1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний словник.

2. Питання підготовки до іспиту.

2.1.Основні концептуальні засади вчення Фоми Аквінського.

2.2.Філософські погляди на державу і право Аквінського і Арістотеля: що зближувало їх?

2.3.Трактування теологом домінуючих рис монархічної форми прав­ління.

2.4.Різноманітність державно-правових поглядів Аквінського та Аріс­тотеля.

2.5.Ф.Аквінський про сутність влади, її першооснову в державі.

2.6. Класифікація форм держави за Ф.Аквінським.

2.7.Обґрунтування мислителем ролі законів та їх класифікація.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до­ датком).

1. Назвіть найвидатніші філософські трактати Фоми Аквінського.

1. Яким чином Ф.Аквінський використав вчення Арістотеля для об­ грунтування власних ідей?

2. Дайте визначення держави за Аквінським.

2. Яким чином теолог порівнював роль правителя в державі з роллю Бога?

3. Дайте обгрунтування Аквінським переваг монархії як форми дер­ жавного правління.

4. На які три аспекти вказує мислитель-теолог у своєму аналізі світ­ ської влади?

5. Чому, на думку філософа, світська влада не може претендувати на зверхність у суспільстві? Хто підходить на цю роль?

3. Дайте обгрунтування Ф.Аквінським необхідності опору владі.

6. Яким чином християнський теолог обґрунтовує виникнення і роль влади в суспільстві?

42

43

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

З.І.Найвідомішими творами Ф.Аквінського є: "Сума теології", "Сума істини католицької віри проти язичників", "Про правління можновладців".

3.2.Великий філософ першим здійснив спробу розвинути християнсь­ку доктрину держави на основі "Політики" Арістотеля. Він, захищаючи ідеологію католицизму, піддав ретельному аналізові вчення Арістотеля, розтлумачив його у католицько-теологічному аспекті, використав його для розробки християнської державно-правової концепції.

3.3.3а Аквінським, держава - це форма людської єдності і співробіт­ництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму.

3.4.Порівнюючи роль правителя (монарха) і Бога, філософ зазначав, що Бог спочатку встановлює у світі необхідний порядок, а вже тоді керує світом. Так і монарх: перш ніж управляти своєю державою, він встановлює в ній порядок.

3.5.Монархію вважав Ф.Аквінський найдосконалішою формою прав­ління з тих мотивів, що вона є стійкішою, усталенішою і стабільнішою, ніж інші форми правління. Тому вона в змозі підтримувати порядок у суспіль­стві, захищати своїх підданих, гарантувати їм щасливе життя і добробут.

3.6.Аналізуючи світську владу, Ф.Аквінський вказує на три її аспекти: сутність самої влади, форма влади, використання влади.

3.7.На зверхність у суспільстві може претендувати лише влада церкви, оскільки вона є єдиною, відповідною до божих заповідей. Світська влада не відповідає настановам Бога як на стадії свого походження, так і викорис­тання. А тому вона не може претендувати на зверхність у суспільстві.

8. Ф.Аквінський обґрунтовував необхідність чинити опір не всякій владі, а лише тиранії. Таке правління, вважав він, є несправедливе, не від­ повідне вимогам божественної справедливості. Ніхто, навіть раб, не пови­ нен коритися деспоту.

9. На думку теолога, влада виникає у суспільстві у відповідь на при­ родну необхідність задоволення потреб людини. Вона об'єднує суспільст­ во, допомагає людям знайти в ньому своє місце, досягти моральної доско­ налості і спокою.

МОДУЛЬ 3. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ МИСЛИТЕЛІВ І ЮРИСТІВ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Зміст дидактичної одиниці

Формування станово-представницьких форм правління і поява держа­вно-правових концепцій єдиної, централізованої держави і соціального ми­ру. Вчення Марсилія Падуанського про державу і право як виразника інте­ресів середньовічного бюргерства. Ідея природного права Вільяма Оккама. Постглосатори.

Література

Вернадский Г.В. История права. - М., 1999.

История политических и правовых учений. Средние века и Возрожде­ние ( под ред. B.C. Нерсесянца). - М., 1983.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і пра­во.-К., 2001.

Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовых учений. - М., 1983.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

Шульженко Ф.П., Наум М.Ю. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій.-К., 1997.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Починаючи з XII століття, докорінно змінюється обличчя західно­європейських країн. Подолавши феодальну роздрібленість, вони розвива­лися у напрямі утвердження станово-представницьких форм правління, які гарантували стабільність у суспільстві, ліквідацію колишніх внутрідержав­них перегородок. Активізується процес формування національних ринків, зростають і багатіють міста як центри ремесел і торгівлі.

З іншого боку, змінюється соціальна структура суспільства. Поряд зі старими феодальними станами (духовенством та дворянством) дедалі го­лосніше став заявляти про себе так званий "третій стан" (міське бюргерст­во). Зміцнюючись економічно, він вимагав залучення його до політичної влади і звільнення з-під феодальної сваволі. Відбулось низка так званих "комунальних революцій", в результаті яких великі торговельні міста до­моглись повного визволення з-під сеньйоріальної залежності. В XII ст. ви­никає феодальне міське право ("магдебурське право"), яке виводило міста з-під юрисдикції феодалів і надавало їм власне самоврядування, встанов-

44

45

лювало порядок виборів і функції міських органів влади, суду, об'єднань ремісників і купців, регулювало ряд цивільно-правових відносин.

Суспільство дедалі більше поповнювалося багатими людьми, котрі пе­ребували поза феодальною ієрархією, володіли нерухомістю, іншими матері­альними цінностями та були зацікавлені у стабільній владі, яка б гарантувала їхню безпеку і створювала можливості для продуктивної праці. Представни­ки цих верств населення виступали за впровадження нового законодавства, здатного регулювати нові суспільні відносини та забезпечити охорону влас­ності від феодального свавілля. А звідси - поява нових державно-правових концепцій, що пропонували значну корекцію суспільного устрою, по-іншому визначали роль і призначення держави. Нові державно-правові концепції обгрунтовували ідею централізованої держави і політичного миру.

Представником такого напрямку політичної думки цієї доби був іта­лійський мислитель, ідеолог представників нового стану міщан (бюргерст­ва) Марсилій Падуанський (бл. 1275 - бл. 1343). Будучи прибічником аверроїзму, він виклав свою концепцію у творі "Захисник миру".

Новизна поглядів мислителя стосувалась наступного:

• він одним з перших в історії європейської державно-правової думки створив нове вчення про державу, побудоване на раціональних засадах;

• першим підняв ідею верховенства закону в суспільстві;

• досить близько підійшов до проблеми розмежування духовної і світ­ ської влади;

• поділяв світську владу на законодавчу і виконавчу;

• вказав на те, що обранці народу, які наділені правом ухвалювати за­ кони, повинні визначати компетенцію виконавчої влади.

Марсилій Падуанський заперечував феодальну роздрібленість тогоча­сних держав, а церкву вважав винуватою в багатьох негараздах суспільст­ва, пропонував підпорядкувати її світській владі та обмежити сферу впли­ву, звузивши її до вирішення проблем духовного життя людей.

Теорія світського правління Падуанського базувалась на безпосередній практиці розвитку італійських міст-держав з їх самоврядною формою прав­ління. У цьому відношенні вона була близькою до вчення про державу Арі-стотеля, його ідеї "самодостатнього суспільства", спроможного задоволь­нити власні моральні і фізичні запити. Мислитель вважав, що держава з 'являється внаслідок поступового ускладнення форм людської спільності від сім"ї до роду, від роду до племені, далі - до міста, а потім - до суспіль­ного договору про укладення держави.

Мислитель стверджує, що відповідь на непросту проблему щодо вини­кнення держави слід шукати у самій її природі. Держава є виразником по­літичної влади, джерелом якої є народ. Він є носієм суверенітету і верхов­ним законодавцем. Від народу походить як світська, так і духовна влада.

Виражаючи політичні погляди свого стану (бюргерства), філософ під-

креслює, що метою держави є створення умов для достойного існування людини, досягнення нею "громадянського щастя", під яким розумілось перш за все захист власності і свобода роду занять. Але для реалізації цих цілей в державі повинен бути політичний мир, який досягався узгодженим функціонуванням всіх органів управління і створенням відповідного право­вого порядку, здатного захистити особу і її майно.

Падуанський заклав підвалини ідеї народного суверенітету, поставив­ши знак рівності між поняттям "народ" і "суспільство". Відносячи до наро­ду всіх громадян, які беруть участь у громадському управлінні, він позба­вив цих якостей дітей, рабів, іноземців і жінок. Крім того, як ідеолог бага­тих верств населення, М.Падуанський відносив до категорії "народ" не всіх .юдей, а лише їхніх "кращих" представників. Такими він важав військових, священнослужителів, державних службовців, оскільки їхня діяльність спрямована на загальне благо, а не тільки на задоволення власних інтересів. Державних службовців, на думку мислителя, слід обирати на їхні посади.

Відштовхуючись від ідеї народного суверенітету, Марсилій називав найдосконалішою таку державу, де монарх є виборною особою. Саме мо­нархія як одноосібне правління є найбільш вдалою формою, здатною захис­тити інтереси народу. Правда, віддаючи перевагу виборній монархії, він допускав одноосібне правління поза волею народу (набуте шляхом успад­кування влади).

Під яким кутом зору розглядав Марсилій Падуанський проблеми права?

По-перше, він розрізняв соціальні норми, що регулюють суспільні від­носини, відокремлюючи релігійні, моральні та правові форми. Останні і правові) відрізняються від інших своєю формальною визначеністю і кон­кретними санкціями за їх невиконання. З їх допомогою здійснюється реалі­зація державної влади. Це - норми вищої категорії.

По-друге, мислитель вважав, що право виникає разом із державою, во­но не існує поза державою. Загальне право Падуанський поділяв на божес­твенне і позитивне:

а) божественне право складається із приписів Нового Заповіту. Його завданням є надання дієвої допомоги людям на шляху до вічного спасіння;

б) в позитивному праві втілюється воля держави, а його метою є ство­ рення сприятливих умов для життя на землі.

По-третє, Падуанський вважав, що позитивне право (людський за­кон) - це правила, що регулюють поведінку людей на засадах наказу, забо­рони, дозволу і здійснюються шляхом примусу. Його завдання полягає в регулюванні відносин у державі та контролі над владою, стримуванні її від сваволі та зловживань.

В цьому мислитель досить близько підійшов до визначення права як юридичної категорії, яке застосовується в сучасній теорії права.

По-четверте, думки Падуанського про взаємини держави і права

46

47

йшли врозріз із католицьким віровченням. Він вважав, що держава у своїй діяльності керується не божественним правом, а правом позитивним. Його ефективна дія в державі залежить не від божественного чи природного пра­ва, а обумовлена потребами держави.

По-п'яте, роздумуючи про законодавчий процес і виконання законів, філософ фактично підійшов до проблеми поділу цих двох гілок влади в державі. Законодавча влада, представлена виборними особами від народу, ухвалює закони і визначає компетенцію влади виконавчої. Вона повинна функціонувати в межах закону і реалізовувати волю законодавця.

Таким чином, фундаментальні положення Марсилія Падуанського про природне походження держави - народ як джерело суверенної влади, вер­ховенство закону, розподіл повноважень різних державних інституцій - не вписувались в панівну тоді теологічну концепцію держави і права. Однак, вони мали велике значення для формування і розвитку буржуазних держа­вно-правових концепцій.

Вагомий внесок у розвиток новітніх поглядів на державно-правові явища зробили середньовічні юристи. Стародавнє римське право було забуте у ранньофеодальних європейських державах, воно було для них чу­жим і незрозумілим. Зате в середні віки професійне розуміння права вже багато в чому спиралося на положення римського права. Воно набуло по­ширення, його вивчали, досліджували.

Одним з напрямів дослідницької роботи різних юридичних шкіл Х-ХІ ст. стало порівняння діючого в країнах права з римським правом. Відбува­лась активна рецепція римського права, воно успішно ліквідовувало "білі плями" у правовому полі феодальних держав, ліквідовувало прогалини у феодальному праві, долало його партикуляризм. Відтоді норми римського права зробились універсальними. Розуміння сутності права знову звелося до ідеї справедливості та пов'язаних з нею природно-правових уявлень і політичних поглядів.

Започаткували теорію природного права нового часу павійська, равенн-ська і римська школи права, які в основу своїх дослідницьких підходів по­клали справедливість як критерій всякого права. На початку XII ст. юрист Інерій заснував школу глосаторів, основним напрямком діяльності якої стало тлумачення Дигестів Юстиніана. Діяльність глосаторів сприяла викоріненню досить поширеного у феодальному судочинстві суб'єктивізму в розгляді конкретних судових справ. Вона утверджувала в юридичній практиці пріори­тет правових норм і законів. Результати діяльності представників цієї течеї були видані в середині XIII ст. окремим збірником, який використовувався судами як джерело чинного законодавства. Тут, зокрема, зазначалося, що при розгляді конкретних порушень установлених державою норм судді повинні відновлювати справедливість, керуючись при цьому не власними баченнями чи нормами моралі, а згідно з приписами законів.

Вчення глосаторів було продовжене представниками юридичної думки Італії у XII-XIVct., які знову повернулися до ідеї природного права і вчень римських юристів, приділяючи основну увагу їх коментуванню. Це були

івані постглосатори. Вони вважали природне право правом найвищої категорії, вимогам якого повинні відповідати норми діючого позитивного на. Окремі юристи-постглосатори ставили природне право вище влади -равителя. А ідеолог цієї течії Луллій Раймунд навіть радив юристам пере-і ги на відповідність природному праву писані закони. В тому випадку, коли таке співставлення було не на користь останніх, не користуватися та­кими законами, а виходити із принципу розумної необхідності.

Середньовічні погляди на державу і право знайшли відображення у

ихильників гуманістичної школи права (XVI ст.). Вони заперечували

феодальну роздрібленість, відстоювали ідею централізованої держави з

слиним кодифікованим законодавством. Юристи-гуманісти значну увагу

п'ляли дослідженню джерел римського права, погодженню його з нор­мами чинного національного права, яке регулювало якісно нові суспільні

гЮСИНИ.

Прихильником ідеї природного права був англійський філософ кінця XIII -першої половини XIVct. Вільям Оккам. Всупереч панівним тоді теологічним поглядам на державу і право він різко критикував посягання п на світську владу. У своєму політичному трактаті "Діалог" мислитель уче засуджує верховенство влади папи, ієрархічну структуру католиць­кої церкви. Оккам вказує на деспотичний моральний і духовний диктат католицизму, який суперечить приписам Святого Письма. Істинним главою всієї церкви і духовним наставником віруючих є не папа, а Ісус Христос. А тому католицьке духовенство не має ніякого права на відпущення гріхів індульгенцію), оскільки це може зробити лише один Христос.

Протестуючи проти обов'язкового благословення на престол держав-правителів з боку папи, філософ вказує, що тільки народ має виключне ?аво надання світському правителю владних повноважень. А папська вла-із повинна виконувати обов'язки, пов'язані зі справами церкви.

Основні категорії і поняття

Станово-представницька форма правління, "комунальні революції"', рецепція римського права, індульгенція.

Словник термінів і визначень

Станово-представницька форма правління - одна із монархічних іюрм правління, при якій влада глави держави певною мірою обмежува-ь діяльністю станово-представницьких установ (генеральних штатів, ^рламенту, сейму, рейхстагу тощо).

"Комунальніреволюції" - звільнення міст з-під залежності феодала.

48

4 — 4-2005

49

Рецепція римського права - пристосування норм римського рабовлас­ницького права для регулювання феодальних відносин.

Індульгенція - відпущення гріхів парафіян католицькими священниками.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний словник.

1. Питання підготовки до заліку.

2.1.Поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої дер­жави.

2.2.Новизна поглядів Марсилія Падуанського.

2.3.Теорія світського правління Падуанського.

2.4.Ідея народного суверенітету у вченні Марсилія Падуанського.

2.5.М.Падуанський про проблеми права.

2.6.Державно-правові тлумачення середньовічних юристів.

2.7.Ідея природного права Вільяма Оккама.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до­ датком).

1. Що собою являв "третій стан" у середньовічному суспільстві?

2. Ставлення Марсилія Падуанського до церкви.

3. На чому базувалась теорія світського правління Падуанського?

4. Як трактував М.Падуанський політичний мир у державі?

5. Представників яких верств відносить Падуанський до категорії "народ"?

6. На які складові частини поділяв Падуанський загальне право?

7. Хто такі постглосатори?

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. "Третій стан" був представлений міським бюргерством, поперед­ никами буржуазії.

2. М. Падуанський вважав церкву винуватою в негараздах суспільст­ ва, пропонував підпорядкувати її світській владі, обмежити сферу її впливу на людей.

3. Теорія світського правління Падуанського базувалася на безпосе­ редній практиці розвитку італійських міст-держав з їх самоврядною фор­ мою правління.

4. Політичний мир є державі, на думку М.Падуанського, досягався узгодженою роботою всіх органів управління і створенням відповідного правового порядку, здатного захистити майно і особу.

50

5. До категорії "народ" Падуанський відносив: військових, священ- -с-служителів, державних службовців.

6. М.Падуанський поділяв загальне право на право божественне і по- іитивнє.

ЗЛ.Постглосаторами називали представників юридичної думки Італії XIII-XIV ст., які коментували римське право.

КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ-ТРЕНІНГИ ДО МОДУЛІВ БЛОКУ II.

1. Дайте загальну характеристику релігійного світогляду.

2. Наведіть свідчення ідейного панування християнської релігії і церк­ ви в державно-правовій сфері в добу середновіччя.

3. Хто з мислителів середновіччя обгрунтував ідею народного сувере­ нітету? Яким чином це було зроблено?

4. Хто є засновником теологічної теорії держави і права? В чому її іміст?

5. Розкрийте сутність теократичної теорії держави.

6. Дайте тлумачення "громадянського миру" під кутом зору теології і гіціоналізму.

7. Чому, на Вашу думку Августин не поділяв поглядів Цицерона та мх мислителів дохристиянської доби на державу як вище втілення спра-

зедливості?

8. Вкажіть на різні методологічні засади вчення Арістотеля і Фоми Ак- зінського.

9. Що, на Ваш погляд: стало причиною суперечки між світською і ду­ ховною владами за вплив на суспільство?

10. Чому в концепції Марсилія Падуанського відсутнє поняття природ- -ого права?

11. Який зміст вкладався середньовічними мислителями у поняття родне право"? Хто його відстоював?

12. В чому суть правової концепції Фоми Аквінського?

13. Що спільного в державно-правових поглядах Марсилія Падуансь­ кого і Вільяма Оккама?

51

БЛОК III.

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ ТА США У XV-XIX СТ

Модуль 1. Державно-правові концепції обгрунтування абсолютизму

Дається загальна характеристика державно-правових вчень доби Від­родження та Реформації. Характеризуються вчення про державу і право періоду кризи феодалізму, погляди Н.Макіавеллі та Ж.Бодена. Докорінні зміни у світогляді європейських мислителів від середньовічної схоластики до новоєвропейського раціоналізму.

Модуль 2. Вчення про державу і право нового часу

Характеризується вплив буржуазних революцій на розвиток політичної думки в Європі. Розглядається спроба з'ясувати сутність та призначення дер­жави і права в нових умовах голландським правознавцем Гроцієм. З'ясо­вуються дослідження проблем державності, права, законності, миру і поряд­ку англійським мислителем Томасом Гоббсом, розвиток державно-правової концепції Бенедиктом Спінозою, Джоном Локком та Девідом Юмом.

Модуль 3. Державно-правові концепції представників Просвітництва

Подається загальна характеристика вчень про державу і право доби Про­світництва, аналізується політико-правова концепція Вольтера, теорія поділу влад Шарля Луї Монтеск'є, висвітлюються державно-правові погляди Жан-Жака Руссо, погляди на державу і право французьких матеріалістів-енцикло-педистів, розглядаються державно-правові вчення Італії XVIII століття.

Модуль 4. Політичні і правові вчення США періоду боротьби за незалежність

Висвітлюються особливості та характерні риси державно-правової ду­мки колишніх англійських колоній у Північній Америці доби визвольних змагань. Аналізуються погляди представника радикального крила мислите­лів Томаса Пейна; просвітителя, філософа і політичного діяча Томаса Дже-фферсона; "батька американської конституції"' Дж.Медісона. Відображення вчень американських просвітителів у "Декларації незалежності" та "Біллі про права".

Модуль 5. Становлення та розвиток політичної і правової думки в Німеччині

Дається загальна характеристика основних напрямів політико-правової ідеології у Німеччині наприкінці XVIII-початку XIX ст. Розглядається

вчення І.Канта про державу і право, категоричний імператив І.Канта та йо­го відображення у правовій доктрині, особливості поглядів філософа на проблему розподілу влади і класифікації форм держави. Аналізується вчення Г.Гегеля про державу і право, його розуміння структури права, по­няття держави, правові вимоги Г.Гегеля до організації соціального життя. Інститут права власності за Г.Гегелем як зовнішня сфера реалізації людсь­кої свободи, його поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судо­ву. Державно-правова концепція Й.-Г.Фіхте.

Чодуль 6. Історична школа права. Політико-правові вчення мислителів Франції та Англії XVIII-початку XIX спи

Розглядається історична школа права як особливий напрям у правовій думці Німеччини, погляди її засновника Густава Гуго. Аналізується вчення Ф.-К. фон Савіньї, Г.Пухта. Дається аналіз політико-правової ідеології -редставників французького та англійського буржуазного лібералізму Бен-мена Констана. Алексіса де Токвіля та Ієремії Бентама. Роль учень -редставників лібералізму в подальшому розвитку буржуазного світогляду.

МОДУЛЬ 1. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ОБҐРУНТУВАННЯ АБСОЛЮТИЗМУ

Зміст дидактичної одиниці

Загальна характеристика державно-правових вчень доби Відродження та Реформації. Вчення про державу і право періоду кризи феодалізму. По­вернення до духовних надбань античного періоду, формування гуманістич­ного світогляду та його вплив на правову ідеологію суспільства. Віднов­лення ідеї суспільного договору, визнання примата (першості) права над державою. Ідеї республіканського устрою держави, засновані на принципах

ості та справедливості. Державно-правові погляди Н. Макіавеллі, його ставлення до методів здійснення державної влади, до співвідношення форм кави у справі забезпечення могутньої та централізованої країни. Ідеї Ж. Бодена. Докорінні зміни у світогляді європейських мислителів від сере­дньовічної схоластики до новоєвропейського раціоналізму.

Література

Жан Боден - основоположник концепции государственного суверени-*гта: научно-аналитический обзор. - М., 1990.

52

53

История политических и правовых учений (под ред. В.Нерсесянца). -М, 2003.

Макиавелли Н. Государь. - К., 1992.

Мірошниченко М, Мірошниченко В. Історія вчень про державу і пра­во.-К., 2001.

Нерсесянц В. Право и закон. - М., 1983.

Семенов В., Шаповал В., Шульженко Ф. К вопросу о философских ос­нованиях права. - К., 1995.

Семенов В., Шульженко Ф. Формування ідеї громадянського суспільс­тва та правової держави в західноєвропейській філософії XVII-XVIH ст. -К., 1995.

Себайн Г., Торсон.Т. Історія політичних і правових вчень. - К., 1999.

Шульженко Ф., Андрусяк Т. Історія політичних і правових вчень. - К., 2002.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

В європейській історії період від останньої третини XIII ст. і до кінця XVI ст. ввійшов під назвою доби Відродження. За досить короткий термін суспільною свідомістю опанували ідеї свободи і гідності людської особис­тості. Велось обгрунтування пошуків щастя не у потойбічному світі, а в реальному земному житті. Якщо у середньовіччі традиційною категорією суспільної свідомості була доля (фатум), яка виражала сувору залежність людини від зовнішніх невблаганних сил, то тепер з'явилась категорія фор­туни, яка надавала людині можливість власного вибору долі. Виходячи з цього, перевага надавалась особистому ставленню людини до Бога, а не церкві як проміжній ланці між Богом і особою. А відтак створювався ідео­логічний фундамент для Реформації - широкого суспільного руху, спрямо­ваного проти монополізму католицької церкви в суспільному житті.

Поряд з масовими селянськими повстаннями і виступами проти фео­дального гноблення посилилась боротьба і проти політики церкви в суспі­льстві, що призвело до появи єретичних течій, ідеологами яких були Джон Уїкліф (Англія) та Ян Гус (Чехія). їхні думки та дії стосувались подолання феодальної роздробленості, формування єдиної національної державності, скасування привілеїв церкви, оновлення її на засадах повернення до ран­ньохристиянських цінностей.

Формування нових економічних відносин ініціювало пошук нових форм державності з якісно іншими владними інститутами, а також розроб-

нових правових форм, які б регулювали ці відносини і забезпечували захист інтересів власників. Спробу вирішити ці проблеми зробили пред­ставники ранньобуржуазних вчень про державу і право. Які головні ідеї були притаманні цим вченням?

1. Ідея суверена (єдиновладного правителя) як джерела політичної вла- в державі стала центральною у державно-правових вченнях XVI ст. жава в творчості мислителів цієї доби вбачалась єдиним гарантом мир­ ного співжиття, засобом подолання середньовічної анархії.

2. Головною проблемою державно-правової думки цієї доби стала про- Ііема сильної світської влади, здатної оберігати власника і забезпечувати -.алежний правовий порядок у суспільстві. В той же час така влада не по- мнна бути тоталітарною, втручатися в приватне життя особи.

3. Формувалась ідея громадянського суспільства, яке б поєднувало ін­ тереси приватних власників.

4. Розроблялось поняття національної держави, яка ставала суб'єктом політичного життя і являла собою політичне утворення з єдиною територі- -:ю, єдиним правовим режимом, етнічно однорідним або різнорідним насе-

шям.

5. Продовжувала розвиватись ідея природного права, яке все тісніше поєднувалося з державою.

6. Розпочалось формування принципів міжнародного права, проблеми співвідношення свободи і права, права і закону, індивіда і держави.

Представники ранньобуржуазних вчень про державу і право здійснили :пробу висвітлити ці проблеми. Держава і право стають об'єктами пізнан­ня. Одну з перших світських державно-правових концепцій цього періоду розробив італійський мислитель, дипломат і політичний діяч, "батько полі­тології" Ніколло Макіавеллі (1469-1527). Найвідомішими його творами є "Монарх", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія", "Історія Флоренції".

Найбільшою заслугою Макіавеллі в історії вчень про державу і право є наповнення поняття "держава" тим змістом, який воно має в сучасній юри­дичній науці. Це - перше.

Друге. Держава у вченні філософа мислиться не як інституція, а як уза­гальнююче поняття "політичного стану суспільства", його політична форма організації. Іншими словами, держава - це не образ правління чи апарат, а спільність людей, пов 'язаних політичними відносинами.

Третє. Макіавеллі застосував новий термін "stato" (держава), абстрагу­ючись при цьому від конкретних історичних форм держави (поліс, монархія, республіка, олігархія тощо). Відповідно до його вчення, держава - це полі­тичний стан суспільства (стан владарювання та підлеглості), політичних відносин (відносин панування і підкорення) з органами влади, юстицією, пра­вом, відповідними законами. Важливим атрибутом держави є політична вла­да, під якою розумілася сила, здатна примушувати підлеглих до покори.

54

55

Джерелом розвитку держави та зміни її форм є взаємна боротьба наро­ду та аристократії. Цій проблемі Ніколло присвячує значну частину свого твору "Монарх".

• Форма держави залежить від кількості правителів. Це - або респуб­ ліки, або держави, що управляються єдиновладно (монархії).

• У деморалізованому суспільстві, переконував мислитель, жодна вла­ да не буде ефективною, крім абсолютної монархії. Правитель як творець держави може перебувати поза законом і поза мораллю. Еталону для оцін­ ки вчинків монарха не існує. Єдиним критерієм визнається успіх політич­ них заходів, яких він вживає для посилення могутності своєї держави.

• Досліджуючи процес утворення монархії, Макіавеллі дійшов виснув- ку, що єдиновладдя буде стабільним тоді, коли воно створене завдяки ба­ жанню двох суспільних станів: знаті і простого народу. Прагнення до утво­ рення держави з такою формою правління має бути одночасно як у знаті, так і у простого народу. З цієї тези мислитель виводить цікаве узагальнен­ ня: знать як менше суспільне угрупування не може протистояти народові та висуває когось одного, щоб за допомогою його влади захистити свої інтереси; а народ в особі монарха прагне знайти гаранта своїх прав, які постійно намагається обмежити знать.

• В усіх випадках, розмірковує філософ, вдалішою буде монархія, яка утворена прагненням народу, оскільки "...у народу чесніша мета, ніж у знаті: знать прагне пригноблювати народ, а народ не бажає бути пригноб­ леним". Правда, тут Макіавеллі дещо ідеалізує роль і значення народу, під­ креслюючи, що з народом, який вороже настроєний до монарха, вдіяти ні­ чого не можна, оскільки його в державі значно більше, ніж знаті. Тому мо­ нарх повинен підтримувати дружбу з народом.

• В разі, коли монарх отримує владу з рук знаті, першим його обов'язком повинно бути прагнення заручитися підтримкою народу, вжити заходів для його захисту. Якщо ж він цього не зробить, то в скрутний час буде відсторонений від влади.

Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолют­ній монархії. Які докази на користь збереження та утвердження цієї форми правління приводяться ним?

По-перше, влада, здійснювана монархом з допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі грома­дян, що входять до магістрату. "...А вони, - пише мислитель, - можуть позбавити його влади будь-коли, а тим паче в скрутний час".

По-друге, правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли встояти проти її ударів і втратили владу. Тому мудрий монарх повинен своєчасно сконцентрувати владу в своїх руках і робити все, щоб народ постійно від­чував необхідність у державі та її правителеві.

По-третє, монарх повинен подбати про утворення державних інсти-!їв, які б забезпечували його свободу. Першорядною такою інституцією, думку Ніколо Макіавеллі, повинен бути парламент, який стримував би зазіхання на владу знаті і виступав би третейською установою між бороть­бою сильних і слабких.

По-четверте, необхідною умовою стабільності монархії є вміння пра-зителя підбирати до виконавчої влади компетентних і сильних людей, які ".. .повинні дбати не про себе, а про державу".

Відстоюючи ідею сильної централізованої монархії, Макіавеллі виклав эяд положень, які б сприяли розвиткові держави і забезпечували стабіль­ність суспільства. Це:

а) створення умов для праці обдарованим людям;

б) сприяння розвиткові торгівлі, ремесла і землеробства;

в) встановлення розумних податків;

г) забезпечення захисту приватної власності.

Віддаючи перевагу надзвичайній централізації влади монарха, Макіа­веллі виправдовує її на етапі об'єднання і зміцнення держави. Після цього він допускав встановлення республіканської форми правління, але такої, яка б поєднувала елементи монархії, демократії і аристократії.

Політичну владу мислитель розглядав не як божественний недотор­канний інститут, а як боротьбу соціальних сил. А в таких умовах політич­ний вибір не завжди поєднується з мораллю. Розмежовуючи політичну до­цільність і мораль, філософ розмірковував над перевагами аморальності, яка, при її вмілому використанні, допомагає правителеві досягти мети. При цьому він підкреслював, що "для досягнення мети придатні будь-які засо­би". Ця теза й досі викликає неоднозначне тлумачення і гостру критику.

Політичні погляди Н.Макіавеллі щодо сильної централізованої монар­хії були близькими до вчення Жана Бодена (1530-1596) - відомого фран­цузького юриста і політичного діяча. Свою політико-правову концепцію він виклав у творі "Шість книжок про республіку".

На думку Бодена, держава формується з родини. Необхідність захисту і взаємодопомога спонукають до об'єднання родини. Коли ж всі родини об'єднуються верховною владою, тоді і виникає держава як форма управлін­ня родинами. Верховна влада є визначальною ознакою, яка відрізняє державу від усіх інших утворень, які виникають внаслідок об'єднання родин (напри-лад, сільської общини). Державу, незалежно від її конкретних історичних форм, філософ позначає терміном "республіка" у розумінні "спільна справа". Це - така політична спільність, яка має свою незалежну владу і не підлягає іншій політичній владі: церкві, імперії, великим сеньйорам.

Другою характерною ознакою держави є її суверенітет, під яким розу­мілась необмежена влада над громадянами і підданими. Він не підлягає позитивним законам, бо знаходиться над ними і підпорядковується тільки

56

57

божественним і природним законам. На міжнародній арені суверенітет для Бодена означав перш за все незалежність держави від церкви, папи римсь­кого, інших держав. Ознаками суверенітету були:

а) постійна, не обмежена законом влада суверена, бо він сам є джере­ лом закону;

б) право суверена видавати і скасовувати закони, оголошувати війну та укладати мир;

в) повноваження глави держави призначати суддів, бути судом вищої інстанції, карбувати монету і запроваджувати мито.

Єдиним сувереном у державі, носієм верховної влади може бути лише монарх, який уповноважений Богом правити державою і є його намісником на землі. В рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державнос­ті - монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Бі­льше того, тільки за монархії можливе чітке та злагоджене функціонування всіх елементів державного механізму. Демократичну, аристократичну і ти­ранічну державність Боден вважав такими, що не можуть забезпечити доб­робут суспільства.

• Тиранія є насильницькою формою, яка спричиняє постійне обурення громадян і їхню непокору.

• Аристократія з її партійними конфліктами теж не в змозі реалізува­ ти функції держави.

• Найгіршою формою є демократія, оскільки народ не здатний до розум­ них рішень, а безмежна свобода призводить до анархії та занепаду держави.

На відміну від Макіавеллі, який допускав змішану форму правління, Жан Боден однозначно її відкидав, мотивуючи це тим, що суверенітет не можна поділити і одночасно надати різним суб'єктам влади: монархові та аристократії. Суверенна влада є неподільною.

Однак, захищаючи абсолютистські форми правління, Боден обмежував суверенітет глави держави тільки сферою державних відносин. Відносини приватної власності, особисте життя громадян знаходяться поза сферою впливу суверена, вони недоторкані і священні.

Обґрунтовуючи фактори стабільності у державі, Боден зазначав, що запорукою хорошого життя є дотримання підданими приписів закону. За­кон - це воля суверена і зразок справедливості. Право, на думку мислителя, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавних утворень. Воно повинно, в першу чергу, регулювати дотримання угод і вимагати ша­нобливого ставлення до приватної власності. Взагалі, виражаючи волю мо­лодої буржуазії, Боден підкреслював, що приватну власність не може по­рушити навіть державний правитель, оскільки право приватної власності є невід'ємним атрибутом сім'ї. А сім'я - це маленька частка держави, "цег­лина", з якої та вибудовується.

Основні категорії і поняття

Суверен, тотальність.

Словник термінів і визначень

Суверен - єдиновладний правитель держави доби середньовіччя. Тотальність - всезагальність, повнота, всеосяжність охоплення всіх сторін дійсності.

Курсові завдання