85. Система і компетенція органів, що вирішують земельні спори

Перелік органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, є вичерпним. Поряд з тим, що судам підвідомчі всі земельні спори, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів уповноважені вирішувати лише окремі їх види.

Зокрема, розгляд земельних спорів належить до повноважень: обласних рад (п. «з» ст. 8 ЗК), Київської та Севастопольської міських рад (п. «л» ст. 9 ЗК), районних рад (п. «е» ст. 10 ЗК), сільських, селищних, міських рад (п. «й» ст. 12 ЗК), а також районних у містах рад у разі надання таких повноважень відповідними міськими радами (ст. 11 ЗК). Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p. вирішення земельних спорів віднесено до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Чинне законодавство не містить переліку органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, уповноважених вирішувати земельні спори. Згідно з Указом Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 6 січня 1996 p. до системи належать Державний комітет України із земельних ресурсів і підпорядковані йому Державний комітет Автономної Республіки Крим із земельних ресурсів і єдиному кадастру, обласні, Київське та Севастопольське міські головні управління, районні відділи, міські (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів та інженери-землевпорядники сіл і селищ. Оскільки серед повноважень Держкомзему, визначених Положенням про нього (затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 р.), не закріплено вирішення земельних спорів, є підстави вважати, що під органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів у ч. 4. ст. 158 ЗК законодавець розуміє відділи та управління земельних ресурсів на місцях.

До виключної компетенції судів ч. 2 ст. 158 ЗК віднесено:

• спори між громадянами і юридичними особами з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у їх власності, тобто ті, що виникають під час реалізації власником земельної ділянки своїх повноважень щодо належної йому ділянки, між ним і будь-якою іншою особою, якщо її діями порушуються чи іншим чином обмежуються права та охоронювані законом інтереси, а також спори між співвласниками однієї земельної ділянки щодо визначення порядку володіння, користування та розпорядження нею;

• спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Повноваження щодо встановлення і зміни меж районів та міст належать до компетенції Верховної Ради України (п. «г» ст. 6 ЗК), меж сіл і селищ — відповідно Верховної Ради Автономної Ради Крим (п. «з» ст. 7 ЗК), обласних рад (п. «ж» ст. 8 ЗК), меж сіл, селищ, районів у містах — до компетенції Київської та Севастопольської міських рад (п. «ж» ст. 9 ЗК), меж районів у містах з районним поділом — міських рад (п. «и» ст. 12 ЗК).

Відповідно до ч. 3 ст. 158 ЗК органи місцевого самоврядування вирішують три групи земельних спорів у межах відповідних населених пунктів, щодо:

• меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян;

• додержання громадянами правил добросусідства.

• розмежування меж районів у містах.

Ці спори підвідомчі міським радам, оскільки встановлення та зміну меж районів у містах з районним поділом віднесено до їх компетенції (п. «и» ст. 12 ЗК).

Частина 4 ст. 158 ЗК покладає на органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Ст. 111 ЗК містить перелік обмежень прав на земельну ділянку, який не є вичерпним. Відповідно до ст.ст. 112-115 ЗК про обмеження у використанні земель може йти мова при визначенні розташування охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів можуть розглядати спори, які виникають щодо вже встановлених сервітутів і пов’язані з їх скасуванням, оскільки вирішення земельних спорів, які виникають при встановленні земельних сервітутів (ч. 2 ст. 100 ЗК) та при їх припиненні (п. «в» ч. 1 та ч. 2 ст. 102 ЗК), належить до виключної компетенції судів. Наприклад, орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів може розглядати спір про відшкодування збитків, завданих встановленням сервітуту.

Відповідно до ч. 5 ст. 158 ЗК у разі незгоди власників землі або землекористувачів із рішенням органу місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Отже, використавши позасудову процедуру врегулювання земельного спору, власник землі або землекористувач може скористатися судовою процедурою його врегулювання. Причому суд зобов’язаний розглянути спір по суті.

У ЗК процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів не передбачено, його регулює Цивільний процесуальний кодекс України (далі — ЦПК).

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування розглядають земельні спори у позасудовому порядку у п’яти стадіях:

1)порушення позасудового провадження;

2)підготовка до розгляду спору;

3)розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення;

4)оскарження рішення;

5)виконання рішення.

ЗК встановлено суворий порядок, який передбачає обов’язковість всіх п’яти наведених стадій вирішення земельних спорів у позасудовому порядку.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування розглядають земельні спори на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви, за участю зацікавлених сторін, яких має бути завчасно повідомлено про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і якщо немає офіційної згоди на розгляд спору, його переносять. Повторне відкладання розгляду спору можливе лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин під час повторного розгляду земельного спору не зупиняє його розгляду і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

Прийняття рішення — найважливіший момент стадії розгляду земельного спору. У земельному законодавстві не визначено реквізитів такого рішення, однак воно має ^'e2ідповідати загальним вимогам, що їх висунуто до рішень з інших категорій правових спорів, тобто має містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Розгляд земельного спору органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів завершується проголошенням рішення. Момент проголошення рішення, за загальним правилом, є часом його прийняття. Рішення передають сторонам у 5-денний термін із часу його прийняття.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них виписки, брати участь у розгляді, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні й письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з ним, оскаржувати його (ст 160 ЗК).

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування набирає сили з моменту його прийняття. Оскарження цих рішень у суді призупиняє їх виконання.

Рішення щодо земельних спорів виконує орган, який його прийняв.

Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.

Прийняття рішення про відшкодування інших збитків та компенсацію втрат не належить до компетенції органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів у разі виникнення спору в цьому випадку. Відповідно до ст. 207 ЗК втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва — це втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також ті, що завдано обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Їх компенсують незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1279.

Важливою процесуальною гарантією захисту прав та законних інтересів сторін земельних спорів є те, що виконання рішення за спорами може бути призупинено або ж продовжено. Суб’єктами, яким надано право на здійснення відповідних дій, є суд або органи виконавчої влади вищого рівня. Підставами для таких дій можуть бути:

• оскарження рішення однією із сторін;

• неможливість виконання рішення внаслідок стихійного лиха, екологічної або техногенної катастроф;

• припинення діяльності юридичної особи або смерть фізичної особи, які були стороною спору;

• зміна власника земельної ділянки, землекористувача або орендаря, що була стороною спору;

• необхідність вилучення земельної ділянки, яка була предметом спору, для суспільних потреб та ін.

Перелік таких підстав в ЗК не наведено, оскільки в кожному конкретному випадку висновок про необхідність призупинення або продовження терміну виконання рішення приймається з урахуванням як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників.

86. Особливості спорів, які вирішують органи місцевого самоврядування Глава 25 ЗКУ Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори 1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. 3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. 4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин

1. Земельні спори розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. 3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

4. У рішенні органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин визначається порядок його виконання.

5. Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Стаття 160. Права і обов'язки сторін при розгляді земельних спорів Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Стаття 161. Виконання рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів

1. Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

2. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення.

3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.

4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.

+ Важливим способом забезпечення земельних прав суб’єктів є вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами у встановленому порядку. Правові приписи, які регулюють це питання, зосереджені у розділі V кодексу “Гарантії прав на землю” Земельного кодексу. Це свідчить про те, що інститут земельних спорів є одним з різновидів гарантій прав на землю. Земельні спори — це особливий вид правових відносин щодо розв’язання конфлікту, який виникає у зв’язку з порушенням прав та законних інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб’єктів земельних правовідносин. Земельний спір виникає з приводу дійсного або можливого порушення конкретних земельних прав суб’єкта, причому в останньому випадку розгляд спору триває до фактичного з’ясування обставин, що підтверджують відсутність дійсного порушення земельного права. Дії, які можуть певною мірою впливати на права та інтереси суб’єктів і виступати причиною спору, можливі як з боку самих носіїв земельних прав, державних та інших органів, так і з боку сторонніх осіб. Вони можуть бути пов’язані із самовільним зайняттям земельної ділянки, створенням перешкод при її використанні, порушенням меж земельних ділянок тощо. Такі дії порушують суб’єктивні земельні права: право власності, право землекористування та ін. Порушуватися водночас можуть одне або кілька земельних прав суб’єкта. Але ці права мають бути чітко визначені та індивідуалізовані. Сутність вирішення земельного спору компетентним органом полягає у з’ясуванні змісту і меж повноважень сторін спору та встановлення їх обов’язків щодо певних правовідносин. Предметом земельного спору є заявлена вимога суб’єкта цих правовідносин до компетентного органу щодо забезпечення реалізації належних йому суб’єктивних прав, а в деяких випадках — щодо зобов’язання інших суб’єктів спору додержуватися обов’язків, визначених законодавством. Земельні спори неоднорідні за своїм складом. Серед сукупності земельних спорів самостійне місце посідають спори: з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності; щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей; що виникають внаслідок незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів державної влади з питань земельних ресурсів чи органів місцевого самоврядування; що виникають з приводу оренди земельних ділянок. Враховуючи зміст, суб’єктів спору та інші підстави, їх можна класифікувати на окремі групи. Так, земельні спори можна класифікувати за їх суб’єктним складом. З урахуванням цього критерію земельні спори можуть виникати: між громадянами, юридичними особами, територіальними громадами, адміністративно-територіальними одиницями, між громадянами та юридичними особами, спори за участю державних та інших органів, які наділені повноваженнями щодо вирішення земельних спорів. Якщо за основу класифікації взяти особливості змісту спорів, то можна виділити такі спори: пов’язані з приватизацією земель державної і комунальної власності, спори про належність земельної частки (паю); майнові спори, які пов’язані із земельними відносинами. Слід також враховувати, що земля є не тільки територіальним базисом і основним засобом виробництва, а й складовою єдиної екологічної системи. Тому земельний спір можна вважати різновидом еколого-правового спору. На цій підставі всю сукупність земельних спорів за своєю спрямованістю можна поділити на дві групи — суто земельні спори та земельні спори екологічного спрямування. До першої групи належать спори щодо порушення вимог раціонального використання земель, прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, у тому числі й орендарів. Виникнення спорів другої групи пов’язане з негативним впливом на стан земель як елемент довкілля. Це спори з приводу псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами, стічними водами та ін. Класифікація земельних спорів можлива й за іншими ознаками. Ці спори вирішують уповноважені органи у порядку, який встановленому законом. До таких органів ч. 1ст. 158 Земельного кодексу відносить: суди, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Беручи до уваги конституційне положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини (ч. 2 ст. 124 Конституції), слід зазначити, що питома вага земельних спорів, які вирішують суди, зростає. Разом з тим, ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу передбачає, що окрему категорію земельних спорів мають розглядати виключно суди. Так, судовому вирішенню підлягають земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Цей перелік є вичерпним. Судовий захист забезпечує максимум гарантій носіям земельних прав. Практика свідчить, що відновлення порушених земельних прав суб’єктів у судовому порядку є більш ефективним і кваліфікованим. Земельний кодекс не виключає вирішення земельних спорів і в адміністративному порядку, тобто уповноваженими органами місцевого самоврядування та органами державної влади з питань земельних ресурсів. Стаття 12 Кодексу відносить вирішення земельних спорів до повноважень сільських, селищних, міських рад. Ці органи місцевого самоврядування вирішують лише ті спори у межах відповідних населених пунктів, які ввійшли до переліку ч. З ст. 158 Земельного кодексу. Цей перелік включає спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Певними повноваженнями щодо вирішення земельних спорів наділені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Так, відповідно до ч. 4 ст. 158 Земельного кодексу вони вирішують спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. Порядок розгляду земельних спорів зазначеними органами встановлений ст. 159 Земельного кодексу. У цих випадках суб’єктами, що беруть участь у вирішенні земельного спору, є заявник, відповідач або уповноважені ними представники, суб’єкти, які вирішують спір, а також суб’єкти, які не заінтересовані у розгляді спору, але їх участь є допоміжною у вирішення спору (експерти, свідки) та ін. Вирішення земельного спору пов’язане з додержанням вимог певної процесуальної форми. Вона здійснюється у межах таких стадій: порушення справи; підготовка до розгляду; розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення; оскарження рішення; виконання рішення. Сторони спору згідно зі ст. 160 Земельного кодексу мають право знайомитися з матеріалами справи, особисто брати участь у розгляді спору, за власною ініціативою чи на вимогу компетентного органу надавати інформацію, яка має значення для вирішення спору, одержувати копію рішення щодо земельного спору тощо. Повторна неявка без поважних причин сторони не може бути підставою для відкладення розгляду справи. Рішення, що виноситься компетентним органом на основі розгляду земельного спору, має відповідати загальним вимогам, встановленим законом. Воно набирає чинності з моменту прийняття і передається сторонам спору у п’ятиденний термін після його прийняття. Якщо сторона (сторони) не згодна з рішенням, вона має право оскаржити його до вищестоящого органу або у судовому порядку. Оскарження рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи органів місцевого самоврядування у суді призупиняє їх виконання. Вирішення земельних спорів у судовому порядку за участю громадян здійснюється у позовному провадженні. При цьому можуть використовуватися положення постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 25 грудня 1996 р. у частині, що не суперечить чинному Земельному кодексу. Винесене судом рішення можна оскаржити у місячний строк з наступного дня після оголошення у відповідному апеляційному суді. Щодо земельних спорів, сторонами яких виступають юридичні особи або громадяни—суб’єкти підприємницької діяльності, то вони вирішуються господарськими судами.