Місцеві органи

До системи житлового законодавства входять інші правові акти, що мають нормативний характер. Як правило, ці акти приймаються органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Вони зобов’язані забез­печувати виконання Конституції та законів України, актів Прези­дента України, Кабінету Міністрів України та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Рішення Конституційного Суду України

Конституційний Суд України — це єдиний орган конституційної юрисдикції і є надійним гарантом забезпечення конституційного контролю у державі. Він вирішує питання відповідності законів та інших правових актів Конституції України та надає офіційне тлума­чення Конституції та законів України. Як конституційний орган дер­жави він не входить до системи судів України загальної юрисдикції і є незалежним від законодавчої, виконавчої та судової влади. Спе­цифіка діяльності Конституційного Суду полягає в тому, що право­суддя у повному розумінні цього слова він не здійснює.

До повноважень Конституційного Суду України входить коло та­ких питань:

офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

вирішення питань щодо відповідності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Ка­бінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, Конституції України (їх конституційність). Ці питання розглядаються за зверненнями Президента України, народ­них депутатів України не менше як 45 осіб, Верховного Суду Украї­ни, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим.

Із зазначених питань Конституційний Суд ухвалює рішення, які є обов’язковими на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими.

Серед рішень Конституційного Суду у житловій сфері можна назвати, насамперед, рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень п. 6 ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сі­мей”, частин 4 та 5 ст. 22 Закону України “Про міліцію” та ч. 6 ст. 22 Закону України “Про пожежну безпеку” (справа щодо офіцій­ного тлумачення терміна “член сім’ї”) від 3 червня 1999 р. тощо.

Судові рішення

Упорядкування фактичних відносин, окрім вищих органів дер­жавної влади і управління, здійснює Верховний Суд України, роз’­яснюючи судам зміст правових норм і порядок їх застосування.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод лю­дини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Роз’яснення норм права, що орієнтують судову практику за правилами застосування чинного законодавства, приймаються Плену­мом Верховного Суду України.

Верховний Суд України може виступати у двох ролях: як судо­вий орган він розглядає в касаційному порядку справи і рішення Верховного Суду в конкретній справі є фактичним завершенням розгляду. Винесення рішення має здійснюватися у рамках встанов­леного законом процесу.

Постанови Пленуму Верховного Суду — це керівні роз’яснення, що мають іншу правову природу. Вони вміщують узагальнення су­дової практики та аналіз судової статистики, відзначають її конкрет­ні помилки та недоліки, орієнтують суди на їх усунення і в такий спосіб сприяють удосконаленню судової практики.

Суд зобов’язаний виносити рішення відповідно до принципів, визначених конкретним законом, і принципів певної галузі права в ці­лому. Проведення судом роз’яснення з приводу застосування норми не повинно обмежувати чи зменшувати обсяг прав, визначених за­коном. Важливе значення для правильного розуміння та застосуван­ня житлового законодавства мають трактування конституції та роз’­яснення законів, здійснювані Пленумом, які адресовані не тільки су­довим органам, а й власникам і наймачам житла, підприємствам, установам, організаціям, профспілковим організаціям. Вирішення спірних питань, що випливають з житлового права, вимагає їх роз'­яснення. Це необхідно для усвідомлення того, як з точки зору Вер­ховного Суду розцінюватиме конкретні дії суд, що розглядає справу.

Суди забезпечують впровадження у життя правових норм, здійснюють нормативне регулювання суспільних відносин, забезпечу­ють досягнення мети правового регулювання. Результати судової правозастосовної діяльності не завжди повністю відповідають нор­мам права, її ідеальній моделі. Тому в рішеннях судових органів, що стосуються розгляду конкретних справ, вміщуються додаткові посилання про зміст норм права.

Зміст судової практики — це зконцентровані міркування щодо фактичних обставин, норм права та їх елементів, тобто правові позиції, ідеї судових органів про правильне застосування закону.

Рішення Пленуму Верховного Суду України не підміняють за­кон, не змінюють його суті, а носять допоміжний характер. Вони не наділяють вищий судовий орган правотворними функціями і не під­міняють правотворні органи. Ігнорування роз’яснень може спричи­нити скасування або зміну судового рішення в апеляційному, каса­ційному та наглядовому порядку, винесеного всупереч правозасто-совній практиці.

Роз’яснення видаються Верховним Судом України в рамках його повноважень, мають правову силу, стають обов’язковими для вико­нання всіма учасниками судочинства і є джерелом житлового права. Основними в житловій сфері є постанови Пленуму Верховного Суду України: “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2; “Про практику застосування судами законодавства про житлово-бу­дівельні кооперативи” від 18 вересня 1987 р. за № 9; “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок” від 4 жовтня 1991 р. за № 7; “Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні” від 31 січня 1992 р. за № 2; “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. за № 20; “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. за № 9. До цих по­станов постійно вносяться зміни та доповнення відповідно до змін у законодавстві.