110 Правові форми використання земель лісогосподарського призначення

Згідно із ЗК України (ст. 56) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

ст. 8 ЛК України встановлено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що є комунальною або приватною власністю. У статті 9 ЛК України визначено, що в комунальній власності пе­ребувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що пере­бувають у державній або приватній власності.

Згідно зі ст. 10 ЛК України суб'єктами права приватної влас­ності на лісові земельні ділянки є громадяни та юридичні особи України. Як і ЗК України, ЛК України (ст. 12) встановлює, що громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермер­ських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки за­гальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісових земельних ділянок згідно із законом.

Виникнення та припинення права власності на землі лісогос­подарського призначення.

Як встановлено у ст. 13 ЛК України, право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є саме земельно-пра­вовий документ — державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну лісову земельну ділянку. Проте слід мати на увазі, що згідно з п. 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогоспо­дарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-карто­графічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідним чином визначений у ЛК України і порядок при­пинення права власності на ліси. Згідно зі ст. 15 цього Кодексу право приватної власності на ліси припиняється в разі припи­нення права власності на лісову земельну ділянку. Порядок при­пинення права власності на всі земельні ділянки, включаючи й лісові, визначений у ст. 140 ЗК України.

Зміст права власності на лісові земельні ділянки. За загаль­ним правилом, закріпленим у ЦК України¹ (ст. 317) та ЗК України¹ (ст. 78),- власник має право володіти, користуватися та розпо­ряджатися об'єктом права власності відповідно до вимог чинного законодавства України. У ЛК України зазначені права приват­них власників повністю відтворені та певним чином конкретизо­вані з урахуванням особливостей лісових земельних ділянок. Так, згідно зі ст. 14 цього Кодексу громадяни та юридичні особи, які є приватними власниками лісових земельних ділянок, мають право:

1) власності на лісові ресурси та їх використання в поряд­ку, визначеному цим Кодексом; 2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; 3) продавати або іншим шля­хом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку; 4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі та споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

Однак права приватних власників лісових земельних ділянок чітко регламентуються і, фактично, обмежуються законом. Так, згідно зі ст. 14 ЛК України власники лісових земельних ділянок зобов'язані:

1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього Кодексу; 2) забезпечува­ти охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та по­кращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; 3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шко­ди навколишньому природному середовищу, забезпечують збе­реження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 5) вести первин­ний облік лісів, надавати в установленому законодавством по­рядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і вико­ристання лісових ресурсів; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню еко­логічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Право постійного користування лісовими земельними ділянками. Незважаючи на введення в систему прав на лісові зе­мельні ділянки інституту права приватної власності, домінуючу роль у цій системі відіграватиме інститут права постійного кори­стування. Цей інститут залишається основою правового ме­ханізму реалізації права публічної (державної та комунальної) власності на ліси та землі лісогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 17 ЛК України у постійне ко­ристування ліси на землях державної та комунальної власності для ведення лісового господарства надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим держав­ним підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Отже, основним ви­дом постійних користувачів лісовими земельними ділянками є державні спеціалізовані лісогосподарські підприємства (орга­нізації), які підпорядковані Державному комітету лісового госпо­дарства України. Саме ці підприємства (організації) покликані забезпечити реалізацію державної лісової політики нашої дер­жави. Крім того, такі ж спеціалізовані лісогосподарські під­приємства (організації) можуть бути створені і міськими, селищ­ними та сільськими радами для забезпечення використання лісових земельних ділянок, які перебувають у комунальній влас­ності.

Однак ЛК України не виключає можливості надання лісових земельних ділянок із земель державної чи комунальної влас­ності у постійне користування й іншим, крім спеціалізованих лісогосподарських, підприємствам за умови, що ними створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Наявність такого підрозділу створює технологічні та організаційні передумови для раціонального використання юридичною особою лісових ре­сурсів, дотримання нею вимог лісового законодавства України. Отже, створення спеціалізованого лісогосподарського підроз­ділу у складі юридичної особи є юридичним фактом, з яким за­кон пов'язує можливість надання їй лісової земельної ділянки у постійне користування. Якщо юридична особа не має у своєму складі спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, то вона не має й права на отримання у постійне користування лісових зе­мельних ділянок.

Права постійних користувачів лісовими земельними ділянка­ми визначені у ст. 19 ЛК України. Згідно з цією статтею вони ма­ють:

1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкоду­вання збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) пра­во здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

зі ст. 19 випливає що, ЛК України не визнає за постійними лісокористувачами права влас­ності на лісові ресурси: таке право належить державі або тери­торіальній громаді.

Крім того, постійні користувачі лісовими земельними ділян­ками зобов'язані:

1) забезпечувати охорону, захист, відтворен­ня, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі ма­теріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первин­ний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типо­вих та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринно­го і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуван­ню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законо­давства; 7) своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Право постійного користування земельними ділянками лісо­господарського призначення припиняється у випадках та поряд­ку, передбачених статтями 141-144 ЗК України.

Право тимчасового користування лісовими земельними ділянками. Згідно зі ст. 18 ЛК Украї­ни об'єктом права тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісовими земельними ділянками може бути: довгостроковим — терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим — терміном до одного року. Однак відмінності між цими двома видами: по-перше, у довго­строкове тимчасове користування надаються лісові ділянки для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рек­реаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. У короткострокове тимча­сове користування надаються лісові земельні ділянки для за­готівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових кори­стувань та деяких інших потреб, передбачених ЛК України.

По-друге, довгострокове тимчасове користування лісовими земельними ділянками здійснюється на підставі договору між тимчасовим користувачем та постійним користувачем чи при­ватним власником лісової земельної ділянки, тоді як тимчасові короткострокові користувачі здійснюють лісокористування на підставі спеціального дозволу, що видається приватним власни­ком лісової земельної ділянки чи постійним її користувачем.

По-третє, довгостроковий тимчасовий лісокористувач є одно­часно і тимчасовим землекористувачем, оскільки на підставі дого­вору йому передається для здійснення лісокористування окрема земельна лісова ділянка з чітко визначеними місцем розташуван­ня та межами. Тимчасовий короткостроковий лісокористувач не є користувачем лісової земельної ділянки.

Слід зазначити, що довгострокове тимчасове користування лісовими земельними ділянками на підставі договору хоч і має ознаки договору оренди землі, але все-таки не є орендою. Такий договір підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Отже, довго­строкові, а тим більше короткострокові тимчасові лісокористу-вачі, не мають права передавати лісові земельні ділянки в тимча­сове користування іншим особам.

При наданні лісових земельних ділянок у довгострокове тим­часове користування як із земель державної чи комунальної власності, так і з земель приватної власності вилучення лісових земельних ділянок не проводиться: в цьому немає потреби. Підставою для надання у довгострокове тимчасове користуван­ня лісової земельної ділянки із земель державної чи кому­нальної власності є рішення відповідного органу виконавчої вла­ди чи органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господар­ства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового госпо­дарства. А підставою для надання у довгострокове тимчасове ко­ристування лісової земельної ділянки із земель приватної влас­ності є договір, укладений між власником лісової земельної ділян­ки чи її тимчасовим користувачем. Короткострокове тимчасове користування лісами також здійснюється без вилучення земель­них ділянок у власника лісів чи постійного лісокористувача.

згідно зі ст. 20 цього Кодексу тимчасові лісокористувачі на умовах довго­строкового користування мають право:

1) здійснювати госпо­дарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувача-ми в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і спору­ди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримува­ти продукцію і доходи від її реалізації. Крім того, вони зобов'язані: 1) приступати до використання лісів у строки, вста­новлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтя­ження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослин­ного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; б) не порушу­вати прав інших лісокористувачів.

Що стосується тимчасових короткострокових лісокористу­вачів, то вони мають право:

1) здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; 2) за пого­дженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та спо­руди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; 3) власності на заготовлену ними в результаті викори­стання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; 4) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законо­давством.

До їх обов'язків належить:

1) здійснювати використан­ня лісових ресурсів за встановленими правилами і нормами; 2) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоров­чих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів, охорони типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рос­линного світу; 3) своєчасно вносити плату за використання лісо­вих ресурсів; 4) не порушувати прав інших лісокористувачів.