МОДУЛЬ 1 1)Предмет і завдання курсу ек. Історії.

В широкому розумінні слова предметом економічної історії є “економічний рух” суспільства, особливості тих змін, що відбуваються в ньому, трансформація закономірностей такого руху, їх звязок зі всіма сторонами суспільного життя. У вузькому розумінні - це вивчення господарської діяльності народів різних країн, розвитку їх продуктивних сил, зміни способів виробництва.

Метод – це спосіб, своєрідний інструмент пізнання об'єктивної дійсності, в ЕК історії такі методи: 1. Діалектичний метод – метод пізнання, який базується на використанні законів і принципів філософії, зміст яких полягає в зв'язку і взаємозалежності економічних явищ та процесів. 2. Метод наукової абстракції пізнає реальні економічні процеси шляхом відокремлення основних та найважливіших (абстрагованих) ознак певного явища. 3. Історичний та логічний методи досліджують економічні процеси в єдності. Історичний метод вивчає виникнення, розвиток, зміну процесів в історичній послідовності. Логічний метод досліджує економічні процеси в логічній послідовності

Завдання.Економічна історія дає реальне бачення довготермінових тенденцій економічного розвитку. Вона – одне із основних джерел фактичного матеріалу для всіх економічних наук. Економічна історія забезпечує тісний зв’язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому. Вона допомагає, як основне джерело фактичного матеріалу, у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу.

2)Основні схеми і критерії періодизації економічної історії.

1.П’ятистадійна модель німецького економіста Ф.Ліста (п.ХІХ ст.) поділив історію економічного розвитку на п’ ять стадій:

1— стадія дикості, що до Х-ХІІ тисячолітті до н.е. із переходом до осілого способу життя. мисливство, збиральництво, рибальство; організація суспільства характеризувалася стадно-колективними формами.

2 — стадія пастуша, з X по V тисячоліття до н.е.; основний вид діяльності — скотарство, а землеробство — городництво грас допоміжну роль; організація суспільства — родоплемінна.

3 — стадія землеробська, із V тисячоліття до н.е. по середину XIII ст. н.е; основний вид діяльності — землеробство; організація суспільства сімейно-станово-державна.

4 — стадія хліборобсько-мануфактурна, із середини XIII по середину XVII ст.; основні види діяльності — сільське господарство і ремесло; організація суспільства — станово-державна.

5 — стадія хліборобсько-мануфактурно-комерційна, із середини XVII по середину XIX століття: основні види діяльності — землеробство, ремесло-промисловість, торгівля; організація суспільства — станово-державна.

Сьогодні до цього поділу варто було б додати шосту стадію — фінансово-промислову, із середини XIX до останньої чверті XX ст.

2. Тристадійна модель Гільденбранта - Бюхера Німецькі економісти і історики — Бруно Гільденбрант і Карл Бюхер, що жили в середині ХІХ ст. виділили всього три стадії в історії господарства. При цьому в основу поділу історичних епох була покладена довжина шляху, яку проходить товар-від виробника до споживача:

1)«природне», натуральне (або домашнє) господарство, із найдавніших часів — до середини XII Iст. Шляху середньому не більш милі — із поля або городу землероба через млин і кузню в його і панську садибу.

2)«грошове» (або міське) господарство, до кінця
XVIII ст. Шлях від декількох миль до декількох десятків
миль, із поля селянина або з майстерні ремісника через міський ринок або ярмарок за допомогою купця в будинки споживачів.

3) «кредитне» (або народне) господарство, починаючи з XIX ст. Шлях у сотні і тисячі миль.

3. Формаційний підхід Маркса синтез соціології та економіки. Кожна формація характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил та виробничих відносин. На певному етапі історичного поступу рівень розвитку продуктивних сил та виробничих відносин заходять у суперечність, яка й приводить до зміни однієї суспільно-економічної формації на іншу.

1) Общинний (або первіснообщинний) лад із X тисячоліття по VI ст. до н.е. Рівень економічного розвитку низький, що забезпечує споживання на грані фізичного виживання. Немає приватної власності на землю. Примус до праці носить об'єктивно-фізіологічний характер — хто не добуває собі їжі, вмирає з голоду. Класів не існує.

2) Рабовласницький лад — із V ст. до н.е. по V ст. н.е. З'являється і поширюється приватна власність, у тому числі і на людей (рабів), їх експлуатація. Примус до праці носить суб'єктивно-терористичний. Основні суспільні класи — раби і рабовласники.

3) Феодальний лад — VI—XXIII ст. Земля стає основним об'єктом приватної власності, джерелом додаткового продукту і експлуатації. Примус до праці носить суб'єктивно-економічний характер. Основні суспільні відносини — рента. Основні суспільні класи — селяни і феодали.

4) Капіталістичний лад — XIXст. Основним об'єктом приватної власності стають засоби виробництва в промисловості. Примус до праці носить об'єктивно-економічний характер Основні суспільні класи - робітники і капіталісти.

5)Комуністичний лад — наступає з перемогою робітників над буржуазією. Засоби виробництва переходять у колективну
(суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація.