3.3. Маси в політиці

Факти останнього часу однозначно показують: у минуле відходять ті часи, коли правлячі кола могли приймати важливі політичні рішення без врахування і підтримки масових настроїв.

Масову політичну поведінку регулюють меяанізми двояко-го роду. 3 одного боку, це об'єктивні чинники. що визначають характер, причини, рамки і спрямування політичних дій. Вони задані соціально-економічними умовами і політичними інститу-тами. 3 другого боку, існують внутрішні, суб'єктивні психологіч-ні механізми політичної повєдінки. Поведінка людей відносно політичної системи, як і будь-яка інша поведінка, детермінована

151

думками, почуттями, настроями — психікою. Дії маси як суб'єк-та політичної поведінки підпорядковуються закономірностям Масової психології, одним із важливих складових якої є масові настрої. Саме вони виступають в якості одного із суттєвих ме-ханізмів, що визначають політичну поведінку масового суб'єкта. Наведемо розширену типологію маси на основі типів Д. Бел-ла, за якою поняття "маса" трактується вченими переважно як:

1) юрба;

2) публіка;

3) гетерогенна аудиторія, що протистоїть класам і відносно го-могенним групам;

4) як агрегат людей, у якому не розрізняться групи й іщщвідуу-ми;

5) як рівень некомпетентності, як зниження цивілізації;

6) як продукт машинної техніки і технології;

7) як надорганізоване бюрократизоване суспільство, в якому па-нують тенденції до позбавлення індивідуальності і відчуже-ності. ,

Г.Лебон, у свою чергу, підрозділяє масу на такі різновиди:

1) юрба;

2) "зібрана публіка";

3) "незібрана публіка".

Охарактеризуймо наведєні різновиди маси за Г.Лебоном.

1. Існують традиційні розходження між інтерпретацією явища юрби з політичної точки зору, з одного боку, та з психологічної, з іншого.

Згідно з політичною точкою зору, юрба — це будь-які не-санкціоновані владою масові прояви протесту. Проте, не-санкціонований мітинг може бути цілком організований, упоряд-кований та дисциплінований. За певних випадкових або спеці-ально підготовлених кимось обставин поводження людської маси, спонукуваної за ірраціональними законами юрби, мінливе.

3 психологічної точки зору, під юрбою слід розуміти від по-чатку не організоване скупчення людей, або таке, що втратило організованість, не має загальної усвідомленої мети чи втратило її та, як правило, знаходиться в стані емоційного збудження.

2. Зібрана публіка являє собою скупчення деяко'ї кількості людей, що мають схожі очікування певних переживань або цікавляться одним і тим самим предметом (від глядачів у тєатрі до учасників

152

V політичних мітингів). Основа об'єднання такої публіки — подіб-,- ність установок, орієнтації і готовності до ді'ї, що виникають під ■"' впливом одних і тих самих стимулів (фільму, театральної поста-'Новки, лєкції чи дискусії).

■^!3. Незібрана публіка. До неї відносять електоральні маси, що ви-'* никають під впливом політичної реклами, або маси шануваль-ників кумирів сучасної'музики. Це велика кількість людей, мис-ілення й інтереси яких орієнтовані ідентичними стимулами в од-/ному напрямку, людей, що мешкають не "одне з одним", а "одне .біля одного" (наприклад, "аудиторія НТВ"; користувачі Інтерне-і ту тощо).

Основні характеристики маси: ;<1) статистичність, тобто аморфність маси, 'її незвідність до са-мостійного, структурованого утворення (групи); 2) стохастична, імовірнісна природа маси, тобто відкритість, > розмитість її меж, невизначеність її' складу в кількісному і

якісному відношєнні; : 3) ситуативність, тимчасовість її існування; ' '■ 4) виражена гетерогенність, різнорідність складу маси.

Події, що відбуваються в українській політиці, потребують на уважне та глибоке вивчення феномена юрби. Для українсько-го суспільства це тим більш актуально, що у вітчизняній науці те-орія керування масами розроблена в недостатній мірі в силу не-актуальності даної' проблематики для ідеології радянського періоду. Відкрите демократичне суспільство, побудова якого за-декларована Україною в її головному законі — Конституції — має на мєті свободу політичних зборів.

Оцінюючи характер поведінки людей, виділяються, насам-перед, пасивні й активні різновиди юрби. Пасивна юрба — сти-хійне скупчення людей із відсутністю стимулів до будь-чого, 3 відсутністю невдоволення. Юрба пасивного характеру швидко збирається і так само швидко розсіюється. Емоційна компонента в цій юрбі майже не виражена і виявляється в свого роду лише "зараженні" цікавістю. Активна юрба обов'язково має сильно виражений емоційний заряд, і на що він спрямовуватиметься, за-лежить від обставин.

Одним з найнебезпечніших варіантів активноїюрби є юрба агресивна. Це вид юрби, що намагається вирішити ті чи інші •соціально назрілі проблеми насильницьким шляхом, при цьому

153

втрачає раціональну основу для своїх дій і виміщає почуття гніву та невдоволеності на цілком випадкових об'єктах. Юрба, що ря-тується, перетворюється на панічну, якщо доступ людей до спо-собів та засобів порятунку стає невизначеним або обмеженим. Користолюбна юрба є скупченням людей, спонукуваних прагаен-ням до мародерства, розкрадання матеріальних цінностей, що стали зненацька доступними через ті чи інші обставини.

Не варто*в таких випадках спричинювати в усьому тільки "кримінальний елемент": аналіз поводження при стихійних лихах показує, що і добропорядні люди зазвичай за певних обставин, коли їм здається, що не перед ким відповідати, долучаються до юрби мародерів. Тенденція до "раціоналізації", тобто до виправ-дання перед самим собою своїх дій (все однак майно пропало б; його вкрав би хтось інший; хазяї майна, напевне, загинули тощо), становить той психологічний механізм, що залучає совість та по-чуття відповідальності за вчинений злочин. Це теж феномен юрби.

Одним з найбільш принципових є питання про умови ви-никнення таких масових проявів, що можна назвати феноменом юрби. Дослідники слушно окреслюють два типи таких розумінь: довгострокового та ситуативного характеру. До першого відно-сяться будь-які економічні, соціальні, політичні й інші чинники, відносно тривалі дії, що створюють високий рівень напруженості в суспільстві, формують та нагнітають почуття незадоволеності, безпорадності і розпачу. Протягом української історії було чима-ло чинників соціальної напруженості; період перебудови, а зго-дом ринку, суперечливий етап відбудови національної держав-ності, з одного боку, уможливив масові виступи та акції протес-ту населення, а з іншого — спричинив нові чинники у вигляді за-гострення суспільних протиріч і пов'язаних із ними наслідків.

Таким чином, виник той необхідний збіг обставин, за яко-го соціальні вибухи відбуваються з будь-яких приводів, що спри-чиняють ситуативні умови як масових проявів загалом, так і фе-номену агресивної юрби зокрема. Необхідно підкреслити, що ак-тивізуюча роль завжди належить умовам довгострокового ха-рактеру, і ситуативні прояви набувають сенсу лише в контексті перших, тому їхній конкретний сенс не має самостійного значен-ня і може проявитися в чому завгодно — від будь-яких політич-них подій до простого побутового епізоду або навіть чутки. До 154

■Ього слід додати, що спізнілі або неадекватні дії влади нєрідко є ■ітуативними умовами, що лише загострюють події. •■ Як показали спостереження і зйомки, зроблені з вертоль-■тів, усі юрби на початку їхнього утворення й у стані відносного Ьіокою мають тенденцію набувати колоподібної форми (якщо тому не заважає рельєф місцевості, будинки тощо). При цьому ■арактерно прямування одних людей до центру юрби, а інших, ■ввпаки, до периферії. Цей процес (змішання напрямків) має дво-■ке значення: з одному боку, воно розглядається, як спосіб поши-Вення інформащї в юрбі, з іншого дозволяє розділити людей за Ктупенем їхньої активності. Найбільш активні і готові взяти [участь в діях юрби прагнуть до її центру; більш пасивні тяжіють Ідо периферії. Важливо відзначити, що стан страху та непевності рприяє тяжінню людей убік центру юрби.

г Межі юрби зазвичай мають досить рухливий характер, у

Ірезультаті чого постійно змінюється положення людей най-растіше поза їхньої волі і бажання: так, просто зацікавлений мо-рсе зненацька опинитися в центрі юрби в результаті залучення до рйеї нової групи людей. Цей момент має значення при оцінці скла-| ду юрби та рівня активності її різних ділянок. У кожному окремо-\ му випадку склад юрби залежить на загал від таких причин, з ' яких вона виникла.

При дослідженні феномену юрби політичною психологією розглядаються чутки як характерний засіб передачі та поширен-ня інформації в юрбі й одна з її характерних особливостей. У про-цесі переказу (передання) чутки спрощуються: стають коротши-ми, більш точно вираженими, зручнішими для сприйняття; при цьому вони набувають загостреного характеру, тобто містять менше деталей і більш сфокусовані.

Головне практичне питання, що цікавить суспільство й особливо правоохоронні органи — як забезпечити контроль над поводженням юрби — залишається без відповідь Найрозумні-ший вихід — не припускати виникнення такого явища, як агре-сивна юрба, але для цього потрібно усунути довгострокові умо-ви, що створюють почуття соціальної дисгармонії, невдоволен-ня, розпачі, безвихідності. Якщо відбуваються будь-які події, що можуть спровокувати появу агресивної юрби, або починає зби-ратися юрба, необхідно приймати термінові засоби інфор-маційного, організаційного і тактичного характеру до недопу-

155

щення концентрації великої кількості людей в одному місці. Зок-рема, необхідно хоча б тимчасово ізолювати від людей нефор-мальних лідерів і призвідників безладу (найкращий привід для цього — участь в переговорах із владою) і задіяти людей, що мог-ли б позитивно впливати на юрбу.

У випадку, якщо зібралася агресивна юрба, корисні такі ре-комендації:

• без крайньої необхідності не починати ніяких заходів впливу на юрбу, ні в якому разі не намагатися стиснути її або витисну-ти з займаного місця, не припускати давки, виникнення паніки;

• блокувати підходи до юрби, не допускаючи її поповнення, тяг-ти час — він працює проти юрби — люди втомлюються, й 'їхня активність знижується;

• усунути емоції, не відповідати на образи, проявляти витрим-ку; це пов'язано з тим, що для людини в юрбі і для юрби зага-лом характерна імпульсивність;

• не варто вступати в розмови з людьми — слід обмежуватися відповіддю: "Ми виконуємо наказ"; це пов'язано з тим, що в людей у юрбі через переважання емоцій знижується рівень інтелекту і доказувати їм будь-що безглуздо;

• чітко виконувати накази керівництва;

• без необхідності не підпускати до себе людей;

• постійно (через прилади посилення мовлення) інформувати людей про коридори виходу, про відповідальність, про засто-совувані заходи для усунення причин, з яких зібралася юрба;

• не варто перешкоджати виходові людей із юрби, але тільки че-рез зазначені коридори виходу, де мають бути організовані фільтраційні пункти;

• варто запропонувати людям виділити зі свого середовища групу для ведення переговорів;

• для спілкування з юрбою та ведєння переговорів необхідно ви-користовувати спеціально відібраних (особистісні якості гра-ють тут вирішальну роль) і навчених старших офіцерів;

• переговори треба вести, не припиняючи їх, запропонувавши зняти додаткові вимоги.

Масова психологія розглядає окрему людину як члена пле-мені, народу, касти, стану або ж як складову частку людської юр-би, що в певний час і для певної мети організується в масу. Яви-ща, що проявляються в цих особливих умовах — вираження 156

Ьсобливого, кардинально не обґрунтованого первинного позиву, во в інших ситуаціях не проявляється.

Е, Одним із найважливіших ранніх досліджень дій юрби була іррбота Г.Лебона "Юрба", опублікована в 1895 році, — результат ШИвчення революційно настроєного простолюду в період Фран-щузької революції. На думку вченого, поводження людей, охоп-! лених загальним рухом юрби, значно відрізняється від їхнього '^юводження в менших групах. Під впливом юрби, що зібралася, індивіди спроможні до вчинення як варварських, так і героїчних учинків, яких вони і самі від себе не очікують. Наприклад, рево-люційна чернь, що штурмувала Бастилію, безсумнівно, не дума-ла про понесені втрати, а вуличні юрби в 1789 році явили світу численні випадки бездумної жорстокості. Г.Лебон писав: "У ізо-ляції людина може бути культурним індивідом; у юрбі ж вона діє, як їй підказує інстинкт. Вона пройнята стихійністю, жор-стокістю, ентузіазмом та героїзмом примітивних істот".

Ідеї Г.Лебона замовчувалися, хоча багато авторів згодом запозичали їх. Виступаючи консервативним критиком демокра-тії, Г.Лебон розглядав Французьку революцію як початок епохи, в якій "юрби", тобто маси пересічйих громадян, домінують над своїми законними правителями. На думку Г.Лебона, великі гру-пи, включаючи парламентські асамбдеї, не в змозі приймати раціональні рішення, як це можуть р@бити окремі індивіди, як і вуличні юрби, вони схильні до масових порушень, моди чи при-мусу. Вчений хотів продемонструвати, що демократія викликати-ме більш примітивні реакції людських істот, придушуючи більш високі, більш цивілізовані схильності.

Проте, деякі з ідей Г.Лебона, принаймні, про вуличні юрби, вважаються обґрунтованими. Шдтверджено, що скупчєння в од-ному місці великої кількості людей у деяких умовах може спричи-нювати колективний рух, що призводить до незвичних типів ак-тивності: часом глядачі "божєволіють" на концертах поп-музики або ж буянять під час спортивних зустрічей. Іноді охоплені панікою люди кидаються в безпєчне місце, навіть якщо при цьо-му давлять або затоптують навколишніх на смерть. Юрби людей у лютому збудженні можуть проходити по вулицях, по-звірячому б'ючи або вбиваючи тих, хто їм вбачається ворогами.

При вмиканні в людську юрбу, що набула властивість "пси-хологічної маси", індивід почувається, думає і діє цілком інакше,

157

ніж можна було б від нього очікувати. Г.Лебон у "Психології мас" відзначав: "...У психологічній масі найдивніше таке: якого б роду не були складові її індивіди, якими схожими або несхожими не були б їхній спосіб життя, заняття, їхні характери та ступінь ін-телігентності, але одним тільки фактом свого перетворення на масу вони набувають колективну душу, в силу якої вони зовсім інакше почуваються, думають та діють, аніж кожний з них окре-мо б почувався^думав і діяв. Є ідея та почуття, що виявляються або задіюються тільки в індивідів, об'єднаних у маси. Психо-логічна маса є... нова істота з якостями зовсім іншими, ніж якості окремих клітин".

Г.Лебон також вважав: "Свідоме розумове життя являє со-бою лише досить нєзначну частину несвідомого душевного жит-тя... Наші свідомі дії виходять особливо зі сформованого під впливом спадкоємності несвідомого субстрату. Субстрат цей створюють у собі незліченні сліди прародичів, сліди, з яких ство-рюється расова душа. Поза мотивів наших учинків, у яких ми зізнаємося, безсумнівно, існують таємні причини, в яких ми нє зізнаємося, а за ними є ще більш таємні, про які ми навіть і не знаємо. Більшість наших повсякденних учинків є лише вплив прихованих, непомітних для нас мотивів".

У масі стираються індивідуальні досягнення окремих лю-дей, і зникає їхня своєрідність; несвідоме виступає на перший план, зноситься психічна надбудова, яка настільки по-різному розвинута в окремих людей, і оголюється нєсвідомий фундамент, в усіх однаковий. Наведемо ще одну важливу точку зору Г.Лебо-на для суджєння про масового індивіда: "Крім того, через один лише факт своєї приналежності до організованої маси людина спускається на декілька щаблів нижче по сходинах цивілізації. Будучи поодинокою, вона була, ймовірно, освіченим індивідом, у масі ж вона — варвар, тобто істота, зумовлена первинними по-зивами. Вона має спонтанність, поривчастість, дикість, а також ентузіазм та героїзм примітивних істот". Г.Лебон особливо ак-центує на зниженні інтелектуальних досягнень, яке відбувається в людині при розчинєнні її в масі.

Будучи в основі своїй цілком консервативною, маса має глибоку відразу до всіх нововведень і прогресу та безмежне бла-гоговіння перед традиціями. Масові дії відбуваються в ході рево-люцій і при багатьох інших обставинах менш драматичних 158

, соціальних змін — наприклад, під час міських погромів. Дії юрб погромників загалом можуть здаватися деструктивними і випад-ковими, але часто служать певним цілям, заради яких вони були початі.

Коли маса розкладається, виникає паніка. Характеристики паніки в тому, що жодний наказ начальника більш не удос-тоюється уваги, і кожний печеться про себе, нє рахуючись з інши-ми. Пгантський безглуздий страх зростає до такого рівня, що здається сильнішим від всіх зв'язків і турбот про інше. Тепер, ко-ли індивід пєчеться тільки про самого себе, коли він із небезпе-кою віч-на-віч, він зазвичай оцінює її вище. Приклад — пожежа в театрі або іншому місці розваги. Втрата полководця також по-роджує паніку, причому небезпека залишається тією ж самою, але якщо розривається зв'язок із керманичем, то, як правило, рвуться і взаємні зв'язки між масовими індивідуумами з усіма наслідками з цього.

С.Кара-Мурза, простежуючи питання маніпуляції свідоміс-тю, зауважував, що у 50-і роки XX сторіччя стрижнем усієї докт-рини маніпуляції суспільною свідомістю став психоаналіз і, на-сампєред, вчення про підсвідомість. У цій концепцїї З.Фрейд оформив думку, що вітала в повітрі, про те, що в підсвідомості таїться могутня сила. М.Заболоцький у поемі "Битва слонів" ("Битва слов! Значений бой!") писав:

"Европа сознания

в пожаре восстания.

Невзирая на пушки врагов,

стреляющие разбитьіми буквами,

боевьіе Слоньі Подсознания

вьілезают и топчутся...

Слоньі Подсознания!

Боевьіе животньіе прєисподней!

Они стоят, приветствуя весельім воем

все, все, что добьіто разбоєм".

Піддаючись радянському оптимізмові, М.Заболоцький закінчив поему сценою примирєння ("и Слон, рассудком приру-чаем, ест пироги и запивает чаем"). Насправді все не так просто.

Вважається, що затвердженню психоаналізу як основи док-трини маніпуляцїї свідомістю сприяли успіхи її застосування в області реклами. Але, власне кажучи, на практиці ідеями психо-

159

аналізу (не посилаючись, звичайно, на Фрейда) користувалися в дуже ефективній пропаганді фашисти — вони зверталися не до розуму, а до інстинктів. Щоб мобілізувати останні, вони за допо-могою цілого ряду ритуалів перетворювали аудиторію, що вклю-чала різні прошарки суспільства, в юрбу — особливу тимчасово виникаючу спільноту людей, охоплену спільним потягом. Один із небагатьох близьких до А.Птлера інтєлектуалів, архітектор А.Шпеєр писав у своїх спогадах: "I Гітлер, і Геббельс знали, як розпалювати масові інстинкти на мітингах, як грати на пристра-стях, що ховаються за фасадом розхожої респектабельності. Досвідчені демагоги, вони справно сплавляли заводських робітників, дрібних буржуа та студентів в однорідну юрбу, фор-муючи за своєю примхою її судження".

На переконання С.Кара-Мурзи, фашисти виходили з фрей-дистського сексуального образа: керманич-чоловік має спокуси-ти жінку-масу, якій імпонує груба та ніжна сила. Це ідєя-фікс фа-шизму, вона обігравалася безугшнно. Вся механіка пропаганди уявлялася як зваблення та доведення до несамовитості ("фанати-зації") жінки. Тут — опора на перший головний у вченні Фрейда сексуальний інстинкт, Ерос (у психоаналізі слово "інстинкт" має інший, ніж у фізіології, зміст; це нє безумовний рефлекс, а потяг). До речі, сам З.Фрейд був, вочевидь, вражений новаторством фа-шистської пропаганди й у 1933 році подарував Б.Муссоліні свою книгу, назвавши його в присвяті "Героєм Культури".

Другий блок прийомів, за допомогою яких фашисти фана-тизували маси, звертаючись до підсвідомості, спирається на інший головний у психоаналізі Фрейда інстинкт — інстинкт смерті, Танатос. Культ смерті пронизує всю риторику пропаган-ди фашистів. "Ми — наречені Смерті", — писали фашисти-по-ети. Режисери масових мітингів-спектаклів відродили стародавні культові ритуали, пов'язані зі смертю та погребанням. Метою бу-ло розпалити, особливо в молоді, найархаїчніші погляди на смерть, запропонувавши, як засіб її "подолання", самим стати служителями Смерті (так удалося створити особливий, небува-лий тип нелюдськи хороброї армії — СС).

Ймовірно, можна вважати нещастям роду людського той важкий висновок, до якого прийшли прагматики від психо-аналізу, що підрядилися спочатку маніпулювати свідомістю в ко-мерційній рекламі, а потім і в політиці: маніпулятору простіше за 160

%се укласти союз з низькими і темними Суб-Ялюдини. Легше 'вбудити і перетворити в потужний імпульс порочні, придушені іютяги, підсилити і "підкупити" їх, спонукати зробити огидну для всій особистості в цілому справу. Нехай ця перемога союзу 'Маніпулятора з низькою іпостассю людини тимчасова і навіть ко-роткострокова. Для цілей маніпуляції цього зазвичай достатньо, йому важливо домогтися потрібного вчинку — нехай потім ро-Зум і совість людини розкаюються. Як люблять говорити, плига-ючи від радості, усі маніпулятори, "поїзд уже пішов".

Схильність саме низьких рис характеру до укладання сою-зу з "зовнішнім ворогом" — маніпулятором — є спільний висно-вок багатьох досліджень. А нещастям людства це стало тому, що саме на цій засаді виникла величезна індустрія активізації низь-ких потягів людини, що безупинно отруює всю масову культуру та сферу спілкування.

Парламєнтські зібрання являють собою юрбу неоднорідну й анонімну. Незважаючи на різний у різні епохи й у різних на-родів склад, вони виявляють численні подібні риси. Парла-ментські зібрання в дуже несхожих одна на одну країнах, напри-клад, у Греції, Італії, Португалії, Іспанії, Франції дуже подібні за характєром дебатів та голосувань і заподіюють однакові труд-

нощі урядам.

Втім, режим парламентаризму втілює ідеал усіх сучасних цивілізованих народів, незважаючи на те, що в основі його ле-жить хоча й узвичаєна, але помилкова ідея, що багато зібраних докупи людєй скоріше віднайдуть мудре і незалежне рішення проблеми, ніж невелика їхня кількість. Парламентські зібрання виявляють риси, властиві будь-якій юрбі: примітивність ідєй, дратівливість, збуджуваність, надмірність почуттів, що превалю-ють, піддатність впливу ватажків. Проте, парламентську юрбу, хоча б через її дуже специфічний склад, відрізняють також деякі

особливості.

Найважливіша її риса — схильність до примітивних, спро-щених думок. Сковані догматами і логікою, з головами, повними невизначено-загальних міркувань, парламенти проводять у жит-тя свої незмінні принципи, не звєртаючи уваги на події. Парла-ментські юрби дуже легко піддаються навіюванню; як і в усякій юрбі, навіювання йде від ватажка. Але сугестивність парла-

161

ментських зборів має чіткі межі: так, з питань, що торкаються місцевих інтересів, кожний член парламенту має настільки сталу та не схильну ні до яких змін думку, що ніякі аргументи не в змозі їх похитнути. Навіть талант Демосфена не зміг би змусити депу-тата голосувати якось інакше з питань, що торкаються інтересів впливових груп виборців.

У загальних же питаннях стійкість думок зникає, і на пар-ламент можуть впливати навіювання ватажків, що виділяються в зібраннях, але не так, як у звичайній юрбі. Кожна партія має своїх лідерів, що іноді справляють в парламентських зібраннях рівний (по відношенню один до одного) вплив, а, оскільки депу-тат систематично піддається протилежним навіюванням, він най-частіше за якусь чверть часу спроможний перемінити свою дум-ку на прямо протилежну та додати до тільки-но прийнятого за-кону якусь статтю чи поправку, що цілком скасовує його. Тому законодавчі зібрання поряд із дуже визначеними приймають і ду-же розпливчасті рішення. Коли парламентські зібрання досяга-ють деякого градусу збудження, вони стають схожими на звичай-ну різнорідну юрбу, крайні почуття охоплюють їх. Вони спро-можні на героїзм і на самі мерзенні низькості; індивід перестає бути самим собою і спроможний проголосувати за міри, що йдуть на шкоду навіть його власним інтересам.

На щастя, ці риси парламентських зібрань непостійні: ці зібрання лише іноді перетворюються на юрбу. У більшості ви-падків люди, що їх складають, зберігають свою індивідуальність, і тому парламенти спроможні приймати конструктивні закони. Що-правда, ці закони найчастіше готуються спеціалістами в кабінетній тиші, і тому вони являють собою плід праці одного індивіда, а не цілих зібрань. Ці закони відносять до числа найкращих, а невдалі колективні поправки зазвичай лише псують та руйнують їх.

Всупереч усім труднощам, пов'язаним із діяльністю парла-ментських зібрань, вони все-таки являють собою найкращий із винайдених способів самоврядування народів і самої можливості їхнього самозахисту від ярма особистої тиранії.

О.Дем'янчук робив припущення, що в разі, якщо мирозгля-датимемо державну владу як трикутник, однією стороною якого є президентська гілка влади, другою — парламентська і тре-тьою — судова, то власне судова мусить стримувати й об'єднува-ти президентську й парламентську гілки влади. Отже, судовий 162

■ьвекгор відіграє роль стимулюючого і впорядковуючого чинника.

Президентський і парламентський вектори в розвинених держа-

вах разом із судовою владою становлять майже ідеальний рівно-

бічний трикутник. Тобто немає повного збігу інтересів діяльності

і парламенту й президента, але є певний сумарний рух уперед.

У державах зі слабкою судовою і слабкою президєнтською владою часто-густо спостерігається протилежна орієнтація цих двох вєкторів. Згадаймо Росію 1993-го року, коли відсутність до-сить сильної судової влади призвела до того, що президент всту-пив у збройний конфлікт з парламентом. Тобто вектори інте-ресів, вектори діяльності президента й парламенту були абсолют-но протилежними саме тому, що вектор судової влади на той час був відсутній у Росії. Зараз у Білорусі діяльність парламенту фак-тично повністю збігається за напрямом з діяльністю президента і президент фактично підміняє діяльність парламенту.

О.Дем'янчук, проаналізувавши діяльність українського парламенту, дійшов висновку, що цей кут між векторами пар-ламентської і президентської діяльності практично становить 90 градусів, тобто воїш є перпендикулярними. Вони не є супереч-ливими, але і не є взаємодіючими. Зараз установився певний па-ритет інтересів, коли парламент не особливо впливає на прези-дента, і президент не рсобливо впливає на парламент. Унаслідок цього у нас зараз створилися умови для подальшого зближення напрямків діяльності парламенту і президента.

Більш як за десятиріччя після прийняття Декларації про державний сувєренітет український парламент пройшов, ймовірно, найважчу частину свого складного шляху становлен-ня. Все частіше мітинговий підхід до розгляду питань на засідан-нях парламенту, в комісіях змінюється на професійний, набагато рідше зараз звучать антидержавні лозунги повернення до СРСР, утворення якихось нових наддержавних структур і т.ін. Поліпши-лася координація дій окремих фракцій парламенту з шдготовки нових законів. Звичайно, перєд парламентом стоїть багато за-гальних проблем, скажімо, проблема відкритості своєї політики. Однією зі складових частин цієї проблеми є проблема відкритого лобіювання, узаконення лобіювання тих чи інших законів, рішень Верховної Ради України. Зараз це все відбувається неяв-но, нібито на незаконних підставах, а взагалі в цивілізованому світі лобіювання є абсолютно законним і нормальним способом

163

вирішення і поточних і стратегічних питань діяльності держави в економічній та соціальній сферах.

Таким чином, український парламент мав би бути, але по-ки що не є найвищим представницьким органом держави. Він є найвищим законодавчим органом, водночас президент країни має можливість видавати рівноцінні законам акти, які іноді навіть суперечать законодавству, затвердженому Верховною Ра-дою. Отже, оптимальне розподілення функцій і обов'язків між окремими гілками влади досі відсутнє, і остаточне зосередження законодавчих функцій у руках Верховної Ради України не відбу-лося. У той самий час, Верховна Рада іноді намагається прийма-ти рішення виконавчого характеру, чого вона в принципі не по-винна робити. У Верховній Раді відсутній прямий безпосередній зв'язок регіональних і місцевих законодавчих органів як компо-нент діяльності найвищого парламентського органу.

Підкрєслюючи домінантну роль Верховної Ради у станов-ленні українського парламентаризму, О.Дем'янчук відзначує, що це є справою й обов'язком не лише парламенту. Цей складний і важливий процес потребує постійних і всебічних зусиль інших державних органів, насамперед, адміністрації президента Ук-раїни, Конституційного Суду, Кабінету міністрів. Велике значен-ня має діяльність недержавних структур, які в розвинених демо-кратичних суспільствах відіграють помітну роль у прийнятті важливих законів, у формуванні законодавчого поля держави.

Загалом, турбота про зростання паростків парламєнтариз-му має стати справою всього суспільства.

В.Серебрянніков, аналізуючи масову свідомість у військовій проекції, робить висновок про те, що в суспільній свідомості уко-рінюються стереотипи насильницького вирішення військових пи-тань. XX сторіччя виявилося найбільш войовничим і кривавим — неухильно зростала частота війн та збройних конфліктів. Рекорд-ним виявилося останнє десятиліття XX сторіччя. У 90-і роки відбулося більш як 100 війн, у яких брали участь біля 90 держав (значно більше, ніж у Другій світовій війні) і загинуло 7-9 міль-йонів осіб. Початок XXI сторіччя також не додав пацифістсько-го оптимізму в плані еволюції політичних технологій, оскільки воно ознаменувалося, насамперед, подіями "чорного вівторка" 11 вересня 2001 року, афганською й іракською війнами.

164

Між тим, готовність боротися за свою країну поділяє дале-ко не абсолютна більшість народів. До середини 90-х років такі громадяни складали: у США й Англії — біля 70%; у Росії — 66%; Фраиції, Іспанії і Португалії — біля 50%; Німеччини й Італії — 34%.

Останні війни XX сторіччя і перші війни XXI — косовська, чеченська, афганська й іракська — свідчать про глибоку укорі-неність стерєотипів вій'ни і насилля у свідомості та психології лю-дей. Пацифістська ейфорія, що не раз виникала в XX сторіччі, порівняно легко тонула в шалених хвилях традиційного відно-шення до війни. Головна причина полягала в тому, що не відбу-лося докорінної зміни відношення до війни і насильства з боку політиків, діячів науки, мистецтва, ЗМІ. Війна входить щодня в кожний будинок у вигляді теле- та радіорепортажей.

I усє ж таки роль суспільної думки у всіх процесах соціаль-ного життя зростає, і тому вона як істотна соціальна сила стає об'єктом більш пильної уваги політики.

У 2000 році американська газета "Меш-Уогк розІ"^: провела ціїсаве соціологічне опитування серед користувачів комп'ютер-них мереж. їм було запропоновано визначити найвідоміших злодіїв II тисячоріччя.

Пальму першості було віддано А.Птлеру. Другє місце посів Б.Клінтон, а шосте місце в "чорному списку" "найвидаткіших злодіїв" тисячоріччя посіла його дружина Х.Клінтон. Між по-дружжям Клінтонів розташувалися такі одіозні персонажі всесвіт-ньої історії, як І.Сталін, Пол-Пот та есесівський лікар Мєнгєлє. Виходячи з даних опитування, більш "добрими" людьми, у порівнянні з екс-президентом США, виявилися Чінгісхан, тиран-синовбивця І.Грозний, граф Дракулата маньяк-убивця Джек-По-трошитель, які посіди відповідно 11-е, 17-е, 20-е та 25-е місця.

За даними української газети "Вечірні вісті" на кінєць 2002 року, в якості глобальних загроз світові псред англійцями постали три постаті: У. Бен-Ладен, С.Хусейн та Дж.Буш. Зараз вже не дивують лозунги, слогани та плакати антивоєнних акцій останніх років у всьому їхньому розмаїтті на зразок: "Клінтон (зараз Буш) — Гітлер" "НАТО — це нацизм", абревіатура НАТО розшифровувалася як "Нацистська американська терористична організація", "Буш, Блер, Пауелл — світовий сатана", "Буш, зай-

165

майся коханням, а не війною", "Буш, заварюй чай, а нє війну", "А скільки сьогодні ти вбив дітей, Буш?" тощо.

Питання для самоконтролю:

1. Який підхід до ролі особистості в політиці Вам співзвучний найвищою мірою та чому?

2. Чому політико-психологічні дослідження феномену лідерства являють собрю найяскравіший розділ в науці?

3. Чи потрібні суспільству політичні лідери? Яку роль вони відіграють в політиці?

4. Які є функції та типи політичного лідерства?

5. Типологізуйте малі групи в політиці. Які групові суб'єкти політики Ви знаєте?

6. Охарактеризуйте взаємовідносини та взаємовплив лідерства та електорату.

7. Чи вважаєте Ви за необхідне враховувати в політиці такий чинник, як національно-етнічна спільнота та чому?

8. Назвіть складові психічного складу нації. Охарактеризуйте український національний характер.

9. Назвіть основні сучасні трактування поняття "маси". Які властивості та характеристики масової свідомості?

10. Які властивості приписував Г.Лебон масовому індивідові? Які є рекомендації поводження з юрбою?

166

РОЗДІЛ 4. ПРИКЛАДНА ПОЛІТИЧНА ПСИХОЛОПЯ

4.1. Політична реклама

4.2. Іміджмейкінг

4.3. РК (паблікрілейшнз)