12. Право єс і між народ. Право та внутр. Право держ-чл енів.

У зв'язку з приєднанням до ЄС одним із ключових для держав-членів стає питання співвідношення національного права із правом ЄС. Його вирішує основн. принцип пр. Євросоюзу - принцип примату права ЄС. Його зміст полягає у тому, що правові норми ЄС у разі колізії з нормами національного права країн-членів Євросоюзу мають вищу юридичну силу. Це положення стосується не лише установчих договорів, а й інших актів ЄС (регламентів, директив, рішень), і діє воно навіть у тому разі, коли відповідна країна голосувала проти прийняття даного акта.Однак досить часто виникають складнощі із застосуванням принципу примату права ЄС. Цей принцип документально не встановлений в установчих договорах про ЄС. Декларація(в якій він міститься) не має юридично обов'язкової сили, а лише відображає загальну позицію держав-членів ЄСОднак,принцип примату права ЄС є реально діючим. Основну роль в його утвердженні відіграв Суд ЄС. Про співвідношення права ЄС та внутрішнього права держав-членів можна говорити у двох площинах: співвідношення права ЄС та норм конституцій держав-членів ЄС

13. Поняття внутрішнього ринку

Спільний ринок, створений Договором про ЄЕС у 1958 році, мав скасувати перешкоди у торгівлі між державами–членами з метою економ. процвітання та сприяння «ближчому об’єднанню жителів Європи», як було передбачено авторами Договору про ЄЕС. Досягнуто: • створення митного союзу (до 1 липня 1968 р.); скасування квот;Стратегічні пріоритети, • вільний рух найманих працівників, що дало право громадянам будь–якої держави–члена вільно їздити до іншої держави–члена з метою отримання заробітку на таких самих умовах, як і громадяни цієї країни;• приблизна гармонізація податків. ЄЕС не змогло подолати всі перешкоди на шляху створення спільного ринку,

Європейська Комісія прийняла Білу книгу про завершення формування внутрішнього ринку, що була затверджена Європейською Радою у червні 1985 р. в Мілані: усунення фізичних кордонів шляхом скасування перевірок осіб та товарів під час перетину внутрішніх кордонів; усунення технічних кордонів, а саме знищення бар’єрів, що існували в національних правилах щодо товарів та послуг шляхом гармонізації або взаємного визнання; усунення податкових кордонів, а саме подолання перешкод, викликаних відмінностями у сфері непрямого оподаткування, шляхом гармонізації або зближення ставок податку на додану вартість та акцизних зборів.

У 1986 р. держави–члени ЄС підписали та у 1987 р. ратифікували Єдиний європейський акт, яким закріплювалася

методологія Білої книги стосовно гармонізації законодавства держав–членів та вносилися зміни до Договору про ЄЕС. Мета прийняття ЄЄА полягала у: інкорпорації концепції внутрішнього ринку, визначеної у Білій книзі, відповідно до якої внутрішній ринок визначався як «простір без внутрішніх кордонів, у межах якого гарантується вільне пересування товарів, осіб, послуг та капіталу» та встановленні граничного терміну його створення – 31 грудня 1992 року ; встановленні спрощеної процедури прийняття рішень (кваліфікованою більшістю членів Ради) з питань, що безпосередньо впливали на функціонування внутрішнього ринку,.

Угода про ЄС передбачає єдиний митний тариф (ЄМТ). Метою ЄМТ є забезпечення рівноправного ставлення всіх країн-членів до товарів, що імпортуються в ЄС з третіх країн. В праві ЄС передбачено заборону митних зборів та зборів еквівалентної дії. ( “члени ЄС повинні утримуватися від впровадження між собою будь-якого нового мита на імпорт або експорт чи будь-яких податків з таким самим ефектом, а також від збільшення тих, які вони вже запровадили у торгівлі між собою”). Це положення стосується як експорту, так і імпорту та є нормою прямої дії. Право ЄС не дозволяє встановлювати внутрішні податки, що дискримінують товари, імпортовані з інших країн ЄС. У ньому закладено основний принцип Договору проти дискримінації на основі національності у сфері національного оподаткування. Ст. 90 (95) Договору про заснування ЄС встановлює: “Жодна країна Співтовариства не повинна обкладати, прямо чи побічно, продукцію інших членів ЄС будь-яким внутрішнім податком, який перевищує той, що накладається прямо чи побічно на подібну продукцію внутрішнього виробництва”. Крім того жодна з країн ЄС не повинна накладати на продукцію інших членів Співтовариства будь-яких внутрішніх податків шляхом непрямого протекціонізму іншої продукції.

Право ЄС передбачає також заборону дискримінаційних фізичних й технічних торгових обмежень, які є бар’єрами немонетарного характеру, як правило у формі адміністративних норм протекціоністської практики або інших заходів, здатних запобігти вільному руху товарів з однієї країни до іншої. Дискримінаційні фізичні і технічні обмеження на імпорт можуть бути оскарженими згідно ст. 28 (30) Договору про заснування ЄС, згідно з якою “в торгівлі між державами-членами забороняються кількісні обмеження на імпорт, а також будь-які еквівалентні міри”.

Згідно з ст. 29 (34) Договору про заснування ЄС подібна заборона поширюється на експорт. Ст. 30 (36) цього ж Договору передбачає, що заборони не стосуються обмежень імпорту та експорту, які ґрунтуються на інших, чітко визначених засадах, наприклад, державна безпека і охорона здоров’я.

Право ЄС передбачає також заборону кількісних обмежень. Відповідно до першої частини ст. 28 кількісні обмеження - це будь-які заходи, що передбачають повне або часткове обмеження імпорту, експорту або транзиту товарів. Це, безсумнівно, включає систему квотування і заборон. У першому випадку країна-член накладає кількісні обмеження на імпорт певної продукції з іншої країни ЄС: мета такої системи - захистити промисловість першої країни що виробляє такий асортимент товарів. У другому випадку член ЄС може повністю заборонити будь-який імпорт з іншої країни.

Важливе місце в регулюванні митних бар’єрів та торгових обмежень посідає експорт. Усі принципи щодо імпорту продукції згідно ст.28 Договору про заснування ЄС також стосуються експорту відповідно до ст.34 цього Договору. Основним з них є принцип, відповідно до якого країни ЄС мають заборонити кількісні обмеження експорту, а також усі заходи, що мають адекватний ефект.

З наведеного вище можна зробити висновок, що Договір про створення Європейського Співтовариства достатньо чітко регулює відносини у сфері торгівлі між країнами-членами, хоч і часто його доповнювали рішення Європейського суду. Створення такої системи безперешкодної торгівлі дозволило максимально ефективно використовувати можливості національних виробників кожної країни-члена Європейського Союзу, при цьому захищаючи права імпортерів, які ввозять товар з іншої країни-члена (навіть якщо товар має походження з третіх країн) та не завдавати шкоди найважливішим національним інтересам. На перспективу таке регулювання є позитивним у зв’язку з прагненням України приєднатися до Європейського Союзу, результат якого з однієї сторони дозволить українським товаровиробникам безперешкодно просувати свої товари на зовнішній європейський ринок, але з іншого підвищить вимоги до конкурентоспроможності національних товарів.