Міністерство освіти і науки України

Національний лісотехнічний університет України

Кафедра історії України, політології та права

Л.Б.Шептицька, Р.Ф.Мартинишин

ДОГОВІРНЕ ПРАВО

Методичні рекомендації для проведення семінарських занять

Навчальний посібник

Львів

2013

Затверджено кафедрою історії України, політології та права,

протокол № від 21 січня 2013 р.;

Координаційною радою кафедр соціально-гуманітарних дисциплін

НЛТУ України, протокол № від 21 січня 2013 р.

Рецензент канд.юрид.наук , асист. кафедри цивільного права та процесу ЛНУ ім.І.Франка Яримович У.В.

Відповідальний за випуск В.О. Кондратюк – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри Національного лісотехнічного університету України

Шептицька. Л.Б. ,Мартинишин Р.Ф.

Договірне право: Навч. посіб. – Л. : НЛТУ України, 2013. – 57 с.

Висвітлено ключові питання, спрямовані на засвоєння основних принципів договірного права, вивчення загальних та спеціальних процедур укладання господарських договорів, загальних умов виконання господарсько-договірних зобов’язань та підстав їх припинення, загальних засад господарсько-договірної відповідальності, специфіки, що притаманна окремим видам договорів.

Для студентів технічного вищого навчального закладу.

© ШептицькаЛ.Б.,Мартинишин Р.Ф.

© НЛТУ України, 2013

Договірне право як наука та навчальна дисципліна

Договір є однією з найдавніших юридичних конструкцій, основи вчення про яку було закладено ще римськими цивілістами. Як цілісний комплекс поглядів та ідей договірна теорія почала формуватись в Європі наприкінці 11 –поч. 12 століття, а її становлення у цілісному вигляді припадає на час формування галузевої структури правових систем європейських країн. Сьогодні ціла низка галузей права містить у своєму правовому інструментарії договір (господарське, цивільне, трудове, адміністративне право тощо). У процесі обслуговування потреб господарського обороту договір відіграє важливе значення, оскільки дозволяє забезпечити узгодження й реалізацію як приватних, так і публічних інтересів у сфері господарювання. За допомогою господарського договору здійснюється: ринковий обмін результатів суспільного виробництва, що набувають товарної форми;формується майнова основа господарювання; створюється ринкова інфраструктура, та оформлюються організаційні зв’язки між її учасниками тощо. Отже, належне засвоєння основних принципів договірного права, вивчення загальних та спеціальних процедур укладання господарських договорів, загальних умов виконання господарсько-договірних зобов’язань та підстав їх припинення, загальних засад господарсько-договірної відповідальності, специфіки, що притаманна окремим видам господарських договорів, а також здобуття практичних навичок зі складання проектів договорів та захисту порушених прав і законних інтересів сторони за договором – все це є основою майбутньої професійної діяльності.

Метою вивчення дисципліни «Договірне право» є набуття студентами системи знань про правові аспекти укладання та виконання господарських договорів та правові засади застосування заходів відповідальності за

невиконання (неналежне виконання) господарсько-договірних зобов’язань.

Завдання:

-вивчення поняття, предмета та основних принципів договірного права;

-аналіз основних джерел договірного права в Україні та при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; правовий аналіз основних інститутів договірного права;

-визначення порядку укладання договорів за участю суб’єктів господарювання;

-визначення порядку виконання господарських договорів за чинним законодавством України;

-визначення поняття та змісту господарських договорів;

- визначення та аналіз договорів окремих видів, в тому числі в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

-основні категорії договірного права;

-порядок укладення договорів, особливості змісту окремих видів догово-рів у сфері господарської діяльності;

-порядок притягнення до юридичної відповідальності суб’єктів договірних відносин за порушення умов договору

вміти:

-оперувати положеннями законів України, підзаконних нормативних актів, що приймаються у встановленому порядку органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

-готувати проекти договорів різних видів;

-аналізувати зміст окремих договорів, виокремлювати істотні та звичайні умови договору;

-застосовувати відповідні правові норми для вирішення конкретних ситуацій у сфері господарської діяльності.

Основні принципи навчання:

1. Викладання курсу розраховане на формування індивідуальних аналітично-творчих здібностей студентів, набуття студентами навиків складання договорів.

2. Пріоритетний метод навчання полягає у діалозі між викладачем і студентом.

3. Організація та проведення самостійної роботи вимагає високого професійного рівня.

4. Провідними формами аудиторного навчання є лекції, семінари.

Підсумковий контроль здійснюємо згідно з “Тимчасовим положенням про оцінювання знань та визначення рейтингу студентів у кредитно-модульній системі” НЛТУ України.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Конституція України вiд 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради

України. – 1996. –№ 30. – Ст. 141.

2. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 р. // Офіційний вісник

України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.

3. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України.

– 2003. – № 11. – Ст. 461.

4. Про концесії: Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної

Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 372.

5. Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14 вересня 1999 р.

// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 44. – Ст. 391.

6. Про фінансовий лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 р. (в ред. ЗУ

від 11 грудня 2003 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. –

Ст. 231.

7. Про оренду державного та комунального майна: Закон України від 10

квітня 1992 р. (в ред. ЗУ від 14 березня 1995 р.) // Відомості Верховної Ради

України. – 1995. – № 15. – Ст. 99.

8. Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1998 р. (в ред. ЗУ від 2

жовтня 2003 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 10. – Ст. 102.

9. Про приватизацію державного майна: Закон України від 4 березня 1992

р. (в ред. ЗУ від 19 лютого 1997 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1997.– № 17. – Ст. 122.

10. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватиза-цію): Закон України від 6 березня 1992 р. (в ред. ЗУ від 15 травня

1996 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 34. – Ст. 160.

11. Про іпотеку: Закон України від 5 червня 2003 р. // Відомості Верховної

Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313.

12. Про здійснення державних закупівель: Закон України вiд 01.06.2010 р.

// Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 33. – Ст. 471.

13. Про державно-приватне партнерство: Закон України вiд 01.07.2010 р. //

Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 40. – Ст. 524.

14. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991

р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.

15. Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі

зовнішньоекономічної діяльності: Закон України від 23 грудня 1998 р. //

Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5-6. – Ст. 44.

16. Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних

відносинах: Закон України від 15 вересня 1995 р. (в ред. ЗУ від 4 жовтня 2001

р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 6. – Ст. 40.

17. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 р. //

Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422.

18. Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 р. (в редакції ЗУ

від 4 жовтня 2001 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 7. – Ст.50.

19. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України

від 23 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 40. –

Ст. 364.

20. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті,

затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 13. – Ст. 908.

21. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в

Україні, затверджене Постановою правління НБУ від 15 грудня 2004 р. № 637 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 3. – Ст. 155.

22. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. (в ред.

Закону від 1 грудня 2005 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – №

7. – Ст. 84.

23. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення:

Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. –

1994. – № 27. – Ст. 218.

24. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23 грудня 1997 р. (в ред. Закону від 6 вересня 2005 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 50. – Ст. 533.

25. Про загальну безпечність нехарчової продукції: Закон України від 2 грудня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 22. – Ст. 145.

26. Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції: Закон України від 2 грудня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011.– № 21. – Ст. 144.

27. Про стандартизацію: Закон України від 17 травня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.

28. Про підтвердження відповідності: Закон України від 17 травня 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – Ст. 169.

29. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від 1 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006.– № 12. – Ст. 101.

30. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №36. – Ст. 299.

31. Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»: Закон України від 6 липня 1995 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 28. – Ст. 205.

32. Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджений постановою КМУ від 15 червня 2006 р. № 833 (Назва Постанови із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ від 29.06.2011 р. № 706) // Офіційний вісник України. – 2006. – № 25. – Ст. 1818.

33. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – Ст. 266.

34. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій: Закон України від 14 вересня 2006 р.// Відомості Верховної Ради України. –2006. – № 45. – Ст. 434.

35. Про рекламу: Закон України вiд 3 липня 1996 р. (В ред. Закону від 11 липня 2003 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 8. – Ст. 62.

36. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України вiд 12 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 251.

37. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. –№ 36. – Ст. 275.

38. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22 травня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.

39. Про товарну біржу: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 139.

Основна література

1. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 р. // Офіційний вісник

України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.

2. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України.

– 2003. – № 11. – Ст. 461.

3. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні

аспекти): Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.

4. Вінник О. М. Господарське право: Навч. посіб./ 2-ге вид., змін. та доп. –

К.: Правова єдність, 2009. – 766 с.

5.Господарське законодавство: Навч.посіб. / За ред.В.Л.Ортинського.- К.,2008. - 359 с.

6. Господарський кодекс України: науково-практ. коментар / За ред. О.І

Харитонова. – Х.: Одіссей, 2007. – 831 с.

7. Договірне право України. Загальна частина: Навч. посіб. для студ. вищ.

навч. закл. / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

8. Договірне право України. Особлива частина: Навч. посіб. для студ. вищ.

навч. закл. / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с.

9.Договори на всі випадки життя. - Харків,2012. – 224 с.

10. Мічурін Є.О. Техніка складання договорів: Навч.-практ. посіб. – Х.:

Юрсвіт, 2006. – 536 с.

11. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред.

В.М. Коссака. – К.: Істина, 2007.

12. Науково-практичний Коментар до Господарського кодексу України 2-е

видання, перероблене і доповнене / За заг. ред. Г.Л. Знаменського, В.С.

Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с.

13. Підприємницьке право: Підручник / за ред.. О.В. Старцева. – 3-тє вид.,

перероб. і допов. – К.: Істина, 2007. – 864 с.

14. Правове регулювання підприємницької діяльності у сфері торгівлі: зб.

Нормативно-правових актів / Упоряд. О.І. Дорошенко. – Д.: Дніпрокнига, 2008.– 1056 с.

Додаткова література

1. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. – К.:

Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.

2. Подцерковний О.П. Грошові зобов’язання господарського характеру:

проблеми теорії і практики. – К.: «Юстініан», 2006. – 424 с.

3. Мілаш В.С. Комерційний договір у контексті сучасних ринкових умов:

Монографія. – Харків: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. – 440 с.

4. Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності: Навч. пос. – К.:

Юрінком Інтер, 2008. − 576 с.

5. Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини: Монографія. –

К.: Видавничий Дім «Слово», 2008. – 512 с.

6. Мілаш В.С. Господарське право: Курс лекцій: У 2-х ч. – Ч.1. – Х.: Право,

2008. – 496 с.

7. Мілаш В.С. Господарське право: Курс лекцій: У 2х ч. – Ч.2. – Х.: Право,

2008. – 336 с.

8. Збірник нормативно-правових актів (Господарське законодавство

України: Зб. нормат. актів / Упоряд. В.С. Мілаш. – Харків: Право, 2009. – 720

9. Щербина B.C. Господарське право: Підручник / 4-те вид., перероб. і

допов. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 640 с.

10. Рєзнікова В.В. Правове регулювання посередництва у сфері

господарювання (теоретичні аспекти): Монографія. – Хмельницький: Вид-во

Хмельницького університету управління та права, 2010. − 706 с.

11. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька,

А.В. Смітюх та ін.; За ред. О.П. Подцерковного. – X.: Одіссей, 2010. – 424 с.

12. Принципы международных коммерческих договоров УНИДРУА / Пер.

с англ. А.С. Комарова. − М.: Статут, 2006. − 735 с.

Ресурси мережі Internet

1. http://www.rada.gov.ua – Офіційний веб-сайт Верховної Ради

України.

2. http://www.nau.kiev.ua – Нормативні акти України.

Семінар 1

Поняття та загальна характеристика договірного права в україні План

1.Поняття , предмет договірного права.

2. Метод і принципи договірного права та їх відображення у чинному законодавстві.

3. Загальні положення про правочини.

4.Джерела договірного права.

Методичні поради

1.Договірне право – це сукупність правових норм, розташованих в ЦК України, актах цивільного законодавства та інших актах законодавства України, які встановлюють: прямо чи опосередковано передумови та принципи договірних відносин; правила та порядок укладення договору; зміст договору, тобто права та обов’язки сторін; договірну правосуб’єктність сторін; порядок виконання договірних зобов’язань; правові наслідки неналежного виконання (невиконання) договірних зобов’язань та способи захисту порушених прав сторін договору. Розглядаючи перше питання, студент повинен чітко запам’ятати визначення «договірне право», звернути увагу на предмет договірного права .З’ясувати місце договірного права в системі цивільного права

2. Прийняття та введення в дію з 1січня 2004 р. нового Цивільного кодексу України зумовлює необхідність активізації наукових досліджень загально правових проблем договірного права, яким нині надається скромна увага переважно на аналізі питань правового регулювання конкретних видів договорів. Серед таких проблем надзвичайно велике місце посідає аналіз принципів договірного права. Варто зупинитися на характеристиці принципів: справедливості, добросовісності, розумності,моральності, реального виконання, які носять загальний характер, а також студенту потрібно звернути увагу на спеціальні принципи : свободи договору, диспозитивності, економічності, належного виконання, обов’язковості виконання умов договору, судового застосування договірних та законних санкцій до порушника, які притаманні виключно договірному праву.

3.Третє питання студент повинен розпочати із визначення «правочину», який як юридичний факт є лише однією з підстав виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, передбачених законом. Правочини посідають особливе місце, вирізняються серед них своїми специфічними ознаками: їм притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб’єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб. Правомірність правочину означає, що він не містить порушень вимог закону, загальних та спеціальних законодавчих заборон. Варто з’ясувати види правочинів, зміст правочину і умови за яких правочин вважається чинним.

4.Що стосується четвертого питання, то студент зобов’язаний не тільки звернути увагу на джерела вітчизняної правової науки ( Господарський кодекс, Кодекс торговельного мореплавства України, Земельний кодекс України, Сімейний кодекс України), але і на міжнародні договори , які набирають чинності на території України після ратифікації Верховною Радою і є частиною національного цивільного законодавства. Необхідно зупинитися на характеристиці Правил ІНКОТЕРМС, знання яких є потрібні при укладанні зовнішньоекономічних договорів. Типовий договір, правила біржової торгівлі, статути юридичних осіб також відносяться до джерел договірного права.

Термінологічне завдання: правочин, угода, домовленість, договір, договірне право

Практичні завдання.

(відобразити у конспекті підготовки до семінарського заняття)

1.Правила ІНКОТЕРМС – джерело договірного права.

2. Типовий договір, як джерело договірного права.

3.Правила біржової торгівлі та їх відображення у нормативно-правових актах.

Семінар 2

ЦИВІЛЬНО - ПРАВОВИЙ ДОГОВІР

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВОРИ

План

1.Поняття цивільно-правового договору, його юридичні ознаки та зміст.

2.Види договорів у цивільному праві.

3.Порядок і способи укладення цивільно-правового договору.

4. Стадії укладання договору:

а) оферта;

б) акцепт.

5. Момент , форма та строки чинності договору і виконання зобов’язань.

6. Зміна та розірвання цивільно-правового договору:

а) розірвання і зміна договору за згодою сторін;

б) розірвання і зміна договору за вимогою однієї із сторін у судовому порядку;

в) розірвання і зміна договору у зв’язку із істотною зміною обставин.

Методичні поради

1.На початку розгляду даної теми слід з’ясувати, яке місце в цивільному праві займає договір. У визначенні сутності цивільно-правового договору слід виходити із багатозначного розуміння договору: як юридичного факту, що породжує зобов’язання, як саме зобов’язання, і як форму, яку приймає відповідне зобов’язання. Щодо класифікації договірних зобов’язань, необхідно розмежовувати окремі їх види за певними правовими критеріями. Вивчення загальних положень про договори включає у себе дослідження правової природи, змісту та умов дійсності публічного, попереднього договорів, договору приєднання та договору на користь третьої особи. Укладення договору відбувається на підставі загальних норм цивільного законодавства. Студенту варто звернути увагу на свободу договору та її обмеження.

Зміст договору — це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Ці умови фіксуються у пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного законодавства. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов’язання, то студенту необхідно зміст цього зобов’язання розкрити через права та обов’язки його учасників.

2. Друге питання в доктрині обґрунтування класифікації договорів за їх окремими властивостями необхідно проводити за різними ознаками (критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Пріоритетною вважається практична значимість поділу договорів на види, яка полягає, перш за все, в можливості нормативного закріплення їх відмінних ознак. У цьому контексті за ознаками наявності чи відсутності зустрічного задоволення, договори поділяються на оплатні й безоплатні, за розподілом прав та обов’язків між сторонами — на односторонні та двосторонні , за моментом у часі, коли договір вважається укладеним — на реальні та консенсуальні тощо. Найвагомішою, на думку окремих дослідників, є класифікація договорів за змістом діяльності, яку вони регулюють. Відповідно до даного критерію розрізняють два основні типи договорів — майнові та організаційні.

Залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнення цілей договори поділяються на основні та попередні.

Для включення до класифікації цивільно-правових договорів, не віднесених до певного типу договорів, доцільно виділяти договори інтегровані (факторингу та комерційної концесії ) та нетипові- дилерський ,купівлі-продажу (РЕПО) . В чому їх характерні особливості – необхідно вияснити студенту.

3.Договір укладається за допомогою певних дій сторін договору, нормативно кваліфікованих способами укладання договору, які визначаються як нормативно врегульована система здійснення суб’єктами дій, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору. За способом узгодження змісту договору виділяють загальний, спеціальний і судовий. За характером формування волевиявлення виділяють неконкурентний і конкурентний способи.

Студент повинен проаналізувати загальний порядок укладання договорів, особливості укладання господарських договорів і звернути увагу на факт того, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов.

4.Погодження умов договору між його сторонами проходить принаймні дві стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір,який має назву оферти, і прийняття пропозицій другою стороною, або акцепту. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка її прийняла - акцептантом. Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і є виявленням наміру особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв’язаною договором у разі її прийняття. Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає , що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента.

Студент повинен зупинитися на детальнішій характеристиці цих стадій і запам’ятати, що якщо для укладання договору , крім згоди сторін, потрібна передача майна або вчинення іншої дії, то він вважається укладеним із моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії, а не тільки одержання акцепту особою, яка направила оферту.

5.Договір укладається у певній формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій. Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому певної форми. Що стосується моменту, то слід розуміти, що місце укладання, підготовка, проведення попередньої домовленості – досить важливі чинники, які можуть по різному впливати на зміст договору . Зі строком чинності договору пов’язане й питання про застосування санкцій, зокрема цивільної відповідальності, за правопорушення, яке мало місце під час дії цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору,вчинене під час дії цього договору. Проте слід мати на увазі строк позовної давності, який встановлено для застосування тієї чи іншої міри відповідальності - тривалістю у 3 роки , для стягнення неустойки — 1 рік .

6. Стаття 629 ЦК України проголошує принцип обов’язковості договору, іншими словами закріплює принцип непорушності досягнутих сторонами правочину домовленостей. Однак, по-перше. Після укладення договору в процесі його виконання може виникнути потреба у внесені змін до умов договору за ініціативою однієї або обох сторін, по-друге, договір взагалі може бути припинений шляхом його розірвання або іншими способами. Виходячи з цього, студент повинен проаналізувати підстави і правові наслідки для внесення змін і розірвання договору, звернути увагу на момент припинення дії договору і розібратися, чи можна припинити дію договору в односторонньому порядку і які правові наслідки при цьому будуть мати місце.

Термінологічне завдання: договір, публічний договір, договір приєднання, змішаний договір, договір на користь третьої особи, попередній договір, істотні умови договору, оферта, акцепт.

Практичні завдання:

(відобразити у конспекті підготовки до семінарського заняття)

1. Укладення договору на торгах ( аукціонах).

2. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договорів.

3. Порядок укладання біржових угод.

4. Попередній договір та його особливості.

Семінар 3

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

План

1.Поняття цивільно-правових зобов’язань та підстави їх виникнення.

2.Суб’єкти цивільно-правових зобов’язань.

3.Поняття та способи забезпечення виконання зобов’язань:

а) неустойка;

б) завдаток;

в) порука;

г) гарантія;

д) застава;

е) притримання.

4. Поняття та підстави припинення зобов’язання.

Методичні поради

1.Зобов’язальне право являє собою один з центральних інститутів цивільного права України; це – сукупність цивільно-правових норм, які регулюють за допомогою цивільно-правового методу, суспільні відносини, які складаються у зв’язку з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг або сплатою грошей між суб’єктами цивільного права. Вся сукупність правових норм, що відносяться до зобов’язального права, розподіляється на дві основні частини: Загальну частину та Особливу частину. При вивченні першого питання потрібно звернути увагу не тільки на поняття зобов’язання, що наведене в ЦК України, але й деякі дефініції запропоновані вченими-цивілістами. Зобов’язання є цивільним правовідношенням, яке складається з тих самих елементів, що і будь-яке правовідношення: це суб’єкт, об’єкт та зміст. Отже визначення елементів зобов’язання,їхня характеристика, а також визначення підстав виникнення цивільно-правових зобов’язань – це те завдання, яке повинен вирішити студент, готуючись до першого питання.

2.Договір є однією з підстав виникнення зобов’язального правовідношення, через те в ньому відповідно є певні суб’єкти, а саме: одна сторона ( боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони певні дії або утриматися від певної дії на користь другої сторони – кредитора та друга сторона (кредитор) уповноважена вимагати від боржника виконання зазначеного обов’язку. Виконання зобов’язання – це здійснення сторонами дій, спрямованих на реалізацію прав та обов’язків, що становлять зміст зобов’язання. Хто може виступати суб’єктами договірних правовідносин, що собою представляє інститут солідарних зобов’язань ,що таке відступлення права вимоги, які вимоги ставляться до правонаступників, чи можна виконання обов’язку боржника переадресувати поручителю або заставодавцю ( майновому поручителю) – це ті питання , на які необхідно дати відповідь студенту при висвітлені другого питання семінарського заняття.

3. Обговорюючи питання способів забезпечення виконання зобов’язань варто звернути увагу на те, що це додаткові правовідносини ( зобов’язання), спрямовані на стимулювання до точного і неухильного виконання основного зобов’язання і попередження та/або зменшення негативних наслідків від можливого його порушення. Зокрема потрібно дати визначення неустойки, звернути увагу на такі її форми - штраф і пеня,проаналізувати два види неустойки: договірну і законну і з’ясувати умови стягнення неустойки.

Порука – це акцесорне зобов’язання, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором третьої особи (боржника) за виконання останнім його зобов’язання , а разі його невиконання чи не належного виконання - зобов’язується виконати зобов’язання боржника та (або) нести цивільно-правову відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки. Які є види поруки, як оформляється договір поруки, яким чином відбувається порядок виконання договору і які його правові наслідки - варто з’ясувати студенту.

Які форми гарантії існують і вказавши на її особливості – буде доречним при з’ясуванні наступного способу виконання зобов’язання.

Завдаток – це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Дати визначення застави, звернути увагу на підстави її виникнення та припинення необхідно студенту, продовжуючи відповідь на дане питання. І насамкінець слід визначити загальні правові засади при тримання та його співвідношення з іншими правовими конструкціями.

4. У четвертому питанні варто акцентувати увагу на тому, що припинення зобов’язання – це припинення існування прав та обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язання. Слід мати на увазі, що способи припинення зобов’язання можна поділити на дві групи: 1) способи припинення зобов’язання, які залежать від волі сторін, та 2) способи припинення зобов’язань, які не залежать від волі сторін. До першої групи підстав припинення зобов’язань належить виконання зобов’язання, зарахування, угода сторін (відступне, новація, прощення боргу), а до другої – неможливість виконання зобов’язання, поєднання боржника і кредитора в одній особі, смерть фізичної особи або ліквідація юридичної особи. Які правові наслідки несуть у собі ці способи припинення зобов’язання ?

Термінологічне завдання: зобов’язальне паво, зобов’язання, забов’язання на користь третьої особи, регресні зобов’язання, цесія, неустойка, штраф, пеня, завдаток, порука, гарантія, застава, іпотека, заклад, притримання, новація.

Практичні завдання:

(відобразити у конспекті підготовки до семінарського заняття)

1. Складіть схему системи зобов’язального права.

2. Складіть порівняльну таблицю таких способів забезпечення виконання зобов’язань: порука та гарантія; застава та завдаток.

3. Розкрийте особливості застави цінних паперів.

Семінар 4