.

7. Emancipatio (ЕМАНЦІПАЦІО) — звільнення з-під батьківської влади.

1. Сім'я. Агнатське і когнатське споріднення

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною і патріар¬хальною. Як усталене об'єднання вона виникає з розкладанням ро¬дового ладу. Перша історична форма моногамії уже заснована на владі батька сімейства.

Сім'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єд¬нання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу. Вона будувалась за принципом patria potestas — підпорядкування владі глави сімейства — pater familias (патер фаміліас).

До складу сім'ї, крім глави сімейства, входили його дружина, діти та їх потомство, дружини синів, інші родичі, кабальні, а також раби. Спочатку терміном фамілія (familia) позначалося домашнє господарство, тобто сукупність сімейного майна, а пізніше й сукуп¬ність осіб. З часом термін фамілія набував різного значення: основ¬не майно римського господарства (двора), яке належало всім чле¬нам сім'ї, згодом почало належати тільки домовладиці. Цим же терміном позначалася сукупність всіх осіб і речей, які створювали римське господарство. Він же означав сукупність домовладики і вільних осіб, що знаходилися під його владою, тісно згуртована гос¬подарська і правова одиниця — основне правове значення фамілії. Фамілією визнавалося також коло осіб, яких раніше об'єднувала влада домовладики, що вже помер, а також сім'я, до якої людина належить за народженням (familia naturalis). Цей термін мав й ін¬ші значення.

У давні часи таке об'єднання засновувалося не на кровному зв'язку (його на той час ще не знали), а на владі домовладики, яка мало чим відрізнялася від влади над рабами. Отже, під владу до¬мовладики підпадали не тільки дружина, діти та їх потомство, а й дружини їх синів, чоловіки дочок, якщо вони проживали в сім'ї дружини, а також інші особи, які з тих чи інших причин потрапля¬ли під його владу.

Таким чином, за сімейним станом римські громадяни поділя¬лись на осіб свого права (persona sui juris) та осіб чужого права (persona alieni juris). До перших належали домовладики, до дру¬гих— інші члени сім'ї, так звані підвладні. Для повної приватної правоздатності вимагалося, щоб особа займала в сім'ї незалежне, самостійне становище, а таке мали тільки домовладики. їхні сини незалежно від віку, сімейного і громадського стану при житті бать¬ка чи діда завжди були підвладними з досить обмеженими приват¬ними правами, тобто з обмеженою дієздатністю. Вони не мали пра¬ва навіть спочатку бути власниками майна. Набуття ними майна виключалось, оскільки воно тут же ставало власністю батька — домовладики. Підвладні мали право укладати приватно-правові правочини тільки від імені та на користь домовладики, влада якого над сім'єю практично не обмежувалась. Він був єдиним носієм майнових прав сім'ї.

Сім'я, заснована на підпорядкуванні владі домовладики, нази¬валась агнатською. Всі були підвладні, підкорялись владі одного домовладики і вважалися родичами, тобто агнатами. Кровний зв'язок на той час не мав правового значення. Тому дівчина, що виходила заміж і переходила жити до свого чоловіка, займала ста¬новище в цій родині дочки його батьків, тобто ставала сестрою братів і сестер свого чоловіка, втрачаючи при цьому родинні зв'яз¬ки зі своїми кровними батьками з усіма наслідками, що з цього ви¬пливали, наприклад, вона вже не могла стати спадкоємицею після їх смерті. Агнатське споріднення зберігалося і після смерті домо¬владики.

Агнати могли бути пов'язані між собою і кровним зв'язком, як, на¬приклад, батько і діти, проте юридичне значення мало лише підпо¬рядкування владі домовладики. При цьому агнатське споріднення визначалось тільки по чоловічій лінії, оскільки йшлося про підпоряд¬кування владі батька сімейства. Потомство дітей також ставало агна¬тами свого домовладики. Споріднення агнатів розрізнялось за лінія¬ми і ступенями. Агнати одного спільного предка були родичами по боковій лінії, а послідовно один від одного — родичі по прямій лінії. Ступінь агнатськбго споріднення визначався числом народжень, що утворювали це споріднення (син — агнат батька першого ступеня, онука — агнат другого ступеня). Ступінь споріднення по боковій лінії також обчислювався кількістю народжень від спільного предка до другого родича. Наприклад, рідні брати і сестри — агнати другого ступеня по боковій лінії, оскільки їх розділяє одне народження від спільного предка; дядько і племінник — агнати третього ступеня по боковій лінії, бо дядько з батьком племінника — агнати другого сту¬пеня плюс племінник — третє народження.

Після смерті домовладики його дорослі сини самі ставали носія¬ми влади в сім'ї, а дружини і діти потрапляли під їх владу. Згідно з цим вільний від батьківської влади римський громадянин, навіть той, що не мав сім'ї, вважався домовладикою. «Домовладикою (бать¬ком сімейства) вважався той, кому належала влада в сім'ї, і прави¬льно він так називався, хоча б у нього не було сина», — писав Уль-піан (Д. 50.16.195). Домовладика — носій сімейної влади не тільки наявної, а й потенційної.

Залежність підвладних від домовладики помітно стримує ци¬вільний оборот. Ніхто не бажав укладати правочин з підвладним, за яким все одержане надходило у власність домовладики, який за правочином ні до чого не зобов'язувався. Навіть за рабським пеку-лієм володар приймав на себе обов'язки за правочином, учиненим рабом. Підвладні самі несли відповідальність за угодами, не маючи ніякого майна. Їхнє подвійне становище не сприяло розвиткові продуктивних сил і господарського обороту.

Однак розвиток продуктивних сил активізує цивільний оборот, зростання приватної власності, що, в свою чергу, призводить до зародження нової когнатської (кровної) сім'ї. Виробництво мате¬ріальних благ в більшій кількості, ніж можуть спожити їх вироб¬ники, породжує прагнення батьків закріпити накопичене протягом життя майно за кровними нащадками, насамперед за дітьми. Аг-натське споріднення суперечило природному бажанню батьків за¬лишити спадщину своїм кровним дітям, які стали агнатами іншого домовладики. Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, що стало основою нової, когнатської сім'ї, яка пов'я¬зувала групу людей кровними узами. Деякий час ці два види сім'ї існували паралельно, але когнатська сім'я в нових умовах посту- пово витіснила агнатську.

Когнатська сім'я і когнатське споріднення пережили Стародав¬ню Римську державу. Кровне споріднення і зараз лежить в основі сімейно-правових відносин. Воно також визначається за лініями і ступенями. Розрізняють дві лінії — пряму і бокову. Пряма поділя¬ється на висхідну і низхідну. Якщо родичі походять послідовно один від другого (батько, син, онук, правнук), то це родичі по пря¬мій лінії. Родичі по прямій лінії, від яких походить дана конкретна особа, називаються родичами по прямій висхідній лінії (батько, дід, прадід, матір, баба, прабаба тощо). Родичі, які походять від да¬ної конкретної особи, складають пряму низхідну лінію (діти, ону¬ки, правнуки). Родичі, які походять від одного спільного предка, є родичами по боковій лінії.

Ступінь споріднення по крові визначається згідно з тими ж пра¬вилами. Споріднення однієї особи завжди встановлюється стосов¬но якоїсь другої. Наприклад, Клавдій — двоюрідний брат Антонія. Оскільки обидва вони походять від одного спільного предка — діда, то є родичами по боковій лінії. Ступінь же споріднення визна¬чається кількістю народжень, які утворюють це споріднення, від¬ліком від спільного предка (але без урахування його). Між дідом і його онуком Клавдієм — два народження. Так саме діда і його дру¬гого онука розділяють два народження. Отже, чотири народження утворюють споріднення між двоюрідними братами Клавдієм і Ан-тонієм. Вони родичі четвертого ступеня.

Родичі дружини, з одного боку, і родичі чоловіка, з другого, між собою є свояки. Брати і сестри, які мають спільного батька і спіль¬ну матір, називаються повнорідними братами і сестрами. Брати і сестри, які мають спільну матір, але різних батьків, називаються єдиноутробними. Якщо ж у них спільний батько, але різні матері, то вони єдинокровні. Ті й другі називаються неповнорідними бра¬тами й сестрами. Якщо ж у них різні батьки і різні матері, то вони не знаходяться в кровному спорідненні й називаються зведеними.

Визначення лінії та ступеня споріднення має важливе значення для встановлення прав на спадщину, оскільки в спадковому праві діє принцип: більш близький ступінь споріднення усуває від спад¬щини родичів дальшого ступеня. Характерні особливості римської сім'ї знайшли відбиток у рим¬ському сімейному праві, яке відзначається завершеністю, послідов¬ністю. Багато його положень збереглося і до наших часів.