МАКРОЕКОНОМІКА

1. Макроекономічні показники в системі національних рахунків. Індекс споживчих цін і дефлятор ввп.

Система національних рахунків включає ряд взаємопов'язаних між собою макроекономічних показників: Валовий національний продукт (ВНП) — це сукупна вартість кінцевих продуктів, створених національним капіталом як на території країни, так і за кордоном упродовж року. Валовий внутрішній продукт (ВВП) —це сукупна вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених упродовж року на території даної країни. Чистий національний продукт (ЧНП) — це ВНД, з якого відраховано вартість засобів виробництва, що спрацювались у процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування). Національний доход (НД) — це доход, який визначається шляхом відрахування з вартості ЧНП непрямих податків (Нц). Особистий доход (ОД) — це доход, отриманий приватними особами. Він розподіляється на споживання, заощадження та виплату податків. Використаний доход — це частка особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних податків. Він розподіляється на споживання та заощадження. До індивідуальних податків належать: 1) податки з особистого прибутку; 2) податки на особисте майно; 3) податки на спадщину. Національний доход — це сума всіх активів країни за відрахуваннями фінансових зобов'язань.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) – це показник, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого (власного) споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг постійної якості з постійними характеристиками у поточному періоді порівняно з базисним.

Відмінності цього індексу від дефлятора полягають, по-перше, в тому, що при розрахунку дефлятора використовується більш широкий кошик; по-друге, у дефлятора склад кошика за різні роки не співпадає, в той час як в індексі споживчих цін він є незмінним по роках; по-третє, в складі дефлятора фігурують тільки ціни вітчизняних товарів, в той час як при розрахунку індексу споживчих цін використовуються і ціни імпортних товарів.

Індекс цін, який розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Дефлятор ВВП = (p0 * q1)/( p1 * q1)

2. Механізм ринку праці: неокласична та кейнсіанська теорія.

Неокласична теорія –ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на пра­цю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту.

Прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а на реальну заробітну плату.

Згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної заробітної плати:

Незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання попиту на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умовах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

Якщо ми зменшуємо заробітну плату, то забезпечуємо собі прибуток. Отже, реальна заробітна плата лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:

Кейнсіанська теорія. Для пояснення механізму функціонування ринку праці ця теорія спирається на передумови, відмінні від неокласичної теорії. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. В обґрунтуванні функції попиту на працю вони не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Що стосується граничної продуктивності праці, то в кейнсіанській теорії вона використовується для визначення верхньої межі заробітної плати, на яку погоджуються підприємці під час укладання угод із робітниками. Звідси випливає кейнсіанська функція попиту на працю:

Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реаль­ну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати:

Отже, кейнсіанська концепція стверджує, що з/п не впливає на функціонування ринку праці.