Конкурси на проекти театру масового музичного дійства (в м. Харкові) та синтетичних театрів (1930-32)

Початок 30-х років позначено наполегливими пошуками нових типів масових видовищних споруд. Такі пошуки було викликано численними експериментами радянських авангардних театральних режисерів (зокрема Всеволода Мейєрхольда) зі створення так званого масового синтетичного театру, що поєднував би глядачів, оркестр та акторів у єдиному просторі синтетичної видовищної взаємодії (інтеракції), де актори й глядачі співпрацюють у створенні нових естетичних вартостей. Проводились схожі експерименти, зокрема, в Німеччині (досить згадати проект Тотального театру В. Гропіуса, розроблений 1927 року для режисера-експериментатора Ервіна Піскатора). Проекти такого театру створюються цього часу регулярно: 1931р. – конкурс на проект Великого синтетичного театру в м. Свердловську, проект театру ім. В. Мейєрхольда у Москві, арх. М. Бархін, конкурс на проект театру Профспілок у Москві; 1932 р. – проект синтетичного панорамно-планетарного театру у м. Новосибірську (арх. О. З. Грінберг, М. Курилко).

У 1930 р. було оголошено міжнародний конкурс на проект нового типу театру “масового музичного дійства”, який передбачалося збудувати у м. Харкові – на той час столиці України. Конкурс привернув увагу великої кількості учасників – було експоновано 144 проекти (між іншими 100 з зарубіжних країн, – Німеччини, Франції, США, Японії, Італії та ін.).

За умовами конкурсу сцена і зал театру на 4 тис. місць повинні були складати єдине ціле й призначалися не лише для звичайних спектаклів, але й для інших різновидів популярного на той час “масового дійства” – народних святкувань, демонстрацій, – з пропуском сценою колон маніфестантів, – масових театралізованих зборів та вистав на злободенні теми за активною участю глядачів.

Переміг проект, розроблений лідерами радянського конструктивізму, братами Весніними, які запропонували організацію величезного динамічного простору залу для масових видовищ. Для авторів це було продовженням роботи над трансформованими залами, розпочатої у проекті Палацу Праці. Спеціально розроблені пристрої механізації сцени надавали можливості швидко змінювати її розміри та водночас збільшувати місткість залу з 4 до 6 тис. місць, – за рахунок часткової або повної трансформації сцени у глядацький амфітеатр.

У проекті було досконало вирішено складні акустичні проблеми величезного видовищного залу, перекритого пологим куполом (передбачалася спеціальна обробка поверхні куполу та стін, що дозволяла акустично “відрегулювати” зал і досягти однаково доброї чутності для всіх місць. Система відкритих просторих пандусів, що замінила звичайні сходові клітки, забезпечувала швидке й зручне заповнення та евакуацію амфітеатру.

З поверненням столиці до Києва роботу над проектом було, на жаль, припинено, проте закладені в ньому ідеї залишилися яскравою авангардною концепцією організації трансформованого простору для масових видовищ.

Останньою спробою втілення концепції був проект Палацу культури Пролетарського району в м. Москві (1931 – 1937), що створювався на території колишнього Симонова монастиря. Передбачалося створення комплексу з театру на 4 тис. місць, клубного корпусу з кіно-лекційним залом на 1200 місць та спеціального спортивного корпусу. Завершено було лише чотириповерховий клубний корпус (Будинок культури московського автозаводу – ЗІЛ), що має Т-подібну форму плану з чотирма окремими вестибюлями. Просторий головний вестибюль завершується вздовж центральної вісі двосвітньою ротондою зимового саду; в театральному вестибюлі два симетричних сходових пристрої ведуть до фойє другого поверху з величезним скляним еркером. Кінотеатральний зал має просторий сценічний майданчик та двобічне природне освітлення для використання залу в денний час. Вишукано простий, майже без оздоблення, комплекс є, напевне, останнім прикладом реалізації ідей конструктивізму в проектуванні радянських споруд для масових видовищ.

Творчі угруповання радянської архітектури 20-х – початку 30-х років

Від самого початку радянської архітектури її розвиток відбувався під гаслом художнього плюралізму. Це було наслідком змагань творчих угруповань, різноманітних за складом, напрямами діяльності, художніми уподобаннями та проектними методами. Хоча домінуючими залишалися авангардні групи, проте це не виключало існування й плідної роботи об’єднань ретроспективної орієнтації.

З ліквідацією імператорської академічної художньої школи на перший план виходять новітні, в майбутньому – всесвітньо відомі авангардні навчальні заклади ВХУТЕМАС – ВХУТЕІН: Вищі художньо-технічні майстерні (1920) – Вищий художньо-технічний інститут (1926), де між іншим М. О. Ладовським та Володимиром Федоровичем Кринським (1890-1971) було створено нову систему викладання композиції на основі психофізіології сприйняття форми та кольору в просторі; вже в середині 20-х років починається випуск авангардних митців для усіх галузей нової художньої культури. Саме вони складуть основу майбутніх творчих угруповань радянської архітектури.

Першим за часом заснування серед нових творчих угруповань було МАО (Московське архітектурне товариство), голова – архітектор Олексій Вікторович Щусєв (1873- 1949) і Ленінградське Товариство архітекторів - художників (голова – Л. М. Бенуа) об’єднували в основному архітекторів старшого покоління академічної архітектурної школи, які володіли чималим архітектурно - будівельним досвідом ще передреволюційних часів. Творчий метод цих архітекторів ґрунтувався на використанні традиційної композиції та глибокому знанні архітектури минулого.

АСНОВА (Асоціація нових архітекторів), очолювана М. О. Ладовським, була створена в 1923 р. й ставила на меті докорінну зміну образних засобів архітектури шляхом “конструювання нової пластичної форми”. Діячі АСНОВА визнавали формоутворююче значення нових конструкцій та матеріалів, але визначальним у становленні архітектурної форми визнавали умови психологічного сприйняття об’єму, площини, ритму та інших елементів архітектурної композиції.

ОСА (Об’єднання сучасних архітекторів) створено у 1925р. – на чолі з О. та В. Весніними та М. Я. Гінзбургом. Зусилля ОСА було спрямовано на пошук нових типів споруд, які відповідали б новим соціальним процесам. У створенні об’ємно - просторової структури вирішальне значення приділялося функціональній організації прострору у відповідності до потреб виробництва, побуту або культурних процесів, а також – до конструкцій та будівельних матеріалів. Проблема художнього образу за цих умов зводилась до приведення у гармонійне поєднання функціональних й технічних елементів архітектури за допомогою ритму, метру, пропорцій. Цей етап творчої роботи архітектора ідеологи ОСА вважали “функціональним конструюванням матеріальної оболонки й схованого за нею простору”. Саме цей напрям отримав назву конструктивізму. Під гаслами конструктивізму видавася найбільший та найвпливовіший того часу в СРСР архітектурний журнал “СА” (“Сучасна архітектура”).

З часом кількість творчих архітектурних угруповань множилась.

1928 року з АСНОВА виділилось Об’єднання архітекторів-урбаністів (АРУ), очолене М. Ладовським. Архітектори-урбаністи вважали, що у принципових схемах планування міст треба враховувати не тільки розширення їх території, але й ускладнення міської структури підчас росту, зі “створенням організмів, гнучких у соціальному та просторовому відношеннях, що мають можливість еволюційного росту й допускають послідовну реконструкцію”. Місто, таким чином, розвивається не тільки в просторі, але й у часі.

ВОПРА (Всесоюзне товариство пролетарських архітекторів) 1929 року протиставилось головним архітектурним угрупованням з позицій критики діяльності МАО, АСНОВА та ОСА як “буржуазного мистецтва”, а конструктивізму – як “вульгарного матеріалізму” в архітектурі. Учасники цього об’єднання (між іншими відомі в майбутньому радянські архітектори К. Алябян, А. Буров, О. Власов, О. Мордвінов, В. Симбірцев та багато інших) висунули власний метод радянської архітектури у всебічному охопленні взаємозв’язку усіх елементів: соціально-економічних, емоційно-ідеологічних та конструктивно-технічних. Товариство проголосило метод “діалектичного реалізму в проектувальній та дослідницькій роботі” й закликало до органічної єдності усіх видів образотворчих мистецтв у “процесі архітектурного оформлення”.

Усі ці творчі об’єднання являли собою авангардний “фронт нової архітектури”, що протистояв ретроспективному стилізаторству.

Архітектурний плюралізм був основою бурхливого розвитку архітектурно - художніх ідей першого післяреволюційного десятиліття. Ідеї ці виникали й оформлювалися у теоретичних дискусіях та полеміці й обговоренні нових проектів та будівництва у професійній пресі, що розгорталися між творчими угрупованнями з наступних проблем:

• соціалістичне розселення (полеміка урбаністів та дезурбаністів);

• соцмісто (“соцгород”);

• архітектура нового побуту ( дома – комуни, “житлові комбінати” та ін.);

• архітектура нових масових громадських будівель (робітничі клуби та палаци культури).

Проте творче різноманіття як головна вартість художнього руху ХХ ст. виявилось жорстко обмежене державним партійно-урядовим втручанням. Радикальні зміни, що почалися в радянській архітектурі з середини 30-х років, пов’язано перш за все зі створенням 1932 р., у відповідності з партійною постановою ЦК ВКП(б) про перебудову літературно-художніх організацій, єдиної творчої організації – Спілки архітекторів СРСР. Втім, метою її створення були не стільки творчі питання, скільки втілення організаційних засад партійно-урядового керування архітектурною галуззю та неухильний державний контроль її розвитку. Тоталітарний державний тиск на всі мистецтва почався з партійної постанови про розпуск професійних та самодіяльних творчих угруповань та заміну їх централізованими творчими спілками (художників, композиторів, письменників, архітекторів).

Контрольні запитання:

1. Назвати головні напрями розвитку архітектурно-містобудівних ідей періоду авангардного розвитку.

2. Діяльність яких архітектурно-мистецьких авангардних угруповань визначила полемічну змістовність розвитку радянської художньої й архітектурно - містобудівної культури?

3. Навести приклади найбільш характерних змістовних й унікальних авангардних містобудівних реалізацій періоду 1920-х – початку 1930-х р. р.

4. Якими принципово новими ідеями позначено розвиток авангардної концепції масового індустріального житла? Надати змістовне розкриття концепції “будинку-комуни”.

5. Визначити головні риси авангардних концепцій нових типів громадських будівель.

6. Надати змістовне розкриття архітектурно-містобудівних понять “динамічне місто”, “горизонтальний хмарочос”, концепції “лінійно-потокової” організації міста.

Рекомендована література: [1 – 3, 4; 2 – 1, 2, 4, 5, 14, 15, 19, 20, 24, 26, 29, 30, 31, 51, 55, 56, 57, 58, 59, 60;]