11)Розвиток феодалізму в Німеччині.

Феодалізація Німеччини проходила нерівномірно. Наприклад, в Саксонії збериглись стійкі пережитки общинного устрою та старі звичаї. В 11-12 столітті почал формування двох феодальних прошарків: герцогство(племінні князі, що перетворились на крупних землевласників) та графи(мали значні повноваження в певних адміністративних округах (графствах)). Крупними землевласниками стали ще фогти - чиновники, що мали судові повноваження на церковних вотчинах. Клас лицарства формувався не лише з "благородних", а й із заможного селянства. Феодальний клас розділений на ранги(щити). Тільки володіння одним із щитів надавало можливість бути повноцінним власником ленних земель. Духовенство, жінки, незаконно народжені і т.д. не могли вважатися учасниками ленного права. Селянство в Німеччині до XIII ст. поділ на дві категорії - вільне і невільне. Категорія юридично вільних селян складалася з селян-чиншовиків та орендарів. В перш пол X-XII ст відбув тимчасове посилення королівської влади, через посилення зовнішньої загрози, централізації влади та низький розвиток феодалізму. Також значно розширюється територія імперії. Тимчасовому посиленню королівської влади сприяла діяльність Оттона I (936-973). Почав боротьбу проти герцогства, спираючись на церковні землеволодіння та церковні установи. Забрав частину функцій та земель у герцогів, передав їх єпископам. Єпископи отримали у свої володіння незалежні, захищені імунітетом території. Духовні феодали підпорядковувались лише королівській владі. Верховенство короля забезпечувалось також тим, що у духовних феодалів не було права передавати ці землі у спадок та королевською інвеститурою (надання духовного сану світською владою). Єпископальна система Оттона 1 дозволила йому довільно призначати єпископів, заміщати єпископські кафедри, користуватися частиною доходів з церковних земель, знайшла своє логічне завершення в захопленні Риму як центру католицької церкви. Оттон1 коронувався в 962 р. в Римі імператором. Проте з кінця XI ст. папство, що посил, поч поступово звільнятися від опіки німецьких імператорів і домагатися верховенства в боротьбі з ними.

12)Середньовічне місто та розвиток ремесел.

Утворення міста визначалося суспільним прогресом, насамперед прогресом аграрного виробництва. Особливе значення мав розвиток товарного виробництва й обміну. Найраніше феодальні міста сформувалися в Італії — Венеція, Генуя, Піза, Флоренція та ін. Найбільш урбанізованими зонами Західної Європи стали місцевості, де спостерігався стійкий прогрес сільського господарства або завершувались чи перетиналися великі торгові шляхи. Найбільше число нових міст припадає на рубіж XIII—XIV ст. — більш як 200. Це були малі (1—2 тис. осіб), але найбільш численні міста; середні (3—5 тис.) великі (9—10 тис.) міста. Із населенням по 20—40 тис. в усій Західній Європі налічувалося близько 100 (Лондон, Рим та ін.) Тільки деякі міста мали населення до 80 тис. Найбільше місто — Венеція — налічувало 100 тис. жителів (до цього наближалися Константинополь, Париж, Мілан) Значна частина міського населення працювала в сільськогосподарському виробництві. Важливу роль у зростанні та розквіті міст відігравали так звані міністеріали — службовці феодалів, як правило, вихідці з рабів або закріпачених селян, які швидко просувались у феодальній ієрархії. Власник землі був його сеньйором У його руках були суд, гроші, він присвоював значну частину міських доходів. встановлював митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких караванів, організовував захист міста та його жителів від нападу грабіжників. Прагнення сеньйора отримати з міста якомога більше прибутків привело до комунального руху - боротьбу між містами і сеньйорами в XI— ХIII ст. Міста-комуни мали:1 виборних радників, мерів (бургомістрів) малу раду міста (зазвичай 12—24 особи), що була законодаввчим і виконавчим органом. 2 своє міське право. суд, до якого входили війт і обрані міщанством присяжні судді; фінанси, право самообкладання і розкладу податків, особливе міське тримання, військове ополчення. 3 право на оголошення війни і на укладення миру, вступу в дипломатичні відносини. Деякі з коммун в Італії стали майже містами-державами (Генуя, Венеція, Флоренція) Подібно до міст-комун у Німеччині були імператорські міста Насправді вони були міськими республіками У значно гіршому становищі були міста в країнах з відносно сильною централізованою владою. виборні установи діяли під контролем королівських чиновників. Найбільші свободи таких міст — скасування необґрунтованих податків, обмеження в успадкуванні майна, економічні привілеї. Комунальні революції зумовили формування керівної ролі міста над сільською місцевістю, яка встановлювалася за допомогою ринків, що вийшли з-під контролю феодалів. Через ринки відбувалося підвищення економічного та політичного статусу міських прошарків, особливо купецтва. У XIV—XV ст. зростання великих міст уповільнилося, здебільшого виникали малі. Розвиток великих міст вів до посилення їхньої спеціалізації в торгівлі або в ремісничому виробництві .Окремі міста поєднували обидві функції (Париж, Лондон).