4. Структура сучасного світового господарства

На процес відтворення у кожній країні впливають діючі у межах національних господарств закони. Міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо зростаючою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів.

Крім того, розгортання НТР стимулювало процеси інтернаціоналізації продуктивних сил, капіталу, поглиблення міжнародного поділу праці, усього процесу суспільного відтворення. Тому дія загальних законів та закономірностей у межах світового господарства, його сутність, основні елементи, найважливіші закони та закономірності розвитку, їх соціально-економічні наслідки є предметом дослідження економічної теорії.

Сучасне світове господарство - складна економічна система, що виникає в процесі діалектичної взаємодії національних господарств, інтеграційних економічних угруповань та наднаціональних економічних організацій світу і розвивається на основі зростаючої інтернаціоналізації продуктивних сил у формі міжнародних економічних відносин, цілісність якому (господарству) надає наднаціональний господарський механізм.

До світових економічних організацій належать окремі спеціалізовані об’єднання ООН (наприклад, Комісія ООН з питань народонаселення, що займається проблемами демографії та демографічної статистики в міжнародному масштабі; Міжнародна організація праці, яка спрямовує свої зусилля на поліпшення умов праці, регламентацію робочого часу, боротьбу з безробіттям та ін.) та галузеві економічні об'єднання в межах ООН (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня організація охорони здоров’я та ін.), Світова організація торгівлі тощо.

Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини:

• по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190;

• по-друге - міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами.

У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Галузева структура економіки являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва. Традиційно галузева структура світової економіки подається таким чином: 1. Промисловість. 2. Сільське господарство. 3. Будівництво. 4. Виробнича інфраструктура. 5. Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).

5. МПП форми основні

Міжнародний поділ праці – вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах. Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність. Міжнародна спеціалізація – це спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками. 1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрі шньогалузеву; окремих підприємств. 2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або  регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку. Основні види міжнародної спеціалізації виробництва: 1)     предметна (виробництво продуктів); 2)     подетальна (виробництво компонентів продуктів); 3)     технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів). Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні. Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва. Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва: 1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає: передачу ліцензій і прав власності; розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних  робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються; удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм. 2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції. 3. Післяпродажне обслуговування техніки. При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи: 1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах: підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т. д.; спільне виробництво. 2.    Спеціалізація в договірному порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку. 3.   Створення спільних підприємств – об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.