Система доменних імен
Звичайно, досить важко запам’ятати IP-адреси всіх комп’ютерів мережі, не кажучи вже про всю Інтернет. Тому в 1993 році був створений Інформаційний центр мережі Інтернет (InterNIC — Інтернет Network Information Center), що керує системою доменних імен (DNS — Domain Name System). Цей механізм призначений для підстановки символьних імен доменів, що легко запам’ятовуються, замість числових IP-адрес. Наприклад, співробітникові кафедри комп’ютерних систем НТУУ “КПІ” легше запам’ятати доменне ім’я comsys.ntu-kpi, ніж відповідну йому IP-адресу 10.18.49.102. Після того як вам буде виділена IP-адреса, ви повинні вибрати ім’я домену (у наведеному вище прикладі — comsys). Обране ім’я домену має бути унікальним, крім того, воно не повинно зв’язуватися з якоюсь іншою адресою Інтернету. Ваше ім’я домену додається до ієрархічної бази даних імен доменів. Ім’я домену складається із серій символів, розділених крапками. Права частина імені домену позначає найбільший домен, до якого належить конкретна адреса, а також тип організації, якій належить адреса. Так в імені домену comsys.ntu-kpi.kiev.ua домен .ua означає, що ця адреса належить Україні. У країнах, розташованих за межами Сполучених Штатів, використовуються власні типи доменів, які складаються з двох букв, що позначають країну. Наприклад, домен .ua позначає Україну, .fr — Францію, а .nl — Нідерланди.
Символи, що містяться перед типом домену, служать для позначення зареєстрованого імені піддомену, що належить до IP-адреси. У наведеному прикладі піддомен .kiev позначає місто Київ, піддомен .ntu-kpi — Національний технічний університет України, comsys — кафедру комп’ютерних систем цього університету.
Для збереження і керування іменами доменів використовується ієрархія серверів імен, на яких зберігаються бази даних імен доменів і пов’язані з ними IP-адреси. Якщо користувач мережі хоче підключитися до якоїсь ІР-адреси, то він звертається до локального сервера імен. Цей сервер спочатку намагається знайти IP-адресу у власній базі даних. Знайшовши її, він повертає адресу комп’ютеру, що зробив запит, і той установлює Інтернет-з’єднання. Якщо у локальній базі даних немає відповідного імені, то сервер передає запит наступному за ієрархією серверу. Ім’я буде передаватися нагору доти, поки запит не дійде до кореневого сервера імен (root name server), який містить імена доменів і IP-адреси, що належать до доменів певних типів, наприклад, .com. Якщо IP-адреса є у базі даних кореневого сервера, то вона повертається комп’ютеру, що послав запит. В іншому разі сервер повертає повідомлення про відсутність імені домену.
IP-адреси, що повертаються з кореневого сервера, запам’ятовуються у кеш-пам’яті локального сервера імен доменів. Це робиться для прискорення звертання до часто використовуваних серверів, оскільки зменшує кількість запитів до кореневих серверів імен.
10.3. Транспортна служба
Основним призначенням служб і протоколів транспортного рівня є забезпечення надійного зв'язку між прикладними процесами комп'ютерної мережі. Відповідно, в еталонній моделі OSI протоколи транспортного рівня займають проміжне положення між мережевими та прикладними протоколами (рис. 10.5).
Рис. 10.5. Транспортний рівень в еталонній моделі OSI
Як відомо, якість передачі інформації здебільшого визначається мережею зв'язку. Природно, що за допустимого рівня надійності передачі (наприклад, в оптоволоконних лініях зв'язку) вистачає мінімального набору транспортних послуг і найпростішого протоколу обміну інформацією. Особливого значення транспортні протоколи набувають у комп'ютерних мережах, передавальне середовище яких характеризується відносно високим рівнем помилок і низькою надійністю передачі даних. У цьому випадку забезпечення необхідного рівня якості передачі даних досягається за рахунок ускладнення протоколу транспортного рівня.
Транспортна служба дозволяє користувачеві під час встановлення з’єднання застосовувати бажані, допустимі та мінімальні значення для різноманітних службових параметрів. Транспортний рівень в залежності від доступної йому мережевої служби (або служб) визначає можливість надання потрібного сервісу. До основних параметрів якості обслуговування транспортного рівня відносяться: затримка встановлення з’єднання, ймовірність невдалого встановлення з’єднання, пропускна здатність, затримка доставки, залишкова доля помилок, захист, пріоритет, стійкість з’єднання.
Затримка встановлення з’єднання являє собою проміжок часу між запитом транспортного з’єднання і отриманням підтвердження. Цей параметр включає в себе час обробки запиту віддаленим транспортним об’єктом.
Ймовірність невдалого встановлення з’єднання означає ймовірність того, що з’єднання не буде встановлено за максимальний час затримки встановлення з’єднання, наприклад, через перенавантаження мережі.
Пропускна здатність визначає кількість переданих байтів даних за секунду. Пропускна здатність визначається окремо у кожну сторону.
Затримка доставки показує час від моменту відправки повідомлення користувачем транспортного рівня комп’ютером-відправником до його отримання користувачем транспортного рівня комп’ютером-одержувачем. Як і пропускна здатність, затримка доставки вимірюється у кожну сторону окремо.
Залишкова доля помилок визначає відношення втрачених або пошкоджених повідомлень до загальної кількості повідомлень. Теоретично залишкова доля помилок повинна дорівнювати нулю, так як компенсація всіх помилок, які з’являються на мережевому рівні, складає задачу транспортного рівня.
Параметр захисту дозволяє користувачеві транспортного рівня виявити свою зацікавленість у наданні транспортним рівнем захисту від несанкціонованого доступу сторонніх осіб до даних, що передаються.
Значення пріоритету дозволяє користувачеві транспортного рівня вказати, що деякі його з’єднання є більш важливими, ніж інші. У випадку перевантаження мережі з’єднання з більш високим пріоритетом будуть обслуговуватися у першу чергу.
Параметр стійкості вказує на те, що транспортний рівень самостійно може завершити з’єднання у випадку перевантаження або інших внутрішніх проблем.
Параметри якості обслуговування задаються користувачем транспортного рівня при запиті з’єднання. Вони можуть бути задані як бажаними, так і мінімально допустимими. Іноді транспортний рівень може відразу визначити, що деякі з параметрів є недосяжними. У цьому випадку він повідомляє користувача, що спроба встановлення з’єднання виявилась невдалою, навіть не звертаючись до адресата. У повідомленні вказується причина відмови.
В інших випадках транспортний рівень знає, що він не може надати користувачу необхідне значення параметру, проте він може забезпечити більш низьке, допустиме значення. При цьому він надсилає зменшене значення разом з мінімально допустимим значенням параметра віддаленому комп’ютеру з проханням встановити з’єднання. Якщо віддалений комп’ютер може надати величину параметра вищу за мінімальну, він виступає із зустрічною пропозицією. Якщо комп’ютер не може виконати мінімальної вимоги, він відповідає відмовою.
Цей процес має назву узгодження параметрів. Після узгодження параметрів вони залишаються такими до розриву з’єднання.