40. Значення кодифікації Юстиніана.

Внаслідок кодифікації Юстиніана було створено просте, неформальне і технічно зріле право, яке стало основою майже всіх правових систем країн європейського континенту, поширившись далеко за його межами. Більша частина цього права  набула істотного значення, спричинивши повну реформу в деяких галузях права (наприклад, у галузі спадкування) та через рецепцію римського права використовується і досі, оскільки кодифікація Юстиніана лягла в основу цивільного права майже всієї Європи.

41. Що таке senatus consulta?

Постанови сенату (сенату-консульти) з І — до середини III ст. стали голо­вною формою законодавства. Сенат при цьому не мав права законодавчої ініціативи і своїми постановами фактично лише оформляв пропозиції принцепсів, які на підставі своєї влади мали право проголошувати свою волю у вигляді усних або письмових промов у сенаті У сенатус-консультах часто дава­лися лише загальні принципові положення, які претори по­винні були відображати в едиктах.

42. Як латинською мовою позначається “закон”?

Lex, leges

43. Головний зміст закону “Про цитування юристів”.

У 426 р. був прийнятий закон "Про цитування юристів", за яким у судових рішеннях можна було посилатися лише на праці п'яти видатних юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Гая і Модестина, а також на праці тих юристів, на яких посилалися ці юристи.

44. Твори кого з римських юристів могли бути покладені в основу судового рішення?

Папініана, Павла, Ульпіана, Гая і Модестина, а також на праці тих юристів, на яких посилалися ці юристи.

45. Назвіть джерела (форми) права у Римі.

Звичай, закон, едикти магістратів, праці юристів.

46. Поняття особи (суб’єкта права) в Римі.

Особа – носій певних прав і обовязків

47. Особливості правового становища вільновідпущеників.

Відпущений на волю раб називався вільновідпущеником (libertini). За загальним правилом вільновідпущеник набував правового статусу особи, яка дарувала йому волю, тобто залежно від того, хто був його попереднім власником. Якщо це був перегрин, латин чи римський громадянин, то й вільновідпущеник набував статусу, який відповідав становищу перегрина, латина або римського громадянина.

Вільновідпущеники були вільними, але обмеженими в своїй правоздатності. Звільнений з рабства не поривав повністю зв'язки зі своїм попереднім господарем, який виступав як його патрон, і якщо у вільновідпущеника не було дітей і він не залишав заповіту, то все його майно переходило до патрона.

Вільновідпущеник зобов'язаний був поважати патрона, а прояв неповаги міг призвести до втрати свободи й повернення в рабство. За потребою вільновідпущеник і далі був зобов'язаний надавати патрону різні послуги, а також матеріальну допомогу. Він також не мав права звертатися до свого патрона з штрафним позовом.

У перші століття нашої ери відпущення на волю рабів набуває значних розмірів, оскільки рабська праця не сприяла прогресивному способу виробництва. Більш вигідною стає праця вільновідпущеників, через яких господар міг мати подвійну вигоду: він. звільнявся від обов'язку утримувати своїх рабів і, навпаки, вільновідпущеники зобов'язані були в разі потреби надавати патрону матеріальну допомогу.

У сфері публічних правовідносин вільновідпущеники обмежувалися в праві служити в римських легіонах, а в І ст. втратили право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.