Висновки

Міжнародне становище Польщі у міжвоєнний період залишалося складним. Зовнішня політика Другої Речі Посполитої у 20-30-х рр.. ХХ ст. розвивалася здебільшого відповідно до тих чи інших дипломатичних комбінацій великих держав, що були спрямовані на зміцнення власних позицій та послаблення позицій суперників. При цьому Польська держава дбала про свою мету – зміцнення зовнішньополітичних позицій, нерідко на шкоду іншим країнам Південно-Східної Європи. Протягом міжвоєнної доби Польща поставила перед собою завдання матеріалізувати свої уявлення про геополітичну роль Польської Речі Посполитої в Центральній Європі й налагодити взаємні стосунки з близькими державами на тлі тих міжнародних проблем до загального повоєнного їх врегулювання.

Версальський мир його творці вважали наріжним каменем безпеки і гармонії співпраці в Європі, але він залишив нерозв`язаними багато зовнішньополітичних питань, що, природно, відбивалося на становленні післявоєнного світу на європейському континенті. Відновлення і подальший розвиток вигідних зовнішньополітичних взаємин між країнами Європи ставали запорукою стабільності міжнародних зв`язків, доки погіршення загальної ситуації не знищило хитку рівновагу Версальської системи у роки великої депресії. Це ще раз засвідчило взаємозалежність внутрішньополітичних і міжнародних факторів безпеки в національному, регіональному і загальноєвропейському вимірах. Перед Варшавою постали завдання враховувати як загальнонаціональні інтереси на міжнародній арені, так і ті зміни, що відбувалися у Європі в післявоєнний період. Польща знаходила своє місце у системі міжнародних відносин Центральної Європи в 1918–1939 рр., вийшла на політичну карту світу як самостійна, суверенна і незалежна держава, активний учасник міжнародних відносин між двома світовими війнами.

У результаті дипломатичних і військових зусиль Польща на початок 20-х років завершила процес визнання державних кордонів, визначила в Березневій Конституції 1921 р. основні принципи зовнішньополітичної діяльності на міжнародній арені. Проте силове встановлення більшої частини кордонів Польщі призвело до дальшої напруги і підозри у відносинах з більшістю сусідніх країн, за винятком, можливо, Румунії, і певною мірою Латвії. Переважно профранцузька орієнтація зовнішньої політики в період становлення польської національної державності обмежувала свободу маневру в майбутньому, в міру того, як Франція втрачала пануючі позиції на європейському континенті. В результаті цього стосунки із сусідніми країнами були напруженими і суперечливими.

У міжвоєнний період Польська Республіка мала складні відносини з Німеччиною і СРСР, економічний та людський потенціал яких значно переважав польський. Взаємною ворожістю та недовір`ям були позначені польсько-радянські відносини. Цьому сприяли радянські засоби масової інформації, які під виглядом боротьби проти пригнічення українців і білорусів у Польщі створювали негативний образ поляка. Складними були відносини Польщі з Німеччиною, особливо ускладнилися вони на початку 30-х років, після приходу до влади гітлерівців і перетворення Німеччини на потужну агресивну силу. Втрачаючи надію на практичну допомогу Франції та Англії, керівництво Польщі намагалося встановити дружні стосунки з німецькими нацистами. Проте Німеччина мала агресивну мету щодо Польщі, тому не вважала її своїм союзником. Разом з тим гітлерівці використовували контакти з Польщею для шантажу сусідніх держав, а також проти створення системи колективної безпеки. Вони перешкоджали укладенню пакту між СРСР і Францією, протиставляли Польщу й Чехословаччину. Польща впродовж багатьох років недооцінювала небезпеку з боку Німеччини. Тим часом Англія і США проводили політику широкої фінансової та політичної підтримки Німеччини.

На початку 30-х рр. в умовах корінної перебудови міжнародних відносин в Європі й світі були сформульовані основні принципи нової повоєнної зовнішньої політики, які отримали назву політики балансування. Зовнішня політика Польщі випливала з концепції «двох ворогів», яка об`єктивно вимагала від польської дипломатії постійного лавірування між сильнішими сусідами – Радянським Союзом і ІІІ рейхом на заході. Польща проводила лінію «рівного віддалення» від Німеччини й СРСР і намагалася всіма засобами протидіяти їх можливому зближенню і союзу на антипольській платформі.

Проте, радянсько-німецька домовленість у серпні 1939 р. про поділ Польської держави та її ліквідацію засвідчила, що сталося те, чого так боялися польські політики і дипломати: дві сусідні держави об`єдналися для боротьби проти дискримінації їх Версальською системою, невід`ємною частиною якої була Польща. І відбулося це в умовах, коли західні союзники Варшави, як і передбачав Гітлер, не були готові надати їй дійову допомогу. Англія не мала великих сухопутних військ, а у Франції дуже поширеним було переконання, що французи не повинні гинути за «польський коридор». Наступило 1 вересня 1939 р. – день, що призвів до драматичних подій, до воєнної катастрофи, якої зазнала Польська держава, до втрати нею свободи і незалежності. Фашистська навала поставила питання про етнічне та фізичне виживання польського народу.