2. Експериментальна частина

Вивчають вплив зовнішніх факторів на електрохімічну корозію на зразках пластинчатої форми з вуглецевих сталей. Як електроліт використовують 5-30%-ні розчини кислот.

Для знаходження температурної залежності швидкості електрохімічної корозії використовують установку, схему якої наведено в розд.4.

Зразки сталі, що вивчається, маркують, піддають термообробці для одержання заданої структури, потім зачищають по всій поверхні наждаковим папером однієї і тієї ж зернистості, визначають розміри штангенциркулем з точністю мм., обезжирюють розчинником і зважують на аналітичних терезах.

Кожний зразок, що досліджується, кладуть на підставку в склянки установки. Після цього в склянку наливають розчин електроліту температурою 5, 20, 40, 60, та 80 . Підігрівання електроліту проводять в окремій хімічній склянці на електроплиті. Температуру виміряють термометром. Потім зразок накривають газовимірювальної бюретки і піднімають електроліт до верхньої позначки на трубці. Починаючи с цього моменту протягом 20-30 хв. Через рівні відрізки часу (1-5 хв.) проводять відлік об’єму газу, що виділився внаслідок електрохімічної корозії.

Після випробування зразок виймають із склянки, описують вид його поверхні, промивають водою, сушать фільтрувальним папером та

45

7.1.3 Руйнування деревини

Деревина – міцний і стійкий у звичайних умовах матеріал. Основні недоліки деревини: займистість, загниваємість і гігроскопічність, що викликає зміну розмірів, форми і властивостей. Дерево може бути зіпсовано комахами (червоточина), при цьому також погіршуються механічні властивості.

Велику небезпеку становлять дерево-руйнівні гриби, що викликають гниття і руйнування деревини. Гриби виділяють особливий фермент - цитазу, що переводить нерозчинну у воді целюлозу (С₆Н₁₂О₅)*n у розчинну речовину глюкозу по реакції:

(С₆Н₁₂О₅)*n+mН₂О=(С₆Н₁₂О₆)*n

Найбільші руйнування викликають домові гриби. У сприятливих умовах (вологість більш 25%, температура 18-25 ^ос) гриб може зруйнувати деревину за 1-1,5 року.

Деревина хвойних порід містить смолу, тому вона володіє більшою хімічною стійкістю, ніж деревина листяних порід. Хвойні породи стійки в розведених розчинах оцтової, фосфорної, молочної і плавикової кислот. Ці породи майже не змінюються від тривалого впливу соляної (до 10%) і сірчаної (до 5%) кислот, концентровані кислоти їх легко руйнують.

Стійкість деревини може бути підвищена нанесенням на поверхню лакофарбових покрить, просоченням антисептиками, синтетичними чи смолами фенолформальдегідами.

7.2 Експериментальна частина

Ціль роботи – вивчити основні види корозії полімерних матеріалів; ознайомитися з експериментальними засобами визначення корозійної стійкості

Хід роботи

1. Зразки органічних матеріалів (поліетилен, полівінілхлорид, гума, дерево і т.п.), що мають форму паралелепіпеда необхідно ретельно вимірити штангенциркулем з точністю до 0,1 мм, зважити на аналітичних вагах, описати стан поверхні і колір. На зразках призначених для іспитів на розрив, крім того, необхідно розмітити розрахункову довжину.

44

Присутність у макромолекулі подвійних зв'язків (натуральний каучук, полібутадієн) сильно знижує їхню стійкість. Різні домішки (стабілізатори, наповнювачі) можуть до відомого ступеня збільшувати або зменшувати стійкість полімерів до корозії.

Погіршення властивостей пластичних матеріалів у результаті виділення пластифікаторів

Систему полімеру з пластифікатором, з погляду фізичної хімії, варто розглядати як розчин. Збиток пластифікатора можливий у результаті наступних причин:

• випарування пластифікатора в атмосферу;

• при зіткненні полімеру з іншим матеріалом. У місцях зіткнення пластифікатор дифундує в одному чи обох напрямках;

• при зіткненні пластифікованого матеріалу з рідиною, у якій пластифікатор розчинний, наприклад, екстрагування пластифікаторів з полівінілхлоридів, ефірів целюлози водою, олією;

• при зіткненні полімерів з речовинами, здатними взаємодіяти з пластифікаторами.