3. Педагогічна занедбаність школяра та організація його навчання.

Основними ознаками соціальної та педагогічної запущеності школяра є:

Порушення образу «Я»- неадекватна самооцінка незадоволена потреба у визнанні (бути гарним учнем) підвищена чутливість до критики (образливість), негативізм, егоцентризм.

Нерозвинутість молодшого школяра як суб’єкта спілкування – слабка соціальна рефлексія, нерозуміння з боку дорослих, низький соціометричний статус, емоційна нестабільність, неадекватна поведінка в соціальних ситуаціях, гіперсоціалізованісь, неприйняття ровесниками.

Нерозвинутість молодшого школяра, як суб’єкта діяльності – не сформованість мотивів учіння, низька навчально-пізнавальна активність, слабка научуваність, не сформованість елементів та навичок навчальної діяльності, основних навчальних умінь.

Специфіка індивідуально-типологічних особливостей – дисгармонія розвитку, нестабільність, ригідність нервової системи, нерозвинена довільність психічних процесів.

Організація індивідуальної роботи з педагогічно запущеними дітьми передбачає:

1) вплив на умови сімейного виховання дитини (підвищення психолого-педагогічної грамотності батьків, індивідуальні консультації з батьками)

2) удосконалення виховної роботи з класом (створення належного мікроклімату, корекція взаємин педагога з дитиною)

3) допомога дитині в особистісному зростанні (індивідуальна робота з усунення недоліків інтелектуальної, моральної, емоційно-вольової сфер, подолання негативної мотивації учня, включення дитину в активну діяльність на основі її інтересів та нахилів)

4. Затримка психічного розвитку (зпр) дитини.

ЗПР – це уповільнення темпу психічного розвитку дитини, що не має стійкого характеру. Найчастіше виявляється при вступі до школи і виражається в недостатності запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, малій інтелектуальній цілеспрямованості, переважанні ігрових інтересів.

Затримка психічного розвитку є межовим станом психічного розвитку дитини, якому в одних випадках властиві розлади інтелектуальної, а в інших - емоційно-вольової сфери. Якщо дитина не отримує своєчасної допомоги, то у неї під впливом невдач у навчанні та у спілкуванні з ровесниками виникають і негативні зміни особистості.

У походженні ЗПР грають роль такі чинники: конституційні,хронічні соматичні захворювання, тривалі несприятливі умови виховання і головним чином органічна недостатність нервової системи.

Причиною також можуть бути слабо виражені органічні ураження головного мозку, генетично обумовлена недостатність нервової системи, інтоксикації, інфекції ведуть до негрубих порушень темпу розвитку мозкових механізмів. Це веде до незрілості нервової системи та слабкості процесів гальмування та збудження.

Т.А. Власова і С.М. Певзнер розрізняють дві форми ЗПР:

1) затримка психічного розвитку обумовлена психічним та психофізичним інфантилізмом (основне місце займає недорозвинення емоційно-вольової сфери)

2) затримка психічного розвитку зумовлену тривалим астенічним та церебростенічними станами (астенія- виснаження).

Діти характеризуються порушенням процесу сприймання, недостатньо сформовані просторові уявлення (орієнтування в напрямках простору), увага є нестійкою, характеризується низькою концентрацією та здатністю до переключення, знижується продуктивність запам’ятовування та його нестійкість. Знижується пізнавальна активність: діти не ставлять запитання, стають повільними, пасивними із вповільненою мовою. Порушений поетапний контроль за виконуваною діяльністю, не помічають невідповідність результату виконуваної діяльності запропонованому зразку.

Дітям складно оцінити власну роботу і поставити собі оцінку. Діти характеризуються зниженою потребою спілкування як з однолітками так і з дорослими. Не потребують розгорнутої оцінки власних знань, задовольняються безпосереднім емоційним схваленням (усмішка, погляд)