
- •40.Етапи процесу планування: визначення цілей; розробка стратегії; надання стратегії конкретної форми.
- •41.Типи планів в організації.
- •42.Цілі управлінського планування.
- •46. Концепція управління за цілями (концепція мво).
- •47. Переваги та недоліки управління за цілями.
- •48.Стратегічне планування. Поняття “стратегія”.
- •49. Рівні стратегії: загальнокорпоративна стратегія; стратегія бізнесу; функціональна стратегія. Піраміда стратегій.
- •51. Визначення місії фірми.
- •50. Процес формулювання стратегії.
- •52.Зовнішній аналіз: сприятливі можливості та загрози.
- •54. Аналіз стратегічних альтернатив та вибір стратегії. Методи вибору загальнокорпоративної стратегії.
- •53.Внутрішній аналіз: сильні і слабк сторни орган-ції swot-ан.
- •55. Вибір стратегії бізнесу (типові стратегії м.Портера). Функціональні стратегії. Надання стратегії конкретної форми.
- •56. Тактичні та оперативні плани. Програми. Політика. Стандартні операційні процедури. Правила.
- •58. Сутність функції організації та її місце в системі управління.
- •63. Характеристики “ідеальної бюрократії”.
- •64. Сильні та слабкі сторони бюрократичної моделі організації.
- •65. Поведінковий підхід в теорії організації: організаційна теорія р.Лайкерта.
- •67. Ситуаційний підхід в теорії організації.
- •68. Результати досліджень взаємозв’язків технологія – структура Дж.Вудворд і ч.Перроу.
- •71. Форми організаційних рішень за г.Мінцбергом (проста структура, машинна бюрократія, професійна бюрократія, дивізіональна форма, адхократія).
- •72. Проектування робіт в організації: аналіз виробничих операцій; проектування робіт.
- •78.Висока та плоска структури управління.
- •73.Модель характеристик роботи р.Хекмана.
- •74.Департаменталізація.
- •75.Базові схеми департаменталізації: функціональна; продуктова; географічна; за групами споживачів.
- •76.Делегування повноважень. Елементи процесу делегування. Типи повноважень: лінійні; штабні; функціональні.
- •77.Фактори, що впливають на частоту та кількість посадових зв’язків.
- •79.Механізми координації.
- •81.Нетрадиційні засоби координації.
- •80.Горизонтальна координація: взаємні комунікації; тимчасові робочі групи; комісії.
- •85.Управління організаційними змінами.
- •84.Методи вибору типу організаційної структури.
- •82.Типи організаційних структур управління.
- •83.Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, дивізіональна, матрична організаційні структури.
- •107.Поняття “стиль керування” та “континуум стилів керування”.
- •86.Модель процесу організаційних змін к.Левіна.
- •89.Організація як соціальна система.
- •87.Етапи процесу організаційних змін.
- •96.Процесні теорії мотивації.
- •88.Поняття і сутність мотивації.
- •90.Значення людського фактору в управлінні.
- •102.Форми влади та впливу, їх переваги та недоліки.
- •110.Ліберальний стиль керування.
- •91.Поняття “мотивація”.
- •92.Взаємозв`язок потреб, спонукань, цілей і дій робітника в моделі процесу мотивації.
- •93.Сутність змістовного підходу до мотивації. Теорія ”ієрархії потреб” а.Маслоу.
- •94.Теорія erg к.Альдерфера. Теорія потреб д.МакКлеланда.
- •95.Теорія “мотиваційної гігієни” ф.Герцберга.
- •97.Сутність процесного підходу до мотивації.
- •103.Поняття “лідерування”.
- •99.Модель Портера-Лоулера.
- •100.Поняття і сутність лідерування.
- •106.Поведінковий підхід до лідерування.
- •98.Теорія “очікувань” в.Врума. Теорія справедливості с.Адамса.
- •101.Поняття “повноваження”, “вплив” та “влада”.
- •105.Підхід до лідерування з позиції особистих якостей керівника.
- •108.“Теорія х” і “Теорія y” д.МакГрегора.
- •109.Автократична - демократичний континуум стилів
- •111.Континуум стилів керування р.Лайкерта.
- •125. Цілі складання бюджетів.
- •114. Основні та додаткові стилі керування за р.Блейком та Дж.Моутон.
- •115. Ситуаційний підхід до лідерування.
- •116. Ситуаційна модель керування ф.Фідлера.
- •118. Поняття “контроль” та його місце в системі управління організацією.
- •119. Модель процесу контролю.
- •131. Метод оцінки та перегляду планів (метод pert).
- •128. Зовнішній та внутрішній аудит.
- •120. Етапи процесу контролю.
- •134. Підходи до оцінки діяльності виконавців в організації.
- •132. Метод критичного шляху (cpn).
- •129. Механізм складання графіку Гантта.
- •123. Дисфункціональний ефект системи контролю.
- •127. Переваги та недоліки бюджетного контролю.
- •137.Основні етапи процесу комунікації.
- •124. Інструменти управлінського контролю.
- •Складові прямого управлінського контролю поведінки робітників.
- •130. Сутнісна характеристика сітьового графіку.
- •133. Загальна характеристика систем управління запасами та методів статистичного контролю якості.
- •136. Процес комунікації. Поняття “комунікація” та її роль в системі управління. Модель процесу комунікації.
- •140.Поняття «організаційні комунікації». Формальні і неформальні комунікації в організації.
- •138.Змістовна характеристика етапів процесу комунікації.
- •146. Стратегії підвищення ефективності комунікацій.
- •139.Міжособові та організаційні комунікації. Основні методи міжособових комунікацій: усна; письмова; невербальна. Переваги і недоліки кожного з методів міжособових комунікацій.
- •141. Міжрівневі, горизонтальні та діагональні комунікації. Комунікаційні мережі.
- •143, Управління комунікаційними процесами.
- •Базові типи комунікаційних мереж і критерії ефективності їх застосування. Мережа неформальних комунікацій.
- •145.Вікно Джохарі”. Стиль міжособових комунікацій.
- •144,Перешкоди на шляху до ефективної комунікації. Методи подолання перешкод до ефективної комунікації
- •146. Стратегії підвищення ефективності комунікацій.
- •45.Традиційний процес постановки цілей.
- •39.Основні елементи системи планування.
- •1.Поняття «менеджнт» і необхідність упр-ня організ-ми.
- •2.Співвідношення категорій «управління», «менеджмент», «адміністрування», «керування».
- •4. Поділ праці в організації та необхідність управління
- •3.Організація, цілі її діяльності та критерії успіху.
- •5. Характер-ка різних поглядів на сутність менеджменту.
- •6. Менеджмент як наука і мистецтво. Функції мен-ту, цикл мен-ту.
- •7.Менеджмент як вид професійної діяльності.
- •8.Ознаки діяльності менеджера.
- •9.Ролі менеджера в організації.
- •10. Якості менеджера.
- •11. Співвідношення якостей, необх мен-ру на різн рівнях упр
- •13.Передумови виникнення науки управління.
- •18. Сучасні напрямки розвитку науки управління.
- •12.Еволюція управлінської думки.
- •14. Класична теорія менеджменту: школа наукового управління; адміністративна школа управління.
- •15. Неокласич теор мен-ту: школа поведінки і шк люд стосункв
- •16. Класична теорія менеджменту: школа науки управління
- •17. Інтегровані підходи до управління.
- •30.Інструменти обґрунтування управлінських рішень. Інструменти обґрунтування управлінських рішень
- •83. Типи організаційних структур
75.Базові схеми департаменталізації: функціональна; продуктова; географічна; за групами споживачів.
76.Делегування повноважень. Елементи процесу делегування. Типи повноважень: лінійні; штабні; функціональні.
Делегування повноважень – це процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання. За допомогою делегування повноважень встановлюються формальні відносини та посадові зв`язки працівників в організації. Саме вони слугують основою для упорядкування спільної діяльності підрозділів і забезпечують можливості координувати роботу організації. Необхідність делегування повноважень є наслідком обмеженості можливостей та здібностей керівника ( одна людина не спроможна виконувати весь комплекс робіт по управлінню всією організацією) та необхідності спеціалізації в управлінні. Делегування повноважень охоплює: - передавання повноважень (надання підлеглому обмеженого права приймати рішення, використовувати ресурси і спрямовувати зусилля підлеглих на виконання поставлених завдань); - прийняття відповідальності (прийняття підлеглим зобов’язань виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх задовільне вирішення); підзвітність (це вимога до підлеглого, який, використовуючи свої повноваження, має усвідомлювати наслідки своїх дій і повідомляти про них своєму безпосередньому начальнику). Делегування призводить до позитивних наслідків за умови зваженого узгодження цих трьох складових, які утворюють "піраміду управління".
Відповідальність та повноваження мають бути збалансованими з підзвітністю: а) за допомогою заохочення у випадках позитивного результату виконання завдання; б) за допомогою покарання – у випадках негативного результату виконання завдання. Разом з тим слід зауважити, що підлеглий ніколи не буде нести повної відповідальності за результати дорученої справи, оскільки за неї в цілому відповідає той, хто передає свої повноваження. Повноваження, що передаються підлеглим, бувають трьох типів: лінійні; штабні; функціональні. Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються від начальника безпосередньо йому підлеглому і далі іншим підлеглим. Делегування лінійних повноважень утворює ієрархію рівнів управління в організації. Така ієрархічна побудова називається "скалярним принципом організації". Отже, повноваження лінійного керівника знаходяться у прямому ланцюгу команд від вищого керівника до виконавця. Штабні повноваження (апаратні, адміністративні) – це повноваження, що передаються особам, які здійснюють консультативні, обслуговуючі функції щодо лінійних керівників. Повноваження штабного керівника пов’язані з експертизою, підготовкою рекомендацій, підтримкою лінійних керівників. Сутність штабних посадових зв’язків полягає у їх дорадчому характері. Функціональні повноваження - це повноваження, що дозволяють особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників. Іншими словами, функціональні повноваження дають право контролю за окремими видами діяльності інших підрозділів. При цьому слід зауважити, що функціональні повноваження є обмеженою формою повноважень. Вони охоплюють лише окремі специфічні види діяльності (наприклад, робота з кадрами, організація обліку тощо). Разом з тим, така обмеженість порушує принцип єдиноначальності. Підлеглий, на якого розповсюджуються дії функціонального керівника має одразу двох начальників - лінійного та функціонального. Це часто спричинює конфлікти між центральним апаратом управління компанією та керівниками лінійних підрозділів.