122.Загальна характеристика земель водного фонду

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду відносяться землі, які зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болота, острови (якщо не зайняті лісами), прибережні захисні смуги здовж морів, річок та навколо водойм (крім земель, зайнятих лісами), землі, які зайняті гідротехнічними, іншими господарствами спорудами, каналами, землі, які зайняті береговими смугами водних шляхів.

Встановлюються водоохоронні зони – природоохоронна територія господарської діяльності, що регулюється (Постанова КМУ від 08.05.1996 Про порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності у них).

Землі водного фонду можуть перебувати у всіх формах власності, окрім заборон. Встановлених ст.ст. 83,84 ЗК України – повністю заборонена передача в приватну, та частково в комунальну власність, крім випадків, встановлених в законодавством (ч. 2 ст. 59 ЗК України, ч. 8 ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство» - щодо безоплатної передачі у власність замкнених природних водойм загальною площею до 3 га). Замкнена водойма – це водойма, що повністю знаходиться в середині земельної ділянки, яка передається у приватну власність, і ця водойма не має іншого природного зв’язку з іншими водоймами, річками або морем.

Власники земельних ділянок мають право створювати у встановленому порядку рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Смуги відведення, берегові смуги водних шляхів – режим охорони.

123.Правові форми використання земель водного фонду

Право власності на землі водного фонду

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗКУ, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Між тим, відповідно до ч. 3 ст. 83, ч. ч. 3, 4 ст. 84 ЗКУ передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених «цим Кодексом». Такими випадками є (ч. 2 ст. 59) безоплатна передача у власність замкнених природних водойм (загальною площею до 3 га).

Крім того, ч. 2 ст. 59 передбачає право власників «у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми».

На наш погляд, не можуть бути підставою для розширення переліку випадків, у яких можлива приватизація земельних ділянок водного фонду (смуг відведення), положення ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про меліорацію земель»:

«Землі, зайняті окремими об'єктами інженерної інфраструктури меліоративних систем (меліоративною мережею з гідротехнічними спорудами та насосними станціями, захисними дамбами, спостережною мережею, технологічними дорогами та спорудами на них), а також землі, виділені під смуги відведення для них, надаються у користування або у власність суб'єктам права власності на меліоративні системи, які забезпечують відповідно до цього Закону експлуатацію меліоративних систем або утворюють з цією метою спеціальні служби.» (виділення додане – А. М.)

Такий висновок слід зробити, виходячи із того, що ЗКУ, прийнятий пізніше від Закону, не передбачає можливості приватизації смуг відведення.

Право постійного користування землями водного фонду

Згідно із ч. 3 ст. 59 ЗКУ,

«3. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.»

Аналогічне правило закріплене у ч. 2 ст. 85 ВКУ.

Державними водогосподарськими організаціями, згаданими у ч. 3 ст. 59 ЗКУ, є органи Держводгоспу України. Право оренди земельних ділянок водного фонду

Ч. 4 ст. 59 ЗКУ передбачено, що

«4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.»

Проблема. Існує проблема у співвідношенні положень ч. 4 ст. 59 ЗКУ, яка передбачає можливість оренди «водойм», та положеннями ст. 51 ВКУ, яка регламентує відносини із надання в оренду «водних об’єктів». Як видається, надання в оренду «водойм» за ЗКУ фактично має означати надання в оренду земельних ділянок, у той же час, що мається на увазі під «орендою водойм» у ВКУ – незрозуміло: адже для спеціального водокористування орендар повинен отримати спеціальний дозвіл, і вочевидь, оренда водойми не передбачає права використання її дна.

NB. Слід наголосити, що право вторинного землекористування («тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами») землями водного фонду, передбачене ч. 3 ст. 85 ВКУ, суперечить положенням чинного ЗКУ, зокрема, ч. 5 ст. 116, яка передбачає можливість надання земельних ділянок у користування лише після вилучення у попередніх користувачів.

Право загального користування земельними ділянками водного фонду

За загальним правилом, право загального землекористування здійснюється без спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»). Щодо земель водного фонду законодавство передбачає такий виняток:

«5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.»

NB. У РФ законодавство передбачає існування т. з. «водних сервітутів» (забору води, напування та прогону худоби, пересування човном тощо), у тому числі публічних, що за змістом практично співпадають із правом загального водокористування за законодавством України . Чинна законодавство України не передбачає такої конструкції, як «водні сервітути», хоча в принципі можливим є встановлення земельних сервітутів ідентичного змісту.