21. Монопольний ринок у коротко та довгостр.Періоді.

Монополія – це структура ринку, де один виробник виробляє однорідну і стандартну продукцію, яка не має близьких товарів-замінників

Головними ознаками ринку чистої монополії є:

- відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;

- неможливість входження на ринок інших фірм;

- велика кількість покупців на ринку;

- досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Бар'єрами для вступу в галузь можуть бути:

а) масштаби виробництва (монополія — це велике підприємство, і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти);

б) легальні бар'єри (патент — виключне право на виробництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія — право на заняття певним видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженість ресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);

г) недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сировини, цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чиновників і т. д.).

Монополізація ринку може досягатися:

1. Розширенням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування в галузі.

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах.

Форми монополістичних об'єднань:

а) картель — це досягнення угоди про розподіл ринків збуту, квот та цін виробництва при умові збереження всіма учасниками комерційної та виробничої самостійності;

б) синдикат — це створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спільного спеціалізованого підрозділу, що здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

в) трест — це об'єднання підприємств однієї галузі, що втрачають і комерційну і виробничу самостійність.

На ринку чистої монополії підприємство максимізує прибуток вибираючи обсяг випуску та ціну. Умова максимізації прибутку фірми-монополіста має вигляд MR=MC, але при умові PMR. Відємне значення прибутку не означає що підпр-во-монополіст залишить галузь. У короткостр.періоді монополіст залишатиметься в галузі доти, доки падіння попиту не призведе до падіння ціни нижче ніж рівень середніх змінних витрат. Монополіст залишить галузь лише тоді, коли ціна стане меншою за середні змінні витрати при оптимальному обсягу випуску.

У довгостр.періоді монополіст ак само як і конкурентна фірма виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби вир-ва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

22. Монопольна влада та її показники. Антимонопольна політика.

Монопольна влада – це здатність підприємства призначати ціну, яка вища за граничні витрати і отримувати додатковий прибуток. Ступінь мон.влади можна виміряти за допомогою індекса Лернера: L = (P – MC)/P або L = - 1/Ed .

Числове значення коефіцієнта Лернера знаходиться між 0 та 1. Для досконало конкурентної фірми Р = МС і L = 0.

Чим більше L , тим більше монопольна влада. Отже способом виміру монопольної влади є величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати, або це величина обернена еластичності попиту, Ed – коефіцієнт еластичності попиту на продукцію підприємства, а не еластичність ринкового попиту.

Найпростішим критерієм, що відображає становище фірми на ринку є індекс концентрації ринку CR, що визначається як % (частка) від загального продажу галузі.

Найбільш узагальнюючим показником, який враховує як к-сть фірм, так і нерівність їх становища на ринку є індекс Херфіндаля-Хіршмана: HHI =  (Si) піднести до квадрату, де Si – частка ринку і-тої фірми.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1. попередження створення монополій;

2. обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.

Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами. Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.