Удосконалення механізму управління дебіторською та кредиторською заборгованістю на підприємстві

Колісніченко О.

студентки IV курсу, групи КО-93

Науковий керівник: Бондар Ю.А.

В економіці України обсяг невиконання платіжних зобов'язань почав стрімко збільшуватися, тому для підприємств досить важливим є питання управління дебіторською заборгованістю як на стадії формування так і на стадії її інкасації та кредиторською заборгованістю.

Дебіторська заборгованість - це складова оборотного капіталу, яка представляє собою вимоги до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції послуг. Збільшення дебіторської заборгованості означає вилучення коштів з обороту, що в свою чергу, вимагає додаткового фінансування.

Дня нормального функціонування підприємство повинно бути забезпечене необхідним розміром оборотного капіталу. Нестача оборотного капіталу викликає необхідність додаткового фінансування, відповідно і додаткових витрат на його забезпечення. Зміст та основна мета управління дебіторською заборгованістю - максимізація прибутку підприємства шляхом управління процесами формування та інкасації дебіторської заборгованості.

На сьогоднішній день, поряд з увагою до дебіторської заборгованості постає питання про управління кредиторською заборгованістю підприємства. Управління кредиторською заборгованістю являється важливим аспектом менеджменту на підприємстві, так як має вплив на ефективний розвиток сучасного бізнесу.

Кредиторська заборгованість - це зобов'язання, що виникли в результаті минулої чи поточної господарської діяльності та повинні бути виконаними в майбутньому. Суб'єктами таких відносин виступають кредитор та боржник. Об'єктом виступають ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти стосовно яких укладена угода позики. При розумному управління кредитними ресурсами, вони можуть стати додатковими та відносно дешевими джерелами залучених ресурсів.

Отже управління дебіторською та кредиторською заборгованістю - це процес аналізу дебіторів та кредиторів, контролю за співвідношенням між ними, розробки політики щодо розрахунків з покупцями та постачальниками. Управління дебіторською та кредиторською заборгованістю безпосередньо впливає на прибутковість компанії і визначає дисконтну і кредитну політику для покупців, шляхи прискорення повертання боргів і зменшення безнадійних боргів, а також вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження грошових коштів.

Література

• Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств// Фінанси України. - 2006.-№12.- С. 24.

• Лігоненко Л.О. Новікова н.М. управління дебіторською заборгованістю підприємства Навч. Пос. К.: Київ нац.. торг. - екон. Ун-т., 2007. 275с.

Нікбахт В., ГропелліА. Фінанси: - К.: Вік; Глобус,2004. - 418 с.

Методика складання кошторису витрат виробництва

Косяк О.М.

студентки IV курсу, групи КО-93

Науковий керівник: Ланова М.І.

Основною формою планування витрат підрозділів як центрів відповідальності є складання їх кошторисів.

Кошторисом виробництва є перелік витрат підприємства, пов'язаних з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділу та відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси.

Структурно він може будуватися за статтями й елементами витрат. Даний порядок побудови затверджено Постановою «Про Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій» від 9 січня 2000р. №17 [1]. Кожний із цих аспектів побудови кошторису має свої позитивні сторони і призначення.

Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих витрат (загальновиробничими витратами), а також калькуляціями на окремі вироби підрозділу. Побудова його за елементами витрат показує їх ресурсну структуру, матеріалість, капіталомісткість виробництва і, що важливо, дає змогу чіткіше пов'язати витрати підрозділу (цеху) в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць), оскільки останнім плануються лише окремі їх елементи. На практиці для центрів відповідальності високого рівня домінує постатейна структура кошторисів.

Кошторис виробництва, узагальнюючи по елементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Важливе значення для формування кошторисів має поділ витрат підрозділів на прямі та непрямі. Об'єктом формування прямих витрат є певний вид продукції, а непрямих — сам підрозділ (центр відповідальності) [2].

Оскільки кошторис виробництва є плановим розрахунком витрат на всі потреби підприємства, що займається виробничою діяльністю, за певний проміжок часу (як правило, рік), то такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, фонді заробітної плати тощо).

Для планування видатків першочерговим завданням є визначення показників діяльності підприємства та використання таких показників для визначення витрат. Ці витрати відображаються в кошторисі підприємства, що зумовлює актуальність проблеми, пов'язаної з раціональним плануванням видатків на виконання основних функцій підприємства.

Кошториси витрат підрозділів розробляються на основі їх виробничих програм, норм витрат ресурсів. Варто наголосити, що за умов нестабільної виробничо-збутової діяльності підприємства для виробничих підрозділів основного виробництва доцільно встановлювати кошториси витрат на виконання окремих замовлень (угод), а нормативи витрат — на одиницю обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).

Отже, серед усіх зазначених форм складання кошторисів витрат виробництва, домінуючою є методика постатейної структури кошторисів. За кожною статтею підсумовуються по елементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх організацій. Окремі елементи витрат обчислюються на основі відповідних специфікацій, нормативів і лімітів, установлених відділами і службами центрального апарату управління. Оскільки зазначені витрати в межах даної виробничої і організаційної структури є постійними й досить стабільними у часі, то на практиці їх планова величина здебільшого визначається певним коригуванням фактичного рівня за минулий (звітний) період.

Література:

1. Постанова «Про Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій» від 9 січня 2000 р. -№17.

2. Богацька Н. М. Кошторис витрат виробництва та методика його складання / Н. М. Богацька, Ю. О. Матюха //Економічні науки. - 2007. - Випуск №2. - С. 54-58.