109 Поняття, склад та загальна характеристика земель лісогосподарського призначення

Лісова земельна ділянка — це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відпо­відно до ЛК України для ведення лісового господарства та вико­ристання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (ст. 1 ЛК України).

За критерієм наявності лісової рослинності ЛК України роз­різняє два види лісових земельних ділянок — вкриті та невкриті лісовою рослинністю. До першого виду належать лісові ділян­ки, вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісо­вих природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). Другий вид складають ділянки, не вкри­ті лісовою рослинністю. Це лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантація­ми, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипо­жежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Поділ лісових земельних ділянок на вкриті та невкриті лісовою рослинністю зумовлено відмінностями у їх цільовому призна­ченні. Так, вкриті лісовою рослинністю лісові землі передбачені для вирощування лісів, забезпечення раціонального та ефектив­ного використання лісових ресурсів, нарощування природоохо­ронного потенціалу лісів тощо. Лісові ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, також мають важливе значення для охорони та раціонального використання лісів. Особливість їх цільового при­значення полягає в обслуговуванні різноманітних потреб лісового господарства, зокрема потреб у вирощуванні саджанців лісових культур, будівництві лісових шляхів, просік тощо.

Тому не всі землі лісового фонду та, відповідно, лісові земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського при­значення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, мало­продуктивними землями тощо, які надані в установленому по­рядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарсько­го призначення здійснюється відповідно до земельного законо­давства. ЗК України також відносить до земель лісогосподар­ського призначення землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та вико­ристовуються для потреб лісового господарства. Проте землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також окремими деревами і гру­пами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках, до складу земель лісо­господарського призначення не входять (ч. 2 ст. 55 ЗК України). Отже, основним юридичним критерієм належності лісових зе­мель до земель лісогосподарського призначення є їх надання спеціалізованим лісогосподарським підприємствам для потреб лісового господарства.

Розпорядження землями лісогосподарського призначення здійснюють органи влади, визначені ЗК України. Так, згідно зі статтями 123, 149 та 150 ЗК України та ст. 31 ЛК України вилу­чення та надання вкритих лісами земель державної власності у постійне користування державним та комунальним юридичним особам здійснюється за рішенням обласної державної адмініст­рації. Однак, якщо лісова земельна ділянка надається для нелісогосподарських потреб, а її площа перевищує 1 гектар, то вилучення та надання таких ділянок здійснюється виключно на підставі постанов Кабінету Міністрів України. Порядок управ­ління й контролю у сфері охорони та використання лісів і земель лісового фонду, а також компетенція державних органів у цій га­лузі визначені також у статтях 25-33 ЛК України.

Землі лісо­господарського призначення становлять окрему категорію зе­мель України, що передбачає наявність особливого правового режиму таких земель та цільового призначення. Землі лісогосподарського призначення повинні використову­ватися для закладення, вирощування, відновлення та охорони лісових насаджень, а також для використання інших лісових ре­сурсів. Тому і ЗК України, і ЛК України вимагають від власників та користувачів лісу дотримання вимог законодавства про цільо­ве використання лісових земельних ділянок як обов'язкової умо­ви здійснення всіх без винятку лісових прав.

Разом із тим, будучи достатньо гнучким, ЛК України дозво­ляє в певних випадках змінювати цільове призначення земель лісогосподарського призначення та переводити їх до складу зе­мель інших категорій. Так, згідно зі ст. 57 ЛК України допус­кається зміна цільового призначення лісових земельних ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних із веденням лісо­вого господарства — для житлової, громадської і промислової за­будови. Проте зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.