Лекція 4

Товарно-грошові відносини. Економічні цикли.

План

1. Суть, функції грошей. Закони грошового обігу.

2. Суть, види та наслідки інфляції.

3. Циклічність розвитку економіки.

4. Безробіття і зайнятість.

Самостійне опрацювання.

1. Теоретичні концепції виникнення грошей.

2. Суть та види бірж

3. Нециклічне коливання економіки.

Література.

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / за ред. В.Д. Базилевич, К., 2005р, 2007р.

2. С.В. Мочерний Політекономія. К., 2005р, 2007р

3. Г.І. Башнянина Політекономія. Львів, 2005р.

4. Ю.В. Ніколенко Політекономія. К., 2003р, або Основи економічної теорії.

5. С.Д. Дзюбик, О.С. Ривак. Основи економічної теорії К., 2006

6. А. Гальчинський, П. Єщенко. Економічна теорія. К., 2007р.

1. Суть, функції грошей. Закони грошового обігу.

На ранньому етапі розвитку людського суспільства по­яві грошей передувала епоха натурального (бартерного) товарообміну (Т₁—Т₂ ), коли товар Т₁ виражав свою вартість у протиставленому йому товарі-еквіваленті Т₂ . У міру роз­витку товарного виробництва та насичення ринку товара­ми прямий товарообмін дедалі більше ускладнювався, і міг взагалі не здійснитися, оскільки інтереси учасників товар­ної угоди не збігалися. Для того щоб отримати потрібний товар, необхідно було попередньо відшукати товар-посередник, який задовольнив би партнера обміну, а з часом і то­вар, який би відповідав інтересам усіх учасників обмінних операцій, тобто був загальним еквівалентом. У різних народів товарами, що виконували роль загальновизнаних еквівалентів, були: худоба, хутро, риба, зерно, чай, рис, доро­гоцінні раковини, залізо, мідь, бронза та ін. З подальшим

розвитком товарних відносин роль товару-посередника, який виконував функцію загального еквівалента, закріпилась за дорогоцінними металами — сріблом та золотом, а згодом — тільки за золотом.

Золото стало краще інших товарів виконувати роль загаль­ного еквівалента і називатися грошима завдяки своїм при­родним властивостям (рідкісність, однорідність, подільність без втрати вартості, портативність, тривалість зберігання тощо).

З появою грошей увесь товарний світ ніби розділився на два полюси: на одному знаходяться всі звичайні товари, на другому — особливий товар — гроші, що виконують роль загального еквівалента і мають абсолютну ліквідність.

Гроші сприяли трансформації бартерного товарообміну (Т₁—Т₂) у товарно-грошовий обіг (Т₁—Г—Т₂).

Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх вла­стивостей (рис. 6.2).

Основні властивості грошей

• Гроші виконують роль загального еквівалента своєрідно­го "економічного метра", за допомогою якого решта това­рів вимірюють свою вартість

• Гроші набувають загальної споживчої вартості, яка поля­гає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари, тобто вони мають абсолютну ліквідність

• Гроші виражають певні економічні відносини, які вини­кають між товаровиробниками з приводу обміну продук­тами праці через ринок

Гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Функції грошей - це дії, які вони здійснюють у рин­ковій економіці.

Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій гро­шей:

1. міри вартості,

2. засобу обігу,

3. засобу утворення скарбів,

4. засобу платежу,

5. світових грошей.

Функція грошей як міри вартості полягає у здат­ності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.

Масштаб цін - це певна вагова кількість дорогоцін­ного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін.

У функції засобу обігу — гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

Процес товарного обміну з участю грошей виражається фор­мулою Т—Г—Т.

Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.

Монета — зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.

Оскільки гроші виконують функцію засобу обігу миттє­во, як тимчасовий посередник в обміні товарів, то в цій функції їх можна замінити грошима, які не мають вартості, тобто паперовими.

Паперові гроші — це знаки, символи, представники пов­ноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не ма­ють власної вартості, оскільки затрати на виготовлення їх незначні, але мають купівельну спроможність.

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'я­зань між суб'єктами економічних відносин.

Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, так і поза ним (заробітна плата, сплата податків, орендна і квартирна плата, повер­нення позик тощо).

Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'я­заних з розрахунками за зовнішньоторговельні опе­рації, наданням кредитів та іншими угодами.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безго­тівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.

Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом пев­ного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумов­лена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхід­них для обігу, може бути визначена за такою формулою:

де КГ — кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ — сума цін товарів, реалізованих протягом року; К — сума цін товарів, про­даних у кредит; П — платежі за кредити минулого року; ВП — платежі, які взаємно погашаються; О — швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

Більшість сучасних західних економістів для визначен­ня кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на нео­класичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:

M*V=P*Q

де М — маса грошей в обігу; V — середня швидкість обігу гро­шей; Р — середній рівень цін на товари та послуги; Q — кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси.

Грошова маса — це сукупність усіх грошових за­собів у готівковій і безготівковій формах, які забезпе­чують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні пла­тежі у народному господарстві.

Вимірники загальної кількості грошей в національній економіці називають грошовими агрегатами:

М₀ — готівка: монети і банкноти, що перебувають в обігу

М₁ = М₀ + поточні рахунки та інші безстрокові чекові депозити

М₂ = М_г + заощаджувальні й невеликі строкові депозити (внески) у банках

М₃ = М_г + внески у спеціалізованих установах і великі строкові депозити

L= М₃ + облігації, скарбничі векселі та інші аналогічні кредитні інструменти

Грошова система — це форма організації грошово­го обігу, яка історично склалася в певній країні й за­конодавча закріплена державою.

Вона складається з таких елементів:

1. Назва національної грошової одиниці

2. Вид грошових знаків і характер їхнього забезпечення

3. Порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг

4. Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну

5. Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні

Типи грошових систем:

1. Металева:

- біметалізм

- монометалізм

2. Паперово-кредитна

- паперові гроші

- кредитні гроші.

Кредитні гроші — це знаки вартості, які функціо­нують на основі кредитної угоди й виражають відно­сини між кредитором і боржником.

Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкно­та, чек, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель — це письмове боргове зобов'язання суворо вста­новленої законом форми, в якому вказані величина грошо­вого боргу, строки його сплати, а також право його власни­ка (векселетримача) вимагати від боржника (векселедав­ця) сплати боргу при настанні встановленого строку.

Банкнота — це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк за­мінює комерційний вексель.

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.

Види чеків:

Іменні — не підлягають передачі; Ордерні — з правом передачі іншій особі за індосаментом; На пред'явника — без зазначення прізвища

Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахун­ковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економіч­них суб'єктів у банках. Вони не мають речового вираження і ви­користовуються для платежів у безготівковій формі. їх рух здій­снюється за рахунками і не виходить за межі банківської систе­ми.

Сучасним різновидом депозитних грошей є електронні гроші.

Електронні гроші — це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допо­могою електронно-інформаційних систем.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Ціна іноземної валюти встановлюється фінансовими органами шляхом котирування.

Котирування – це реєстрація встановленого курсу на фондовій біржі.

Види валютних курсів

1. За методами котирування: прямі, непрямі

Якщо одиниця іноземної валюти виражається у націо­нальній валюті, то йдеться про систему прямого котиру­вання. Система прямого котирування валютних курсів за­стосовується в більшості країн.

При системі непрямого котирування, навпаки, одиниця національної валюти оцінюється певною кількістю інозем­ної валюти. Ця система котирування застосовується в Англії, де один фунт стерлінгів оцінюється в іноземних валютах.

2. За строками котирування: спот-курс, форвард-курс, крос-курс

Спот-курс — це ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, встановлена на момент укладення то­варної угоди за умови оплати на наступний робочий день після дня укладення угоди.

Форвард-курс —так званий попереджувальний, тимча­совий курс валют, що показує, яку вартість матиме валюта через певний час після укладення угоди.

Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється, виходячи з їхнього курсу відносно тре­тьої валюти.

3. За механізмом регулювання: плаваючий, фіксований, змішаний

Плаваючий валютний курс встановлюється вільно, виходя­чи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умо­вах вільного грошового ринку. Режим плаваючого валютного курсу найбільш поширений у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем доходів.

Фіксований валютний курс передбачає встановлення твер­дих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними фінансовими органами. Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країнах кризових явищ, при нестабільній економіці, високих темпах інфляції тощо.

Змішаний валютний курс встановлюється на основі взає­модій сил вільного ринку з певним регулюванням курсу урядо­вими фінансовими органами. Тому змішаний валютний курс можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс.

4. За суб'єктами угоди: курс покупця, курс продавця

Зазвичай встановлюються валютні курси продавця - вищий і покупця - нижчий. Різниця між ними (маржа) становить дохід банків і комерсантів, які здійснюють ва­лютні операції.

Нині валютні курси встановлюють на основі співвідношення паритетів купівельної спроможність різних валют.

Конвертованість валюти означає ступінь її здат­ності вільно обмінюватися на національні грошові одиниці інших країн.

Розрізняють повну і часткову, внутрішню і зовнішню конвертованість валют, а також замкнену (неконвертовану) валюту.

За повної (вільної) конвертованості всі фізичні і юри­дичні особи як вітчизняні, так і зарубіжні, що володіють належною сумою грошей певної країни, можуть вільно і необмежено обмінювати їх на іноземні з метою здійснення всіх поточних і зовнішніх розрахунків.

За часткової конвертованості на операції з купівлі й продажу валюти державою встановлюються певні обмежен­ня (зазвичай національна валюта обмінюється лише на де­які іноземні валюти й не використовується для розрахунків з певних видів міжнародного платіжного обороту).

Внутрішня конвертованість валюти передбачає на­дання прав громадянам і юридичним особам лише даної країни вільно купувати за національну валюту іноземну валюту для використання її насамперед у зовнішньоеко­номічній діяльності.

При зовнішній конвертованості валюти лише інозем­ним резидентам надається право вільно обмінювати свої активи у грошових одиницях даної країни (у вигляді доходів, прибутку чи інших надходжень) на необхідну їм ва­люту інших країн і здійснювати перекази цієї валюти за кордон. Такий режим робить економіку країни відкритою і привабливою для іноземного капіталу.

Замкнена (неконвертована) валюта — це національ­на валюта, яка функціонує лише в межах даної країни, не вивозиться за кордон і не обмінюється на інші іноземні валюти.