34. Договірна практика Євросоюзу

У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні, так і багатосторонні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями, їх важливою особливістю є те, що положення таких угод можуть мати правові наслідки не тільки для суб'єктів міжнародного права, які уклали ці угоди, а й для суб'єктів внутрішнього права третіх країн - сторін міжнародної угоди та суб'єктів внутрішнього права держав-членів ЄС.

Більшість угод, які укладає ЄС, вважаються двосторонніми, оскільки протилежною стороною угоди виступає міжнародна організація або третя країна. Відповідно до цього усі угоди щодо створення асоціації, крім угоди про партнерство з країнами Африки, Карибського басейну та Тихого океану (країни АКТ) і угоди про створення Європейського економічного простору (ЄЕП), є двосторонніми. Щодо угод з країнами АКТ та угоди про створення ЄЕП, то оскільки вони укладені з більш ніж однією країною, то вони вважаються багатосторонніми. Однак на їх основі були створені і функціонують інститути, які виявляють риси так званої "консолідованої двосторонності". Це означає, що обидві сторони зазначених угод являють собою чільні групи країн, які беруть участь у процесі прийняття рішень. Щодо багатосторонніх угод за участю ЄС, то більшість стосується торгівлі та пов'язаних з нею питань. Ще одна з особливостей участі ЄС у міжнародних договірних відносинах пов'язана з розподілом компетенції між Союзом та державами-членами, коли об'єкт угоди підпадає не лише під компетенцію ЄС, а й частково під компетенцію його держав-членів. Тоді міжнародні угоди підписують Союз разом з державами-членами. Такі угоди називають у праві ЄС змішаними. Необхідність у змішаних угодах може також виникати, коли фінансові зобов'язання за такою угодою є важливим її елементом, а сама фінансова відповідальність покладається на держави-члени.

До змішаних угод належить більшість угод про асоціацію (винятком були угоди між ЄС і Кіпром та Мальтою). Правові засади, на яких укладаються міжнародні угоди ЄС, визначені в окремих статтях установчого договору. Залежно від правової основи розрізняють процедури щодо укладання угод та пов'язаний з цим розподіл компетенції між інститутами ЄС. Правоздатність Союзу щодо укладання міжнародних угод визначена у ст. 216 ДФЄС. У ній закріплено, що "Союз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами чи міжнародними організаціями, коли це передбачають Договори, а також у тих випадках, коли укладання угоди або є необхідним для досягнення в рамках політики Союзу однієї із цілей, зазначених у Договорах, або передбачено в юридично обов'язковому акті Союзу чи здатне впливати на спільні правила або змінювати їх дію.Угоди, укладені Союзом, мають обов'язкову силу для інститутів Союзу і для держав-членів".

35. Поняття та зміст acquis communautaire

Важливою особливістю правопорядку Євросоюзу є те, що його основу становить так званий "спільний доробок" (acquis communautaire). Особливе значення концепції acquis communautaire полягає в тому, що вона гарантує гомогенність правової системи Євросоюзу, оскільки базується на ідеї неможливості зміни його складових частин у процесі співробітництва з іншими суб'єктами міжнародного права. Вона в цілому забезпечує цілісність цієї системи та обов'язкове однакове застосування права Євросоюзу в усіх державах-членах.

Із забезпеченням гомогенності права європейських інтеграційних об'єднань пов'язане, зокрема, розвинуте в кількох рішеннях Суду ЄС тлумачення права Євросоюзу як нового правопорядку, на користь якого держави обмежили свої суверенні права, і який є "відмінним як від права міжнародного, так і від права національного".

Термін "acquis communautaire" запозичений з франц. мови. Посилання на acquis communautaire були в ДЄС, Договорі про заснування ЄС, проекті Договору про Конституцію для Європи, в документах, ухвалених органами Євросоюзу, в міжнародних угодах співтовариства, рішеннях Суду ЄС. Концепція "спільного доробку" є достатньо гнучкою та розпливчатою. Зміст спільного доробку не є чимось сталим і постійно оновлюється. Ця гнучкість особливо помітна, коли йдеться про сприйняття acquis communautaire третіми країнами. Йдеться насамперед про країни, які мають відносини з Євросоюзом у формі асоціації або партнерства, оскільки тільки такі угоди передбачають зближення внутрішнього права таких країн з правом Євросоюзу. Проте найбільш важливим є те, що конкретний зміст "спільного доробку" для країн, які бажають укласти з ЄС міжнародні договори про співробітництво, визначається вже під час переговорів щодо укладання таких угод. Більше того, конкретний зміст acquis communautaire змінюється залежно від підходів Союзу до визначення рівня співробітництва сторін.

В українських правових документах термін acquis communautaire вперше був використаний у Програмі інтеграції України до Євросоюзу, схваленій Указом Президента від 14 вересня 2000 р. № 1072/2000. У ній сформульовано цілі та визначено пріоритети в просуванні України на шляху інтеграції до Євросоюзу на період до 2007 р.

Таким чином, спільний доробок можна визначити як сукупність правових норм, судових рішень, доктринальних понять, рекомендацій, домовленостей тощо, які виникли за час існування європейських інтеграційних об'єднань. Вони є основою правопорядку Євросоюзу і мають сприйматися беззастережно державами-членами та країнами-претендентами на вступ до Євросоюзу. Оскільки acquis communautaire стосується насамперед держав-членів та країн-претендентів на членство в Євросоюзі, то обов'язкове використання терміна acquis communautaire у широкому сенсі в українському законодавстві не є конче необхідним.

36.Особливості правового регулювання відносин України З ЄС. Україна розпочала свою роботу з ЄС, уклавши угоду про партнерство та співробітництво (УПС) (підписана 16.06.1994 р., набрала чинність 1 березня 1998 р., термін дії – 10 років). Даного угода передбачала забезпечення у відповідних рамках політичного діалогу між сторонами; сприяння розвитку торгівлі, інвестицій створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва; підтримка зусиль України по зміцненню демократії і розвитку її економіки та завершенню переходу до ринкової економіки. В 2004 році був прийнятий ЗУ «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», який регулює питання приведення українського законодавства до норм і стандартів ЄС. В 2008 році у Парижі відбулись переговори стосовно угоди, що носить назву “Угода про асоціацію” між Україною та ЄС. На період до набрання чинності Угодою про асоціацію щороку автоматично подовжується дія УПС. Зокрема обговорювались питання зовнішньої безпеки, економіки, юстиції, інтеграції. Також 12 лютого 2005 року був прийнятий план дій Україна – ЄС. Метою даного плану є забезпечення стабільності відносин, добросусідства та добробуту. Інститути співробітництва: Саміт Україна - ЄС за участю Президента України та делегації ЄС у складі: Президента Європейської Ради; Голови Європейської Комісії (ЄК), під час т.зв. перехідного періоду (зокрема, протягом 2010 року), представники країн, що головують у Раді міністрів ЄС, можуть включатися до делегації ЄС (насамперед, у випадках проведення саміту на території їхньої країни). Рада з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України та делегації ЄС у складі (на 14 засіданні Ради): Високого представника ЄС у закордонних справах і безпековій політиці / Віце-президента Європейської Комісії. члена ЄК з питань розширення та Європейської політики сусідства, та Державного секретаря у справах ЄС міністерства закордонних справ країни, що головує в ЄС, Комітет та галузеві підкомітети з питань співробітництва; Комітет парламентського співробітництва (КПС) за участю голів Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції та Делегації Європейського Парламенту до КПС.

37. Правові інструменти співпраці україни з європейським союзом План дій "Україна — ЄС" було схвалено Радою із Співробітництва між Україною і ЄС 21 лютого 2005 р. на трирічний період. Виділяють наступні аспекти поглиблення співпраці,визначені у Плані дій "Україна — ЄС": 1) розпочати попередні переговори щодо укладення нової поглибленої угоди між ЄС та Україною замість чинної УПС; 2) використовувати можливості більш тісної співпраці в галузі зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи Європейську політику безпеки, зокрема щодо Трансністрії; 3) поглибити торговельні та економічні відносини між ЄС та Україною. Щойно Україна увійде до COT, мають розпочатись переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС; 4) надавати підтримку Україні на шляху до вступу до COT. ЄС був одним з перших партнерів, які уклали двосторонню угоду з Україною у березні 2003 року; 5) поглиблення співпраці та надання додаткової допомоги Україні у сфері наближення національного законодавства до стандартів ЄС; 6) додаткова співпраця з розвитку демократії, верховенства права та громадянського суспільства; 7) максимізувати доступ України до фінансування з Європейського Інвестиційного Банку (до 250 мільйонів євро) та збільшити фінансову допомогу Україні для успішного здіснення реформ. Крім того, План дій "Україна — ЄС" передбачає співробітництво з надання Україні статусу "країни з ринковою економікою", полегшення візового режиму тощо. Багато з наведених аспектів Плану дій "Україна — ЄС" уже імплементовано. Зокрема, у грудні 2005 р. ЄС надало Україні статус країни з ринковою економікою для антидемпінгових процесів, поглиблено співпрацю у секторі енергетики та транспорту, підписано та ратифіковано двосторонню угоду про полегшення візового режиму, тощо. У травні 2008 р. Україна приєдналася до COT. У березні 2007 р. Європейська Комісія розпочала переговори з урядом України щодо укладення нової посиленої угоди між ЄС та Україною, яка замінить УПС. Передбачається, що така посилена угода буде угодою про асоціацію між Україною та ЄС і мати за мету встановлення зони вільної торгівлі, тісніше політичне та економічне співробітництво між ЄС і Україною, та наближення українського законодавства до права ЄС. У березні 2009 р. термін дії Плану дій "Україна — ЄС" набув кінця. 16 червня 2009 р. було схвалено Порядок денний асоціації "Україна — ЄС", який має на меті подальше просунення цілей Плану дій "Україна — ЄС" та підготовку України до дії майбутньої Угоди про асоціацію з ЄС.