29. Оцінки важкості травматизму, частоти травматизму, загального травматизму

Аналіз виробничого травматизму та профзахворювань дає змогу виявити причини і визначити закономірності їхнього виникнення. На основі такої інформації розробляють заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму і профзахворювань.

Для оцінки та аналізу виробничого травматизму і професійних захворювань з метою з'ясування та ліквідації їх причин застосовуються кілька методів, основні з яких такі: статистичний, топографічний, монографічний, груповий, економічний і інші.

Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н-1і Н-5, журналами реєстрації. Цей метод дає змогу визначити динаміку травматизму та його важкість на окремих дільницях виробництва, в цехах, на підприємстві загалом, здійснити порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі, виявити закономірності його зростання чи зниження. Для оцінки рівня травматизму використовують відносні статистичні коефіцієнти (показники):

Кч = n* ; Кв = ,

де Кч - коефіцієнт частоти травматизму;

n – кількість випадків травматизму на підприємстві (цеху, дільниці) за звітний період;

р - середньоспискова чисельність працівників за цей самий період;

Кв - коефіцієнт важкості травматизму;

Д – кількість днів непрацездатності у потерпілих, робочі дні.

Коефіцієнт частоти травматизму показує, скільки випадків травматизму за відповідний період (півріччя, рік) припадає на 1000 працівників підприємства (цеху, дільниці), а коефіцієнт важкості травматизму, – скільки днів непрацездатності припадає в середньому на один випадок травматизму за відповідний період.

Інтегровану оцінку рівня виробничого травматизму здійснюють за коефіцієнтом загального травматизму:

Кзаг. = Кч*Кв.

30. Види робочого часу, відпусток

Робочий час згідно з Кодексом законів про працю України поділяють на:

• робочий день нормальної тривалості;

• скорочений робочий день;

• неповний робочий день;

• ненормований робочий день.

Робочий день нормальної тривалості становить 40 годин на тиждень.

Скорочений робочий день передбачають для робітників з важкими та шкідливими умовами праці і він становить 24-36 годин на тиждень.

Неповний робочий день передбачається для неповнолітніх, інвалідів, погодинників і оплачується за фактично виконаною роботою і становить 24-36 годин на тиждень.

Ненормований робочий день передбачено для інженерно-технічних працівників.

Понаднормові роботи (не більше ніж 120 годин у рік) дозволяють робітникам за узгодженням із профспілковим комітетом.

Компенсація за понаднормові роботи - це оплата у збільшеному розмірі – перші дві години в 1,5 рази, наступні дві години – у подвійному розмірі. Відгул за понаднормові роботи використовується упродовж 10-ти днів після її виконання.

Види відпочинку: вихідні та святкові дні; обідня перерва; відпустка.

Обідні перерви згідно з КЗпП встановлюють на кожному виробництві і згідно з колективним договором (угоди, трудового договору) вони можуть тривати від 0,5 до 2 годин.

Види відпустки:

• основна – 24 робочі дні;

• додаткова – тривалістю від 3 до 12 робочих днів;

• відпустка у вигляді заохочення.

Додаткову відпустку встановлюють для:

• працівників у важких і шкідливих умовах праці;

• працівників з ненормованим робочим днем (ІТП).