Тема 14 Динаміка та розвиток стабільного персоналу план

14.1 Поняття та значення трудового колективу в управлінні персоналом.

14.2 Структура та стадії розвитку колективу.

14.3 Соціально - психологічний клімат та фактори його регулювання. (с/р)

14.4 Конфлікт в колективі. (с/р)

14.1 Поняття та значення трудового колективу в управлінні персоналом.

Професійна діяльність людей здійснюється переважним чином у різних організаційних формуваннях. Причому, кожне із них являє собою колектив співробітників, який організаційно, економічно та юридично є відокремленим.

Поступаючи на роботу в ту чи іншу організацію, людина входить в систему взаємовідносин, яка уже існує між членами колективу, адаптується до нового соціально-економічного оточення, норм, цінностей, прийнятих правил поведінки в колективі, відчуваючи їх дію та впливаючи на них своїми уже сформованими поглядами та системою цінностей.

Кожний колектив за своєю суттю, значністю має великий, а інколи визначений вплив на ефективне використання персоналу організації, реалізацію потенціалу кожної особистості.

Колектив (від лат. Collectives - згрупований) – це відносно компактна та стійка група людей, що зайняті розв’язанням конкретного завдання, об’єднані спільною групою цілей, груповою свідомістю, дисципліною та створення умов свого існування та. Як окрема спільнота, колективу народжується (формується) завдяки спільній діяльності, грунтуючих на принципах та відносних співробітництва, єдності головних цілей.

Трудовий колектив – це сукупність людей, об’єднанням суспільно значимої мети.

Колектив – це в першу чергу соціальне утворення, значення якого для ефектного використання персоналу проявляється через його функцію:

• цільову – виробництво кінцевого продуту діяльності для задоволення суспільних потреб;

• функцію задоволення соціальних потреб працівників – окрім задоволення матеріальних потреб, кожний член колективу задовольняє свої потреби вищого порядку: у спілкуванні, визначення збоку оточуючих, приналежності до колективу, розвитку своїх здібностей;

• соціально – інтегративну функцію, яка полягає у здійсненню впливу колективу на поведінку його членів; його згуртуванні, формувань і цінностей, соціальних норм поведінки та організаційної культури;

• функцію, яка зв’язана із участю колективу у виробничо–господарському та суспільно – політичному житті регіону – через участь даної організації у природоохоронних, культурних, благодійних заходах, а також участь членів колективу у політичному житті визначеного регіону, країни.

В сучасних умовах. Колективу, як і окремий його член – співробітник. Безперервно впливають один на одного, взаємодоповнюючи, розвиваючи, зумовлюючи зміну та трансформації в усіх складових елементах цих соціально – економічних – біологічних елементах.

14.2 Структура та стадії розвитку колективу.

Ефективність використання персоналу у кожній організації в значній мірі зумовлюються її структурою, тобто, внутрішньою побудовою.

Під структурою трудового колективу (соціальною структурою) розуміють сукупність його елементів та відношення між ними.

Окремими елементами структурного колективу є соціальні групи (підрозділи, групи, відділи, бригади та інше). У кожному колективі прийнято виділяти формальну (офіційну) та неформальну (неофіційну) структуру.

Структура, яка відображає сукупність організаційно визначених груп та служб взаємовідносин їх членів у відповідності зі штатним розкладом, називаються формальною.

Неформальна структура являє собою сукупність неформальних груп, організаційно не оформлених, які утворюються переважно спонтанно, уже в процесі заповнення штатного розкладу та ґрунтуються на міжособистісних емоційно-психологічних відносинах між членами колективу, на їх симпатіях та антипатіях, а також у відповідності з їх ціннісними орієнтаціями, світоглядом, демографічними характеристиками, схильностями до видів відпочинку, хобі.

Злагодженість колективу визначається рівнем єдності формальної та неформальної структур. Тому важливим є знання про наявність, склад та інтереси (направленість) неформальних груп, щоб якомога ефективніше застосовувати це в своїй роботі.

На перший стадії формування колектив являє собою слабо організовану групу, у якій люди придивляються, вивчають один одного та керівника; зв’язки між ними слабкі та нестійкі, товариські контакти часто змінюються. Нерідко можуть виникати протиріччя, конфлікти.

На другій стадії в колективі уже майже завершуються взаємне вивчення один одного, визначаються особисті позиції кожного. На основі особистих симпатій, спільних інтересів відбувається процес утворення мікрогруп (можливо, різної направленості).

На третій стадії звершується формування злагодженості колективу, встановлюються (закріплюються) стосунки дружньої співпраці, підтримки, взаємодопомоги. Мікрогрупи уже сформовані, виявляються лідери.

У кожному колективі в рамках неформальної структури формуються мікрогрупи (жіночі – по 2 – 3 чоловіки, чоловічі – більшої кількості). Звичайно кожній такій неформальній групі притаманне явище лідерства, яке слід вважати закономірність для кожної біологічної, соціальної системи.

Лідерство – це здатність людини впливати на діяльність групи, взаємодія з усіма її членами та вести її до досягнення мети.

Кращим варіантом є такий, коли офіційний лідер – керівник є одночасно и неформальним лідером цього колективу.

На висунення на роль лідера групи людина повинна володіти визначеною сукупність особистих якостей:

• достатньо високим рівнем ініціативи та активності;

• досвідом та навиками організаторської діяльності;

• зацікавленість у справах групи;

• бути контактнім та особисто привабливим ;

• високим рівнем свого авторитету у групі;

• відповідними професійними та демографічними характеристиками.

Існує велика кількість видів діяльності, і у кожному з них може виявитися свій лідер:

• лідер-організатор, кий швидко та чітко може розподілити завдання, прийняти рішення, здійснити контроль;

• лідер-ініціатор – йому притаманна здібність пропонувати пропозиції, ідеї, проявляти починання, залучати до справ власним прикладом;

• емоційний лідер, для якого характерна життєрадісність оптимістичний настрій, почуття гумору; він зазвичай завжди підтримує «мажорний» настрій в групі.

Розуміння сутності колективу, його структури та закономірностей формування та розвитку є необхідним для прийняття ефективних кадрових рішень щодо трудових переміщень, формування резерву управлінських кадрів, мотиваційного механізму та інших складових елементів управління персоналом організації.