4. Безробіття і зайнятість.
У вітчизняній науковій і спеціальній економічній літературі, статистиці та державному регулюванні економіки використовується термін „трудові ресурси”, „трудовий потенціал” та інші.
Трудові ресурси – це працездатна частина населення, яка володіє фізичними можливостями та розумовими здібностями, необхідними для здійснення корисної діяльності.
До трудових ресурсів належать:
працездатне населення в працездатному віці;
Усе працездатне населення працездатного віку, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці). В Україні працездатним віком вважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків 16-59 років включно.
працюючі особи пенсійного віку;
працюючі особи віком до 16 років.
Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.
Поряд з поняттям "трудові ресурси", в офіційних державних та урядових документах, спеціальній і науковій літературі використовують термін "трудовий потенціал".
Трудовим потенціал - це сумарна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Загалом, під трудовим потенціалом розглядають можливу кількість та якість праці.
Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства.
На рівні суспільства трудовий потенціал характеризується такими узагальненими показниками, як здоров'я, рівень освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо.
Використання трудових ресурсів (реалізація трудового потенціалу) відбувається в процесі зайнятості.
Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу).
Згідно статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість населення - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю.
Неповна зайнятість може бути добровільною і примусовою.
Добровільна неповна зайнятість (або часткова зайнятість) зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.
Примусова (прихована) неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими факторами виробництва. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці і т.п.
В залежності від місця зайнятості розрізняють первинну і вторинну зайнятість. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання є ще додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.
Зайнятість неповний робочий час — це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.
Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами.
Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва.
За легітимністю працевлаштування розрізняють:
зареєстровану (формальну) зайнятість, яка законно зареєстровану в офіційній економіці;
незареєстровану (неформальну) зайнятість.
Остання може бути із наступних причин:
вона пов’язана із діяльністю, яка не заборонена і не підлягає реєстрації – вулична торгівля, домашнє господарство, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації;
вона пов’язана із діяльністю, яка не заборонена, проте підлягає реєстрації – тіньова зайнятість;
вона пов’язана із діяльністю, яка прямо заборонена законом – кримінальна зайнятість.
Безробіття — економічна категорія, яка характеризує економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.
Згідно статті 2 Закону України “Про зайнятість населення”, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);
б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру;
в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;
г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.
Рівень зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у працездатному віці.
Рівень безробіття обчислюється:
З – зайняті, Б – безробітні.
Зайняті + Безробітні = Робоча сила
Кількість зареєстрованих безробітних на 1 лютого 2009 р. становила 930,0 тис. осіб (3,2% від кількості населення працездатного віку).
Відповідно до рекомендацій МОП все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.
Економічно активне населення розраховується за матеріалами вибіркового обстеження населення та характеризує загальну кількість зайнятого та безробітного населення у віці 15-70 років.
Зайнятими економічною діяльністю вважаються особи у віці 15-70 років, які працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом, за винагороду в грошовому або натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві, працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому підсобному сільському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності, а також особи, які були тимчасово відсутні на роботі.
Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
а) не мали роботи (прибуткового заняття);
б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
в) готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.
Економічно неактивне населення (поза робочою силою ) - особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або “безробітні”.
Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.
Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу.
Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці (закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції, закриття шкідливих підприємств і т.п.).
Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.
Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалішим.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).
Циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон’юнктури.
Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці.